Григорій (Гриць) Йосипович Ко́ссак (7 березня 1882, Дрогобич, Львівська область — 3 березня 1939, Москва) — педагог, громадський діяч, комендант Українських січових стрільців (УСС), полковник, начальний комендант Української Галицької армії (УГА). Один із провідних старшин українських військових формувань періоду Першої світової війни та Українських визвольних змагань 1917—1921 років. Під час битви за Львів 1918 року командував українськими військами у цьому місті. Після заміни його з командування був призначений комендантом Стрийського військового округу (ВО), а з наступного року очолював III та V корпуси УГА. Брат Івана та Василя Коссаків.

До війни працював учителем і активно займався громадською діяльністю в Галичині. Безпосередньо був пов'язаний із галицькими українськими товариствами «Просвіта», «Січ» та «Сокіл», де сприяв розвитку українського національного руху. З початком Першої світової війни вступив до Легіону Українських січових стрільців, де командував II куренем (1914), а після жовтневої реорганізації УСС — I куренем (1914—1915). На початку 1915 року призначений на в.о. коменданта Легіону УСС, а після березневого скасування командної структури УСС, з серпня того року був призначений комендантом Першого полку УСС (1915—1916). Після утворення Західноукраїнської Народної Республіки став одним із командирів УГА та брав участь у польсько-українській війні.

Після поразки визвольних змагань перебував на еміграції, а в 1924 році переїхав до радянської України, де викладав у військових навчальних закладах. Комбриг Робітничо-Селянської Червоної армії (1930). У 1931 році був заарештований органами радянської влади у справі «Українського національного центру», засуджений до ув'язнення, а під час Великого терору розстріляний в «Комунарці» 1939 року. Як жертва сталінського терору, був реабілітований посмертно Верховним судом СРСР 3 квітня 1987 року за відсутністю складу злочину.

Життєпис

Австрійська доба

Родинне походження Григорій Коссак народився 7 березня 1882 року в Дрогобичі у родині, яка належала до старовинного міщанського роду Коссаків гербу Кос. Його батько, Йосиф Коссак (1847 р. н.), був знаним у місті майстром ковальської справи. Мати Григорія, Розалія (Єфросинія) Віделін, разом із чоловіком виховала велику родину, яка згодом відіграла значну роль у визвольних змаганнях українського народу. Батько Григорія підтримував близькі дружні стосунки з Грицем Гавриликом із села Нагуєвичі — вітчимом Івана Франка. Саме в кузні Коссаків навчався ковальського ремесла молодший брат Каменяра — Онуфрій Франко.

Оселя Коссаків була добре відома самому Івану Франку, який неодноразово відвідував родину дрогобицького майстра під час своїх приїздів до рідних Нагуєвичів у 1880—1882 роках. Тісне спілкування з колом Франка та його братом Онуфрієм сформувало в родині Коссаків стійкі національно-патріотичні переконання. Ця довіра була взаємною: під час виборчої кампанії до австрійського парламенту в 1897 році саме за підтримки родини Коссаків робітники нафтового басейну висунули кандидатуру Івана Франка на посаду посла.

Формування особистості Виховання у середовищі, де фізична праця поєднувалася з інтелектуальними та політичними дискусіями, мало вирішальний вплив на формування особистості Григорія Коссака. Його походження з поважної ремісничої родини, яка користувалася авторитетом як серед простого люду, так і серед інтелігенції, стало фундаментом для його майбутньої кар'єри як коменданта Легіону Українських Січових Стрільців (УСС) та одного з вищих офіцерів Української Галицької Армії (УГА).

Григорій Коссак з раннього дитинства поєднував фізичну працю в батьківській кузні з навчанням. Здобувши початкову освіту, він під впливом старшого брата Івана прагнув до здобуття фахових знань. Поза роботою в кузні юнак відвідував додатковий клас народної школи та вечірні курси у школі міського ремісництва. Процес здобуття педагогічної освіти був складним через національні упередження: під час навчання у Самбірській вчительській семінарії Григорій зіткнувся з неприязним ставленням викладачів польської національності до українських студентів. Через конфлікти та протести проти несправедливості він був змушений перевестися до Львівської вчительської семінарії, де повторно закінчив третій курс, втративши рік навчання.

Період перебування у Львові став для Григорія Коссака часом політичного гартування. Він брав активну участь у діяльності таємних студентських гуртків, відвідував лекції провідних українських політичних та наукових діячів. У 1903 році Григорій склав іспит зрілості, отримавши атестат учителя народних шкіл із правом викладання українською, польською та німецькою мовами. Офіційний диплом педагога був виданий екзаменаційною комісією у Львові 6 березня 1907 року. Свою професійну діяльність він розпочав за скеруванням Шкільної ради на посаді вчителя початкової школи у німецькій колонії Кенігсау біля Дрогобича (нині село Рівне).

Однорічна служба у війську Відповідно до законодавства Австро-Угорщини про загальний військовий обов'язок, Коссак підлягав призову до армії. Як дипломованому вчителю, йому було запропоновано службу «річником» (однорічником) для поповнення офіцерського резерву. Протягом 1904—1905 років він відбув однорічну військову повинність, успішно закінчивши старшинську школу при третьому полку оборони (ландверу) в місті Грац. Після завершення навчання Григорій Коссак отримав статус кандидата на офіцерський чин, що заклало підґрунтя для його подальшої видатної кар'єри в лавах УСС. Так, 1 січня 1908 року Григорій Коссак був призначений резервним кадетом 17-го піхотного полку ландверу. 1 січня 1912 року його підвищили до лейтенанта запасу 16-го піхотного полку ландверу, а згодом перевели до 36-го піхотного полку.

