Каролінзька імперія () — європейська держава, що існувала в IX столітті. До її складу входили території Франції, Німеччини та Італії, а також низки інших сучасних держав Європи. Офіційно держава називалася «Імперія Заходу» (), проте в історіографії її називають Франкська або Каролінзька імперія. Правителі імперії носили зазвичай титул «імператор римлян» () або «імператор Римської імперії» (), позиціонуючи себе спадкоємцями Західної Римської імперії. Столицею був Аахен.
Імперія виникла 25 грудня 800 року, коли король Франкської держави Карл Великий був коронований Папою Левом III в Римі імператорською короною. У 840—843 роках імперія фактично розпалася на 3 королівства — Західне Франкське, Східне Франкське і Середнє, правитель якого зберіг імператорський титул. Серединне королівство в свою чергу в 855 році розпалася на 3 частини — Італію, Лотарингію і Прованс. У 884 році Карлу III Товстому вдалося на деякий час відновити єдину каролінгзьку імперію, але об'єднання виявилася недовговічним, і вже наприкінці 887 року Карл був зміщений, а імперія остаточно розпалася на кілька королівств. Хоча королі Італії кілька разів брали імператорський титул, але владу над всією територією колишньої імперії вони не мали. Останній імператор, Беренгар I, помер в 924 році.
Наступниками Каролінзької імперії вважали себе імператори Священної Римської імперії, заснованої в 962 році німецьким королем Оттоном I Великим.
Історія Передумови У VII ст. відбувається посилення роду Піппінідів. 679 року Піпін Герістальський стає мажордомом королівства Австразія, а 687 року — королівства Нейстрія. Його син Карл Мартел мусив приборкати повстанців Нейстрії, а потім підкорити фризів, алеманнів, бургундів та провансальцівMichel Balard, Jean-Philippe Genet et Michel Rouche, Le Moyen âge en Occident, Hachette supérieur, coll. « HU histoire », 2003 (ISBN 978-2-01-145540-6), p. 44–45. 718 року він став мажордомом усіх франкських королівств, таким чином об'єднав Франкське королівство. 732 року перемогою біля Пуатьє зупив наств арабських військ в Аквітанії. За це отримав від папи римського Григорія III надав його титул «Найхристиянськішого», на який мали право всі його наступники.
У листопаді 751 року Піпін, син Карла Мартела, повалив короля Хільдеріка III, а потім був обраний королем франків у Суассоні, проголошений зборами єпископів, знаті та левдів (вельмож королівства)Laurent Theis, Histoire du Moyen Age français: chronologie commentée de Clovis à Louis XI, 486-1483, Perrin, 1992 (ISBN 978-2-262-00718-8), p. 32. 759 року Піпін підкорює сарацинську Нарбонну. У 760—768 роках після вдалих походів франків до Аквітанії, тамтешнє герцогство ліквідують.
772 року наступний король Карла I починає війни з саксами, що тривали до 804 року. 774 року було підкорено Лангобардське королівство. 778 року починаються війни з арабами в Септиманії. 788 року приєднано Баварію. З 789 року починаються війни зі слов'янськими племенами вільців, сорбів і чехів. Внаслідок декількох кампаній 791—796 років було знищено Аварський каганат.
Утворення У 800 році Карл I був коронований як «Західний Римський імператор». Таким чином, він де-факто відновив Західну Римську імперію, очікуючи остаточного визнання де-юре з боку Східних Римських імператорів, яке не відбулося одразу, оскільки візантійці називали нову державу «Франкською імперією». Він продовжував називати себе «королем франків і лангобардів», а також «римським імператором». 812 року Карл Великий було визнано візантійським імператором Михайлом I Рангаве та Левом VRobert Folz, Le Couronnement impérial de Charlemagne : 25 décembre 800, Paris, Gallimard, coll. « Trente journées qui ont fait la France » (no 3), 1964, chap. 10. Перед смертю, дотримуючись франкського звичаю, Карл Великий підготував поділ своєї імперії між синами, не призначивши наступника титулу імператора. Цим актом він продемонстрував, що відновлення Імперії для нього було ефемерною конструкцією, яка не обов'язково мала пережити його. Зрештою, відчуваючи сильну слабкість і оскільки Людовик Благочестивий був єдиним, хто вижив, він призначив його співімператором у вересні 813 року в Аахені.
