Народна Республіка Албанія () офіційна назва Албанії у 1946 — 1976 роках. Конституція 1976 року змінила назву на Соціалістична Народна Республіка Албанія (), яка була офіційною назвою країни у 1976 — 1992 роках.Kushtetuta e Republikës Popullore Socialiste të Shqipërisë : miratuar nga Kuvendi Popullor më 28. 12. 1976
Захоплення влади і початкові реформи
Після Другої світової війни Комуністична партія Албанії спрямувала свої зусилля на нейтралізацію опонентів, ліквідацію землевласників і середнього класу з метою ізоляції Албанії від некомуністичного світу і створення Народної Республіки Албанії. На початок 1945 року новий режим убив, дискредитував, або вислав більшість еліти країни.
Міністр внутрішніх справ Кочі Дзодзе засудив як воєнних злочинців тисячі опозиційних політиків, голів родів, членів колишнього албанського уряду. Тисячі членів їх сімей були ув'язнені протягом багатьох років у трудових таборах і в'язницях, а потім заслані на десятиліття у радгоспи, побудовані на осушених болотах.
У грудні 1945 року албанці обрали новий склад у Народну Асамблею, але тільки кандидати від Демократичного фронту (колишній національно-визвольний рух, або Фронт національного визволення) були у виборчих списках, і комуністи використали пропаганду і терор задля обеззброювання опозиції. Результати голосування показали, що 92% виборців узяли участь у виборах, і що 93% виборців підтримали Демократичний фронт.
Асамблея, скликана у січні 1946 року, скасувала монархію і перетворила Албанію на «народну республіку». Після декількох місяців дебатів Асамблея ухвалила конституцію, віддзеркалюючи югославську і радянську конституції. Навесні члени Асамблеї вибрали новий уряд. Перший секретар Комуністичної партії АлбаніїЕнвер Ходжа став прем'єр-міністром, міністром закордонних справ, міністром оборони та верховним головнокомандувачем. Дзодзе залишився міністром внутрішніх справ і організаційним секретарем партії.
Комуністи також провели економічні заходи з розширення своєї влади. У грудні 1944 року Тимчасовий уряд ухвалив закони, що дозволяли державі регулювати зовнішню і внутрішню торгівлю, комерційні підприємства і деякі галузі промисловості країни. Закони санкціонували конфіскацію майна, що належить політичним вигнанцям і «ворогам народу». Держава також експропріювала все німецьке та італійське майно, націоналізувала транспортні підприємства і скасувала всі концесії, надані попередніми албанськими урядами іноземним компаніям.
У 1946 році уряд зробив важливі кроки, щоб запровадити сталінський стильAlbania: From Anarchy to a Balkan IdentityISBN 1-85065-279-1,by Miranda Vickers & James Pettifer, 1999,page 222,"the French Communist Party, then ultra-Stalinist in orientation. He may have owed some aspects of his political thought and general psychology to that" централізованої планової економіки. Було націоналізовано всі галузі промисловості, зовнішню торгівлю перетворено на державну монополію, майже всю внутрішню торгівлю переведено під контроль держави, заборонено продаж і передачу землі. У 1947 році уряд увів радянську систему обліку витрат.
У серпні 1945 року Тимчасовий уряд ухвалив перші радикальні аграрні реформи в історії Албанії. Комуністичні реформи були спрямовані на витискання з ділового життя великих землевласників. Уряд скасував сільськогосподарські борги, надав селянам доступ до недорогої води для зрошення і націоналізував ліси й пасовища.
Згідно з аграрною реформою, перерозподілялося близько половини орних земель Албанії, уряд конфіскував майно, що належало поміщикам і людям, які не працюють у сільському господарстві. Селянам, які мали сільськогосподарську техніку, було дозволено зберегти до 400.000 м² землі, землю релігійних установ і селян без сільськогосподарської техніки було обмежено до 200.000 м², а безземельним селянам і селянам з крихітними землеволодіннями було надано до 50.000 м² землі, хоча вони повинні були заплатити номінальну компенсацію.
