Збірна Німеччини з футболу () — національна збірна команда, що представляє Німеччину на міжнародних змаганнях з футболу. Підпорядковується Німецькому футбольному союзу.

Є правонаступницею футбольної збірної Західної Німеччини (1950—1990), до сукупної статистики сучасної збірної Німеччини також зараховують результати Збірної Німецької Демократичної Республіки (1952—1990) та збірної Саару (1950—1956).

Одна з найбільш титулованих чоловічих збірних світового футболу, чотириразовий чемпіон світу (1954, 1974, 1990 та 2014), триразовий чемпіон Європи (1972, 1980 та 1996), володар Кубка конфедерацій (2017). До титулів збірної Німеччини також зараховується титул олімпійських чемпіонів, завойований збірною НДР на Олімпійських іграх 1976 року.

Історія Ранні роки Перед формуванням офіційної національної команди відбулось 5 неофіційних міжнародних поєдинків за участю команд, які представляли Німеччину, всі ці поєдинки німці програли англійським футболістам. Через вісім років після формування футбольного союзу Німеччини (DFB), свій перший офіційний поєдинок зіграла команда Німеччини. Він відбувся 5 квітня1908 року у Базелі з командою Швейцарії і завершився перемогою господарів 5:3.

Що цікаво, свої перші матчі після Першої світової війни у 1920, після Другої світової війни у 1950, і перший поєдинок об'єднаної Німеччини у 1990 команда теж зіграла з Швейцарією. Свій перший титул чемпіонів світу німці здобули також в Швейцарії. Перший тренер в команди з'явився у 1926 році. Ним став Отто Нерц - шкільний вчитель з Мангейму, який пробув на посаді до 1936 року. Німеччина не брала участі у першому ЧС 1930 року в Уругваї, проте вже на наступній світовій першості команда Німеччини зайняла третє місце. Після невдалих результатів на домашній Олімпіаді 1936 тренером команди став Зепп Хербергер. У 1937 його команду охрестили "Бреславські ельфи" на честь перемоги над збірною Данії 8:0 у місті Бреслау, Нижня Сілезія (зараз Вроцлав, Польща). Після того, як Австрія, внаслідок Аншлюсу у березні 1938, стала частиною Німеччини, її збірна, яка вже до речі кваліфікувалася на ЧС 1938, перестала існувати, а декілька її гравців були делеговані у загальнонімецьку команду. У 1938 році така об'єднана команда продемонструвала найгірший в історії німецького футболу результат на чемпіонатах світу - одна нічия та поразка (1:1 та 2:4 проти Швейцарії). Впродовж 1939 -1942 років команда зіграла понад 30 міжнародних матчів, після листопада 1942 року команда перестала проводити ігри, оскільки більшість її гравців приєдналися до збройних сил. Завдяки симпатіям офіцерів, які хотіли убезпечити футболістів від небезпечної служби, гравці збірної разом з тренером були зараховані до військово-повітряних сил.

Три німецькі команди Після війни Німеччина була відлучена від більшості спортивних змагань до 1950 року. Таким чином, жодна з новостворених трьох німецьких держав - ФРН, НДР і Саар, не брала участі у ЧС 1950. DFB лише після цього ЧС відновила свою участь у ФІФА.

ФРН Більшість довоєнних традицій і організованості збереглися у ФРН, саме цю частину Німеччини і почала представляти DFB, офіс якої розташовувався у Франкфурті і тренером команди був Зеп Хербергер. З визнанням ФІФА та УЄФА саме ця збірна стала правонаступницею довоєнної німецької команди. Першим з ким зіграла команда ФРН були сусіди - швейцарці, протягом 1951 року такими командами стали лише збірні Туреччини та Ірландії. Після проведених 18 післявоєнних ігор команда Німеччини вийшла на ЧС 1954.

Саар

Саар, знаходився під контролем Франції з 1947 до 1956. Саар не хотів брати участі у французькій організації футболу, а до участі у DFB його не допускали, тому на цій території була створена своя команда. Вона представляла Саар на Олімпіаді 52 у Хельсінкі та брала участь у кваліфікації до ЧС 1954. Тренер - легенда Гельмут Шон впродовж 1952 – 1957 тренував цю команду, а після об'єднання з ФРН став тренером німецької команди.

