Ехінокактус (Echinocactus) — рід з родини Кактусових. Ареал — південний захід США і північ Мексики.

Історія роду Першоопис роду 1827 р. було зроблено Г. Лінком і Ф. Отто. Назва походить від лат. echinatus — колючий і утворилася тоді, коли більшість кулястих кактусів відносили до ехінокактусів, а кактуси з циліндричною формою стебла — до цереусів або ехіноцереусів.

Характеристика роду Рід включає близько десятка видів найбільших з відомих кулястих і циліндричних кактусів. Стебла яскраво-зелені, гладенькі, блискучі, в природі досягають 3 м заввишки і 1,5 м в діаметрі. Ребра численні, прямі, чітко виражені. Великі ареоли, у верхівки майже зливаються між собою і утворюють суцільний повстяний покрив. Колючки нечисленні, бурштиново-жовті, товсті, 2-7 см завдовжки, у більшості видів дуже потужні та жорсткі. У природі цвітуть тільки старі рослини, в кімнатних умовах ехінокактуси, як правило, не зацвітають. Квіти жовті або темно-рожеві, дзвіночкоподібні, невеликі, 2-5 см в діаметрі, з вузькими, ланцетоподібними пелюстками, розташовуються навколо верхівки стебла. У природі запилюються комахами або дрібними птахами. Квіткова трубка коротка, опушена, з лусочками. Плоди сухі, розтріскуються.

Ареал та природні умови росту Південний захід США і північ Мексики. Зростають на глинисто-вапняних ґрунтах переважно в пустельних місцевостях, у підніжжі та на схилах скель, в ущелинах, де майже немає іншої рослинності. Ще недавно можна було зустріти великі групи 200-400-літніх ехінокактусів, в наш час важко знайти навіть поодинокі такі екземпляри. Тільки в Ель-Пасо (Техас) при проведенні будівельних робіт було знищено понад 500 цих цінних рослин.

Вирощування В культурних умовах єдиною проблемою при вирощуванні ехінокактусів є забезпечення місця для дорослих рослин. При інтенсивному сонячному освітленні, постійному припливі свіжого повітря і нормальному рівні поливу в період вегетації ехінокактуси ростуть порівняно швидко, але дочекатися їх цвітіння — завдання не з легких. Більшість видів добре розвиваються в субстраті, що складається на 40% з рівних частин листової й дернової землі, 30% суміші грубозернистого піску з гравієм, до 10% — вапняних складових, решта — наповнювачі. Для так званих «малих» ехінокактусів (E. horizonthalonius, E. parryi, E. xeranthemoides) до субстрату додають до 20% від обсягу гравійні складові і скорочують кількість поливів. Взимку дорослі рослини утримують в сухому стані при температурі 6-10 С.

Розмноження Розмножуються ехінокактуси насінням. Розвиток сіянців можна прискорити їх щепленням з наступним укоріненням підрослих рослин. «Пеньки», які лишилися, є матеріалом для вегетативного розмноження, оскільки охоче утворюють відростки.

Деякі види Echinocactus grusonii Echinocactus horizonthalonius Echinocactus horizonthalonius var. horizonthalonius Echinocactus horizonthalonius var. nicholii Echinocactus platyacanthus Echinocactus polycephalus Echinocactus polycephalus var. polycephalus Echinocactus polycephalus var. xeranthemoides Echinocactus texensis

Див. також Систематика кактусових

Примітки

Джерела

Український сайт про кактуси і кактусистів О. В. Ильяшенко и др. Кактусы. Донецк, «Скиф», 2003. Нико Вермёлен Кактусы Пер. с англ. Л. Р. Ермаковой. — М.: Издательский Дом «Кладезь», 1998. — 144 с. с ил. ISBN 5-85292-021-5

Посилання

Cactofili — фотографії кактусів http://www.theplantlist.org/browse/A/Cactaceae/Echinocactus/