Добромиль

Добро́миль — місто в Україні, адміністративний центр Добромильської міської громади Самбірського району Львівської області.

Клімат У місті вологий континентальний клімат. Середньорічна температура становить близько +8.5 °C. Середньорічна норма опадів — 987 мм.

Історія

Стародавні часи Околиці Добромиля були заселені ще з давніх часів. Так, виявлені у сусідніх селах численні археологічні знахідки вказують, що в басейні Вирви вже у добу енеоліту (міднокам'яний вік) жила людина. Так, в с. Передільниця було знайдено кремневі молоти, ножі, серпи, глиняні тягарці і інше. Про початки заснування Добромиля точних відомостей немає, але те, що тут існувала людська оселя, підтверджується знайденими кам'яними виробами, недалеко за містом. Серед предметів із каменю — бойова сокира, знайдена в Добромилі. На територіях міста є сліди поселення так званої культури карпатських курганів, поширеної на Підкарпатті у першій половині Ι тисячоліття до н. е. Основною вірою мешканців краю, зокрема слов'ян, був культ природи, що вплинуло на їхній світогляд.

Княжі часи Ймовірно, на початку X ст. українське Підгір'я входило в склад давньої Чеської держави.

У 981 році внаслідок походу київського князя Володимира проти ляхів, українське Підгір'я було приєднано до київської держави.

На початку XI століття галицькі і волинські землі стали уділом князя Бориса, сина Володимира Великого. Пізніше землі перейшли під владу Ярослава Мудрого. У 1054—1057 роках містом правив молодший син Ярослава Мудрого, Ігор Ярославович. Згодом галицький трон зайняв Ізяслав Ярославович, а після його смерті (1077) — син Ярополк. Сини Ростислава Володимировича (внука Ярослава Мудрого), Рюрик, Володар і Василько оволоділи землями між Дністром та Сяном. В цей період відбулося утворення Перемишльського князівства.

За ухвалами Любечського з'їзду (1097), Перемишльське князівство (куди входила територія сучасної Добромильщини), остаточно було закріплено за Ростиславичами.

У 1071 році польський король Болеслав Сміливий захопив на деякий час Перемишль.

У 1095—1116 роках через землі краю пройшло військо угорського короля Коломана I. Об'єднане військо перемишльського князя і половців розгромило угрів.

З 1199 року Перемильщина увійшла до складу Галицько-Волинської держави.

У XII столітті на місці Добромиля було поселення Вишина, яким управляв представник князівського двору в Перемишлі Виш.

Королівство Польське Після смерті Юрія II (1340) між Польщею, Угорщиною та Литвою розпочалася боротьба за галицько-волинську спадщину Романовичів та. Галицькі землі захопив польський король Казимир III Великий.

23 листопада 1374 року в документах вперше згаданий Добромиль у зв'язку з братами Гербуртами.Ladislaus dux Opoliensis… Тоді князь Владислав Опольський надав родові Гербуртів маєтки по річках Вирві та Стрвяжу відомі як Добромильський ключ, що включав місто Добромиль і села Арламів, Велике, Квасинина, Княжпіль, Передмістя Добромиля (Гучко), Поляна, Ляцко, Мігово, Папортно, Сопітник.

Одночасно брати отримали дозвіл збудувати замок, який на згадку про свою родову садибу Фельштайн назвали Фельштин (нині — с. Скелівка).

Мешканці Добромиля творили громаду і дотримувались норм давнього українського (руського) права. Селом управляв тіун. Перша письмова згадка про нього на ймення Степан стосується 1467 року.

Мешканці поселення Вишина, що існувало на території сучасного Добромиля, займались виварюванням солі. Ймовірно, згодом його було перейменовано на Гучко. Мури Добромиля, зведені на початку XVI ст., доходили до лівого берега Вирви, тоді як Гучко розташувався на її правому березі.

У 1387 році Галицька земля увійшла до Польщі, як Руське королівство.

У 1497 році польський король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком із правом проводити ярмарки. Містечко швидко розвивалось. Сюди переселялись купці й ремісники. Спроваджені з Моравії ткачі (також прибували інші колоністи) виробляли високоякісне сукно. За ним, а також за місцевою сіллю приїздили купці з Угорщини й Сілезії.

Спеціально для переселенців римо-католицького віросповідання, Миколай Гербурт, збудував у Добромилі дерев'яний костел.

