Перо́ва ру́чка (чорн́ильна ру́чка, вічне перо) — різновид ручки, канцелярське приладдя для писання на папері чорнилом або тушшю.
Перові ручки поділяють на дві основні категорії: неавтоматичні й автоматичні.
Неавтоматична чорнильна ручка () складається з пера та утримувача. Головна її відмінність від авторучки в тому, що вона не має резервуара для чорнила. Аби нею писати, її потрібно час від часу занурювати в чорнильницю.
Автоматична чорнильна ручка () складається з пера та корпусу, який містить резервуар з чорнилом, і з нього чорнило в процесі писання автоматично подається на перо, позбавляючи від необхідності весь час занурювати перо в чорнильницю. Нині найпоширеніші перові ручки з картриджно-конвертерною або поршневою системою заправляння чорнила, рідше трапляється система важеля і вкрай рідко піпеткова система заправляння.
На нинішній день чорнильна ручка витіснена з масового вживання практичнішими та дешевшими інструментами писання, такими як кулькова чи гелева ручки. Проте, неавтоматичні ручки продовжують використовуватися для каліграфії, а автоматичні — як іміджеве та статусне письмове приладдя.
Історія
Поява неавтоматичної ручки
Найдавніша перова ручка з розсіченим пером — це ручка зі сплаву міді, датована періодом Римської Британії (43-440 рр.)Ручка, розсічене перо. Британський музей. Інв. номер: 1865,1220.21 British Museum — Переглянуто: 19 липня 2024.. Також було знайдено повністю металеву та ручку зі знімним пером, датовані середньовіччям і Ренесансом, що дозволяє зробити висновок, що вони використовувалися одночасно з традиційним гусячим пером Ручка, розсічене перо. Лондонський музей. Інв. номер: 82.145/2 Museum of London — Переглянуто: 19 липня 2024.Перо. Лондонський музей. Інв. номер: A2405 Museum of London — Переглянуто: 19 липня 2024..
У Вікторіанську епоху світовим центром виробництва пер для чорнильних ручок став Бірмінгем у Великій Британії. Тоді там функціонувало 129 компаній, на яких працювало близько 8 000 людейМузей ручок Бірмінгема The Pen Museum — Переглянуто: 19 липня 2024.. Більшість операторів пресів були жінками і були змушені виготовляти 18 000 пер на деньLoat S. The pen is mightier BBC Birmingham — Переглянуто: 19 липня 2024..
Річард Естербрук, виробник пер із Корнвелла, помітив, що сталевих пер бракує на Американському ринку. Тож, у 1858 році він започаткував свою фірму в Кемдені, Нью-Джерсі, США. Його бізнес швидко виріс і Естербрук став одним із найбільших виробників перових ручок у світі. Його сімейний бізнес закрився у 1971 році, але у 2018 році команда ентузіастів відродила брендСайт компанії Esterbrook — Переглянуто: 19 липня 2024.. Зараз вони посідають чільне місце серед знаних світових виробників автоматичних чорнильних ручок.
Пізніше більшість виробників стали випускати пера з благородних металів, як правило — золота. Виготовлення наконечників пера із зносостійких сплавів металів платинової групи — іридію, родію, осмію тощо дозволило значно збільшити термін служби пера.
Поява авторучки
Прототип сучасної автоматичної чорнильної ручки вперше описав у X ст. у своїй праці історик Аль-Кадій ан-Нуман. Він розповів, як єгипетський халіф забажав, аби йому сконструювали таку ручку,
Аль-Кадій ан-Нуман стверджує, що таку ручку халіфові виготовили через кілька днів, але він не надає деталей про її конструкцію чи принцип роботи.
У Європі авторучка використовувалася з XVII ст. У журналі Deliciae Physico-Mathematicae за 1636 рік німецький винахідник описав автоматичну ручку, сконструйовану з двох пір'їн, одна з яких виконувала роль резервуара для чорнила. Чорнило утримувалося в ній за допомогою корка, і аби подати його на пишучий кінчик, цю пір'їну потрібно було легенько стиснутиSchwenter D. Deliciae physico-mathematicae. Тürnberg, (Germany: Jeremias Dümler, 1636, vol. 1, pp. 519–520 "Die III Auffgab. Ein schön Secret, eine Feder zu zurichten, welche Dinten hält, und so viel lässet als man bedürfftig." (Третя вправа. Корисна порада: як виготовити ручку, яка би утримувала чорнило і дозволяла йому витікати настільки, наскільки потрібно (з ілюстраціями). У 1663 Семюел Піпс згадує металеву ручку для «перенесення чорнила». Мерилендський історик Дорсі Річардсон (1862—1933) відмітив згадку про «три срібні чорнильні ручки вартістю 15 шилінгів» в Англії протягом правління Карла II.
