Збірна Англії з футболу

Збірна Англії з футболу () — національна футбольна команда Англії, якою керує Футбольна асоціація. Збірна Англії, разом зі збірною Шотландії, є найстарішими національними збірними з футболу, провівши у 1872 році перший у світі міжнародний футбольний матч. Попри те, що більшість національних футбольних збірних представляють незалежні держави, Англія є частиною Великої Британії, проте ФІФА їй дозволило брати участь у всіх професійних турнірах, за винятком Олімпійських ігор. Збірна, зазвичай, грає свої домашні матчі на стадіоні «Вемблі». Під час реконструкції стадіону команда найчастіше грала на «Олд Траффорд», домашньому стадіоні Манчестер Юнайтед.

Англія є однією з восьми збірних, яка виграла чемпіонат світу. Це сталося у 1966 році, коли Англія у статусі господаря турніру обіграла у фіналі збірну Західної Німеччини в додатковий час. Окрім цієї перемоги в 1966 році, найвищим досягненням збірної Англії стало третє місце на чемпіонаті світу 2026 року. Попри це, збірна рідко опиняється нижче десятого місця у рейтингу ФІФА або УЄФА, хоча і не була їх лідером.

З усіх переможців чемпіонату світу лише Англія ніколи не ставала чемпіоном континенту. Найвищим досягненням збірної стали третє місце чемпіонату Європи в 1968 році, півфінал домашнього чемпіонату 1996 року та фінали Євро-2020 і Євро-2024.

Історичним суперником збірної Англії є збірна ШотландіїАнглійсько-Шотландське футбольне протистояння, яка була опонентом у першому міжнародному футбольному матчі 1870 року та в першому офіційному міжнародному матчі 1872 року. Зустрічі між цими двома командами регулярно проводилися до 1984 року у рамках щорічного Домашнього чемпіонату Великої Британії, в якому англійці здобули 54 перемоги проти 41 перемоги збірної Шотландії. Станом на травень 2021 року команди зіграли 114 матчів — Англія виграла 48, Шотландія 41, а 25 були зіграні у нічию. Після закриття турніру, регулярні матчі між збірними припинились і суперництво відійшло на другий план. На його місце вийшли протистояння зі збірними АргентиниАнглійсько-Аргентинське футбольне протистояння (найскандальніша подія — «Рука Бога» у 1986 році) та Німеччини (найрезонансніші події — неоднозначний переможний гол у фіналі чемпіонату світу 1966 року та незарахований чистий гол Англії на чемпіонаті світу 2010 року). З обома збірними станом на травень 2021 року Англія має позитивний баланс перемог — 6 проти 2 при 5 нічиїх з Аргентиною та 13 проти 13 при 6 нічиїх з Німеччиною.

Історія

Ранні роки (1870—1919)

Збірна Англії разом зі збірною Шотландії є найстаршими національними збірними у світі. Перший матч між цими збірними, організований Футбольною асоціацією Англії, пройшов 5 березня 1870 року і завершився з рахунком 1:1. Відтоді до 1872 року відбулося 5 матчів між цими збірними, проте всі вони є неофіційними та не визнані ФІФА. Матч 30 листопада 1872 року, що завершився з рахунком 0-0, вважається першим офіційним міжнародним футбольним матчем, тому що кожна збірна управлялася незалежно від іншої, на відміну від попередніх матчів, коли Футбольна асоціація Англії контролювала обидві збірні. Крім того, цей матч став першим виїзним матчем збірної Англії й проводився в Глазго. До 1879 року Англія щорічно проводила проти Шотландії міжнародні матчі, які стали першими сімома офіційними іграми в історії міжнародного футболу.

З 1879 року Англія почала грати й з іншими збірними, так 18 січня 1879 року відбувся матч проти збірної Уельсу, що завершився перемогою Англії з рахунком 2:1, а 18 лютого 1882 року — проти збірної Ірландії, що завершився з рахунком 13:0. Цей результат є рекордною перемогою збірної Англії за всю історію і рекордною поразкою збірної Ірландії. Ці зустрічі між британськими збірними формалізували створення протягом сезону 1883—1884 щорічного Домашнього чемпіонату Великої Британії, який став першим офіційним міжнародним турніром. З періоду свого створення і до 1914 року в турнірі переважала збірна Англії, яка здобула 19 титулів.