За ухвалою Радомського сейму (1505) селяни втратили особисту свободу і стали кріпаками. Регулярну панщину відбували усі селяни. Намагаючись отримати якнайбільші прибутки, власники поселень і, особливо, їх орендарі, збільшували визиск підданих, що документально підтверджено. Наприкінці XV стооіття у краю почали закладати фільварки.

Близько 1560 р. споруджено мурований палац Гербуртів — Нижній замок.

28 червня 1566 року за старанням власника місцевих солеварень Станіслава Гербурта король Сигізмунд II Август надав Добромилю Магдебурзьке право. Запрошені власником Добромиля нові ремісники організовують цехи. Містечко укріплюється мурами й частоколом. Дерев'яний замок на горі Гербурт почав перебудовувати з каменю й цегли (див. Добромильський замок).

Після смерті Станіслава, у 1601 році Добромиль посів його двоюрідний брат, Іоанн Фелікс Гербурт — видатний політичний і культурний діяч, який навіть писав поезії давньою українською мовою. У 1611 році він запросив з Кракова друкаря Яна Шелігу й заснував у Добромилі друкарню. Тут Гербурт видавав як свої твори, так і праці Оріховського, Кадлубека, Яна Длуґоша (зокрема, перші 4 томи його праці «Історія Польщі» вийшли тутІсаєвич Я. Д. Длугош Ян (Іоанн) // ).

Практично вся маєтність І. Ф. Гербурта впродовж 1614—1615 років була закладена під грошові застави (майже 50 тис. зл). Син І. Ф. Гербурта, Іван Лев, у 1622 році відмовився від добромильських і фельштинських маєтностей на користь кредиторів батька. 1631 р. Добромильський ключ став власністю холмського каштеляна Самуеля Конецпольського, одруженого з Олександрою, донько, Івана Фелікса. 1641 Добромиль перейшов у власність до його сина, любачівського каштеляна Станіслава. У 1660 р. добромильські володіння придбав коронний великий підскарбій Як Казимир Красінський. 1704 року Добромильську волость отримали в оренду Ґєбултовські. У 1752 році останніми власниками Добромиля стали подружжя Софії з Тарлів та князя Антона Любомирського.

Завдяки вдалому географічному розташуванню, Добромиль мав сприятливі умови для розвитку торгівлі. Відомості про сплату торгового мита 1756 року засвідчують, що в місті продавали тесане дерево, дошки, дрова для опалювання, сіно, ґонти, продукти харчування (мед, олію, свіжі та сушені фрукти, цибулю, засолену і засушену рибу, оселедці, крупи, зерно та ін.), глиняний посуд, плетені кошики, упряж, полотно, одяг (кожухи), взуття (личаки), мітли.

З першої половини XVII століття відомі печатки з гербом Добромиля: у червоному щиті — зелене яблуко, пробите навхрест двома срібними мечами (частина родового герба Гербуртів). У XIX столітті, в період австрійського панування, на печатках міста побутувало зображення яблука, пробитого трьома мечами (як це було в оригінальному родовому гербі Гербуртів), однак уже в 1920-х — 1930-х роках польська адміністрація повернулася до варіанту XVII століття.

Хвиля визвольної війни у 1648 році під проводом Богдана Хмельницького докотилася й до Добромиля. Один з козацьких відділів спочатку взяв Нове місто, а потім Добромиль. Українське населення з радістю зустріло козаків і всіляко їм допомагало в боротьбі зі своїми кривдниками. В Добромилі було вбито біля 70 чоловік, з них багато євреїв.

Під час другого походу Б. Хмельницького на Польщу в Галичину був засланий полковник Стасенко з 2000-ою армією розвідників, завданням яких було готовити повстання проти королівських військ. В цей час в Добромилі, під керівництвом шляхтича Альберта Пинчівського, організується відділ повстанців, який складався з 94-х міщан і підміщан та 113 селян, на цей час добре озброєних. 17 січня 1651 року цей відділ напав на село Ляцьке, де Андрій Максиміліан Фредро сформував у своєму дворі свій відділ проти Богдана Хмельницького. Двір був взятий і знищений. За цим прикладом піднялися й навколишні села: Библо, Старява, Нове Місто та інші. Поразка українського війська під Берестечком припинила всі повстанські акції. Тепер поляки почали жорстоко мститися колишнім повстанцям — у Добромилі на площі стратили багатьох міщан і селян, на містечко наклали велику контрибуцію.

