Indochine

Indochine — французький рок-гурт, заснований у Парижі в 1981 році Ніколя Сіркісом і Домініком Ніколасом. Вони є одним з найуспішніших рок-гуртів Франції, продавши понад 10 мільйонів альбомів по всьому світу. Гурт почав свою кар'єру в середині 1980-х років, випустивши свій дебютний альбом L'Aventurier у 1982 році. Альбом був успішним у Франції, досягнувши 10-го місця в національному хіт-параді. Гурт продовжував випускати альбоми протягом 1980-х років, досягаючи все більшого успіху. Їх альбом 7000 Danses у 1985 році зайняв перше місце в національному хіт-параді. У 2022 році Indochine відсвяткували своє 40-річчя. Indochine відомі своїми яскравими костюмами та шоу, а також ліричними текстами, які часто стосуються тем любові, втрати та самотності.

Історія

Становлення і підйом (1980—1984) З листопада по грудень 1980 року у французькому музичному журналі Rock & Folk було опубліковано оголошення про пошук двох музикантів (басиста та вокаліста) для нового гурту Les Espions. На публікації відгукнулися Ніколя Сіркіс та Домінік Ніколас, які й увійшли до складу гурту: Ніколя — як басист, а Домінік — як вокаліст. Проте музика новоспеченого гурту виявилася для молодих виконавців надто складною, тому 10 травня 1981 р. вони вирішили створити свій власний музичний гурт який назвали Indochine.

Назва гурту була натхненна в'єтнамською культурою та історією а також одноіменним романом Французької письменниці Маргеріт Дюрас.

Незабаром до них приєдналися Димитрі Бодянські, який грав на саксофоні та клавішних, а також брат Ніколя Сіркіса Стефан, який згодом став гітаристом групи. 29 вересня 1981 року вони виступили у клубі Rose Bonbon що у Парижі. Завдяки цьому короткому виступу на сцені, група отримала свій перший контракт з продюсером Дідьє Гіношером з музичного лейблу Clemence Mélody, проте у 1986 році, у зв'язку з деякими розбіжностями, Indochine подали до суду на Дідьє Гіношера та Clemence Mélody. Група виграла його і заснувала власний лейбл Indochine Musique.

У листопаді 1981 року вони записали свої перші синги Dizzidence politik і Françoise (Qu'est-ce qui t'a pris ?). Вони не принесли їм великого успіху, проте дали можливість заявити про себе і почати свою музичну кар'єру.

15 листопада 1982 року Indochine випускає свій перший альбом L'Aventurier а також сингл з тією ж назвою, що є відсилкою до всесвіту Боба Морана бельгійського автора Анрі Вернса. Альбом робить справжній фурор улітку 1983 року, розійшовшись тиражем у 500 000 примірників.

28 листопада 1983 року побачив світ другий альбом гурту Le Péril jaune, який продовжує теми екзотики та танцювальної музики попереднього альбому.

5 грудня 1983 року в Олімпії відбувся концерт, на який були продані всі квитки, після чого гурт відправився у турне по всій Франції.

Тріумф (1985—1986)

10 травня 1985 року виходить їхній третій альбом, 3, у якому Indochine відмовляється від всесвітів коміксів а також азійської тематики, які зробили їх успішними, щоб торкнутися більш неоднозначних тем.

Пісні 3e sexe, Canary Bay і Trois nuits par semaine (натхненна романом Коханець Маргеріт Дюрас) стали великими хітами. Їм була присвячена спеціальна програма в телепередачі Діти року (фр. Les Enfants du rock). Саме у цей період група стала відомою на увесь світ.

29 жовтня 1986 року, щоб відсвяткувати свій п'ятий ювілей, група вирішує створити концертний альбом Indochine au Zénith Він включав в себе записи 16 пісень, які група виконувала на концерті у Зеніті що у Парижі. Альбом було продано у понад 350 000 примірниках у Франції, а також у більш ніж 150 000 примірниках у Перу.

7000 danses і Le Baiser (1987—1992) 7000 danses був четвертим студійним альбомом групи. Він був записаний у Великій Британії і став поворотним моментом у творчості Indochine. Альбом був більш експериментальним, ніж попередні альбоми групи, і включав в себе елементи різних музичних жанрів, таких як поп, рок, електронна музика і синті-поп.

