Темуджи́н (; (Тємучжень); відомий як Чингісхан; 1155Інші дати: 1162 або 1167. — 18 серпня 1227) — монгольський державний, політичний і військовий діяч. Засновник і перший великий хан (1206–1227) Імперії Чингісхана, другої за площею імперії у всесвітній історії (після Британської імперії). Представник роду Борджигінів. Патріарх династії Чингізидів. Протягом 1186–1205 років об'єднав усі монгольські племена. 1206 року на курултаї племен проголосив створення Монгольської імперії, а себе — її правителем. Провів реформи, скеровані на ліквідацію племінного ладу й формування потужного всемонгольського війська. 1207 року підкорив тангутську державу Західну Ся. 1215 року здобув Пекін й захопив чжурчженську династію Цзінь, яка володіла Північно-Східним Китаєм. 1218 року знищив ханство каракитаїв у Середній Азії, а впродовж 1219–1221 років завоював мусульманський Хорезм. 1220 року заснував столицю Імперії Чингісхана — місто Каракорум. 1223 року відрядив військо до Кавказу й степів Причорномор'я, що розбило руських князів і половців на Калці. 1226 року розпочав війну проти бунтівних тангутів. Помер під час облоги тангутської столиці. На момент смерті керував гігантською державою, яка простягалася від Японського моря до Каспійського. У часи існування монгольської династії Юань, створеної його нащадками, його вважали засновником цієї династії з храмовим ім'ям Тайцзу та її першим імператором. У Монголії та Китаї вшановується як національний геройThe Chinese Cult of Chinggis Khan: Genealogical Nationalism and Problems of National and Cultural Integrity, City University of New York.. Монгольське тронне ім'я — хан Чингіс (, ; ), що закріпилося в європейських мовах як Чингісха́нУкраїнський правопис 2019, § 146. Імена та прізвища (прізвиська) .
Імена Темуджи́н (; ; іноді передають це ім'я як Темужин, Темучин, Темуджін, Темуйджин, Темуйджін, Темучін хан Чингіс (, ; ) — монгольське тронне ім'я, яке закріпилося в європейських мовах як Чингісха́н. У китайській традиційній історіографії Чингісхана також називають «імператором Чингісом» () або «каганом Чингісом» (). імператор Шеньу (, Shèngwǔ huángdì, «імператор — святий воїн») — китайське посмертне ім'я, надане нащадками в династії Юань. Тайцзу («Великий пращур») — храмове ім'я У Галицько-Волинському літописі Чингісхана називають «Чаногизъ кан» або «Чаногызъ кан»ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.745..
Родовід Згідно з «Таємною історією монголів», предком Чингісхана був Борте-Чино, який поріднився з Гоа-Марал і оселився в Хентей (центрально-східна Монголія) поблизу гори Бурхан-Халдун. За припущенням Рашид ад-Діна, ця подія відбулася в середині VIII століття. Від Борте-Чино у 2-9 поколіннях народилися Бата-Цагаан, Тамачі, Хорічар, Ууджім Буурал, Салі-Хаджау, Еке нюден, Сім-Сочі.
У 10 коліні народився Боржигідай-Мерген, перший з монгольських князів, який носив родове ім'я Мон. Він одружився з Монголжін-гоа, єдиною дочкою Хорілардай-Мергена. У 11 коліні фамільне древо продовжив Тороколджін-багатур, який одружився з Борочин-гоа, від них народилися Добун-Мерген і Дува-Сохор. Дружиною Добун-Мергена стала Алан-гоа, родом з хори-туматов (згідно з Рашидом ад-Діном, вона була «з племені Кураласів»).
П'ятеро дітей Алан-гоа дали початок п'яти монгольським родам — від Бельгунотая повівся рід Бельгунот, від Бугунотая — Бугунот, від Буху-хадак — Хадакін, від Бухату-Салджі — Салджіут. П'ятий, Бодончар, був хоробрим воїном і правителем, від нього пішов рід Борджигін.
Четверо дітей Дува-Сохор — Доно, Догшіна, Емнега і Ерхеха — започаткували деякі племена ойратів. Вже тоді сформувалась перша монгольська держава Хамаг монгол улус, існування якого відносять до середини XII століття.