Австрійський період Після поділу Польщі між Австрією, Прусією і Росією 5 серпня 1772 року, Галичина відійшла під панування Австрії, входить до складу Королівства Галичини та Володимирії. У 1775 році княгиня Любомирська свої добромильські маєтки і дві солеварні(на Гучку і Ляцьку) віддала державі.

З 1781 року почали прибувати перші німецькі колоністи, які осіли біля Добромиля. У 1784 році на околицях міста з'являються дві німецькі колонії: Унтер Енґельсбрунн на схід від міста та Обер Енґельсбрунн — на захід (існували до другої світової війни, з 1867 року — частини міста). Містечко й солеварні стають державними. Значно збільшився видобуток солі. У тому ж році через місто було побудовано так звану «цісарську вулицю» — биту дорогу. Затверджено давні два річні ярмарки на воли, коні й полотна. Оживився торговельний рух по трасі Перемишль-Добромиль-Самбір-Угорщина. Збільшилося виготовлення солі в Гучку, Війську, Ляцьку і Тарнаві. У 1837 році відбудовано церкву, почали працювати магістрат, пошта, аптека і школа.

З 1850 року Добромиль, Устрики і Лютовиська вважалися окремим округом і вибирали свого представника до сеймика у Львові. У 1855 році Добромиль стає повітовим містом Бірчанського повіту. У 1861 році до Галицького Сейму було вибрано послів, українця з села Липи Івана Русецького та поляка з села Мігово Юрія Нусєцкого. У 1857 році в Добромилі, не враховуючи німецьких присілків, проживало 2572 жителів, з них 400 українців, 252 поляки, 1920 євреїв.

З вище поданої статистики населення, бачимо, що українців витісняли чужоземці. Насаджувалась польська мова, її почали вживати міщани-українці, яких стає щораз менше, а поляків більше. Вже у 1890 році маємо нову статистику: українців 394, поляків 808, євреїв 2035, інших 7, всіх 3244 жителів.

У 1872 році через місто прокладена важлива залізниця, що з'єднувала Львів з Будапештом — так звана Перша угорсько-галицька залізниця; у місті збудовано залізничну станцію. 1876 року з'явилися фабрика сірників, миловарня, склозавод, лісопильний та пивоварний заводи. Того ж року Добромиль внаслідок перенесення повітового уряду підноситься до рангу центру однойменного повіту (залишаючись таким і в часи ЗУНР, і в часи її окупації Польщею після 1919 року). У 1880 році населення міста становить 2734 особи, а в Енґельсбрунні — 291 (загалом 655 римо-католиків, 479 греко-католиків, 1884 євреїв i 7 осіб інших віросповідань). У приміському селі Гучко (тепер це правобережна частина міста) було 626 греко-католиків і 532 римо-католики.

13 вересня 1888 р. у Добромильському монастирі отців Василіян, Роман Шептицький склав перші чернечі обіти і прийняв ім'я Андрей.

У 1895 році під час виборів депутата до австрійського парламенту від сільської курії Перемишль — Мостиська — Добромиль від української радикальної партії висунуто кандидатуру Івана Франка, але його не допустили до віденського парламенту.

ЗУНР З березня 1918 року вся Галичина проводила народні маніфестації в честь Української державності. Таку маніфестацію організувала українська громада в Добромилі 10 березня 1918 року.

1 листопада 1918 р., внаслідок листопадового зриву, було проголошено Українську державу. Вже 16 листопада в Добромилі була утворена українська поліція, яка роззброїла австрійську жандармерію. Всі установи охопила українська влада. Повітовим комісаром став др. Кость Стецяк, бургомістром о. Лисяк. Чимало добровольців пішло в УГА (Українська Галицька Армія).

Усю територію ЗУНР поділили на 3 області, 12 округів і 60 повітів. Добромиль і повіт увійшли до Львівської області. Утворена жандармерія мала 23 територіальні управи — Добромиль і околиця входили в зону дії Перемишльської. Унаслідок закону Української національної ради від 15 листопада про поповнення її складу делегатами від більших міст і всіх повітів, Добромильський повіт обрав податківця Андрія Манька.