Педагогічна і культурна кар'єра Після завершення військової служби Григорій Коссак розпочав педагогічну кар'єру в селі Східниця — важливому на той час центрі нафтової промисловості Галичини. Тут він вперше зацікавився робітничим питанням, імовірно, під впливом відомого діяча Фелікса Кона, який проживав у будинку батька Коссаків у Дрогобичі. У Східниці Григорій вів активну ідеологічну боротьбу з місцевими русофілами, очолюваними парохом Г. Савицьким. У 1906 році він перевівся до міста Бережани на Тернопільщині, де повною мірою розкрився його організаторський талант. Разом із соратниками він заснував товариство «Взаємодопомога галицьких і буковинських учителів», сприяв призначенню українських педагогів у школи району та обіймав керівні посади в товаристві «Сокіл» і Руській бурсі. До 1908 року вчителював у Бережанах та Козові, зокрема, якийсь час працював у Бережанській народній школі, керував Бережанською філією товариства «Сокіл». До 1914 року працював вчителем в Ясениці поблизу Дрогобича, брав активну участь у роботі товариства «Січових Стрільців» на Дрогобиччині.

Просвітницька робота в Ясениці-Сільній (1910—1914) Після призначення управителем дворічної народної школи в Ясениці-Сільній, Григорій Коссак розгорнув масштабну громадську діяльність. За його наполяганням школу реорганізували у чотирикласну та присвоїли їй ім'я Тараса Шевченка, а перед будівлею встановили перший на Франковому підгір'ї бюст Кобзаря. Коссак організував сільський хор та аматорський драматичний гурток, де сам брав участь у виставах. Завдяки його ініціативі в селі було закрито дві корчми, натомість молодь проводила дозвілля у школі та читальні «Просвіти». Дружина Ольга також долучилася до роботи, навчаючи селянок грамоти, куховарства та крою і шиття. У цей період Коссак став головою повітового відділу вчителів Дрогобиччини та активним діячем товариства «Взаємна поміч українського вчительства». 1 грудня 1912 року він організував у Дрогобичі величний ювілей на честь Івана Франка, під час якого письменник вперше прочитав поему «Мойсей». У Ясениці-Сільній за сприяння Григорія відкрили будинок «Просвіти», на освяченні якого Франко був почесним гостем. У родинних альбомах Коссаків тривалий час зберігалися спільні світлини з Каменярем, які згодом були вилучені органами НКВД під час обшуків.

На відміну від багатьох тогочасних діячів, Коссак надавав громадським організаціям військового спрямування. У Ясениці-Сільній він заснував товариство «Січ», яке, будучи під керівництвом офіцера австрійського резерву, мало виразний мілітарний характер. Григорій листувався з Кирилом Трильовським та Костем Левицьким, готуючи ґрунт для збройної боротьби за українську справу. Він активно займався підготовкою молодих кадрів у Бориславі, Тустановичах та Попелях, вбачаючи у стрілецькому русі реальну силу для майбутнього національного відродження.

Участь у Шевченківському Здвигу (1914) Навесні 1914 року Коссак разом із Климом Гутковським та Львом Лепким очолив польові вишколи бориславської нафтової заглибини. Йому вдалося сформувати, озброїти гвинтівками системи «Кропачка» та навчити військової справи близько 150 односельців. Вершиною цієї підготовки став знаменитий Шевченківський здвиг 28 червня 1914 року у Львові, де вихованці Коссака виступили окремим відділом із власною кінною чотою. Їхній виступ, що включав приступ на умовні ворожі позиції, викликав неописаний ентузіазм серед 12,5 тисяч учасників свята, символізуючи готовність українства до великої війни за волю.

Перша світова війна

Початок На початку Першої світової війни був мобілізований до австрійського війська. Згодом відкликаний з діючої армії на прохання Бойової Управи для формування Легіону УСС. З серпня 1914 року Коссак, як лейтенант запасу австрійського війська, був переведений до УСС, а вже 7 вересня очолив його II курінь (батальйон), до якого входили чотири сотні під командуванням Семена Ґорука, Осипа Семенюка, Михайла Барана та Осипа Букшованого. Опісля перших боїв проти військ Російської імператорської армії (РІА) у вересні 1914 року генерал Петер фон Гофман сказав Коссаку: «Твій курінь — моя еліта, а січовий стрілець — мій найкращий жовнір».

В перших днях жовтня 1914 року курінь Григорія Коссака виїхав з Чинадійова на бескидський фронт. 6 жовтня УСС був реорганізований: сотні Барана, Букшованого, Романа Дудинськського та Івана Коссака об'єднали в I курінь під командою Григорія Коссака. Наступного дня курінь вийшов на фронт у напрямку Верецьок, приділивши його до 129 бригади 55-ї піхотної дивізії австрійського війська. Після того як курінь вийшов на фронт, із нього було вилучено сотню Барана й перекинено до самостійної 131 бригади полковника Берґера, що діяла на околицях Волової. За наказом Гофмана, у першій третині жовтня було розгорнуто наступ на всіх лініях з Карпат на позиції РІА. У проміжку офензиви в напрямі Стрия, 8 жовтня курінь Григорія Коссака зустрівся з ворогом, тоді вони зайняли оборону між Верецьким перевалом і Климцем. Через успіх в обороні, курінь здобув визнання австрійського командування. В середині жовтня сотні, що входили до куреня Григорія Коссака, контролювали Козьове та Сколе, вели бої біля Коростова. Загалом, під час жовтневої офензиви курінь Коссака спільно зі 129 бригадою перебували у напрямку Козьове—Верхнє Синьовидне—Доброгостів—Стебник, далі курінь брав участь у битві за Дрогобич, в Добрівлянах та в нерівному бої між військами РІА в Губичі (нині у складі міста Борислав), тоді курінь Коссака відступив до Верхнє Синьовидного.