Афанасій Афонський (, у миру Авраамій; близько 925, Трапезунд — 5 липня 1000 або 1003, Афон) — візантійський монах, засновник першого і головного монастиря на Святій горі Афон — Монастиря Велика Лавра.
Афанасій відомий також тим, що приніс у печерне і відлюдницьке чернецтво систему кіновій, саме вона пізніше стала переважним чернечим способом життя як на Афоні, так і в інших православних монастирях. Після смерті Афанасій прославлений як святий, пам'ять його вшановується 5 липня (за юліанським календарем).
Життєпис Ранні роки Афанасій Афонський народився у Трапезунді, Каппадокія, у заможній християнській родині. Рано осиротівши, виховувався благочестивою черницею. Навчався у Константинополі, де опанував багато наук і певний час був викладачем. Потім вирушив до Кімінського монастиря у Віфінії і став учнем преподобного Михайла Малеїна, від нього пізніше прийняв чернечий постриг з ім'ям Афанасій. У цей період він познайомився з племінником свого наставника — майбутнім візантійським імператором Никифором II Фокою, який став його духовним сином. Працював над переписуванням Священних книг, переписав святе Євангеліє і Апостол.
Заснування Великої Лаври 958 року він вирушив на гору Афон, де заснував перший великий спільножитній монастир, який був освячений 963 року. Будівництво відбувалося за щедрої фінансової підтримки імператора Никифора II Фоки. Монастир мав дуже суворий устав, а сам Афанасій Афонський став його ігуменом. Незабаром після цього побудовано ще три будівлі, стоять вони і по сьогоднішній день. Слава про монастир та його ігумена постійно росла, так що навіть ігумени багатьох монастирів бажали бути простими ченцями в лаврі преподобного Афанасія.
Конфлікт із пустельниками та прийняття «Трагоса» Однак при будівництві монастирів на горі Афон, Афанасій зустрівся з обуренням зі сторони місцевих пустельників (еремітів). Вони не хотіли, щоб Афанасій вводив порядок, монументальне будівництво і сувору дисципліну в їхнє традиційне аскетичне життя. Через це, а також після смерті свого покровителя Никифора Фоки, святий був змушений покинути Афон. На Кіпрі він жив до 971 року.
Після Божого провидіння та за втручання нового імператора Іоанна I Цимісхія подвижник повернувся на Афон як ігумен. У 972 році імператор затвердив перший типікон (статут) Святої гори, відомий як «Трагос» (написаний на цапиній шкірі). Цей документ офіційно визнав співіснування як відлюдницького, так і спільножитнього життя, базуючись на правилах Феодора Студита та Василія Кесарійського.
Загибель і прославлення Афанасій Афонський ціле життя займався будівництвом та облаштунком монастиря, і трагічно загинув при ремонті (за іншими даними — під час будівництва). Сталося це внаслідок раптового обвалу купола (або склепіння) нового храму, який поховав під собою святого та ще п'ятьох ченців.
Тіло святого Афанасія, пролежавши три дні не похованим, не змінилося, не набрякло й не потьмяніло. Існує переказ, що під час похоронних піснеспівів із рани, що була на нозі, всупереч всім природним законам, пішла кров. Деякі старці збирали цю кров, і багато з них через неї отримували одужання від своїх хвороб.
За своє святе життя преподобний Афанасій удостоївся дару передбачень та чудотворінь: знаменням хреста він зціляв хворих і виганяв нечистих духів. Пречиста Богородиця кілька разів являлася преподобному, обіцяючи Великій Лаврі свою невичерпну допомогу і захист.
Див. також Афон Монастир Велика Лавра
Посилання Афанасій Афонський на сайті orthodoxwiki.org Афанасій Афонський в Енциклопедії Британіка