Хруста́льний (до 1920 року — Криндачі́вка, у 1920—2016 роках — Кра́сний Луч) — місто в Україні, адміністративний центр Хрустальненської міської громади Ровеньківського району Луганської області. З весни 2014 року місто тимчасово окуповане російськими військами.
Географія Місто Хрустальний розташоване за 62 км від Луганська фізична відстань до Києва — ~636,3 км.
Сусідні населені пункти:
Історія Терен сучасного міста ймовірно було заселено ще у глибоку давнину, про що свідчать курганні поховання епохи пізньої бронзи. Перші значні поселення поблизу міста виникли у XVII столітті. Через них проходив шлях, яким доставляли сіль з Бахмута до Ростова, Таганрога й Новочеркаська. Згодом уздовж шляху оселилися люди, займаючись скотарством і землеробством.
У 1880-х роках на південних схилах Донецького кряжу знайшли значні поклади антрациту.
У 1894 році на території міста з'явилася перша шахта. Розвиток вугільних підприємств стримувала відсутність залізничного транспорту. Гужовий транспорт уже не задовольняв шахтовласників. Тому виникла нагальна потреба у будівництві залізничної гілки, що зв'язує рудники з найближчою станцією Штерівка. У 1900 році залізнична гілка завдовжки 12,5 верст сполучила вугільні підприємства з казенною Катерининською залізницею, з відкриттям станції Криндачівка, за іменем власника ділянки землі Криндача. Незабаром навколо станції утворено робітниче селище, яке отримало однойменну назву. До 1913 року в Криндачівці вже діяло 18 вугледобувних шахт.
Напередодні Першої світової війни Криндачівка була невеликим глухим містечком, що потопало у бруді. У 1913 році в містечку мешкало 3 500 осіб. На вузьких кривих вулицях тулилися одна до іншої глинобитні хатинки та землянки сімейних шахтарів. Було також близько 20 кам'яних казарм й дерев'яних бараків, схожих на труни, в яких жили сезонні робітники й шахтарі, що ще не мали власної халупи. У селищі не було жодної мощеної вулиці. Навесні та влітку стояла непролазна багнюка. За питною водою мешканці долали 2-3 км. Із заходом сонця Криндачівка поринала у темряву. Вкрай важкими були умови праці криндачівских шахтарів — робочий день тривав 12 годин. Заробітна плата у забійників, вагонників і саночників не перевищувала 1,50 карбованця на день, а у робітників інших категорій була ще менше.
До 1917 року існувало лютеранське село Маручине (Марієнфельд) на орендованій землі в Катеринославській губернії, Слов'яносербський повіт, Іванівська волость; у радянський період — Ворошиловградська / Донецька область, Іванівський /Краснолуцький район. Лютеранський прихід Ростов-Луганськ. Землі 1135 десятин. Мешканці: 100 (1905), 250 (1911), 189/51 німці (1926).http://wolgadeutsche.net/diesendorf/Ortslexikon.pdf Німці Росії.
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.
У 1920-х роках, за планом ГОЕЛРО, за 7 км від селища почали будувати Штерівську електростанцію. Згодом на честь цієї події відбувся мітинг гірників, на якому вирішено перейменувати Криндачівку в Красний Луч. У 1926 році Красний Луч отримав статус міста районного підпорядкування та електроенергію від Штерівської ДРЕС.
З 18 липня 1942 по 1 вересня 1943 місто було тимчасово окуповане німецькими загарбниками.
З 24 серпня 1991 року — у складі незалежної України.
12 травня 2016 року Постановою Верховної Ради України місто перейменовано в Хрустальний. Постанова набрала чинності з дня, наступного за днем її опублікування.
Війна на сході України
Невдовзі після проголошення невизнаної «ЛНР» у 2014 році місто опинилося під контролем сепаратистів. Так, ще 25 квітня 2014 року депутати міської ради висловили свою підтримку сепаратизму, а 30 квітня 2014 року над будівлею міської ради було вивішено російський «триколор». 3 червня 2014 року було захоплено податкову інспекцію, а 18 червня 2014 року — військкомат.
З 9 серпня 2014 року антитерористичними силами здійснювалися спроби визволення міста від терористів, того дня в бою загинув солдат 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Віталій Галянт. В центрі міста почалися активні бойові дії, були завдані авіаційні удари по місцях дислокації бойовиків — біля заводу «Стандарт», здійснювалися удари по блокпостах у місті, знищений блокпост на виїзді з Хрустального в бік Сніжного (Штергрес). Чимало мешканців намагалися залишити місто. Проте відбити місто українським військам не вдалося.
22 листопада 2014 року в місті перекинулася російська вантажівка зі зброєю та набоями, усі окупанти у військовій формі із російськими шевронами загинули.
Станом на ранок 9 грудня 2014 року з Хрустального позникали «козаки», місто почали патрулювати російські військові, велике скупчення військової техніки — біля водосховища Грабово окупанти облаштували «Гради» та гаубиці.
12 грудня 2014 року надійшла інформація, що жителі міста повністю вигнали російських бойовиків-козаків.
2-4 лютого 2015 року українські військові поблизу Хрустального знищили зведений танковий підрозділ терористів — 7 танків було підбито в першу добу наступу, 4 танки протягом наступних 2 діб, ще 3 танки вийшли з ладу з інших причин. З 5 на 6 лютого 2015 року до Хрустального було доставлено до 80 трупів окупантів — чергову партію — терористів, ліквідованих під Дебальцевим.
