Лі Куа́н Ю (, чи ; ; 16 вересня 1923 — 23 березня 2015 Singapore's founding father Mr Lee Kuan Yew dies aged 91 at 3.18am on Monday ) — сінгапурський державний діяч, перший прем'єр-міністр Республіки Сінгапур, один з творців сінгапурського «економічного дива», був при владі близько тридцяти років. На той час коли він вирішив передати владу, щоб забезпечити стабільність та оновлення кадрів, він уже був прем'єр-міністром, що найдовше перебував при владіЛі Куан Ю: «Яскраве світло» вундеркінда, який збудував могутню державу на бідному острові.
Співзасновник та перший генеральний секретар Партії народної дії (ПНД), він привів свою партію до восьми перемог із 1959 по 1990 рік, був учасником відокремлення Сінгапуру від Малайзії в 1965 році та його подальшого перетворення з відносно нерозвиненої колонії без природних ресурсів на Азійського тигра, державу «Першого світу». До останнього залишався однією з найвпливовіших політичних фігур Південно-Східної Азії.
Другий прем'єр-міністр Сінгапуру, Го Чок Тонг, призначив його старшим міністром в 1990 році. Він обіймав посаду Міністра-ментора, що створив його син Лі Сянь Лун, коли став третім прем'єр-міністром в серпні 2004 року. Його послідовні міністерські посади охоплюють період більш ніж 50 років, таким чином він один з найдовше працюючих міністрів в історії. 14 травня 2011 року, Лі та старший міністр Го Чок Тонг оголосили про свою відставку з кабінету міністрів після виборів у 2011 році.
Родина Лі Куан Ю народився 16 вересня 1923 року у Сінгапурі, в сім'ї китайського походження. У своїх мемуарах Лі згадує своє іммігрантське походження,— його прадід був хакка, Лі Бок Бун (народився 1846 року) емігрував із регіону Дапу провінції Гуандун до Стрейтс Сетлментс у 1862 році.
Старша дитина Лі Чин Куна та Чуа Джим Нео, Лі Куан Ю народився в Сінгапурі у великому просторому бунгало. Дитиною він попав під сильний вплив британської культури, частково через дідуся, Лі Хун Лонга, який дав своїм синам англійську освіту. Його дідусь дав йому ім'я «Гаррі» на додачу до його китайського імені (що дав батько) Куан Ю. Він був головним чином відомий як «Гаррі Лі» протягом перших 30-ти років життя, а також до кінця життя для друзів на заході та для близьких друзів і родини. Він почав використовувати своє китайське ім'я після сходження на політичну сцену. На його ім'я іноді посилалися як Гаррі Лі Куан Ю, хоча таке звертання рідко вживалося в офіційних документах. Лі та його дружина Куа Гок Чу одружились 30 вересня 1950 року. Його дружина померла 2 жовтня 2010 року. У них було двоє синів та дочка.
Деякі члени родини Лі займають чільні позиції в сінгапурському суспільстві, його сини та дочка займають високі урядові та пов'язані з урядом пости. Його старший син Лі Сянь Лун, колишній бригадний генерал, був прем'єр-міністром з 2004 до 2024 року. Він також — заступник голови Сінгапурської урядової інвестиційної корпорації, в якій його батько був головою. Молодший син, Лі Сянь Ян, також колишній бригадний генерал, колишній президент та головний виконавчий директор SingTel, пан-азійського телекомунікаційного гіганта та сінгапурської найбільшої компанії за ринковою капіталізацією (оцінюється на Сінгапурській біржі, SGX). П'ятдесят шість процентів від SingTel є у власності Temasek Holdings, провідної урядової холдингової компанії, яка володіє контрольними пакетами у різних великих підприємствах пов'язаних з урядом, наприклад Singapore Airlines чи DBS Bank. Temasek Holdings, в свою чергу, керується виконавчим директором та головним виконавчим директором Хо Чінг, дружиною Лі Сянь Луна. Дочка Лі, Лі Вей Лінг, керує Національним інститутом нейродосліджень. Дружина Лі, Куа Гек Чу, в свій час була партнером в провідній адвокатській фірмі Lee & Lee.