Масове виробництво
Один із перших патентів на чорнильну авторучку отримав румунський винахідник Петраке Поєнару від уряду Франції 25 травня 1827 року.
У 1828 році Джозая Майсон у Бірмінгемі, Англія, вдосконалив дешеве та ефективне знімне перо, яке можна було додавати до перової ручки. А в 1830 році з винаходом нових станків Джозеф Джіллот, Вільям Мітчел та Джеймс Стівен Перрі розробили спосіб масового виробництва надійних, дешевих сталевих пер (Perry & Co.). Таким чином ручкова індустрія Бірмінгема почала набирати обертів. На той час половина ручок зі сталевим пером у світі виготовлялася в Бірмінгемі, а на їхньому виробництві були задіяні тисячі працівників. Виробництво з часом удосконалювалося, що дозволяло фабрикам міста виготовляти ручки дешевше та ефективніше, а це в своюю чергу дозволяло купувати ручки тим, хто раніше не міг їх собі дозволити, що слугувало поширенню освіти та писемності.
Інновації
У 1848 році американський винахідник Айзель Сторрс Лайман запатентував ручку з «комбінованим утримувачем і пером»The Times (London, England), 15 September 1885, p. 6: Obituary. У 1849 році шотландський винахідник Роберт Вільям Томсон винайшов перезаправну авторучку. За цими патентами послідувала низка інших, проте, авторучки стали справді популярними лише після того, як було зроблено три ключові винаходи: іридійні пера з золотим напиленням, ебоніт і легкоплинні чорнила.
Перші чорнильні ручки, в яких поєднувалися всі три елементи, з'явилися у 1850-ті роки. У 1870 році Дункан МакКіннон, канадієць, котрий мешкав у Нью Йорку, та Алонзо Т. Кросс із Провіденсу, Род Айленд, створили стилограф із порожнистим трубчатим пером і дрогом у ролі клапана. Зараз стилографи використовуються в основному для креслення і технічних малюнків, але протягом десяти років, починаючи з 1875, вони були вкрай популярними. Основним американським виробником у цю піонерську еру був Ватерман із Нью Йорка та Вірт із Блумсберга, Пенсильванія. Скоро Ватерман обійшов як Вірта, так і інших виробників, які з'являлися, аби покрити все більший запит на виробництво чорнильних ручок. До початку 1920-х років Ватерман залишався лідером ринку.
У цей період майже всі ручки для наповнення чорнилом потрібно було розкрутити, зняти частину порожнього бареля і за допомогою піпетки наповнити його чорнилом. Це було повільна і брудна процедура. Крім того, ручки протікали у ковпачки та через місце закручування бареля. Тепер, коли проблему з матеріалами було подолано, а плинність чорнила відрегульовано, прийшов час створити простий зручний механізм автонаповновання і подолати проблему протікання. Автонаповнювачі почали набирати популярність на зламі століть. Найпопулярнішим був серповидний наповнювач Конклін, якому на п'яти наступав твіст-наповнювач А. А. Ватермана. Утім, переломним моментом став неперевершений успіх важільного механізма Волтера А. Шеффера, запропонованого в 1912 році, разом із кнопковим механізмом Паркера в майже сучасному вигляді.
Протікання
Тим часом багато винахідників зосередили свою увагу на проблемі протікання. Одним із перших варіантів подібної «безпечної» ручки була ручка із висувним елементом, який дозволяв закорковувати резервуар із чорнилом, як пляшечку. Одними з перших виробників ручок подібної конструкції на початку 1890-х були Гортон, Мур та Кау.
У 1898 році Джордж Саффорд Паркер випустив Parker Jointless, названу так, бо її барель був суцільним — без місця з'єднання, де ручка могла би протекти і забруднити пальці користувача. Перо та частина фіду вставлялися в кінець бареля, ніби коркова пробка.
У 1908 році Ватерман почав популяризувати безпечну ручку власного виробництва. Для ручок із незнімним пером проблему протікання ефективно вирішила нова конструкція ковпачка. Його стали робити на різьбі з внутрішнім ковпачком, який запечатував перо з середини (такі ручки також маркували як «безпечні», наприклад, моделі Parker Jack-Knife Safety and the Swan Safety Screw-Cap).
Подальші вдосконалення
У Європі німецький виробник офісного приладдя, компанія Ґюнтера Ваґнера, заснована e 1838 році, у 1923 році виготовила першу ручку з сучасним конвертером з механізмом закручування — Pelikan. Це сталося завдяки придбанню патенту на твердочорнильні ручки Славолюба Пенкала з Хорватії (патент отримано у 1907 році, але впроваджено в масове виробництво у 1911 році) та патент угорця Теодора Ковача за 1925 рік на сучасний поршневий механізм наповнення авторучок.
За цим послідувала велика кількість інших розробок. Поволі целулоїд замінив тверду гуму, що дозволило виробляти ручки різноманітного кольору та дизайну. Разом із цим виробники експериментували з різними механізмами наповнення. У міжвоєнний період були запропоновані деякі найвизначніші моделі, такі як Duofold і Vacumatic від Parker, серія Lifetime Balance від Sheaffer та Pelikan 100.
Протягом 1940—50-х років чорнильні ручки все ще утримували лідерство, адже перші кулькові ручки були дорогими, мали тенденцію до протікання і проблеми з подачею чорнила, в той час як авторучки отримували найкраще від поєднання майстерності та масового виробництва. Патент Bíró й інші ранні патенти на кулькові ручки використовували термін «чорнильна кулькова ручка», оскільки кулькові вважалися підвидом авторучок, адже мали резервуар із чорнилом. У цей період з'явилися такі інноваційні моделі як Parker 51, Aurora 88, Sheaffer Snorkel і Eversharp Skyline. У цей же час серія Esterbrook J пропонувала покупцям недорогий надійним продукт — авторучку з важільним механізмом наповнення та змінними сталевими перами.
Використання у сьогоденні
У 1960-х покращення у виробництві кулькових ручок забезпечило їм перевагу над чорнильними ручками у щоденному використанні. Деякі чорнильні ручки з картриджами все ще використовуються у Франції, Італії, Німеччині, Австрії, Індії та Великій Британії, ними послуговуються учні більшості приватних шкіл Англії, принаймні одній в Шотландії та державних шкіл у Німеччині. Попри це, деякі сучасні виробники (особливо Conway Stewart, Montblanc, Graf von Faber-Castell і Visconti) презентують авторучку більше як символ статусу та предмет колекціонування, ніж щоденний засіб для писання. Одні чорнильні ручки продовжують приваблювати користувачів, які вважають їх досконалішим інструментом для писання через відчутну м'якість й універсальність. Компанії продовжують продавати чорнильні ручки та чорнила на щодень і для каліграфії. Останнім часом чорнильні ручки пережили друге народження і продажі багатьох виробників постійно зростають. Це спричинило нову хвилю щоденного використання чорнильних ручок, а виробники чорнильних ручок і чорнил послуговуються можливостями електронної торгівлі, аби легше продавати свої товари більшій аудиторії.
Елементи перової ручки
Неавтоматичні ручки Перо
Перо неавтоматичної ручки може бути як окремим, так і нерозбірним. Нерозбірні ручки зазвичай скляні. Для використання окремого пера потрібний тримач.
Пера бувають твердими і м'якими, м'які пера створюють широку варіацію товщини лінії при натисканні на перо. Для українського скоропису надається перевага м'якому перу.
Накопичувач
Додатково на перо може насаджуватися накопичувач, який збільшує кількість чорнила при заборі.
Тримач
Тримачі, залежно від каліграфічного стилю, можуть бути прямими і косими.
Автоматичні ручки Автоматичні перові ручки мають систему подачі чорнил, без необхідності використання чорнильниць (автоматичні кулькові ручки також мають систему приховування вістря для писання всередину руків'я кнопковим або поворотним механізмом).
Ковпачок