До смерті Карла Великого імперія була розділена між різними членами династії Каролінгів. Серед них були король Карл Юний, який отримав Нейстрію; король Людовик Благочестивий, який отримав Аквітанію; та король Піпін, який отримав Італію. Піпін помер, маючи незаконнонародженого сина Бернарда, у 810 році, а Карл помер без спадкоємців у 811 році. Хоча Бернард став наступником Піпіна на посаді короля Італії, Людовик став співімператором у 813 році, а імперія перейшла до нього після смерті Карла Великого взимку 814 рокуStory, Joanna (2005). Charlemagne: Empire and Society. Manchester University Press. ISBN 978-0-7190-7089-1.
Боротьба між Каролінгами
Правління Людовіка Благочестивого було нестабільним; йому часто доводилося боротися за збереження контролю над імперією. У 817 році його небіж, італійський король Бернард, повстав проти нього, бо був незадоволений тим, що був васалом Лотара, старшого сина Людовика. Повстання було швидко придушене Людовиком, і до 818 року Бернарда було захоплено в полон і покарано. Італія була повернута під імперський контроль.
У 817 році Людовик заснував три каролінгські королівські титули для своїх синів від першого шлюбу: Лотара було призначено королем Італії та співправителям, Піпіна — королем Аквітанії, а Людовика — королем Баварії. Його спроби в 823 році внести до заповіту свого четвертого сина (від другого шлюбу) Карла Лисого були позначені опором його старших синів. Хоча це було однією з причин конфліктів між синами Людовика, деякі припускають, що саме призначення Бернарда Септіманського камергером викликало невдоволення Лотаром, оскільки його позбавили співправителя у 829 році та вигнали до Італії. Вплив Бернарда на імператора та імператрицю посіяв подальші розбрати серед видатної знаті. Піпін був незадоволений; Він був замішаний у невдалій військовій кампанії 827 року, і йому набридло надмірне втручання батька в правління Аквітанії. Таким чином, розгнівана знать підтримала Піпіна, громадянська війна спалахнула під час Великого посту 830 року.
Невдовзі після Великодня його сини напали на Людовика та скинули його з трону на користь Лотаря. У 831 році Людовик напав на королівства своїх синів, розробивши нові плани щодо успадкування. Людовик віддав Нейстрію Піпіну, позбавив Лотаря його імператорського титулу та подарував Королівство Італія Карлу. Ще один поділ у 832 році повністю виключив Піпіна та Людовіка Німецького, зробивши Лотара та Карла єдиними благодійниками королівства, що спровокувало повстання Піпіна та Людовіка Німецького. Потім повстав Лотар у 833 році, і разом вони ув'язнили Людовіка Благочестивого та Карла. Лотар привіз папа римського Григорія IV з Риму під виглядом посередництва, але його справжня роль полягала в тому, щоб легітимізувати правління Лотара та його братів, скинувши та відлучивши Людовика від церкви.
До 835 року в родині було укладено мир, і Людовік був відновлений на імператорському троні в церкві Святого Стефана в Меці. Коли Піпін помер у 838 році, Людовік коронував Карла королем Аквітанії, тоді як знать обрала сина Піпіна, Піпіна II, конфлікт, який не був вирішений до 860 року зі смертю Піпіна. Коли Людовік Благочестивий помер у 840 році, Лотар заявив про права на всю імперію незалежно від поділів. В результаті Карл та Людовік Німецький розпочали війну проти Лотара. Після поразки в битві при Фонтенуа в 841 році Лотар утік до своєї столиці Аахен і зібрав нову армію, яка поступалася армії молодших братів. У Страсбурзькій клятві 842 року Карл і Людовик погодилися оголосити Лотара непридатним для імператорського престолу. Це ознаменувало східно-західний поділ імперії між Людовиком і Карлом.
