Онуфріївка

Ону́фріївка — селище в Україні, адміністративний центр Онуфріївської селищної територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області, колишній адміністративний центр Онуфріївського району. Населення — 3657 осіб.

Географія У селищі річка Розсошин впадає у річку Омельник.

Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська409593.13%російська2736.22%вірменська200.45%білоруська60.14%румунська10.02%інші/не вказали20.04%Усього4397100%

Історія

Найдавніші сліди існування людини на території колишнього Онуфріївського району відносять до доби неоліту.

Назва Топонім Онуфріївка походить від прізвища засновника. Крім назви Онуфріївка в різні періоди вживалися її видозміни, зокрема «Онохреевка», «Анофреевка», «Оноприївка»Іванов Я. Онуфріївка // Гардаріка: матеріали Всеукраїнського конкурсу науково-популярних статей. — Харків. : Право, 2015. — С. 71.

Заснування поселення Перша документальна згадка про хутір відставного козака Василя Онуфрієнка, датована 1741 р. при описі Задніпровських володінь Потоцької сотні Миргородського полку: «Василь Онофрей показал, что имеет на той стороне Днепра на врочище ретце Омельничку хутор с принадлежащими к нему сенокосами и полем пахатним обома сторонами, да на оной же ретце мельница о двох колах и став, занятие ним, Онофреем, тому деется годов более десяти. К сей сказке по прошению Василя Онуфриенка неграмотного ратуши Потоцкой подписок Никола Данилов руку приложил»Пивовар А. В. Поселення Задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах XVIII ст. — К. : Академперіодика, 2003. — С. 147.

Надалі хутір козака Онуфрієнка згадувався в 1744 р. в описі поселень Миргородського полку за їх власниками, у 1745 р. в описі Данила де Боскета та присутній на карті цього ж автора, яка була додатком до описуПивовар А. В. Поселення Задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах XVIII ст. — К. : Академперіодика, 2003. — С. 179, 187.

Слід зазначити, що на території сучасної Онуфріївки розміщувався не лише хутір козака Онуфрієнка. Так, місцевим краєзнавцям вдалося віднайти розташування хутора Омеляна Розсохи, що складався «о двох избах, с греблею, ставом, мельницей, с сенокосными лугами и пахотным полем да у Могилуватом буераке пасека». Він розміщувався навпроти балки р. Могилюватої — околиці Онуфріївки, в кінці вул. Поштової. На цьому місці ще залишилися рештки греблі. Крім хутора Розсохи, дослідникам вдалося встановити приблизне розміщення хутора козака Онуфрієнка на злитті річок Омельничок та Сухий Омельник (на території сучасного Онуфріївського парку), хуторів козака Андрія Шевченка та Грицька ХристишинаПостриган В. В., Сурмило В. І. Історія Онуфріївського району — Кременчук, 2010. — С. 44. З плином часу ці хутори злилися в одне поселення і надалі існували під однією назвою.

Нова Сербія (1752—1764) У 1752 році із створенням військових поселень Онуфріївка увійшла до складу Нової Сербії і стала власністю Івана Хорвата. Підтвердженням цього є відомість 1758 р. про осіб, які перейшли на житло в поселення Нової Сербії та Новослобідського козачого полку, де зазначається, що з Кременчуцької сотні перейшли: «Микола Коваль; Матвей Шаповал — в новопоселяемой его ж високопревосходительством господином генералом лейтенантом Хорватом слободки, прозываемой Онуфреевки»Пивовар А. В. Поселення Задніпрських місць до утворення Нової Себрії в документах XVIII ст. — К. : Академперіодика, 2003. — С. 243.

Новоросійська губернія та Катеринославське намісництво (1764—1802) Станом на 1774 р. Онуфріївка знаходилась в державній власності, про це свідчить Й. А. Гіндельштедт у своїй розповіді про подорож Єлисаветградською провінцією: «…из слободы Зыбкой мы ехали 10 верст прямо к N, до слободы Онохреевки — казенной деревни семейств во 100; жители все — малороссы, пришедшие сюда с обеих сторон Днепра. В деревне есть церковь, лежащая на северной стороне речки Омельник Келебердянский, близ устья Сухого Омельника»Гіндельштедт Йоган-Антон Подорож Єлисаветградською провінцією 1774 року;— К. : Академперіодика, 2005. — С. 41. Ця церква на 1776 р. носила ім'я Преподобного Спиридона, мала 50 приходських дворівПравославна церква на півдні України (1775—1781) / Упорядник: І. Лиман. // Джерела з історії Південної України. Том 4. — Запоріжжя. : РА"Тандем-У", 2004. — С. 152.