Східна Німеччина (НДР)

У 1949 році в зоні окупації СРСР, була утворена комуністична Німецька Демократична Республіка, яка охопила східну частину країни. У 1952 році була утворена футбольна федерація (DFV) і розпочала своє існування збірна НДР. Ця команда стала єдиною, хто переміг майбутніх чемпіонів світу 1974 - команду ФРН, на їхньому домашньому ЧС. Після повалення Берлінської стіни у 1989 і об'єднання Німеччини у 1990, східна частина увійшла у склад DFB.

Das Wunder von Bern (Чудо Берна) Західна Німеччина, на чолі з капітаном Фріцом Вальтером, у фінальній частині ЧС 1954 зустрілась з командами Туреччини, Югославії і Австрії. Коли ж німці мали зустрітись з фаворитами чемпіонату - угорцями Зепп Хербергер не виставив у складі своїх найкращих гравців, і команда поступилася 3 : 8. Німці з угорцями на тому чемпіонаті зустрілись ще раз - у фіналі, на той момент угорці не програвали у 32 зустрічах. Шоковий початок для німців - два пропущені м'ячі на 6 і 8 хвилинах не зламали команду і на 10 і 18 вони відквитали два голи. Перемогу ж команді приніс на 84 хвилині Хельмут Ран. Несподівана перемога ввела в ейфорію післявоєнну Німеччину. Ця перемога відіграла значну роль у формування післявоєнної Німеччини, саме з цією перемогою німці, вперше за довгі роки, змогли знову відчути гордість за свою країну та відчуття єдності.

Гол на Вемблі та Гра століття Після четвертого місця на ЧС 58 і лише чвертьфіналу на ЧС 62, федерація (DFB) провела зміни. Так в країні запровадили поняття професійний футбол, і найкращі німецькі команди почали виступати у Бундеслізі. У 1964 році збірну очолив Гельмут Шон. На ЧС 66, німці у півфіналі перемогли СРСР і у фіналі зустрілись з господарями — англійцями на Вемблі. Гол Вебера на останній хвилині основного часу зробив рахунок 2:2 і перевів гру у додатковий час. Перший гол екстра-тайму, який забив Джефф Герст, до тепер залишається спірним. Швейцарський арбітр не бачив повністю моменту, а радянський боковий арбітр Тофік Бахрамов був впевнений, що м'яч відлетів від сітки воріт, а не від перекладини, і зарахував гол. Проте остаточний рахунок у грі 4 : 2 встановив все той же Герст, таким чином команда ФРН стала другою.

Збірна Німеччини здобула реванш у англійців вже на наступному чемпіонаті, обігравши їх у чвертьфіналі 3:2. У півфіналі Німеччина зустрілася з командою Італії на стадіоні Ацтека. Основний час гри завершився внічию 1:1. Франц Беккенбауер отримав вивих плеча, проте продовжував гру, оскільки у команди не залишилось замін. В додатковий час команди забили 5 голів і з рахунком 4:3 перемогла Італія. Цей матч став найдраматичнішим в історії чемпіонатів світу і отримав назву 'матч століття'. В матчі за третє місце німці обіграли Уругвай 1:0, а Ґерд Мюллер став найкращим бомбардиром з 10 голами.

Перемога на рідній землі

У 1971 році Беккенбауер став капітаном команди і привів команду до «золотого дубля». 1972 року збірна ФРН стала чемпіоном Європи з футболу. В відбірковому турі німці виграли у Польщі, Туреччини та Албанії. 29 квітня 1972 «бундестім» в Лондоні обіграла англійців 3:1 завдяки голам Улі Хенесса, Гюнтера Нетцера та Герда Мюллера. У матчі-відповіді в Берліні була зафіксована нульова нічия. У півфіналі з рахунком 2:1 були переможені бельгійці, а у фіналі німці зустрілися зі збірною СРСР і, забивши три м'ячі (дубль Герда Мюллера і гол Херберта Віммера), завоювали кубок Європи.

1974 року збірна Німеччини здобула перемогу і на домашньому чемпіонаті світу: спочатку на груповому етапі ФРН виграла у Чилі 1: 0 і у Австралії 3:0. Потім 22 червня, перший та останній раз в офіційній зустрічі, команда ФРН зіткнулася з командою НДР і східні німці завдали несподіваної поразки західним сусідам завдяки голу Юргена Шпарвассера, що дозволило НДР вийти з групи з першого місця. У другому раунді ФРН обійшла Польщу, Швецію та Югославію. В фінальному поєдинку голландці відкрили рахунок вже на другій хвилині завдяки Йохану Нескенсу, але на 25-й хвилині Пауль Брайтнер з пенальті зрівняв рахунок, а на 43-й хвилині Герд Мюллер поставив крапку в матчі. Збірна ФРН, вигравши чемпіонат Європи 1972 і чемпіонат світу 1974 років, вперше в історії оформила «золотий дубль» на рівні збірних: з європейських команд подібне зуміли зробити французи в 1998 і 2000 роках, а також іспанці в 2008 і 2010 роках, захистивши титул чемпіонів Європи 2012 року.