Вихід першого синглу альбому, Les Tzars, відбувся влітку 1987 року. Деякі музичні критики не соромляться говорити, що група є вульгарною копією The Cure, тоді як інші вважають, що Ніколя Сіркіс співає під фонограму, проте незважаючи на все, альбом було продано майже 340 тисячами примірників, і в березні 1988 року Indochine розпочали гастрольні тури по Франції, Бельгії, Швейцарії, Канаді та Перу де було проведено чотири аншлагові концерти, які зібрали 48 тисяч людей.

1989 відзначився першим розривом у житті групи: Дмітрі Бодіанські вирішив покинути гурт, щоб більше присвятити себе сім'ї.

Ставши тріо, у лютому 1990 року Indochine випустили новий альбом Le Baiser пісні якого були натхненні кінематографом та літературою, та відрізнялися більш досконалим аранжуванням, а також більш акустичним звучанням, ніж попередні альбоми групи. Альбом отримав змішані відгуки з боку критиків, проте розійшовся майже 250 тисячами примірників .

У 1991 році Indochine відзначає десятиріччя своєї діяльності випуском збірки Le Birthday Album, яка розійшлася тиражем понад 600 тисяч альбомів в Європі.

У 1992 році до групи приєднується Марк Еліард.

Un jour dans notre vie і Wax (1993—1998) У листопаді 1993 року виходить альбом Un jour dans notre vie, проте він виявився не таким успішним, як на це сподівалися (продано близько 90 тисяч примірників у Франції).

У 1994 році гурт відправився в турне під назвою Une nuit dans votre ville. Турне було успішним, і Indochine виступили на багатьох великих сценах, зокрема на площі міста Спа в Бельгії під час фестивалю Francofolies. В рамках турне був записаний живий альбом, під назвою Radio Indochine.

Наприкінці 1994 року Домінік Ніколас, основний композитор Indochine, вирішив залишити групу. Причиною цього стало розбіжність із Нікола Сіркісом щодо майбутнього Indochine. Сіркіс хотів, щоб група продовжувала розвиватися і експериментувати, тоді як Домінік вважав, що групі слід повернутися до своїх коренів . Для того, щоб продовжити творчу діяльність групи, необхідно було знайти нового гітариста. Після тривалого пошуку вони знайшли Александра Азаря, який розділяв їхні музичні смаки.

У 1996 році випустили нову збірку під назвою Unita. До збірки увійшов один невиданий трек із майбутнього альбому, «Kissing My Song». Збірка була успішною і розійшлася тиражем понад 100 000 примірників у Франції.Альбом отримав золотий сертифікат SNEP у 1996 році. до збірки додавався другий CD, який містить версії пісень, які були випущені Indochine між 1984 і 1991 роками. Цей CD був випущений для того, щоб представити шанувальникам Indochine більш повну картину творчості групи.

Випуск альбому Wax у 1996 році був непомітним для широкої публіки. Причиною цього було відсутність медійної підтримки та просування з боку лейблу. Однак, незважаючи на це, альбом став важливим етапом у кар'єрі Indochine. Він показав, що група продовжує розвиватися і експериментувати, і став першим кроком до її відродження.

Альбом Wax має більш поп-звучання, ніж попередній альбом Indochine, Unita. Це пов'язано з тим, що до групи приєднався новий гітарист, Александр Азаріа, який мав більш поп-орієнтований стиль. Тексти Ніколи Сиркіса також стали більш попсовими, проте все ще залишалися вірними стилю Indochine.

На початку 1997 року Indochine перебували в складному становищі. Вони були звільнені своєю лейбл-компанією BMG, яка вважала їх застарілими та не продаваними, проте вони все ще були популярними серед своїх шанувальників, які продовжували відвідувати їхні концерти.

Тур Wax зібрав багато глядачів, і це дозволило групі записати живий альбом Indo Live, який отримав велику рекламну кампанію і розійшовся тиражем у 300 000 примірників у Франції. Цей успіх допоміг Indochine відновити свою популярність і продовжити кар'єру.

1997 року у складі Indochine відбулися зміни в лінійці гітаристів. Александр Азаріа був замінений на Mr Tox (Ксав'єр Джеронімі) який у 1998 році був замінений на Бориса Жарделя, який є гітаристом групи донині.

1998 році Indochine вирішили продовжити серію концертів і розпочали новий тур, Live Tour, який приваблював все більшу кількість глядачів.