Біографія
Народження і юність Темуджин народився в урочищі Делюн-Болдок на березі річки Онон у сім'ї Єсугей-Баатура з роду Борджигін і його дружини Оелун з роду олхонутів, яку Єсугей відбив у меркита Єке-Чіледу. Хлопчик був названий на честь полоненого Єсугеєм татарського вождя Темуджина-Уге, якого Єсугей переміг напередодні народження сина і якостями якого захопився.
Рік народження Темуджина залишається до кінця не з'ясованим, оскільки основні джерела вказують на різні дати. За даними єдиного прижиттєвого джерела Мен-да Бей-лу (1221 рік) та згідно з розрахунками Рашид ад-Діна, зробленим ним на підставі справжніх документів з архівів монгольських ханів, Темуджин народився в 1155 році. «Історія династії Юань» не дає точної дати народження, а тільки лише називає тривалість життя Чингісхана — 66 років (з урахуванням умовного року внутрішньоутробного життя, яке рахується згідно з китайською і монгольською традицією підрахунку тривалості життя), що при відліку від відомої дати його смерті й дає як дату народження 1162 рік. Однак ця дата не підкріплюється більш ранніми автентичними документами з монголо-китайської канцелярії XIII століття. Ряд науковців вказує на 1167 рік, але ця дата залишається найбільш вразливою для критики гіпотезою.
Новонароджений, як стверджують, стискав у долоні згусток крові, що віщувало йому славне майбутнє володаря світу. Старий астролог на ім'я Сугуджин, який був родичем і головним радником Єсугея, передбачив чудову долю Темуджина: «Він виросте у великого воїна, який переможе всіх своїх ворогів і розширить країну своїми завоюваннями, що, врешті-решт, стане ханом усієї Татарії». Молодий батько Темуджина був, звичайно, дуже задоволений цими прогнозами, і коли незабаром після цього Сугуджин помер, то він призначив сина Сугуджина — Карашера опікуном і наставником хлопчика. Батько вирішив дати молодому князю Темуджину таке навчання в ранньому віці, яке б як слід його підготувало до реалізації великого призначення, яке було передбачено для нього.
Коли синові було 9 років, Єсугей-Баатур посватав його з Борте, 11-річною дівчинкою з роду унгіратів. Залишивши сина в родині нареченої до повноліття, щоб вони краще пізнали одне одного, він поїхав додому. Згідно з «Таємною історією», на зворотному шляху Єсугей затримався на стоянці татар, де був отруєний. Після повернення в рідний улус, він захворів і через три дні помер.
По смерті батька Темуджина, його прихильники покинули вдів (у Єсугея було 2 дружини) і дітей Єсугея (Темуджина і його братів Хасар, Хачіуна, Темуге і від другої його дружини — Бектера і Бельгутая): голова клану тайчиутів вигнав сім'ю з насиджених місць, викравши всю худобу, яка їм належала. Кілька років удови з дітьми жили в злиднях, поневірялися у степах, харчуючись корінням, дичиною і рибою. Навіть улітку сім'я жила голодуючи, роблячи запаси на зиму.
Вождь тангутів, Таргутай-Кірілтух (далекий родич Темуджина), який оголосив себе володарем земель, колись зайнятих Єсугеєм, побоюючись помсти підростаючого суперника, став переслідувати Темуджина. Одного разу озброєний загін напав на стійбище сім'ї Єсугея. Темуджин спробував бігти, але був схоплений і взятий у полон. На нього наділи колодку — дві дерев'яні дошки з отвором для шиї, які стягувалися між собою. Колодка була болісним покаранням: людина не мала можливості сама ні поїсти, ні попити, ні навіть зігнати муху, яка сіла їй на обличчя.
