Удмуртія — демократична республіка у складі Російської Федерації, є її невід'ємним суб'єктом, входить до складу Приволзького федерального округу, розташована в західному Передураллі, у межиріччі Ками та її правої притоки В'ятки. Республіка заселена переважно росіянами, але саме удмурти, її корінний та титульний народ, відіграв значну і помітну роль у становленні Удмуртії як окремої республіки. Саме удмурти визначали і визначають сьогоднішню культуру та самобутність власної країни. Але разом із тим становлення культурних аспектів не проходило без участі інших народів, які населяють Удмуртію. Насамперед, це росіяни, які здавна заселили Вятську землю, і татари, які в історичні часи володіли землями південних удмуртів, та деякі інші національності. Усі вони, окрім підтримання власних традицій, наповнили також і культуру всієї Удмуртії.
Культура Удмуртії розвивалась упродовж тисячі років, починаючи від праудмуртської культури, яка утворилась на базі п'яноборської археологічної культури, продовжуючи активно розвиватись із приєднання до Росії у XVI столітті. На культуру Удмуртії суттєво вплинули культури сусідніх народів, особливо росіян і татар. Після формування міжнародних асоціацій фіно-угорських народів, поширення удмуртської культури вийшло за межі республіки, і вона була сприйнята у світі як унікальна та самобутня. Особливу увагу слід звернути на літературу, яка формувалась на базі удмуртської та російської мов, чимало письменників мали зв'язки з іноземними авторами, наприклад з українськими (Флор Васильєв листувавася з Миколою Даньком). Удмуртський театр і досьогодні має велику популярність у глядачів не лише в Росії, а й за кордоном, багато архітекторів та художників стали відомими завдяки своїм визначним витворам мистецтва.
Етнографія
Основою для формування удмуртів як народу стали автохтонні племена Волго-Камського регіону. У різні періоди до них включалися індоарійські, угорські, тюркські та слов'янські племена. Витоки відносять до ананьїнської культури (VIII—III століття до н. е.). У другій половині 1-го тисячоліття на базі пізньоп'яноборських варіантів сформувалася древньо-удмуртська спільнота, яка розташовувалася у басейні річки В'ятка. Перші відомості про удмуртів відносяться до середньовіччя. Їх можна знайти в арабських літописах XII століття, російських джерелах XIV століття та західноєвропейських джерелах XVI століття. Самоназва удморд вперше опублікована 1770 року Миколою Ричковим.
У XVIII столітті Петербурзька АН здійснила низку наукових експедицій до Поволжя. Відомі вчені залишили багато відомостей про удмуртів. Для вивчення удмуртів велике значення мало створення 1878 року при Казанському університеті Товариства археології, історії та етнографії, яке проводило збір етнографічного матеріалу, його дослідження та публікацію наукових праць. Наприкінці XIX століття розпочав свою дослідницьку діяльність перший удмуртський етнограф Григорій Верещагін. Серед досліджень інших етнографів дореволюційного періоду вирізняються праці Бориса Гаврилова, Д. Островського, Миколи Первухина, І. Н. Смірнова, В. М. Бехтерєва, І. В. Васильєва, П. Н. Луппова. Значний внесок у вивчення удмуртів внесли закордонні дослідники Максиміліан Бух, Петер Домокош, Бернат Мункачі, Юрйо Віхман, У. Хольмберг (Харва), І. Маннінен, Л. Вікар, Е. Сій. Після 1920 року в Удмуртії відбувався підйом у всіх сферах життя, у тому числі і в краєзнавстві та удмуртознавстві. Було організовано науково-краєзнавчі та культурно-просвітницькі товариства «Бöляк» («Спорідненість»), Наукове товариство з вивчення Вотського краю, продовжувало свою роботу створене в 1913 році Товариство з вивчення Прикамського краю. Відбулися всеросійські з'їзди удмуртів у 1918 та 1919 роках.
Становлення радянської влади стало для удмуртів важким випробуванням, особливо в період колективізації, насильницької деформації побуту народу. Пізніше настав період репресій, коли знищували удмуртську інтелігенцію та заможних селян, яких було оголошено «ворогами народу». Негативно вплинули на розвиток народності удмуртів і Друга світова війна, голод та розруха. В удмуртів настала соціальна апатія, втрата орієнтирів розвитку, національний нігілізм, ерозія культури.
Наприкінці 1980-х років відродився рух удмуртів, викликаний посиленням національної самоідентифікації. Ініціатором руху виступив Клуб удмуртської культури (1988), на базі якого виникло Товариство удмуртської культури (1989). 1990 року була створена удмуртська молодіжна організація «Шунди», а 1991-го — Всеудмуртська асоціація «Удмурт Кенеш». Демократизація відносин у державі дала поштовх до вирішення національних проблем. Якщо у XIX столітті традиційними сюжетами побуту були релігія, народний одяг та обряди, то у другій половині XX століття на перший план виходить комплексне вивчення удмуртського етносу, його господарства, матеріальної культури, родини та побуту, суспільних відносин, народної медицини, етнопедагогіки, менталітету, хореографії, етикету тощо.
Окрім удмуртів, у республіці проживають й інші народи, основні — росіяни, татари, бесерм'яни та в невеликій кількості інші народності. Вони відповідно мали певний історичний вплив на формування історико-етнографічних особливостей краю. Після приєднання північної Удмуртії до Росії, з боку росіян, які почали заселяти територію басейну річки Чепца, відбувався значний культурний вплив на удмуртів. Їхні традиційні ознаки відобразились і на формуванні удмуртського етносу. Південні удмурти, навпаки, перебуваючи під владою татар, відчували культурний тиск з їхнього боку, але він проходив іншими, ліберальнішими шляхами, аніж північний проросійський. Це насамперед пояснюється релігійними аспектами. Північні удмурти першими відчули на собі християнізацію з усіма суворими канонічними приписами; південні ж зазнали впливу ісламу.
Фольклор
Удмуртський фольклор являє собою невід'ємний розділ традиційної культури удмуртів, який сприймається як у широкому розумінні (калык öнер, калык тодон-валан, калык визь — народне знання, народна мудрість), так і у вужчому (калык кылос, калык кылбурет — народна поезія, усно-поетична творчість). У побуті фольклор не поділяється на жанри, сприймається в органічній цілісності з матеріальною культурою, у єдності з релігійними, правовими та етичними комплексами. Народні терміни-визначення увібрали в себе обрядове дійство (сям, нерге, йылол, кисьтон, куяськон, сюан, мадиськон), символічно образне та магічно твірне слово (мадькыл, выжыкыл, тункыл, кылбур), музикально-хореографічну поведінку (крезь, гур, шудон-серекъян, тэтчан, эктон).
Нероздільність форм фольклору, місце та роль його в житті удмуртів найбільш яскраво виражені та можуть бути виявлені в етимології однокорінних термінах мадь, мадькыл, мадиськон, які означають розповідати, славити, співати, загадувати, переказувати, передавати таємне. Корінь mo є майже у всіх фіно-угорських мовах та має в основі поняття вчити, радити, передавати досвід, пізнавати світ. Магічне ставлення виражене в різних заклинаннях (тункыл): побутових примовок, які вимовляються при виконанні обряду або поза ним (переправа через річку, набирання води з джерела, збирання перших плодів та ягід, закінчення жнив, елементарні випадки лікування тощо); закликаннях-зверненнях до природи, звірів та птахів; клятвах; привітанні; прокльонах.
До побутових заклинань близька обрядова сутність замовляння (куриськон) ворожок (туно), знахарів (пелляськись), язичного жерця (куриськись). Поділяються замовляння на господарські, лікарські та любовні. Окремо виділяються господарські, які виконуються на приватних та загальних молебнях главою родини або жерцями. Серед традиційних звернень — прохання до трійці верховних богів — Інмар, Килдисін та Куазь; заступниці родинно-родового щастя — Воршуд та інших із проханням створити господарське та родинне благополуччя, здоров'я та щастя. Лікувальні замовляння відомі під назвою пеллян кыл (нашіптуване слово), эмкыл (лікувальне слово), кыжкыл (слово заклинання). Існують замовляння від хвороб — наприклад, виркыл — замовляння від крові, син усем кыл — від сглазу, булык кыл — від лихоманкиНа сайті http://istphil.udmedu.ru.
Лікувальне замовляння Брудний нарив — внутрішній нарив, коли на оці змії ти зможеш з'явитись, тоді з'явись на оці цієї людини. Коли на кінчиках голок-шерстинок чорного їжака вийти зможеш, чорний нарив — внутрішній нарив — брудний нарив, тільки тоді на оці цієї людини вийди! Коли на очах сімдесяти і семи риб вийти зможеш, брудний нарив — внутрішній нарив, тоді нехай вийдеш на оці цієї людини, або тобі немає місця тут! Коли на крилах чорного ворона, крилах трясогузки вийти зможеш ти, брудний нарив — внутрішній нарив — чорний нарив, тоді на оці цієї змії вийдеш; летюча змія є — коли на оці летючої змії вийдеш, брудний нарив — внутрішній нарив, тоді вийди на оці цієї людини! Або тобі немає місця тут!
Обрядова поезія здавна вирізнялась своїм набором пісенних жанрів. Північні удмурти розрізняють два види музичної творчості: крезь та мадь. Крезь — наспів, мелодія, мотив, пісня без слів. Використовується для позначення лише обрядових пісень. Цим же словом позначається музичний гуслеподібний інструмент. Мадь — пісня із словами, частіше сюжетна (від мадьыны — переказувати, заклинати, розповідаючи співати). Специфіка манери обрядового співу збереглась у південних удмуртів і називається гур (наспів, мелодія, мотив), який відноситься до поняття плакати, голосити, кликати, заклинати, слугує своєрідним знаком, символом ритуального святкування. Багато частин тематичного циклу переходять із одного обряду в інший, відповідно змінюючи лише музичне оформлення. Спостерігається поліжанровість текстівХодырева М. Г. Обрядовые напевы северных удмуртов (на примере Глазовского района) / М. Г. Ходырева // Фольклор и этнография удмуртов: обряды, обычаи, поверья. — Ижевск, 1989. — С. 140—158..
У різних локальних традиціях набір календарних обрядових мелодій неоднаковий. Йö келян крезь (наспів обряду проводів криги), наприклад, характерний лише для північних удмуртів. Обряди збереглись до наших днів, хоча на зміну багатьом прийшли зимові та літні цикли російських хороводів та побутові пісенні акашка гур (на честь першого весняного свята, у день виїзду на поле) та вöсь гур, вöсь нерге гур (мелодія гостювання на честь календарного свята). Вони властиві в основному для південно-удмуртських родових об'єднань. Ритуальні гостьові та танцювальні пісні, об'єднані обрядом пöртмаськон (нарядження), який влаштовується після закінчення польових робіт, поширений у деяких центральних та північних районах Удмуртії. Найбільшу збереженість мають музикальні жанри родинно-побутових обрядів: весільні сюан крезь або гур (наспів родини жениха), бöрысь або ярашон гур (наспів родини нареченої), ныл бöрдытон крезь (мелодія проводів нареченої); похоронно-поминальні шайвыл або кöт куректон крезь (сумна мелодія, наспів, який виконується на цвинтарі), поминальний наспів йыр-пыд сётон гур (наспів обряду віддарювання перед вмерлими предками); рекрут гур або салдат голос (наспів обряду проводів у солдати).
У північних районах Удмуртії поширені пісні на приспівні слова без змісту. Тексти компонуються з вигуків э, ялэ, я, яй, дон або окремих словосполучень типу ох, шуисько но, ялам-а (ой, кажу, так, чи завжди); э, гинэ меда но (е, чи тільки так). У центральних районах помітна тенденція до виділення окремих словосполучень або речень для коментування подій. Обрядові мелодії південних удмуртів об'єднують цикли дворядкових строф, композиційна особливість яких — ритміко-синтаксичні, психологічні паралелізми. Відсутність стійких текстів, вільна варіація рядків або цілих строф, відбір специфічних виразних засобів (питально-відповідальна форма, варіаційний паралелізм, тавтологія, тирадність), які визначають розповідність стилю обрядових пісень, визначається традицією вільної імпровізації, властивих поезії усіх фіно-угорських народів.