Dancetaria і відродження (1999—2001)

27 лютого 1999 року, коли якраз розпочався запис альбому Dancetaria, Стефан Сіркіс помирає від швидкоплинного гепатиту. Його смерть стала величезним ударом для групи та її шанувальників. Нікола Сиркіс, брат Стефана, вирішив продовжити справу групи, незважаючи на горе.

Вихід альбому Dancetaria було відкладено на кілька місяців, щоб уникнути похмурого висвітлення в ЗМІ. Альбом побачив світ у серпні 1999 року і поєднував в собі елементи попмузики, глем-року та готик-року. Аранжуваннями альбому займався Олів'є Жерар, який є відомим реміксером пісень Indochine. Деякі пісні альбому, такі як She Night або Atomic Sky, можна розглядати як дань пам'яті Стефану. Альбом був добре прийнятий критиками та шанувальниками, і він посів 14-е місце у Французьких чартахHervé Deplasse, SonyBMG (2004).

Після виходу альбому Dancetaria гурт Indochine відправився в турне під назвою Tour 99 яке тривало 2 роки. Турне включало в себе виступи в багатьох країнах Європи, зокрема в Бельгії та Франції. 16 квітня 2002 року був випущений документальний фільм Les Divisions de la joie, який розповідає про турне. Фільм був змонтований з живих виступів гурту та репортажних матеріалів про турне.

З акустичного концерту, який відбувся в паризькому клубі Maroquinerie 27 лютого 2000 року на честь Стефана, народилася ідея Nuits intimes, акустичного турне з тридцяти концертів у маленьких залах, який був повторений у студійному альбомі Nuits intimes, випущеному 9 січня 2001 року.

Також у 2000 році їхня колишня лейбл-компанія BMG, випустила збірку Génération Indochine без згоди гурту. Збірка включала в себе 18 найпопулярніших пісень гурту, а також дві нові пісні, Le baiser та Petit Jésus. трійка засновників гурту Indochine та Лу Сіркіс (дочка Стефана) подали позов до суду з проханням заборонити продаж альбому Génération Indochine. Суд розглянув позов і ухвалив рішення на користь гурту. 14 липня 2000 року суд постановив заборонити продаж альбому Génération Indochine.

(2001—2005) У березні 2002 року гурт випускає альбом Paradize, який став справжнім тріумфом і закріпив за гуртом статус однієї з найпопулярніших рок-груп Франції. У створенні альбому брали участь багато артистів, зокрема канадська музикантка Мелісса Ауф дер Маур, рок-гурт Mickey 3D, Жан-Луї Мурат, який написав музику до пісні J'ai demandé à la lune, Анн Скотт, французька письменниця, яка написала текст до пісні Paradise, Камілла Ларенс, яка написала текст до пісні Punker. Ці співпраці допомогли гурту Indochine створити новий і свіжий звук, який став одним із ключових факторів успіху альбому Paradize.

У альбом входить кілька хітів, які стали одними з найпопулярніших пісень гурту, зокрема Paradise, Electrastar, Punker та J'ai demandé à la lune. 2002 рік став роком повернення Indochine на вершину. Альбом Paradize розійшовся тиражем більш ніж мільйон копій у Франції, і був успішним як у Франції, так і за її межами, і гурт отримав кілька престижних нагород, зокрема: MTV Europe Music Awards у номінації «Найкращий французький виконавець» Victoire de la musique у номінації «Альбом року», NRJ Music Awards у номінації «Найкращий французький гурт».Сертифікація SNEP для синглів J'ai demandé à la lune (діамантовий диск) і Le Grand secret (срібний диск), до яких додаються продажі синглів Punker, Mao Boy, Marilyn і Un singe en hiver

Paradize Tour став одним з найуспішніших концертних турів у Франції. Він розпочався в 2002 році і тривав два роки. За цей час гурт відіграв 94 концерти в 29 країнах світу, зібравши понад 500 тисяч глядачів. У січні 2004 року гурт випустив концертний альбом 3.6.3 який був названий на честь дати його запису, 3 червня 2003 року. Цей альбом одразу ж очолив французький альбомний чарт, що раніше ніколи не траплялося з Indochine. Йому слідує тридисковий DVD під назвою Paradize Show, який був проданий тиражем понад 200 тисяч примірників у Франції та 100 тисяч примірників за її межами.