Оскільки Кременчук був столицею Новоросійської губернії, то землі довкола нього були ласим шматком для багатьох знатних дворян. Онуфріївка не стала виключенням. Після 1776 р. вона втратила статус державного «казенного» села і перейшла у власність до капітана Івана Івановича Комбурлея (Конбурлея), який у 1774—1775 рр. був цолнером кременчуцької прикордонної митниціМакидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новоросии XVIII века ст. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 24. За його кошти було збудовано Івано-Предтечанську церкву, в якій він був похований разом зі своєю дружиною ФеодосієюПостриган В. В., Сурмило В. І. Історія Онуфріївського району — Кременчук, 2010. — С. 59.

Підтверджують та доповнюють відомості про Онуфріївку того періоду спогади Жильбера Ромма та Михайла Загряжського. Зокрема, Ромм під час подорожі в Крим в 1786 р. зазначав:«… в 18 верстах от Крюкова находится принадлежащая частному владельцу деревня Онуфриевка, примерно в 90 домов. Подле нее протекает небольшая речка Омельник»Жильбер Ромм Путежествие в Крым в 1786 г. — Ленинград: Издание Ленинградского государственногого университета, 1941. — С. 22. В свою чергу, Михайло Загряжський у своїх «Записках…» станом на 1791 р. згадував:«… Близ Кременчуга заезжаю к бывшему однополчанину порудчику Турунже, у которого по причине надобности часто быть в Кременчуге остановился на несколько дней. С ним поехали к соседу его, П. И. Конбурлею, который также служил со мной в Харьковском полку, а по случаю его брата — Михаила Ивановича — … село называется Анофреевка, 1000 душ при значительном количестве земли нераздельно с братом… По тогдашнему времю и краю жил великолепно. Он очень был рад. Показывал все свое заведение, прекрасных лошадей и прочее…»Загряжский М. П. Записки // Лица. Биографический альманах. Вып. 2. — М.; СПб, 1993. — С. 118.

Після смерті І. І. Комбурлея у 1792 р. Онуфріївкою володіли спільно його сини — Михайло та Петро. Михало Комбурлей у свій час був сенатором, дійсним статським радником, курським (1798 р.) та волинським губернатором (1807—1817 рр.), а його брат Петро був начальником гусарських ескадронів конвою Потьомкіна в 1789—1791 рр., звільнився в запас в чині секунд-майора.Окрім Онуфріївки, у власності Михайла Комбурлея знаходилися сусідні села: Омельник, Іванівка, КамбурліївкаАлфавит дачам генерального межевания Александрийского уезда, Херсонской губернии — Александрия: типография Ф. Х. Райхельсона, 1898. — С. 50.

Херсонська губернія (1802—1917) Після смерті М. І. Комбурлея у 1821 р. його землі, зокрема й Онуфріївка, перейшли у власність до його зятя, графа Михайла Дмитровича Толстого — дійсного статського радника, полковника гвардії артилерії, голови імператорського товариства сільського господарства Півдня Росії. Після виходу у відставку в 1835 р., М. Д. Толстой поселився в Онуфріївці, де постійно проживав до 1847 р.Постриган В. В., Сурмило В. І. Історія Онуфріївського району — Кременчук, 2010. — С. 66. За Михайла Дмитровича була розбудована більша частина Онуфріївського парку (так званий Старий парк). Існує припущення, що він розбудовувався німецькими та чеськими майстрамиПостриган В. В., Сурмило В. І. Історія Онуфріївського району — Кременчук, 2010. — С. 71.

Після одруження графа Михайла Михайловича Толстого (старшого) (1835—1898 рр.), сина Михайла Дмитровича та Катерини Михайлівни (уродженої Комбурлей), на міщанці Олені Григорівні Смирновій Онуфріївка переходить у його власність. Михайло Михайлович Толстой (старший) відомий перш за все своєю меценатською діяльністю. Він довгий час був директором Одеського міського театру, заклав будівництво нової будівлі для нього та сприяв розбудові ОнуфріївкиПостриган В. В., Сурмило В. І. Історія Онуфріївського району — Кременчук, 2010. — С. 67.

Найбільш прогресивний період історії Онуфріївки пов'язаний з сином Михайла Михайловича Толстого (старшого) та Олени Григорівни (уродженої Смирнової) — графом Михайлом Михайловичем Толстим (молодшим). Він успадкував від батька близько 40 маєтків у Херсонській, Харківській та інших губерніях. Михайло Михайлович займав високі державні посади, був камергером, дійсним статським радником, членом Ради імперського товариства сільського господарства Півдня Росії, гласним (депутатом) Одеської міської думи, почесним попечителем Одеської міської публічної бібліотеки, якій передав 770 томів книг і журналів вартістю близько 100 тисяч рублів. До того ж, М. М. Толстой був засновником і головою Одеської станції швидкої медичної допомоги, яка на той час була другою у Російській імперіїПостриган В. В., Сурмило В. І. Історія Онуфріївського району — Кременчук, 2010. — С. 66-67. Під керівництвом графа Михайла Михайловича Толстого (молодшого) розпочинається розбудова так званого Нового парку в Онуфріївці. Найбільш імовірно, що він був закладений у 1884 р., про що може свідчити напис «1884» на кладці льоднику в розсаднику на півдні парку. За кошти Михайла Михайловича також була споруджена земська школа в Онуфріївці (на деяких цеглинах можна побачити літеру «Т», як маркувальний знак цегляного заводу Толстих в Онуфріївці), а також у 1896 р. земська лікарня у с. Павлиш, що за 7 км від ОнуфріївкиПостриган В. В., Сурмило В. І. Історія Онуфріївського району — Кременчук, 2010. — С. 75.

Станом на 1886 рік у містечку, центрі Онуфріївської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії, мешкало 1414 осіб, налічувалось 254 дворових господарства, існували православна церква, школа, 5 лавок, відбувалось 3 ярмарки на рік: Середопісний, Микільський 9 травня та Покровський.

Михайло Михайлович Толстой був великим землевласником і впроваджував на своїх землях передові методи господарювання, в економії використовувалися на той час досконала техніка, залізні плуги, кінні молотарки та віялки. Був навіть трактор «Фордзон». На фермах вирощувались коні орденської породи, які користувались попитом у Росії і за кордоном. Вирощувались вівці породи рамбульє (8 тис. голів), корови сіро-української породи (600 голів), вовну з овець відправляли на Білостоцьку і Лодзинську суконні фабрики.

Визвольні змагання (1917—1921) Внаслідок революційних подій 1917 р. Онуфріївка залишається без власника. У лютому 1919 року більшовики захопили ОнуфріївкуІсторія міст і сіл УРСР. Кіровоградська область. — К. : Інститут історії академії наук УРСР, 1972 — С. 649. Михайла Михайловича Толстого (молодшого) позбавили графського титулу, його маєток в Онуфріївці був розграбований біднотою. До того ж, Толстого ледь не розстріляли чекісти з Олександрійської повітової ЧК, життя йому врятували онуфріївські селяниПостриган В. В., Сурмило В. І. Історія Онуфріївського району — Кременчук, 2010. — С. 68-69. У 1919 р. Михайло Михайлович Толстой разом з матір'ю Оленою Григорівною емігрували до Швейцарії.

Наприкінці серпня 1920 р. більшовики були вибиті із села в ході рейду Степової дивізії під командуванням С. Клепача (отаман Палій). Більшовицькі донесення того часу повідомляли:«Бандитами занято село Онуфриевка, часть милиции захвачена, часть отступила. По непроверенным сведениям, бандитов в означенном районе до 2-х тысяч человек. В районах Павлыша и Лекаревки оперируют банды численностью 1000 человек. Организовано было по уезду 23 волостных и 132 сельских Комнезаможей, работало 22 инструктора. Теперь организованная работа прекратилась из-за бандитизма…».

Міжвоєнний період Відомий український педагог Василь Сухомлинський після закінчення навчання з вересня 1939 по червень 1941 року працював учителем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі.

Німецько-радянська війна (1941—1943) Онуфріївка входила до Олександрійського ґебіту Миколаївської генеральної округи.

Післявоєнний період