Покро́вськ (; до 1934 року — пристанційне селище Гришине, у 1934–1938 — Постишеве, у 1938—1962 — Красноармійське, у 1962—2016 — Красноармійськ) — місто в Україні, адміністративний центр Покровської міської громади та Покровського району Донецької області.
Географія Покровськ розташований у західній частині Донецької області, тому його називають «західними воротами Донбасу». Містом тече річка Гришинка. На півдні міста бере початок Балка Созонова. Місто розташовано в помірних широтах за 180 км від моря, тому клімат тут помірно континентальний з недостатньою вологістю та засушливо-суховійними явищами. Середньорічна температура повітря становить +7,9 С, найтепліший місяць — липень, найхолодніший — січень, за рік понад 180 теплих днів.
Історія
Російська імперія
Первинна назва міста — Гришине, походить від назви найближчого на той час волосного центру Гришине. Залізнична станція Гришине (Покровськ), що дала життя місту, будувалася на віддалі від нього за 7,9 версти (8,5 км). За даними 1859 року, у казеній слободі Гришине Бахмутського повіту Катеринославської губернії мешкало (1523 чоловічої статі та 1493 — жіночої), налічувалося 435 дворових господарств, існували православна церква й поштова станція, відбувалися три ярмарки за рік.
Станом на 1886 рік у колишньому державному селі, центрі Гришинської волості, мешкало , налічувалося 411 дворових господарств, існували православна церква, школа, арештантський будинок, 2 винні склади, 6 крамни́ць і поштова станція, щороку відбувалися три ярмарки.
.
1908 року в селі мешкало (3965 чоловічої статі та 4079 — жіночої), налічувалося 1227 дворових господарств.
Виникнення пристанційного селища Гришине пов'язане з будівництвом Катерининської залізниці. Згідно із офіційними даними, у 1875 році за рішенням Міністерства шляхів сполучення Росії у Гришинської сільської громади придбали ділянку землі для будівництва залізничної станції. Частину зі вказаних земель відвели під майбутнє локомотивне депо, будівництво якого розпочалося 1881 року. Це було основне депо на 4 стійла.
Одночасно, у 1881—1882 роках почали будувати інші об'єкти станції Гришине, у тому числі будівлю вокзалу (станом на 1917 рік — загальною площею 200 квадратних сажнів). 1883 року, коли на східній ділянці Катерининської залізниці розпочався тимчасовий товарний і пасажирський рух, вокзальна будівля станції Гришине була готова до експлуатації. У 1884 році був відкритий регулярний вантажний і пасажирський рух Катерининською залізницею.
На вокзалі обладнали зал очікування 3-го класу, буфет, поштову (пізніше — поштово-телеграфну) контору. Згодом з'явилося й фотоательє. Садочки й клумби на привокзальній площі надавали Гришинському вокзалу естетичного вигляду. В перші роки експлуатації Катерининської залізниці пасажирообіг останньої був невеликим — вистачало 1 пари поштових потягів на добу. Але згодом кількість пасажирських потягів поступово зросла, і станом на 1916—1917 роки на головному ході Катерининської залізниці їх було вже до шести на добу. З травня 1917 року розпочався регулярний рух пасажирських потягів на Добропілля й Рутченкове. Це було однією із причин, чому вокзал станції Гришине декілька разів добудовувався. Станом на 1914 рік, по станції Гришине продано 75,6 тис. пасажирських квитків, видано майже 4,3 тис. багажних квитанцій.
З розвитком залізниці, розросталася станція Гришине, з'являлися нові підприємства, зокрема, почалася розробка покладів корисних копалин. З перших років існування залізниці, по станції Гришине відвантажували вугілля. Останнє у 1880-х роках XIX століття на станцію гужем вивозили з-під Новоекономічного (Новоекономічна копальня О. М. Жуковського, Гришинська копальня Південно-Руського Дніпровського металургійного товариства), Жовтої (Божедарівська копальня В. І. Бахірева) тощо. У 1899 році 1710 вагонів вугілля (по 600 пудів кожний) відвантажили по Гришино з Преображенського рудника В. Н. Файнштейна, який знаходився в районі Лисої гори, нині — територія селища міського типу Шевченко.
