Віщу́н (віщунВіщун / Російсько-українські словники r2u.org.ua, відун; жін. — віщунка; ) — мудрець, пророк. Слово часто виступало синонімом волхва, що має схоже походження.
Етимологія Староукраїнське походить від (пророчий) і має відповідники в багатьох слов'янських мовах: , , , , , , , від праслов'янського *věstjь (věstjo; мудрий) від *věděti (знати).
Староукраїнське (старопольське ) в джерелах XVI-XVIII іноді позначало знахаря, але здебільшого вказувало на віщуна, провісника, провидця. Також широко представлені паронімічні пари: (проповідь, повчання) — , , (віщування, пророцтво, чаклування) (вісник, провісник) — (віщун, провісник, провидець; знахар) (говорити, оповідати; заповідати) — (віщувати, пророкувати).
Також в джерелах наявні споріднені слова: , (віщування, пророцтво, чаклування); (ворожка); (старопольське ; віщунка, пророчиця), / (віщун, астролог).
Зараз віщун/віщунка вважаються застарілими, проте збереглися в південно-західному говорі української мови і степових говірках: віщун (знахар), віщунья (знахарка.)
Функції віщунів Віщуни асоціюються з волхвами, тому крім передбачення майбутнього їм початково приписувалася здатність ворожити, переконливо говорити, лікувати, обов'язок приносити жертви. Але «відання» розумілося більш широко, як корисне знання, дане божеством, тобто не всі віщуни були волхвами.
Див. також Волхви
Примітки
Джерела Українська література. Словник
Література Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 102 «Словарь української мови» за ред. Бориса Грінченка, т. 1, с. 243. Григорій Дьяченко. «Полный церковно-славянский словарь», М.: Издательский отдел Московского Патриархата, 1993. с. 117 Галина Лозко. Віщуни; Вогнепоклонство; Волхви та ін. // Релігієзнавчий словник. — К.: Четверта хвиля, 1996 с. 65 Посилання Віщуни // Українська Релігієзнавча Енциклопедія