Чарльз Куен Као (, ; 4 листопада 1933, Шанхай — 23 вересня 2018, Гонконг) – китайський, британський і американський інженер-фізик, автор ключових досліджень у галузі розробки та практичного застосування волоконно-оптичних технологій, які суттєво вплинули на розвиток індустрії телекомунікацій. 2009 року йому присудили половину Нобелівської премії з фізики за «новаторські досягнення в галузі передачі світла по волокнах для оптичного зв'язку»«For groundbreaking achievements concerning the transmission of light in fibers for optical communication». . Інша половина премії дісталася Вілларду Бойлу і Джорджу Сміту, які винайшли ПЗЗ-матриці.

Као був членом Лондонського королівського товариства, Королівської інженерної академії, Китайської академії наук, Європейської академії наук і мистецтв, тайванської Academia Sinica та інших наукових спільнот.

Біографія Као народився в сім'ї доктора юридичних наук . Його дід був відомим поетом і революційним діячем. З дитинства Чарльз і його молодший брат У (нині — професор гідродинаміки) вивчали китайську класику.

У міжнародній школі Шанхаю Чарльз вивчив англійську та французьку мови. 1948 року його сім'я переїхала спочатку на Тайвань, далі — в Гонконг, де Као вступив до коледжу. Подальшу освіту він отримав у Англії: бакалаврат за фахом інженера-електротехніка в Вулвічському політесі (нинішній Гринвіцький університет) і доктора філософії в Імперському коледжі Лондона, який закінчив у 1965 році.

Одночасно з працею над здобуттям ступеня доктора філософії Као працював інженером у дослідному центрі компанії Standard Telephones and Cables (STC) у місті Гарлов, де і зробив своє революційне відкриття. 1970 року його запросили до Гонконгського університету для формування факультету електротехніки. Через чотири роки він переїхав до США для роботи в ITT Corporation, яка була головною корпорацією для STC. Спочатку його призначили на посаду провідного наукового співробітника, а потім — директора з інженерних робіт у Вірджинській філії. 1982 року Као став головним науковим співробітником всієї корпорації і працює в Центрі перспективних технологій в Коннектикуті.

Незабаром він знову повертається до Китаю, де з 1987 по 1996 роки керує роботою Китайського університету Гонконга. Крім того, він працює генеральним директором компанії Transtech, засновує Академію розвитку незалежної освіти (Independent School Foundation Academy). У цей час Као живе в Гонконгу і очолює компанію ITX Services. Він часто буває в США, де живуть його рідні. Као одружився в 1959 році з британською китаянкою Хуан, з якою познайомився в Лондоні під час навчання. У них двоє дітей — син і дочка. Обоє живуть і працюють у Кремнієвій долині в Каліфорнії.

На початку 2009 року у Као виявили слабкі ознаки хвороби Альцгеймера, яка раніше була в його батька. Разом із дружиною він вирішив пожертвувати частину премії (всього Као отримав близько 700 тис. доларів) на дослідження в цій області і медичну допомогу хворим ScienceNet, 8.10.2009: 华裔 诺奖 获得者 高 锟 将 捐赠 部分 奖金 研究 老人 病 .

Као любив читати художню літературу традиційного китайського жанру уся, інше хобі вченого — робити вази та інші вироби з глини.

Наукова робота

Као починає працювати в області волоконних технологій в 1960 році, коли він влаштовується інженером в лондонську лабораторію ITT Corporation. Asianow: Charles K. Kao Тут спільно з Джорджем Хокхемом KC Kao and GA Hockham, «Dielectric-Fibre Surface Waveguides for optical frequencies» він здійснює новаторське відкриття, з якого випливає, що високі втрати в передачі даних по волокну викликані не самою технологією, а домішками в склі. Результати своїх досліджень він представляє в 1966 році, в червні виходить його звіт з викладенням ключових особливостей волоконно-оптичних телекомунікаційних технологій. Викладені у цьому документі ідеї щодо використання волокна для потреб зв'язку є основою телекомунікацій сьогоднішнього дня.

Головним теоретичним висновком його робіт стає визначення порогового значення величини загасання сигналу. Щоб інформація переносилася всередині волоконно-оптичних каналів без істотних втрат, величина загасання не повинна перевищувати 20 дБ/км. Проте, в 1960-ті роки волокно мало загасання в і більше. Дана обставина спонукала дослідників до пошуку матеріалів, які найбільше відповідали би встановленим критеріям.

Спеціально для цих цілей Као зібрав колектив із чотирьох осіб: Т. Девіса, М. Джоунса, З. Райта і його самого. Тестуючи різні матеріали, група приходить до висновку, що ідеальним кандидатом для оптичного зв'язку є кварц (SiO 2), в якому спостерігався найменший рівень загасання сигналу.

Као першим запропонував використовувати волоконно-оптичні кабелі для передачі інформації на великі відстані (до цього їх дальність обмежувалася кількома метрами). По початку в цю ідею мало хто вірив, але особиста роль вченого в процесі інженерної та комерційної реалізації проєкту докорінно змінила індустрію телекомунікацій.

Нагороди та премії Премія Морі, СШАGeorge W. Morey Award (1976) Премія Ранка в області оптичної електроніки, Велика БританіяPrizes awarded by the Optoelectronics Fund (1978) Нагорода IEEE пам'яті Морріса Н. Лібмана (1978) IEEE Morris N. Liebmann Memorial Award Міжнародна премія Л. М. Ерікссона, Швеція (1979) Золота медаль , США (1980) Заснована IEEE медаль Олександра Грема Белла (1985) IEEE Alexander Graham Bell Medal Нагорода Товариства Марконі, США (1985) Медаль Фарадея, Велика Британія (1989) Faraday Medal Премія Джеймса Макгруді за дослідження в області нових матеріалів, США1989 James C. McGroddy Prize for New Materials Recipient (1989) Орден Британської імперії класу CBE (1993) Золота медаль, Велика Британія (1995) Медаль принца Філіпа, Велика Британія (1996) Премія Японії «за піонерські дослідження в області широкосмугових волоконно-оптичних каналів зв'язку»«For pioneering research on wide-band, low-loss optical fiber communications»Премія Японії за 1996 р. (1996) Премія Дрейпера (1999) Золота медаль Гонконгського інженерного інституту (2006) Нобелівська премія з фізики (2009)

Чарльз Куен Као є почесним професором і доктором наук багатьох університетів світу, серед яких Університет Глазго, Пекінський університет, Університет Цінхуа, Падуанський університет, Єльський університет, Принстонський університет та інші.

У 1996 році на честь вченого названо астероїд Каокуен, відкритий в 1981 році.

Примітки

Література

Посилання Інформація з сайту Нобелівського комітету І. Іванов. Нобелівська премія з фізики — 2009 // «Елементи», 12.10.2009 Charles K. Kao