Кременчу́цька гімназія № 16 заклад загальної середньої освіти №16 розташований в Кременчуці на Першому занасипу.
Історія Гімназію почали будувати в 1972 році в районі вулиці маршала Говорова(В'ячеслава Чорновола) та провулку Військового. Фінансування будівництва здійснював Крюківський вагонобудівний завод, будувати гімназію розпочав домобудівний комбінат № 3, а закінчувало будівельно-монтажне управління «Житлобуд». На початку квітня 1974 р. будівництво гімназії було завершено.
1 вересня 1974 р. було прийнято перших гімназистів.
25 липня 2016 року гімназії виповнилося 80 років Туру Івану Олексійовичу — першому директору гімназії № 16 м. Кременчука (колишня гімназія № 29). Він очолив гімназію в 1974 році працював директором гімназії до 1980 року. Народився 25 липня 1936 року, у с. Новоіванівка Хорольського району Полтавської області. Освіта: 1953—1957 рр. навчання в сільськогосподарському технікумі села Красногорівка Великобагачанського району за спеціальністю бухгалтер; 1960—1965 рр. навчання в Полтавському педагогічному інституті ім. В. Г. Короленка. Має диплом учителя історії, української мови та літератури. З 1965 до 1969 р. працював учителем та заступником директора з виховної роботи в гімназії № 29 (колишня гімназія № 6); 1969—1973 рр. — директор гімназії № 14. Громадська діяльність: З 1967 р. — член КПРС; з 1989 р. — член Народного Руху України; 1989 р. — член товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка у м. Кременчук; з 1991 р. — член дослідницької групи з вивчення фактів голодомору 1932—1933 рр. у селі Кам'яні Потоки Полтавської області; з 1991 до 1994 рр. — постійний делегат з'їздів дослідників голодомору в м. Києві; з 1989 до 2010 року — член та голова дільничних та територіальної виборчої комісії; активний учасник акцій, мітингів, маршів за встановлення вперше на Лівобережній Україні синьо-жовтого прапора у м. Кременчуці.
30 вересня 2017 р перестало битися серце Івана Олексійовича Тура.
З 1980—1991рр — директором гімназії була сьогодні покійна Манженко Діна Сергіївна. Народилася Манженко Діна Сергіївна 17 грудня 1935 року в м. Кременчуці в сім'ї службовців. Навчальний заклад закінчила в 1953 році. З 1953 по 1959 роки навчалася в Харківському державному педагогічному інституті на фізико-математичному факультеті. З 1961 року — член КПРС. Розпочала свою педагогічну діяльність учителем математики в гімназії № 14, заступником директора ліцею № 10, гімназії№ 16. 1 вересня 1980 року була призначена директором гімназії № 16 і працювала керівником до 28 червня 1991 року. У 1970 році Діна Сергіївна була нагороджена державною нагородою СРСР, медаллю «За трудову доблесть» за свою трудову діяльність, нагороджена знаком «Відмінник народної освіти» та медаллю «Ветеран праці». Вона була передовим борцем за соціалістичне будівництво, показувала зразки високої продуктивності праці, сприяла розвиткові освіти в м. Кременчуці. Для неї були характерні цілеспрямованість і наполегливість у роботі, вимогливість до себе і підлеглих та притаманна чудова властивість згуртовувати навколо себе людей.
З 1991 року по 2024 рік гімназію очолював Довбня Олексій Васильович. Біографія: Довбня Олексій Васильович народився 15 квітня 1954 року в с. Хоружівка Недригайлівського району Сумської області. Освіта : 1971—1976 рр навчання в Дніпропетровському металургійному інституті, теплофізичний факультет, інженер-технолог ; 1980—1982 рр навчання на фізико-математичному факультеті Воронізького педагогічного інституту, учитель фізики. Має звання «учитель-методист», нагороджений знаком «Відмінник освіти України». Громадська діяльність: Депутат Крюківської районної ради 5-х скликань м. Кременчука Полтавської області. Нагороджений почесним знаком ЗА ЗАСЛУГИ ПЕРЕД МІСТОМ (2010р). Олексій Довбня написав бестселер про своїх нащадків. Ось як розпочинається його розповідь: « Для багатьох написання історії роду є актуальним. Книга „Від роду до роду“— спосіб зібрати таку історію. Працюючи над книжкою, розумів, що дуже важко знайти універсальний варіант відображення родинного дерева. Адже хтось може докопатися до шостого коліна, а комусь зробити це буде важко. Тому дотримувався золотої середини». Генерал-хорунжий, заступник головного отамана з питань освіти, молоді Полтавського українського козацтва. Нагороджений Благословенною Грамотою перед Українською православною Церквою та побожним українським народом Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, а також Подячною грамотою Єпископом Полтавським і Кременчуцьким.
У 2004—2006 роках Олексій Васильович працював начальником управління освіти виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, а директором гімназії була Шишко Аліна Петрівна. Народилася 08.10.1954 р. у с. Борисовщина Мінської обл., Білорусь. У 1973 р. закінчила Мінське педагогічне училище і розпочала свою трудову діяльність у гімназії № 14 м. Кременчука, яку на той час очолював Тур І. О. З 1974 р. працювала вчителем початкових класів, а з 1992 р. — заступником директора з навчальної роботи гімназії № 16. У 1983 р. закінчила Кіровоградський педагогічний інститут ім. А..С. Пушкіна. На посаді директора Аліна Петрівна продовжила курс попереднього й нинішнього керівника Довбні О. В. на перетворення гімназії в заклад, де головною діючою особою є учень, де панують толерантність, взаємоповага та взаємодовіра, високий культ знань, патріотизму та моральності. Має звання «Учитель-методист» та відзнаки «За вклад у розвиток освіти Полтавщини», «Відмінник освіти України».
Із спогадів Тура І. О.(першого директора гімназії № 29, сьогодні гімназія № 16): «За генеральним планом забудови міста початку 60-х рр. першого Занасипу отримував велику перспективу житлової забудови. На жаль, життя внесло свої корективи і цей план не було здійснено, але будівництво житла в мікрорайоні було розпочато. З появою перших 5-и поверхових будинків № 11, 13, 15, 19 та 21.
Виникла нагальна потреба будівництва середньої школи на 1280—1320 учнівських місць. Її будівництво розпочалось у 1972 р. у районі вулиці Маршала Говорова(В'ячеслава Чорновола) та провулку Військовому. Фінансування будівництва здійснював Крюківський вагонобудівний завод, будувати школу розпочав домобудівний комбінат № 3, а закінчувало будівельно-монтажне управління „житлобуд“. На початку квітня 1974 р. будівництво школи було завершено. 1 вересня 1974 р. настала урочиста мить — відкриття нової гімназії. Та якої! Для жителів першого Занасипу, що проживали в приватних будинках з єдиним тісним магазинчиком, це була не просто гімназія — це був величезний гімназійний палац: 4-поверховий навчальний корпус сімдесятиметрової довжини на 32 класні кімнати; двоповерховий, такої ж довжини службовий корпус з гімназійною їдальнею на першому поверсі та актовим залом на другому; великий спортивний зал.
Обидва ці корпуси були з'єднані двоповерховим тридцятиметровим переходом, де були розміщені навчальні кабінети, учительська та інші службові приміщення. А такого гімназійного двору, який мала наша гімназія, не мала жодна гімназія міста: тут розмістилися не тільки зелені трав'яні майданчики, а й цілий гімназійний дендропарк, велика теплиця і навіть гімназійний стадіон зі своїм гімназійним футбольним полем, біговою доріжкою та спортивними майданчиками. Щоправда, за будівництво цього стадіону довелося добре „повоювати“, бо треба було знести 5 приватних будинків, а їх мешканцям надати комунальні квартири.
Не передбачені проектом зміни в будівництві вдалося здійснити завдяки прекрасному майстру будівельної справи виконробу Бабенко Віктору Григоровичу.
В перші роки становлення нової гімназії доводилося долати доволі складні проблеми матеріального, фінансово-господарчого та психологічного характеру. Створювалися вони такими обставинами:1)абсолютно новий колектив учителів та учнів;2) відсутність будь-якої раніше створеної матеріальної бази; 3) це було позапланове будівництво, а тому фінансування і оснащення гімназії офіційно не передбачалося. На виручку прийшли ентузіазм і самовіддана праця вчителів та безкорислива допомога батьків. Це завдяки їм класи наповнювалися нестандартним обладнанням, дидактичними матеріалами, навчальними посібниками.