Албанська-югославська напруженість
До виключення Югославії з Комінформу 1948 року Албанія була вірним союзником Югославії. У 1943 албанці підписали під тиском югославів Мукаджську угоду, комуністи Албанії відмовилися від своїх вимог щодо виходу югославської частини Косова з Югославії після війни. У січні 1945 року уряди двох країн підписали договір про створення у югославському Косові автономної області. Незабаром після цього Югославія стала першою країною, що визнала тимчасовий уряд Албанії.
У липні 1946 року Югославія та Албанія підписали Договір про дружбу і співробітництво, який було швидко доповнено низкою технічних і економічних угод, що закладали основи для інтеграції албанської та югославської економік: про умови координації економічних планів обох держав, стандартизації їхніх грошових систем, а також створення загальної системи ціноутворення та митного союзу. Сербсько-хорватська мова стала обов'язковим предметом в албанських середніх школах. Югославія підписала аналогічний договір дружби з Болгарією, маршал Йосип Броз Тіто і керманич Болгарії Георгій Димитров вели переговори про плани створення Балканської федерації у складі Албанії, Югославії та Болгарії. Югославські радники мали великий вплив у державних установах в Албанії і її генштабі. Коли Тирана зажадала зовнішньої допомоги, близько 20.000 тонн югославського зерна допомогли запобігти голоду.
Спільні албансько-югославські компанії були створені у гірничій промисловості, залізничному будівництві, видобутку нафти та електроенергії та міжнародній торгівлі. Югославські інвестиції були направлені на будівництво цукрового заводу в Корчі, харчового заводу в Ельбасані, конопельного заводу в Рогожина, рибоконсервного комбінату у Вльорі, друкарні, телефонної станції та текстильної фабрики в Тирані. Югослави також сприяли албанській економіці, купуючи втричі дорожче за світові ціни албанську мідь та інші матеріали.
Відносини між Албанією та Югославією почали псуватися, коли албанці стали скаржитися, що югослави платять занадто мало за албанську сировину. Крім того, албанці прагнули інвестиційних коштів для розвитку легкої промисловості і нафтопереробного заводу, а югослави хотіли в Албанії зосередитися на видобутку сировини і сільському господарстві. Голова комісії економічного планування Албанії і один із союзників Ходжі Нако Спіру став провідним критиком намагань Югославії отримати економічний контроль над Албанією. Тіто не довіряв Ходжі та іншим представникам інтелігенції Албанії, а через Дзодзе і його прихильників намагався повалити їх.
У 1947 році Югославія виступила проти антиюгославських албанських комуністів, зокрема Ходжі і Спіру. У травні у Тирані оголошено арешт, суд, і засудження дев'яти членів Народної Асамблеї, всі відомі антиюгославщики, за звинуваченням у антидержавній діяльності. За місяць ЦК Комуністичної партії Югославії звинуватив Ходжу у поступовій "незалежній" політиці і надиханні албанського народу проти Югославії. Намагаючись купити підтримку всередині Комуністичної партії Албанії, Белград розширив кредит Тирані до 40 мільйонів доларів США — суму, рівну 58% від державного бюджету Албанії 1947 року. Рік по тому кредити Югославії становили майже половину бюджету. Відносини погіршилися восени, коли комісія Спіру розробила економічний план, який підкреслив самодостатність легкої промисловості та сільського господарства. Югослави різко виступили проти, і коли Спіру потрапив під критику і йому не вдалося знайти підтримку у албанському керівництві партії, він покінчив життя самогубством.
Невизначеність Албанії в комуністичному світі чітко проявилася, коли нові східноєвропейські країни не запросили Албанську компартію у вересні 1947 на установчі збори Комінформу. Югославія представляла Албанію на засіданнях Комінформу. Хоча Радянський Союз надав Албанії обіцянку побудувати текстильні й цукрові заводи та інші підприємства і забезпечити Албанію сільськогосподарською і промисловою технікою, Сталін сказав Міловану Джиласу, в той час високопоставленому члену комуністичної ієрархії Югославії, що Югославія має «проковтнути» Албанію.