Перші роки Лі навчався спочатку в сінгапурських закладах — у школі Телець Курау, в середній школі Рафлза (де він належав до першої скаутської групи) і Національному університеті Сінгапуру («Рафлз-коледж»), потім в британському Кембриджі (1945—1949). Він був змушений перервати навчання через Другу світову війну та японську окупацію Сінгапуру в 1942—1945 роках. Протягом окупації він успішно тримав свою справу на чорному ринку, де продавав клей на основі тапіоки Stikfas. Починаючи з 1942 року вивчав китайську та японську мови і через це зміг влаштуватись перекладати телеграми союзників на японську мову, а також був англомовним редактором японської газети Hodobu (報道部 — у відділі інформації та пропаганди) з 1943 по 1944 рік. Після війни він короткий час вчився в Лондонській школі економіки після того перевівся в Коледж Фітцвільяма, Кембридж, де вивчав право, який закінчив з двома дипломами та з відзнакою (згодом його відзначили почесним членом Коледжу Фітцвільяма). Він повернувся в Сінгапур в 1949 році і почав роботу юриста у фірмі Laycock and Ong, яка була у власності Джона Лейкока, піонера мультирасизму який разом з Раджею та Таном заснував перший сінгапурський мультирасистський клуб відкритий для азіатів.
Початок політичної кар'єри, з 1951 по 1959
До утворення партії Перший досвід в політиці Сінгапуру Лі отримав працюючи довіреним для Джона Лейкока під стягом про-британської Прогресивної партії під час виборів до законодавчої ради в 1951 році. Проте Лі зрештою зрозумів, що ця партія навряд чи зможе здобути масову підтримку, особливо серед китайськомовних робітників. Це стало особливо важливим коли Конституція Рендела розширила виборчі списки і дала всім людям місцевого походження право голосу, що призвело до значного збільшення китайських виборців. Великий перелом в його житті стався коли він був зайнятий як юридичний радник для профспілок та студентських об'єднань, що дало йому можливість познайомитись з китайськомовним робочим середовищем. Пізніше в своїй кар'єрі, його Партія народної дії (ПНД) буде використовувати ці зв'язки на допомогу у вирішенні виробничих спорів працівників із керівництвом.
Створення Партії народної дії 12 листопада 1954 року, Лі, разом з групою друзів середнього класу з англійською освітою, яких він описав як «буржуа з пивних посиденьок», утворюють «соціалістичну» ПНД у вигідному альянсі з прокомуністичними торговими профспілками. Цей альянс описаний Лі як шлюб за розрахунком, оскільки група політиків з англійською освітою потребувала сильної прокомуністичної електоральної бази, тоді як комуністи потребували не комуністичних лідерів, як димової завіси, тому що Малайська комуністична партія була заборонена. Їхньою спільною метою було агітувати за самоврядування та покласти кінець британському колоніальному правлінню. Установчі збори відбулись в Концертному залі ім. Вікторії, де були присутні 1500 прихильників та членів профспілок. Лі став генеральним секретарем, і залишався на цьому посту до 1992 року, за винятком короткого періоду в 1957 році.
В опозиції Лі виграв вибори у виборчому окрузі Танджонґ Пагар у 1955 році. Він став лідером опозиції проти коаліційного уряду трудового фронту Девіда Маршала. Він також був серед представників ПНД на двох конституційних переговорах, які відбулись у Лондоні стосовно майбутнього статусу Сінгапуру, які спочатку проводив Маршал, а потім його жорсткий наступник Лім Ю Хок. Протягом цього періоду Лі довелось боротися з суперниками як всередині так і за межами ПНД.
Позиції Лі в партії були під серйозною загрозою коли в 1957 році прокомуністичні лідери захопили провідні пости, після партійних зборів, в яких ліве крило партії збільшило свою присутність неіснуючими членами.Mauzy, Diane K.; Milne, R.S. (2002). Singapore Politics Under the People's Action Party. London & New York: Routledge. ISBN 0-415-24653-9 На щастя для Лі та поміркованого крила партії Лім Ю Хок віддав наказ про масовий арешт прокомуністичних лідерів і Лі відновив свою посаду генерального секретаря. Після комуністичного «жаху» Лі отримав новий сильніший мандат від виборців у Танджонґ Пагарському виборчому окрузі під час додаткових виборів 1957 року. Комуністична загроза в партії була тимчасово ліквідована, а Лі готувався до наступного раунду виборів.
Прем'єр-міністр, до незалежності, з 1959 до 1965
Період самоврядування, з 1959 до 1963 На загальнонаціональних виборах, що відбулись 1 червня 1959 року, ПНД здобула 43 з 51 місць в законодавчих зборах. Сінгапур здобув самоврядування з автономією у всіх державних справах за винятком оборони та закордонних справ, Лі став першим прем'єр-міністром Сінгапуру 5 червня 1959 року прийнявши естафету від головного міністра Лім Ю Хока. Перед тим як вступити на посаду, Лі вимагав і домігся звільнення Лім Чін Сіона та Девана Наїра, які були арештовані раніше з подання уряду Лім Ю Хока. Після здобуття незалежності від Британії Лі зіткнувся з багатьма проблемами, такими як освіта, нестача житла та безробіття.
Ключовою подією був вотум недовіри уряду, коли 13 депутатів від ПНД, не виконали партійні вказівки та утримались від голосування 21 липня 1961 року. Ці депутати та 6 значних лівих лідерів із профспілок утворили нову партію, — прокомуністичний Соціалістичний фронт. З самого початку вона користувалась значною підтримкою чим конкурувала з ПНД. 35 із 51-го відділень ПНД та 19 з 23-ох керуючих секретарів перейшло до Соціалістичного фронту. Ця подія отримала назву «Великий поділ 1961». Більшість ПНД тепер налічувала тільки 26-25 депутатів на законодавчих зборах.
1961 року, ПНД зазнала двох поразок під час довиборів, потерпала від перебіжок депутатів та від хвилювань робочих організованих лівими. Уряд Лі був на грані краху до референдуму 1962 року щодо злиття із Малайзією, який також став перевіркою довіри суспільства до уряду.
Злиття із Малайзією та від'єднання, з 1963 до 1965 1961 року, після пропозиції малайського прем'єр-мініста Тунку Абдул Рахмана щодо утворення федерації, куди мали увійти Малая, Сінгапур, Сабах та Саравак, Лі почав кампанію за приєднання до Малайзії та проти Британського колоніального правління. Він використав результати референдуму щоб показати, що люди підтримують його план. Референдум відбувся 1 вересня 1962 року, 70 % голосів було віддано на підтримку позиції Лі.
16 вересня 1963 року Сінгапур стає частиною Малайзії. Однак, союз виявився недовготривалим. Малайзійський уряд, утворений правлячою партією «Об'єднана малайська національна організація» (UMNO), почав непокоїтись включенням великої китайської спільноти та політичним опонентом як PAP в Малайзії. Лі відкрито протистояв політиці буміпутра та використовував знамените гасло Малайзійських зборів солідарності «Малайзія для малайзійців», держава слугує на користь громадян Малайзії, а не людям малайської національності.
Далі були національні бунти в Сінгапурі, зокрема на день народження Мухаммеда (21 липня 1964 року) біля газових заводів Калангу загинуло 23 людей та сотні були поранені через взаємні сутички китайців з малайцями. Досі неясно, як почались заворушення, за однією з версій це був китаєць, що кинув пляшку в зібрання малайців, тоді як інші стверджують, що все розпочали малайці. У вересні цього ж року почались нові заворушення, бунтівники грабували магазини та машини. Лі Куан Ю та Тунку Абдул Рахман були змушені особисто з'явитись у проблемних місцях, щоб заспокоїти ситуацію.
Не маючи змоги розв'язати кризу, Тунку вирішує виключити Сінгапур з Малайзії, вважаючи за найкраще «розірвати всі зв'язки з урядом штату, який не показав достатньої лояльності до свого центрального уряду». Лі намагався опиратися та виробити компроміс, та безуспішно. Пізніше Го Кен Сві переконав його, що відділення було неминучим. Лі підписав угоду про розділення 7 серпня 1965 року, в якій також обумовлювались стосунки з Малайзією після розділення та наміри продовжити співпрацю в таких сферах як торгівля та взаємний захист.
Провал об'єднання став важким ударом для Лі, який вважав його необхідним для виживання Сінгапуру. Під час телевізійної прес-конференції того дня він виглядав емоційно надломленим коли формально оголосив про розділення та повну незалежність Сінгапуру: