Боярка

Бо́ярка (; до сер. ХІХ ст. — Болдаївка, потім паралельно з'являється і закріплюється назва — Будаївка, з грудня 1938-х — по грудень1956-х — смт. Боярка-Будаївка) — місто в Україні, центр Боярської міської громади у Фастівському районі Київської області.

Населення 42 тисячі. Територія — 1300 га (550 га — під забудовою) Статус міста Боярка отримала 30 грудня 1956 року. Населення міста на той час становило близько 10 тис. осіб. Місто розділене залізницею на дві частини: південно-східну (історична частина міста) — житловий сектор приватної забудови (близько 7 тис. житлових будинків), та північно-західну (Нова Боярка) — понад 30 багатоквартирних будинків та приватний сектор.

Походження назви

Назву місто дістало від станції Боярка, яка в свою чергу отримала назву від села Боярка, яке в 1924 році перейменоване на Тарасівку. Назву міста «Боярка», деякі російські етимологи, пов'язують зі словом «байрак» (байрак — сухий яр, водороіна, водомоіна). На складеному полковником Київського гарнізону І. Ушаковим плані Києва від 1695 року околиця Києва має назву «Баяраки». Село Тарасівка розміщене понад баяраками, у розмитій водою долині, сусідня з ним Юрівка стоїть на горбах, дослівно російською «наюру» (укр. — на белебені, на голотечі).

Насправді Боярка дістала назву від бояр Малковичів, відомих за часів княгині Ольги як потомки древлянського князя Мала. Вони володіли землями північніше річки Віти і заснували поселення часів Київської Русі досліджене археологом О. В. Сєровим поруч колишнього Запольського шляху на правому березі річки Віти (нині річка Вітянка). Площа поселення 0,5 га, висота 1,5—2 м, зі сходу обмежене греблею в межах присадибних ділянок № 47—57 вулиці Чапаєва с. Тарасівка. Відомості про належність цих земель боярам Малковичам існують у Ставропігійній грамоті Андрія Боголюбського 1159 року.

У 1080 році великий князь Ярополк Ізяславич надав Києво-Печерському монастиреві села біля Києва для «жизни своей», а його дочка Анастасія у 1158 році уточнила, що це були п'ять сіл біля Києва — «з челяддю, все віддала до повою».

Після надання Андрієм Боголюбським у 1159 році Печерському монастирю титулу «лаври» і статусу великокнязівської архімандрії і ставропігії, тією ж грамотою затверджений перелік маєтностей і уже згадані місто Васильків та села Кожухівка і Будаївка.

У своїй історичній праці «Уезды Киевский и Радомысльский» (1887 р.) Л. Похилевич дослівно констатує, що Боярка (нині село Тарасівка), у 5 верстах західніше с. Круківщини, при притоці р. Віти (нині річка Вітянка), літом пересихающій. Мешканців 1094 особи. У минулому столітті було у володінні Київо-Михайлівського монастиря і відоме було під назвою Бояр-вітське, яке називалося до розмежування 1830 року. Тому більшість українських істориків і краєзнавців схиляються до іншої версії назви села, яка виникла за часів Київської Русі, коли тут мешкали на верхній течії р. Віти вітські бояри — охоронці підходів до Києва. Ця версія має право домінувати ще й тому, що на окраїні одного із районів Тарасівки — Хутора, вподовж річки Червона, що впадає в р. Вітянку пролягає так званий Змієвий вал, який понад річкою Червона і річкою Сіверка тягнеться повз Юрівку і Віту-Поштову до Дніпра. Він бере початок від літописного Білгорода, збудованого князем Володимиром. З літопису відомо, що Володимир Святославич відновив цей Змієвий вал і ряд населених пунктів для охорони столиці Русі.

Історія Територія сучасної Боярки заселена здавна. Поблизу міста виявлено поселення скіфських часів (VIII—VII ст. до н. е.). Збереглися залишки невеликого слов'янського городища (замковища) часів Київської Русі.

Це замковище Будаївка — фортифікаційна споруда, що є пагорбом, на якому зараз стоїть місцева Свято-Михайлівська церква і розміщений старий цвинтар. Розмір, форма, навіть те, що городище з усіх боків омивається водою, є свідченням штучного походження пагорба, та дає підстави вважати його оборонною спорудою для захисту від ворогів. Нині це городище охороняється державою, як історична пам'ятка. Існує гіпотеза, що в Будаївці існував замок княгині Ольги (Будутин весь) де і народився Володимир Святославович, Великий князь Київський. Першоджерелом інформації є «Повість минулих літ» та «Никонівський літопис». У них зазначено що Володимир народився у селі (весі) Будутин (Бутятин), яке належало його бабусі, княгині Ользі. Будаївка декілька разів змінювала свою назву, а в 1956 році перейменована на Боярка Київської області. На території міста донині існує городище 1-го тисячоліття н. е., оточене штучним руслом, відведеним від колишньої річки Бобредь. Відомості про існування городища з палацом на ньому існують у Ставропігійній грамоті Андрія Боголюбського 1159 року.

Замковище перейшло у спадок Києво-Печерському монастирю. Тут існував Лаврський двір з келіями і дерев'яною церквою. Документи повідомляють, що тут мешкали лаврські посполиті в кількості 131 особа, а навколо протягався Лаврський бір[ЦДІК України ф.128 оп. 1 вотч. спр. 4025 ч.2 арк.178].

Біля городища розрослося село Будаївка, згадка про яке в історичних документах відноситься до початку XVI ст. Тоді ця територія перебувала під владою Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії 1569 року воно увійшло до складу Речі Посполитої. Будаївку на деякий час захопили князі Корецькі, які володіли Білогородкою. Після обстеження будаївських земель князь Острозький зробив опис і в 1586 році король Речі Посполитої Стефан Баторій повернув землі Києво-Печерському монастирю, які були у їх володінні з 1159 року згідно зі Ставропігійною грамотою, підписаною князем Андрієм Боголюбським.

Згідно з Андрусівським договором поляків та московитів, 1667 року село закріплено за Лівобережною Гетьманщиною й увійшло до складу Київського полку.

Як випливає з документів першої половини та середини XVIII століття, всі села навколо Будаївки належали київським монастирям. Точно невідомо, коли і за яких обставин вона увійшла або повернулася до володінь Києво-Печерської лаври. Їх регіональним центром було місто Васильків. Будаївка належала підрозділу Києво-Печерської лаври — Больницькому монастирю при Троїцькій надбрамній церкві.

У першій половині XVIII століття село почало відроджуватися, зокрема, на пагорбі-дитинці над річкою Притвіркою (давня назва Бобредь) з'явилася церква на честь Воскресіння Господнього. 1745 року є відомості про наміри щодо її побудови, а 1756 року була проведена інвентаризація нової церкви. Щоправда, перший постійний священик з'явився близько 1757 року; ним став киянин Федір Каленівський. Про зовнішній вигляд церкви ніяких відомостей не збереглося. Уже через 10 років Будаївська церква згадується під назвою св. Жінок-Мироносиць.

Відповідно до опису 1781 року, у Будаївці було 22 хати; з них 20 хат посполитих, 1 попівська хата й 1 дяківська. Був також «лаврський двір» з келіями і дерев'яною церквою, яка домінувала над селом. «Посполитих лаврських», тобто мешканців, у Будаївці була 131 душа; з них 86 чоловіків та 45 жінок. За описом 1787 року, тут було вже 104 «казенних людей». Києво-Печерській лаврі належала не тільки Будаївка, але і ліс, що її оточував: «Со всех сторон стоит лаврський бор, окружностью в 8 верст».

Володарем села була — Києво-Печерська лавра. Після секуляризації монастирських земель, Будаївка стала державним селом.

Нова сторінка життя Будаївки розпочалась з будівництва у 60-х роках XIX ст. залізниці Київ — Фастів, що проходила повз село Будаївку. Залізнична станція, що виникла тут 1870 року, отримала назву від сусіднього села Боярки (сучасна Тарасівка). Біля станції Боярка почало зростати нове дачне селище, яке невдовзі злилося з с. Будаївка. З 80-х років XIX ст. ця місцевість стала відомою як лікувально-кліматичний курорт для хворих на легені.

З давніх часів, у замковищі Будаївки була дерев'яна церква, яка в 1820 році згоріла. На її місці в 1854 році побудована із залишків Желянської церкви нова, де час від часу проводилося богослужіння. Підземних та інших фундушів не має. Однак у 1860 році до цієї церкви було призначено священика та причетника на утримання парафіян за їхнім проханням.

З побудовою залізниці Київ — Фастів населення Будаївки зростає. Виникає необхідність у будівництві більшої церкви. У 1901 р. поруч зі старою церквою будується церква, що діє. 25 вересня 1901 р. вона освячується Преосвященним Сергієм Єпископом Уманським. Престольний день — 8 листопада в ім'я Архистратига Михайла. Стара ж церква в роки радянської влади використовувалась як склад під зерно, а потім і геть була зруйнована.

1917 року село Будаївка входить до складу Української Народної Республіки. У 1912 році в Будаївці утворено волость, замість Глеваської волості. Видатною і впливовою особистістю був волосний комісар Української Народної Республіки Марко Семенович Шляховий (1887—1921), наречений людом Кармелюк. З часу встановлення радянської влади, з 1921 по 1923 роки — Будаївка є центром Будаївської волості Київського повіту. У 1923—1930 роках — центр Будаївського району. 1930 року Боярка-Будаївка входить до Київської міськради, згодом — до Київського району, який у 1944 році радянська адміністрація перейменувала у Києво-Святошинський.

Після Голодомору 1932—1933 років радянська влада почала зведення лінії Київського укріпленого району (КиУР) — довжиною 55 км, що проходив повз Тарасівку. Згодом, 1939 року, після укладення військового союзу із нацистською Німеччиною, вона була законсервована. І тільки на третій день радянсько-німецької війни командуючий Південно-Західним фронтом генерал Михайло Кирпонос дав директиву про формування частин КиУР. 8 липня будівництво першої лінії, яка проходила через населені пункти Бірки — Білогородку — Тарасівку — Юрівку — Віту-Поштову, було завершено використовуючи каторжну працю навколишніх селян.

Цілих два місяці точилися бої на території району між німецьким та радянськими військами. Німці заволоділи Бояркою 1 серпня 1941 року. Відступили з Боярки 5 листопада 1943 року.

У 1947 р. поряд із селом Тарасівка було прокладено магістральний газопровід Дашава — Київ і збудовано компресорну станцію на землях села Тарасівка. Біля неї на землях села Тарасівка почалося будівництво селища газовиків. З 1955 року вся територія між цим селищем і Бояркою була відведена під індивідуальну забудову.

4 листопада 1957 р. новоутворенні на землях села Тарасівка поселення Ново-Боярка та Ново-Тарасівка включено в межі новоутвореного міста Боярка.

Чисельність населення 8,6 тис. осіб у 1939 р., 19,5 тис. осіб у 1959 р.

Значно виросло місто за останні 30 років минулого століття. Протягом цих років побудовано і введено в дію машинобудівний завод «Іскра»; сучасні багатоповерхові житлові будинки (загальною площею понад 620 тис. м²); середню загальноосвітню школу № 5; районну класичну гімназію; центр творчості дітей та молоді «Оберіг»; міську бібліотеку; районний Будинок урочистих подій; поліклініку та новий лікувальний корпус районної лікарні; обласну дитячу лікарню на вул. Хрещатик; спортивний зал; басейн «Прометей»; автоматичну телефонну станцію; відділення зв'язку № 4; аптеку № 5.

20 травня 2016 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у Боярці звершив чин освячення храму на честь святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських.

13 листопада 2016 року Блаженніший Макарій, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель УАПЦ освятив новозбудовану каплицю Воскресіння Господнього, яка була збудована завдяки старанням благочинного Київського деканату митр. прот. Димитрія Присяжного та громади УАПЦ БояркиБлаженніший Макарій освятив у Боярці каплицю Воскресіння Господнього // Успенська Вежа.— Львів: грудень 2016. — № 12 (295) — С.2.

Населення

Динаміка населення 17811787188518971900192619391311049261308149040888635195919701979198920012003200519465289913419738773359683563235339201120142016201920202021202234951355583552435411353763531234394

Національний склад Розподіл населення за національним складом за даними перепису 2001 року: