Нехворо́ща — село в Україні, у Зимнівській сільській громаді Володимирського району Волинської області.
Колишня назва — Бискупичі Руські 1450 р. Нехвороща з 1948 р. Населення 239 осіб (дані 1994 р.).
Історія У 1906 році село Микулицької волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 19 верст, від волості 4. Дворів 80, мешканців 721Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с..
Згадка про село Бискупичі Руські (тепер Нехвороща) від жителя/жительки села, без вказання автора, в газеті «Свобода» випуску №255 від 31 жовтня 1924 року, яка випускалася в Джерсі,США.
Дослівний текст статті:
«3 ЖИТТЯ СЕЛА НА ВОЛИНІ»
"Із села Бискупичі Руські, пов.Володимир-Волинський, пишуть до холмського Нашого Життя:
Російський міністр Столипін мав досить слушности, коли видав наказ переводити села з общинного користування на хуторську систему в цілях поліпшення господарчого стану селян.
Селяне, котрі ще перед війною 1914-1918 р. перейшли на хутори бідними, рік за роком загосподаровувалися й тепер стали далеко заможнішими.
На хуторах господарі багатіють, що вважається за добре. Але-ж селяне, будучи розкидані по хуторах, рідко бачуть один одного, рідко говорять про спільні справи, а коли нема обміну думок, то нема жадної єдности. Кожний хуторянин замикається в інтересах свойого хутора й більше його ніщо не цікавить. То буде зла сторона хутора, особливо при теперішніх обставинах життя нашого народу.
Село Бискупичі Руські перейшло на хутори в 1914 році. Ці хутори розложені в 4-ох кольоніях, котрих обєднує спільна церква й школа. Господарів нараховується до 100, землі мають більше 500 десятин. У середньому припадае на господаря 4-5 десятин. Під час війни 1914-1918 року селяне сиділи у своїх хуторах, лише 5 господарів виїзжало до Росії. Забудування хуторян цілі, як що не рахувати двох чи трьох хат зруйнованих під час війни. Селяне живуть заможно, хоч є 5 чи 6 господарів посідаючи по 1-2 десятині, котрі по причині малоземелля, бідують через? торічний неурожай й великі і часті податки даються в знаки селянам.
Газетою і політичними новинами ніхто з селян не цікавиться й на ґазету в Бискупичі Руских хуторах попиту нема, що очевидно чести для них не робить. В селі є українська школа, заснована давно. Будинок тієї школи збудований на церковній землі стоїть тепер. При школі немає ні подвірʼя, ні площі, деб діти в часи перерв могли подихати свіжим воздухом. Брак такої площі при школі очевидний, але, на правеликий жаль, тамошній настоятель церкви не бачить потреби в ньому.
Учитель - Українець забув про свою ролю на селі та й ще чисто українському.
Дякуючи школі відсоток неграмотних у селі незначний. На жаль грамотні ще недобачують потреби в кооперативній лавці й читальні „Просвіти", до котрої могли-б заходити для читання газет 1 бесід. Ніхто, видно, з селян не думае про заснування кооперативи й читальні, котрі існують в багатьох селах повіту.
Не можна обминути мовчки й самого Бискупицького хуторявина як такого. Він має вигляд затурканого й заляканого селянина, котрий ніби то боїться поліціянта, але на ділі та заляканість виражається в недовірі, яким хуторяне можуть обдарувати кожного приїзжаючого до них незнайомого чоловіка.
В селі є досить гарна мурована церква. Новий стиль привитався в Русько-Бискупицькій парафії легко, але-ж коли парафіяне довідалися, що по инших парафіях святкують по старому, стали вимагати служити теж по старому стилю.
Хуторян треба розбудити од спячки й показати шляхи, котрі ведуть до кращого коопераци? та просвіти.
Цікаво, як до того ставиться місцевий учитель, на обовʼязкові котрого лежить учити не тілько дітей, алеж і народ, бо він же народний учитель. "
Друга світова війна 20 травня 1943 р. в селі вбито 11 українських селян польською поліцією під проводом німців, але в грабежі, вбивствах, спаленні будинків німці участі не брали. То були перші жертви братовбивчої різні поміж поляками та українцями на Володимирщині. Перш ніж палити будівлі, поляки все дочиста пограбували.
Загинули: Карп'юк Зіновія, 51 р., застрелена на подвір'ї біля своєї хати. Карп'юк Катерина, 52 р., застрелена у своїй хаті. Після пограбування хата підпалена, і тіло Катерини згоріло. Максим'юк Панас, застрелений. Максим'юк (Прокоп'юк, родом з Сільця) Марія Онисимівна, 1923 р.н., дружина Панаса. Максим'юк Галина Панасівна, 2 р. Максим'юк Ликерія (мама Панаса). Всі троє забрані поляками до Володимира-Волинського і розстріляні біля П'ятидень, на місці розстрілу євреїв. Михальчук (жінка), вбита і згоріла у своїй хаті. Тарасюк Ірина Трифонівна, 1910 р.н., вбита і спалена у своїй хаті. Тарасюк Андрійко Степанович, 3 р., вбитий і згорів у хаті разом з мамою Іриною і бабусею Петрунею. Тарасюк Петруня (мама чоловіка Ірини), 95 р., вбита в своїй хаті і згоріла разом з невісткою і внуком. Тарасюк Улян, вбитий і згорів у своїй хаті.
Всі вбиті та останки погорілих (окрім трьох Максим'юків) поховані на кладовищі с. Нехворощі.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області», увійшло до складу Зимнівської сільської територіальної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Володимир-Волинського району(1940—2020), село увійшло до новоутвореного Володимир-Волинського району (від 18 липня 2022 Володимирського).
Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 278 осіб, з яких 120 чоловіків та 158 жінок.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 238 осіб.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 98,33 % російська 1,26 % білоруська 0,42 %
Відомі люди
Народилися Антонюк Порфир Фролович (псевда: «Сосенко», «Кліщ») — сотник, організатор і керівник баз УПА «Січ», командир Загону ім. Богуна із ВО «Турів» (11.1943-01.1944). Литвинчук Іван Самійлович (псевда: «Максим», «Дубовий», «Давид», «Корній», "7604, «9245», «0405», «8228».) — (* 21 серпня 1920 — † 19 січня 1951, Золотіївські хутори, Демидівського району, Рівненської області) — майор УПА, командир ВО «Заграва» (1943—1944), крайовий провідник Північно-західного краю (з 11.1944), командир УПА-Північ (1949—1951), заступник провідника ОУН на ПЗУЗ (з 1949).
Природа Між селами Марія-Воля, Хмелів і Нехвороща розташований лісовий заказник місцевого значення «Нехворощі», а також зоологічна пам'ятка природи «Урочище Бискупичі».
Примітки
Посилання Сайт Верховної Ради України Трагедія волинських сіл 1943—1944 рр.