З часу заснування збірної майже 40 років Англія проводила матчі лише з британськими збірними. Частково це було пов'язано з пануванням Великої Британії в міжнародному футболі та проблемами організації континентального турніру через важкість перельотів. І лише 1908 року ФА організувала перший тур команди за межами Британських островів проти команд з континентальної Європи. Англія двічі перемогла збірну Австрії (6:1 та 11:1) і по разу збірні Угорщини (7:0) і Чехії (4:0). У наступному 1909 році англійська збірна повторила тур до Австро-Угорщини, провівши дві гри проти збірної Угорщини (4:2 та 8:2) і матч проти збірної Австрії (8:1). Ці два тури до Австро-Угорщини є єдиними виїздами збірної Англії за межі Великої Британії до Першої світової війни.

З початком Першої світової війни в 1914 році, міжнародні футбольні матчі збірної Англії припинилися. Відновлення зустрічей відбулося лише 19 жовтня 1919 року в товариському матчі проти збірної Ірландії, який завершився нічиєю 1:1. Щоправда, до цього матчу англійці заграли по дві гри проти Уельсу та Шотландії, проте вони не мали статусу офіційних.

Міжвоєнний період (1920—1946) 1920-ті роки є одним з найбільш невдалих десятиліть в історії збірної Англії. За цей період їй вдалося лише один раз виграти Домашній британський чемпіонат, поділивши у 1927 році перше місце зі збірною Шотландії. Водночас збірна фінішувала останньою в турнірі тричі (1924, 1926, 1928). Крім того, зростання напруженості у відносинах між футбольними організаціями Британії та ФІФА призвело до виходу всіх британських збірних зі складу ФІФА в 1928 році, в яку Англія входила з 1906 року. Британські збірні знову повернулися до ФІФА лише 1946 року, внаслідок чого Англія не брала участь у чемпіонатах світу аж до 1950 року, хоча і вважалась однією з найсильніших збірних.

Через це, для проведення міжнародних матчів збірна змушена була продовжувати практику турне до континентальної Європи. Так, під час поїздки в Іспанію, 15 травня 1929 відбулася перша поразка Англії у матчах проти небританських збірних — збірна Іспанії перемогла з рахунком 4-3.

Найвідомішим матчем збірної Англії міжвоєнного періоду є так звана «Битва на Гайбері» () — товариська гра між збірними Англії та Італії, що відбулась 14 листопада 1934. Італійці за 5 місяців до цього стали чемпіонами світу і дана гра мала стати визначенням фактичного чемпіона світу та найкращої збірної того часу. Сама гра повністю відповідала терміну «битва» — гру супроводжувала велика кількість відвертих грубощів і ряд травм гравців у складі обох збірних, а сам матч став одним із найбрудніших в історії футболуThe Iron Man — Уилф Коппинг: часть 2. В підсумку англійцям вдалося перемогти з рахунком 3-2, залишивши за собою неофіційне звання найкращої команди світу.

Іншим відомим матчем англійської збірної став матч 14 травня 1938 року проти збірної НімеччиниМировая классика: Англия VS Германия — англійським гравцям наказали віддати нацистський салют під час виконання державного гімну Німеччини. Наказ виходив від англійського посла в Німеччині, сера Невіла Гендерсона, якого підтримав Стенлі Роуз, майбутній президент ФІФА, який у той час обіймав пост секретаря Англійської футбольної асоціації. Не бажаючи скандалу, футболісти англійської збірної підкорилися наказу. Сам матч завершився впевненою перемогою англійців з рахунком 6:3.

Як і під час Першої світової війні, з початком Другої у 1939 році, міжнародні футбольні матчі в Англії припинилися. Відновлення міжнародних матчів відбулося аж 28 вересня 1946 року товариським матчем проти збірної Ірландії в Белфасті, який завершився перемогою англійців 7:2. Щоправда, протягом війни збірна провела 37 ігор, здебільшого проти збірних Шотландії та Уельсу, проте вони не мали статусу офіційних.

Повоєнний період (1946—1965) Після Другої світової війни ФА погодилася повернутися до складу ФІФА. Ця подія дозволила збірній повернутись на світову арену і, зокрема, взяти участь у кваліфікації до чемпіонату світу 1950 року. Крім того, збірна Англії, яка до того часу керувалась секретарем ФА Стенлі Роузом, створила посаду тренера. Першим тренером збірної став Волтер Вінтерботтом.