1948 року в Албанії вирішальну політичну владу мали проюгославські фракції. Учасники пленуму компартії в лютому та березні проголосували за злиття албанської та югославської економіки і збройних сил. Ходжа засудив Спіру за спробу зруйнувати албансько-югославські відносини. На засіданні Політбюро за місяць Дзодзе запропонував Белграду прийняти Албанію сьомою югославською республікою. 28 червня Комінформ виключив Югославію зі свого складу, проте Албанія зробила швидкий поворот у своїй політиці відносно до Югославії. Цей крок, безумовно, зберіг Ходжу від розстрілу і прирік на нього Дзодзе. Три дні по тому Тирана дала югославським консультантам в Албанії 48 годин, щоб покинути країну, скасовані були всі двосторонні економічні угоди зі своїм сусідом і розпочата антиюгославська пропаганда, яка перетворила Сталіна в албанського національного героя, Ходжу у борця проти зовнішньої агресії, а Тіто — в імперіалістичного монстра.
Албанія потрапила в орбіту впливу Радянського Союзу, і у вересні 1948 року Москва вирішила компенсувати втрати Албанії, що лишилася без допомоги Югославії. Зрушення виявилися благом для Албанії, оскільки Москва була набагато дальше, ніж сусідній Белград, тож це робило важчим для Москви чинити тиск на Тирану. У листопаді на Першому з'їзді Албанської партії праці (АПП) на пропозицію Сталіна було перейменовано колишню Комуністичну партію Албанії, Ходжа поклав провину за біди країни на Югославію і Дзодзе. У жовтні Ходжа звільнив Дзодзе з поста міністра внутрішніх справ, замінивши його на Шеху. Після таємного суду в травні 1949 року Дзодзе був страчений. Подальші антитітовські чистки в Албанії призвели до ліквідації 14 з 31 членів ЦК партії та 32 зі 109 депутатів Народної Асамблеї. В цілому зазнало вигнання близько 25% членів партії. Югославія відповіла контратакою на пропаганду, скасувавши свій договір про дружбу з Албанією, і в 1950 році відкликала свою дипломатичну місію з Тирани.
Погіршення відносин із Заходом
Відносини Албанії із Заходом зіпсувалися після відмови комуністичного режиму зробити вільними вибори в грудні 1945 року. Албанія обмежила рух по країні громадян Сполучених Штатів і Великої Британії, заявивши, що вони спровокували антикомуністичне повстання в північних горах. Велика Британія оголосила в квітні, що вона не буде направляти дипломатичну місію в Тирану; США відкликали свою місію в листопаді. Сполучені Штати і Велика Британія були проти прийняття Албанії в Організацію Об'єднаних Націй (ООН). Албанський режим боявся, що США і Велика Британія, нададуть підтримку антикомуністичним силам у громадянській війні в Греції, підтримають зазіхання Греції в південній частині Албанії, занепокоєність зросла у липні, коли Сенат США резолюцією підтримав грецькі зазіхання.
Серйозний інцидент між Албанією і Великою Британією вибухнув в 1946 році після того, як Тирана заявила про юрисдикцію над протокою між албанським суходолом і грецьким островом Корфу. Британія оскаржила дії Албанії і відправила чотири есмінці у протоку. 22 жовтня 1946 рокува судна підірвались на міні, 44 члени екіпажу загинули. Велика Британія поскаржилася в ООН і Міжнародний суд, який виніс рішення проти Тирани.
Після 1946 року Сполучені Штати та Сполучене Королівство приступили до розроблення плану повалення комуністичного режиму в Албанії, підтримуючи антикомуністів і роялістів усередині країни. До 1949 американська і британська розвідки працювали з королем Зогу. Партизанські загони увійшли в Албанію у 1950 і 1952, але албанські сили безпеки вбили або захопили всіх іноземних резидентів. Через Кіма Філбі, радянського подвійного агента, що працював офіцером зв'язку між британською розвідкою і ЦРУ, просочилися деталі плану до Москви, що забрало життя близько 300 лазутчиків.