Пізні 70 - ранні 80 Команда не зуміла захистити своїх титулів. Спочатку на Євро 76 у фіналі німці поступилися Чехословаччині по пенальті 3:5 (основний час 2:2). На світовій першості 78 команда вилетіла на другому етапі. Шон покинув тренерський пост, а йому на зміну прийшов Юпп Дерваль.

Перший ж турнір для нового тренера виявився вдалим – німці вдруге стали чемпіонами Європи. У фіналі Євро 80 вони перемогли Бельгію 2:1. На ЧС 82 команда знову була у фіналі, де програла італійцям 1:3. В цей час в команді виступав один з найкращих голеадорів всіх часів - Ґерд Мюллер, котрий забив 14 голів на двох ЧС (1970 і 1974). Його 10 голів у 1970 році стали третім результатом в історії чемпіонатів світу після француза Жуста Фонтена (13 голів на ЧС 1958) і угорця Шандора Кочиша (11 голів на ЧС 1954). Рекорд Мюллера по загальній кількості голів зумів повторити аж у 2006 році бразилець Роналду, проте він брав участь у трьох ЧС (1998, 2002, 2006), а перевершив легендарне досягнення співвітчизник – Мірослав Клозе на ЧС 2002, 2006, 2010 і 2014 забив 16 м'ячів.

Тріумф Беккенбауера-тренера

Після Євро 1984, Франц Беккенбауер повернувся в збірну вже як тренер. На ЧС 86, команда стала другою, програвши у фіналі Аргентині 2:3. На домашньому Євро 88 команда не змогла здобути перемоги, її зупинила у півфіналі майбутній чемпіон – Голландія. ЧС 90 став для Німеччини тріумфальним втретє. На чолі з капітаном Лотаром Маттеусом, на шляху до фіналу німці перемогли Югославію (4:1), ОАЕ (5:1), Голландію (2:1), Чехословаччину (1:0), Англію (1:1, 4:3 по пенальті). У фіналі, завдяки голу Андреаса Бреме з доволі сумнівного пенальті на 85 хвилині, Німеччина перемогла 1:0 команду Аргентини. Беккенбауер, завдяки цій перемозі, став другою в історії людиною, після бразильця Маріо Загало, котра змогла виграти ЧС як гравець і тренер, і першим в історії капітаном і тренером збірної-переможниці.

Возз'єднана Німеччина(1990–1998)

Ідучи у відставку, після перемоги на Чемпіонаті світу 90, Франц Беккенбауер передбачав, що в разі об'єднання в одну збірну, за допомогою гравців НДР, Німеччина надовго стане найсильнішою у світі. Возз'єднання Німеччини, що відбулося в серпні, набуло чинності 3 жовтня 1990 з входом НДР у склад Німеччини. Східнонімецька федерація (DVF) увійшла в склад DFB. Перша гра возз'єднаної Німеччини на чолі з тренером Берті Фогтсом, проти Швейцарії, відбулася 19 грудня 1990 року.

На Євро 92, Німеччина дійшла до фіналу, де програла несподіваному чемпіону – Данії, з рахунком 0:2. На чемпіонаті світу 94, команда програла в чвертьфіналі болгарам 1:2. Перший свій міжнародний титул ця збірна виграла на Євро 96, ставши втретє чемпіоном Європи. У півфіналі вона переграла господарів турніру команду Англії по пенальті 6:5 (основний час 1:1), а у фінальній грі виявились сильнішими за збірну Чехії 2:1, завдяки золотому голу Олівера Біргоффа. Проте вже на наступному мундіалі 98 у Франції Німеччина вибула у чвертьфіналі, поступившись з рахунком 0:3 хорватам. Після ЧС Фогтс пішов у відставку, і його замінив Еріх Ріббек.

Ера Кана/Баллака На Євро 2000, німецька команда вилетіла вже у першому раунді, не змігши перемогти у жодній з трьох ігор. Ріббека різко розкритикували і він поступився місцем на тренерському містку Руді Феллеру.