Кваліфікацією до першого для Англії чемпіонату світу став Домашній чемпіонат Великої Британії, дві найкращі команди якого проходили далі. Англія перемігши у всіх трьох матчах легко кваліфікувалась у фінальну стадію, яка проходила у Бразилії. 25 червня 1950 року команда провела свій перший в історії матч на чемпіонатах світу — англійці з рахунком 2:0 перемогли збірну Чилі. Проте надії на вдалий результат зникли після двох поразок з однаковим рахунком 0:1 від збірних США та Іспанії. В підсумку англійці здобули 2 очки, обійшовши за різницею м'ячів чилійців та американців, і посіла друге місце у групі. За регламентом змагань із групи виходив лише її переможець, тому збірна Англії вилетіла з турніру.

Кваліфікація на наступний чемпіонат світу відбувалася за аналогічною схемою. Англійці знову здобули три перемоги та з першого місця легко кваліфікувались на світовий кубок. На чемпіонаті, що проходив у Швейцарії, збірні поділили на «сіяні» та «несіяні». Кожна з чотирьох груп складалася з двох «сіяних» і двох «несіяних» збірних, які й грали між собою. У групі з «сіяною» Англією грала «сіяна» збірна Італії та «несіяні» збірні Швейцарії та Бельгії. У першому матчі англійці зіграли в овертаймі 4:4 з бельгійцямиEngland 4 — 4 Belgium englandstats.com, а в другому впевнено перемогли швейцарців 2:0Switzerland 0 — 2 England englandstats.com і вийшли з групи з першого місця. Проте в першому ж раунді плей-оф команду чекала зустріч з тодішнім чемпіоном світу збірною Уругваю. Гра завершилася поразкою збірної Англії з рахунком 2:4England 2 — 4 Uruguay englandstats.com і вильотом з турніру.

Структура відбору до чемпіонату світу 1958 року була змінена. Англія потрапила у групу до збірних Республіки Ірландії та Данії. Вигравши у трьох з чотирьох ігор, англійці втретє поспіль кваліфікувалися на турнір. У групі англійці зіграли усі три матчі у нічию (2-2 проти збірних СРСР і Австрії та 0-0 проти Бразилії), набравши зі збірною СРСР по три очки. За регламентом турніру в такому випадку збірні мали зіграти додаткову гру, яку радянська команда виграла з рахунком 1-0England 0 — 1 USSR englandstats.com і вийшла в плей-оф. Англійці ж знову покинули турнір.

У 1960 році відбувся перший чемпіонат Європи. Проте тогочасні футбольні супердержави, такі як Англія, Італія, ФРН, виступили проти організації Євро. Їхнім аргументом було те, що для збірних є вже чемпіонат світу, тому потрібно розвивати щойно створені клубні євротурніри, такі як Кубок чемпіонів і Кубок ярмарків. Крім того, після важких національних чемпіонатів футболістам влітку потрібен відпочинок. Через це відмовилися грати в першому чемпіонаті Європи тогочасні віцечемпіони світу збірна Швеції, збірна ФРН, що посіла четверте місце, збірні Італії, Нідерландів тощо. Серед цих збірних була і британська четвірка, яка всім складом кваліфікувалась у фінальну частину останнього чемпіонату.

Кваліфікація на чемпіонату світу 1962 року знову пройшла без ускладнень — команда перемогла у трьох із чотирьох матчів групи (проти збірних Люксембургу та Португалії) і здобула путівку на фінальний турнір. На чемпіонаті англійці вийшли із групи, але знову вилетіли в першому ж раунді плей-оф. Цього разу збірна Англії програла майбутнім переможцям турніру — збірній Бразилії з рахунком 3:1England 1 — 3 Brazil englandstats.com.

1963 року з команди пішов її багаторічний тренер Волтер Вінтерботтом, з яким збірна здобула 13 перемог у Домашньому чемпіонаті Великої Британії й чотири рази кваліфікувалась на чемпіонати світу, а також змінилась тактична схема гри з традиційних 2-3-5 на нову 4-2-4.

Золотий період (1966—1968)