Відкриття великих кам'яновугільних рудників у зоні тяжіння до станції Гришине на початку ХХ століття призвело до поступового зростання вантажообігу станції. У 1909 році Гришине відправило 4,4 млн пудів, а прийняла — 1,4 млн пудів різних вантажів. Будівництво рейкових під'їзних колій, а після — нових протяжних залізниць загального користування в Гришинському вугленосному районі призвело до різкого збільшення вантажообігу станції Гришине. У 1913 році відправлення і прибуття вантажів по станції Гришине складало 7,8 млн пудів (з них 5,2 млн пудів — вугілля) і 1,8 млн пудів, відповідно. Вже у 1914 році чисельність населення у торговельному селищі станції Гришине складала 4,5 тис. осіб. Вантажообіг станції склав 16,7 млн пудів, з них 8,3 млн пудів — відправлення, 6,9 млн пудів — прибуття, 1,5 млн пудів — перевантаження. І врешті-решт, станом на 1917 рік станція Гришине відправляла більше 10 тис. вагонів вугілля щорічно, приймаючі лише для рудників 1,5 тис. вагонів різних вантажів. У самому селищі працювали пивоварний завод, 4 парових млини, банк, храм, бібліотека тощо. Чисельність населення у пристанційному селищі зросла до 6 тис. осіб, — з'явилися передумови для надання Гришинові статусу міста.
Визвольні змагання 1917—1922 Лютневий переворот у районі відбувся через 3–4 дні після падіння царської влади. До революції в районі діяла підпільна організація есерів, які першими й виступили на мітингу в самому місті. Були створені громадські комітети, до складу яких увійшли переважно власники й заможні селяни.Борьба за Октябрь на Артемовщине. с. 236 До Гришинського міського громадського комітету були обрані: 6 власників, 1 службовець, 3 залізничники, один лікар та два машиністи. Перший склад громадських комітетів району очолювали есери. Більшовицької організації до самого Жовтневого перевороту в місті не існувало.
6 березня обрано Раду робітничих депутатів, у якій переважали меншовики та есери. Незабаром при раді була створена селянська сесія.Д. А. Першак Хроника великих дней «Донбас» 1977, С. 24
Так, під час відзначення 1 травня 1917 року, коли робітники Західно-Донецького і двох сусідніх руднів зійшлися на спільний страйк, робітники Лисогірської копальні, підтримуючи есерів і меншовиків, стали викрикувати «Геть більшовиків» і почали розходитися з мітингу. На загальноміському мітингу колаборанти-провокатори Едуард Медне та Біленький також спробували виступити, але, заледве непобиті, були арештовані при спробі сховатися, і тільки після переговорів, за наказом начальника поліції, есера Давидова, їх звільнили.Борьба за Октябрь на Артемовщине. С. 237.
Постановою Тимчасового уряду від 3 червня 1917 р. «Про перетворення 41 сільського поселення в міста з уведенням в них Міського Положення» селище Гришине отримало статус міста та міську думу у кількости 23 гласних.
У серпні 1917 року проведено вибори Міської думи. Головою Гришинської міської думи був обраний Шевченко П. П., а міським головою — службовець Мельников А. С. (меншовик), помічником міського голови був обраний Лінда М. С. — службовець млина Маліса і слюсар депо Божченко Й. П.http://donetshina.ucoz.org/publ/rozdumi_z_privodu/miscevi_vibori_1917_roku_v_misti_grishin/4-1-0-1362
У дні Жовтневого перевороту в місті спробували створити районний військово-революційний комітет. Частина залізничників організувала свій транспортний «ревком», до якого входили Шнібель, Кондратенко, Череватенко, І. Сурін, Н. Боровий. Дещо пізніше промисловці й залізнична адміністрація міста відповіли спротивом Жовтневому переворотуБорьба за Октябрь на Артемовщине. С. 238. Рада представників російсько-більшовицьких окупантів спробувала встановити тотальний контроль над виробництвом міста, на транспорті також створили технічні контрольні комісії, до установ були приставлені, так звані, озброєні комісари.