Поділ Поділ Каролінзької імперії був остаточно врегульований у 843 році трьома синами Людовика Благочестивого за Верденським договором. Лотар отримав імператорський титул, королівство Італії та територію між річками Рейн та Рона, що разом називалися Середнім Франкським королівством. Людовику було гарантовано королівство над усіма землями на схід від Рейну та на північ і схід Італії, які називалися Східним Франкським королівством. Карл отримав усі землі на захід від Рони, які називалися Західним Франкським королівством.
У 844 році Лотар передав Італію своєму старшому синові Людовику II, зробивши його співімператором у 850 році. За Прюмським договором 855 року Лотар розділив своє королівство на три частини: італійська територія, якою вже володів Людовик, залишилася його, територія колишнього королівства Бургундія була передана його третьому синові Карлу Бургундському, а решта території, для якої не було традиційної назви, була передана його другому синові Лотару II, чиє королівство отримало назву Лотарингія.
Людовик II, незадоволений тим, що не отримав додаткових територій після смерті батька, об'єднався зі своїм дядьком Людовіком Німецьким проти свого брата Лотара та дядька Карла Лисого у 858 році. Невдовзі після цього Лотар помирився зі своїм братом та дядьком. Карл був настільки непопулярним, що не зміг зібрати армію для боротьби з вторгненням і натомість утік до Бургундії. Його врятувало лише те, що єпископи відмовилися коронувати Людовіка німецьким королем. У 860 році Карл Лисий вторгся в королівство Карла Бургундського, але був відбитий. Лотар II поступився землями Людовіку II у 862 році для підтримки розлучення зі своєю дружиною Тевтбергою, що спричинило неодноразові конфлікти з його дядьками та Папою Римським. Карл Бургундський помер у 863 році, і його королівство успадкував Людовік II.
Лотар II помер у 869 році, не залишивши законних спадкоємців через відмову Папи Римського дозволити розлучення, і його королівство було розділено між Карлом Лисим та Людовіком Німецьким у 870 році за Мерсенським договором. Тим часом Людовік Німецький був втягнутий у суперечки зі своїми трьома синами. Людовік II помер у 875 році та назвав Карломана, старшого сина Людовіка Німецького, своїм спадкоємцем. Карл Лисий, був коронований як королем Італії, так і імператором. Наступного року Людовік Німецький помер. Карл також намагався анексувати його королівство, але зазнав рішучої поразки під Андернахом, а Східну Францію було розділено між Людовіком Молодшим, Карломаном Баварським та Карлом Товстим.
Після смерті Карла Лисого у 877 році імперія зазнала нападів вікінгів на півночі та заході та зіткнулася з внутрішніми боротьбами від Італії до Балтики, від Угорщини на сході до Аквітанії на заході. Його наступник, Людовик Заїка, став королем Західних Франків, але титул імператора втратив свою силу. Людовик Заїка був фізично слабким і помер через два роки, а його володіння було розділено між двома старшими синами: Людовик III отримав Нейстрію та Францію, а Карломан II — Аквітанію та Бургундію. Королівство Італія нарешті було передано королю Баварії Карломану, але інсульт змусив його зректися Італії на користь свого брата Карла Товстого, а Баварію — Людовику Саксонському. У 879 році Бозон В'єнський заснував королівство Нижня Бургундія в Провансі.
У 881 році Карл Товстий був коронований імператором, а Людовик Саксонський та Людовик III Франційський померли наступного року. Саксонія та Баварія були об'єднані під керівництвом Карла Товстого, а Франція та Нейстрія — під керівництвом Карла II. Карломан II завоював Нижню Бургундію. Карломан загинув у 884 році внаслідок нещасного випадку на полюванні після бурхливого та неефективного правління, а його землі успадкував Карл Товстий, фактично відтворивши імперію Карла Великого.