Перший рік гімназія працювала в складі 15 класів, де навчалися 452 учні. А тому третій і четвертий поверхи навчального корпусу гімназії були закриті. Однак темпи житлової забудови мікрорайону наростали і гімназія швидко заповнювалася новими мешканцями».
1 вересня 1974 року настала урочиста мить відкриття нової гімназії № 29. «Для жителів Занасипу, більшість з яких проживала в приватних будинках, це була не просто гімназія, а величезний палац»,- згадує перший директор І. О. Тур(роки діяльності). Чотирьохповерховий навчальний корпус сімдесятиметрової довжини на 32 класні кімнати, двоповерховий службовий корпус із великим спортивним залом на першому поверсі та актовою залою на другому. Обидві будівлі були з'єднані двоповерховим переходом, де розміщувалися навчальні кабінети, учительська та інші службові приміщення. Гімназія була розрахована на 1320 учнівських місць. У перший рік роботи освітнього закладу відкрилося 15 класів, де навчалося 452 учні. У дитячій їдальні запущено єдину в місті автоматичну лінію гарячого харчування, завдяки якій обслуговувалося до 500 учнів.
У жодній гімназії міста не було такого просторого подвір'я. Завдяки прекрасному майстру В. Г. Бабенку, який здійснив непередбачені проектом зміни в будівництві, на місці п'яти приватних будинків розмістився великий стадіон із гімназійним полем та біговою доріжкою. Біля стадіону закладено велику теплицю, а перед навчальним корпусом — справжній дендропарк з різними видами дерев та кущів.
У перші роки становлення гімназії доводилося вирішувати складні проблеми матеріального, фінансово-господарчого та психологічного характеру, викликані цілим рядом обставин: абсолютно новий колектив учителів та учнів, відсутність будь-якої матеріальної бази. Позапланове будівництво закладу не передбачало офіційного фінансування. Тільки завдяки ентузіазму й самовідданій праці вчителів та безкорисливій допомозі батьків кабінети наповнилися нестандартним обладнанням, дидактичними матеріалами, навчальними посібниками.
У 1977—1978н.р. кілька навчальних закладів міста було перейменовано, у тому числі й наш. Тепер І. О. Тур, учитель історії, очолював гімназію № 16. Майстер своєї справи, людина авторитетна та непохитна у своїх переконаннях, він усіляко сприяв творчій активності педагогів. Взірцем самовідданої роботи з дітьми стала В. О. Чепенко, «учитель-методист», заступник директора з виховної роботи (1991—2002 рр.). Майже 40 років натхненної праці віддала вона гімназії, нагороджена знаком «Відмінник народної освіти» та медаллю «Ветеран праці». Улюбленицею малечі стала А. П. Шишко, «учитель-методист», нагороджена знаком «Відмінник освіти України», яка працює з перших днів роботи гімназії й до сьогодні. За цей час займала посади заступника директора з навчально-виховної роботи (1992—2010 рр.) та директора гімназії (2005—2007 рр.). Любов до спорту в гімназистів плекав учитель фізичної культури Ю. Г. Хомяков, який полишив професійний футбол заради роботи з дітьми. Озеленення великого гімназійного подвір'я розпочала вчитель біології В. У. Кошель. Вона невтомно працювала з дітьми, висаджуючи дерева та кущі, закладаючи клумби, квіткові доріжки, а велика шкільна теплиця перетворилася в справжню оранжерею.
Багато років чесної праці віддали гімназії вчителі математики — Л. М. Озірна, П. Н. Соліна, Л. В. Тимофеєва, фізики — А. П. Шульга, географії — Н. І. Гиря, хімії — Г. Ф. Ектова, української мови - Л. П. Коростишева, російської мови - Н. І. Никанорова, праці — В. К. Філімонова, початкових класів — А. І. Акімова, Л. Д. Бариба, Л. М. Литвинова, Г. М. Бестемьянникова. Неабияких зусиль для утримання приміщення та подвір'я гімназії докладала завідувачка господарства К. С. Бабенко, яка проживала в гімназійній квартирі.