У грудні 1917 року — січні 1918 року організували Червону гвардію та роззброїли 3-ю кавалерійську дивізію, окремі частини якої перебували в околицях міста. Роззброєнням керував С. А. Хилько, який діяв за дорученням Центрального революційного комітету ДонбасуБорьба за Октябрь на Артемовщине. С. 239 Так звана Червона гвардія міста за неперевіреними джерелами місцевих комуністів налічувала 1000 осібД. Воробьев Воспоминания (материалы Истпарта ЦК КП(б)У).
Навесні 1918 року, у зв'язку з наближенням до Донбасу військ і частин Армії УНР місцеві громадяни, поміщики й багаті селяни стали чинити активний опір озброєним загонам більшовиків. Під приводом оборони Гришиного від наступу частин Армії УНР, у місті створили додаткові окупаційні загони Червоної армії. За розпорядженням ревкому поблизу села Сергіївка, за містом Гришине рили окопи, для чого ревком під загрозою розстрілу мобілізував усе населення від 18 до 45 років. Після недовгої стрілянини загони Червоної гвардії відступили з міста, а 21 квітня сюди зайшли спільні сили Четверного союзу. У місті створили Волосну земську управу. Профспілки гірників і залізничників заборонили, вони пішли в підпілля. Керівництво профспілковими організаціями взяв на себе т. зв. Горнотруд. У нелегальних правліннях союзу працювали Яковенко, Печериця, Стебні, Казаков. Головним завданням була робота з підготовки загального страйку. У серпні 1918 року залізничники Гришиного приєдналися до загального страйку. Був організований так званий маріонетковий страйковий комітет з Бакакіна, Стрельцова і Говора. У день початку страйку робітники транспорту розбіглися навколишніми хуторами, селами й полями, аби їх силою не вивели на роботу. За документально невстановленими даними, німці та залізнична адміністрація почали застосовувати репресивні заходи: закривали кооператив, обмежували доступ до питної води, почали виселяти з квартирБорьба за Октябрь на Артемовщине. с. 330. перші збройні загони УНР, які організували охорону залізниці. Командири цих загонів оголосили, що вони є представниками влади України в місті. У середині листопада начальник української частини, сотник Гудвило, отримав директиву від свого командування роззброїти колаборантську Гришинську варту, але у нього для цього забракло сил. Тоді Гудвило звернувся до більшовиків з проханням допомогти роззброїти варту що і зробилиБорьба за Октябрь на Артемовщине. с. 331.
19 листопада 1918 року у Покровську відбулось Антигетьманське повстання, і результаті котрого в місті та його околицях була відновленна влада Української Народної Республіки. А в самому місті колишній член УЦР Малашко почав формувати загін вільних козаків, якій він назвав Курень Донецького кряжу. До початку грудня 1918 року Курень Донецького кряжу під командуванням Малашка розташовувався у Покровську і стримував просування на місто російських військ отамана Краснова.Мєдвєдєв А. Донеччина в добу Директорії УНР. «Старий рудник № 2» Історико-краєзнавчий альманах / редактор упорядник С. П. Луковенко. Запоріжжя. 100 ст. Стр. 36
Після роззброєння варти населення міста взялося до виборів ради. Для підтримання копалень, районний ревком наклав контрибуцію на «куркулів», чиї харчі розподіляли по копальневих базах для харчування робітників. Відповіддю на контрибуцію став розвиток повстанського руху в околицях міста. Для боротьби з повстанством, у місті були створені каральні загони так званої самооборони, які за рішенням Гришинського військового комісаріату влилися до регулярних окупаційних військ Червоної армії. Частину загонів зарахували до 75-го окупаційного радянського полку, а більша частина загонів влилася до війська Нестора Махна.
Регулярні окупаційні червоні загони не могли впоратися з махновським рухом у Гришинському районі, упродовж декількох місяців вони сіяли абсолютне безвладдя, осередком якого стало Гришине. У березні — квітні 1919 р. до Гришинського району на боротьбу з українськими повстанцями були відряджені регулярні частини російських червоних окупантів з броньовиком.