Якось уночі він знайшов спосіб вислизнути і сховатися в маленькому озері, занурюючись разом із колодкою у воду і виставляючи з води одні ніздрі. Тайчіути шукали його в цьому місці, однак не змогли виявити. Його помітив наймит із племені сулдус Сорган-Шира, який був серед них, але не видав Темуджина. Він кілька разів проходив повз, заспокоюючи його і для інших вдаючи, що розшукує його. Коли нічні пошуки закінчилися, Темуджин виліз із води і пішов до оселі Сорган-Шира, сподіваючись на те, що той, врятувавши раз, допоможе іще. Однак Сорган-Шира не захотів його заховати і вже збирався прогнати Темуджина геть, як раптом сини Сорган заступилися за втікача, якого потім сховали у возі з вовною. Коли з'явилася можливість відправити Темуджина додому, Сорган-Шира посадив його на кобилицю і забезпечив зброєю. Через деякий час Темуджин знайшов свою сім'ю. Борджигіни відразу ж перекочували на інше місце, і тайчіути не змогли їх знайти. У віці 11 років Темуджин подружився зі своїм ровесником знатного походження з племені джадаран — Джамухою, який пізніше став вождем цього племені. З ним у своєму дитинстві Темуджин двічі ставав побратимом.
Кількома роками пізніше Темуджин одружився зі своєю нареченою Борте. Приданим Борте стала розкішна соболина шуба. Темуджин незабаром попрямував до наймогутнішого з тодішніх степових вождів — Тоорілу, хану племені кереїтів. Тооріл був побратимом батька Темуджина, і йому вдалося заручитися підтримкою вождя кереїтів, нагадавши про цю дружбу і піднісши соболину шубу Борте. Після повернення Темуджина від Тогоро-хана, один старий монгол віддав йому в служіння свого сина Джелме, який став одним з його полководців.
Хан, курултай і біла повстина До якого б історичного джерела не звернулись, абсолютно всі засвідчують, що Теміршина обрали правителем держави і нарекли титулом «хан». Це слово стовідсотково тюркського походження. У монгольській мові слова «хан» не існує, тому і титулу «хан» існувати не може.
Монгольські племена з давніх-давен надавали своїм правителям титул «контайчі».
Обирали Чингісхана на курултаї. У монгольській мові й слова такого теж не існує. Навіть слово «хурал», яким називається їхній державний орган, як стверджують фахівці-тюркологи, монголи запозичили у тюркських народів.
Курултай був узаконений захід, на якому вирішували основні стратегічні напрями розвитку та обирали главу держави.
В історичній науці відомо кілька доленосних курултаїв, які відбулися в імперії Чингісхана та його нащадків.
Курултай 1206 року. На цьому курултаї чотири великих роди — кияти, наймани, киреїти й меркити — об'єдналися в одну державу і обрали своїм ханом Теміршина, надавши йому титул «Світосяйного, Високого Хана» — Чингісхан. Старійшини та члени всіх родів на ознаку цього визнання підняли хана на білій повстині над своїми головами. Цей ритуал підняття хана на білій повстині був обов'язковим у новоствореній державі. Він цілковито належить тюркомовним народам.
Курултай 1224 року. Весною 1224 року Чингісхан зібрав курултай у долині Куланбас — це місце злиття сучасних річок Ащібулак і Талас. На цьому курултаї Чингісхан розділив державу між своїми синами від старшої (першої) дружини Борте: Джучі, Чагатаєм, Угедеєм і Тулуєм.
Курултай 1229 року. Відомий тим, що по дворічному траурі за померлим у 1227 році Чингісханом, Великим Ханом імперії, було обрано його третього сина — Угедея. Великий Хан Угедей із 1229 року і до своєї смерті в 1241 році тримав свою ставку в районі Каракорума. Саме на цьому курултаї Чингісидами було прийняте рішення про завоювання Башкири, Волзької Болгарії, Тмутаракані, Суздальського князівства, земель мордуканів, весі та інших прилеглих. Для цього ханові Батию як спадкоємцеві улусу Джучі (батько загинув під час полювання навесні 1227 року) належало переселити своїх людей у пониззя Волги.
«Велике переселення Батия» тривало до 1235 року.
Як засвідчив Юліан Угорській, перші орди кочових татар почали з'являтися на берегах річки Ітіль з 1232 року.
Генетика та походження за генетичними даними