Російсько-українська війна
16 червня 2022 року в Хрустальному стався вибух боєприпасів на складі окупантів. Судячи з вибухів детонації та масштабів пожежі, горів склад з боєприпасами та іншою зброєю російських окупантів.
24 липня 2022 року, вночі, українські військові шістьма ракетами з комплексу M142 HIMARS поцілили прямо в дах готелю, в якому знаходився командний пункт одного з великих підрозділів окупанта. За даними української розвідки, втрати склали до 100 осіб.
Населення За переписом населення 2001 року у Хрустальному проживало 94875 осіб. Динаміка населення1923 1926 1939 1959 1970 1979 1989 1992 2001 2006 2010 2020 1 811 7 009 59 271 93 764 102 636 105 946 113 278 114 200 94 875 88 413 84 792 79 957
Національний склад Національний склад населення за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокросіяни49,20 %українці46,12 %білоруси1,14 %татари1,01 %вірмени0,37 %молдовани0,25 %азербайджанці0,14 %поляки0,13 %грузини0,12 %інші/не вказали1,52 %
Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: МоваЧисельність, осібВідсотокРосійська83 21187,82 %Українська9 88510,43 %Вірменська1870,2 %Білоруська1200,13 %Румунська490,05 %Циганська400,04 %Інші/Не вказали1 2641,33 %Разом:94 756100 %
Економіка Видобуток кам'яного вугілля (антрациту) — ДП «Донбасантрацит», Шахти «Краснолуцька», імені газ. Ізвєстія, «Княгининська», «Краснокутська», «Новопавлівська», «Міусинська», «Хрустальська»). Машинобудівний, ливарно-механічний заводи. Виробництво будматеріалів, легка, харчова промисловість. Швейна фабрика. Головна гордість міста (в економічному плані) — цегельня «Фагот».
Завод «Красний луч», що спеціалізується на випуску гідроакустичних та навігаційних систем для військово-морського флоту, нині не працює. Господарський суд Луганської області у серпні 2007 року схвалив план санації заводу. Передбачається вивіз з підприємства впродовж року основних ліквідних активів (близько 70 % тих, що є в наявності).
Транспорт Північною околицею міста протягається автошлях міжнародного сполучення .
Пам'ятники В районі річки Міус розташований меморіальний комплекс Міус-фронт. Під час німецько-радянської війни тут проходив однойменний оборонний рубіж. Деякі вулиці міста названі на честь Героїв Радянського Союзу, які загинули в боях за вигнання нацистів з Донбасу. Це відомий пілот-винищувач, «біла лілія Сталінграда» Лідія Литвяк, Погорелов тощо.
Спорт У місті працює ДЮСШ, яка зростила чимало відомих спортсменів в різних видах спорту, особливо з легкої атлетики, футбол і важкої атлетики. Тривалий час у Палаці піонерів працював шаховий гурток під керівництвом Новоскольцева Миколи Федоровича, який виховав чимало спортсменів різного рівня: кандидатів у майстри спорту і першорозрядників.
Заклади освіти Краснолуцький гірничий технікум Краснолуцький приладобудівний технікум Краснолуцький аероклуб
Органи влади
Місцеві органи влади представлені Краснолуцькою міською радою, яка входить до складу Луганської області України.
Міський голова — Філіппова Марина Вікторівна. До міської ради входить 50 депутатівОблікова картка Хрустальної міської ради на сайті ВРУ.
Відомі особи Абдумаликов Фатхула (Федір Федорович) — військовий комісар міста, депутат міськради кількох скликань Братченко Станіслав Никифорович — український археолог Бєлих Михайло Аркадійович — український футболіст, тренер Зеленець Микола Анатолійович — литовський дипломат. Почесний консул Литви в Луганську. Косичі (династія) Овсюк Олександр Михайлович — український дипломат, правознавець, письменник. Кандидат юридичних наук. Редькин Віктор Миколайович (1977—2014) — молодший лейтенант МВС України, учасник російсько-української війни. Шматько Микола Гаврилович — український скульптор, художник. Шух Михайло Аркадійович — український композитор, педагог, диригент. Заслужений діяч мистецтв України (2001). Жемчугов Володимир Павлович — український партизан, учасник російсько-української війни, Герой України (2017). Гресь Віктор Степанович — радянський і український режисер, сценарист, актор. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1982). Народний артист України (2000). Лук'янченко Володимир Валерійович (1964—2014) — український військовий, учасник війни на сході України. Данілов Олексій Мячеславович — український політик, секретар РНБО. Голова Ради експертів з питань енергетичної безпеки. Чупрін Михайло Русланович — старший лейтенант полку «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що трагічно загинув під час російського вторгнення в Україну 2022 року, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2022, посмертно).
Примітки
Література Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152 с. ISBN 5-8326-0011-8 Василь Пірко. Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с. Г. Куромія. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870—1990-ті рр. — Київ: Основи, 2002. — 510 с. (резюме, djvu) В. И. Подов, В. С. Курило. История Донбасса: в 3 т. Т.2: Донбасс в XIX в. — Луганск: Альма-матер, 2004. — 384 с. М. А. Алфьоров. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c. В. І. Полов, В. С. Курило. Історія Донбасу. — Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Т. Г. Шевченка», 2009. — 300 с. М. А. Алфьоров. Урбанізаційні процеси в Україні у 1945—1991 роках: Монографія / М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
Посилання