Перш за все хотів би ще раз привітати всіх із двадцять п’ятою річницею відновлення нашої державної самостійності. Так, це правда, і парламент ділиться на владу та опозицію, і це є невід’ємною і вкрай важливою ознакою демократії. Але бувають такі моменти, коли хоча б на мить варто забути, хто правий, хто лівий; хто ліберал, хто консерватор; хто україномовний, а хто говорить російською. Мені здається, що День незалежності – саме той день, який вартий, щоб переступити через партійні бар’єри і пам’ятати лише про те, що всі ми є українці.
І за умов, коли агресія Росії проти України все ще триває, а воєнна загроза зі Сходу є найскладнішим стратегічним викликом, питання національної єдності та політичної консолідації – це є питання життя та смерті. Це, власне, головне, що я хотів би сьогодні сказати.
Ми готуємося відзначити століття початку української національної революції. Її провідні діячі та активні учасники, на жаль, лише в «екзилі», коли були на вигнанні, зрозуміли, що головною причиною втрати самостійності стали внутрішні чвари, війна всіх проти всіх у державницькому таборі. Я переконаний, що ми з вами повинні засвоїти уроки історії, і переконаний, що політична боротьба не перетне ту межу, за якою замість демократії та європейських цінностей починаються хаос, анархія, отаманщина.
Хочу ще раз повторити те, про що говорив на День незалежності: державна самостійність дала демократію й свободу, почуття громадянської гідності і національної єдності; навчила захищатися і відкрила європейську перспективу для нашої держави. Тепер наші духовні й моральні досягнення маємо доповнити матеріальними здобутками, забезпечивши підвищення добробуту кожного громадянина вільної України. Це – головне наше завдання. Для досягнення такої амбітної мети нам потрібні три складові: мир, безпека та реформи. Ні від кого і ні від чого наша з вами безпека не залежить більше, ніж від Збройних Сил України і від якісної роботи української дипломатії.
Я наголошую: ми з вами високо цінуємо підтримку з боку наших західних партнерів. Наразі виконується понад 40 імпортних контрактів на поставку до української армії різних засобів оборони на загальну суму півтора мільярди доларів. Наші друзі нам передали бронетехніку, безпілотні апарати, засоби спостереження та засоби зв’язку, радіолокаційні станції контрбатарейної боротьби тощо. Кілька тижнів тому надійшла велика партія приладів нічного бачення, ще одна – зараз на підході.
Але в цілому зрозуміло, що в обороні Україна має спиратися сама на себе — на власну армію, на власний ВПК. Як колись було гасло: «свій до свого по своє».
Усім очевидно, всі бачать, як змінилася армія за два роки. Два роки тому її майже не було, а тепер є, та ще й яка! Звичайно, вона не розкошує, але морально й матеріально вмотивована. Так, поки що без різносолів, але нагодована; так, не от кутюр, але вдягнена в сучасну форму. Хай не за останнім трендом військово-технічної моди, але озброєна й підготовлена до захисту країни.
І якби влада в Україні завжди приділяла таку увагу Збройним Силам, як це ми робимо зараз, ми з вами, протягом двох останніх років, «зелені чоловічки» не сунулися би в Крим. І на Донбасі так само не було би російських військ. Відверто кажучи, дорогі друзі, я був просто приголомшений, коли дізнався від Генеральної прокуратури, в яких масштабах в попередні роки бездарно і за безцінь розпродавалися зброя й військова техніка. Ось чому весною чотирнадцятого року наші герої-добровольці відбивалися від ворога голими руками! Не було бронетехніки, не було зброї, не був захищений наш повітряний простір. І наголошую, тепер все інакше: хай тільки сунуться.
Символічним звітом був парад 24 серпня, де було дуже багато депутатів, але мені не вистачало усіх вас, керівників фракцій, для того, щоб увесь народ України побачив нашу єдність і нашу гордість. Реально, військові дії кожного дня і кожної ночі випробовують наші війська на міцність. Але наші війська тримають оборону супроти агресора, який за усіма можливими видами ресурсів значно перевищує ті ресурси, якими володіємо ми. Не в рази, а на порядки перевищує. І він нічого не може зробити.
Хочу зупинитися на найближчих планах з модернізації сектору оборони та безпеки. Звичайно ж, політ мрії у кожного з нас захмарний. Але є й земні реалії, які не залишають особливого вибору між тим, чого б ми хотіли, і тим, що можемо собі дозволити.
Майже 3% ВВП на оборону – це багато порівняно із ледве 1%, яким легковажили уряди ще в середині нульових років. Але дуже замало для країни, яка де-факто у стані війни. Та більше, на жаль, і це правда, ми собі дозволити не можемо — військове навантаження на бюджет та соціальну сферу і так критично велике. Тому армія все ще потребує громадянської допомоги, громадянської підтримки, і держава вдячна кожному, чия приватна громадянська ініціатива зміцнює нашу обороноздатність.
Наголошую, що ми будемо раціонально, під прозорим контролем громадськості й парламенту, використовувати наявний ресурс і жорстко контролювати видатки з чітким визначенням довгострокових потреб армії та інших силових структур.
У війська вже постачається не лише відремонтована і модернізована, але й сучасна нова техніка. Минулого року було прийнято на озброєння близько двох десятків нових видів зброї та військової техніки. Поточного року Міноборони прийме ще більше двадцяти. І, наголошую, ми лише на самому початку процесу військово-технічної модернізації Збройних Сил України. Роботи ще непочатий край.
У кооперації щодо забезпечення державного оборонного замовлення і програми імпортозаміщення задіяні понад сто приватних підприємств, які виробляють і постачають сотні видів комплектуючих. Такими є справжні масштаби державно-приватного партнерства в оборонній галузі. Це сотні, ще раз наголошую, підприємств, а не одне чи два.
Каменем спотикання, шановні народні депутати, на жаль, став закон про спецконфіскацію, який є важливим джерелом фінансування оборонного замовлення в поточному році. Друзі, це борг, наш з вами борг перед країною, і я вкотре закликаю проголосувати за закон у такій редакції, яка знімає всі ваші побоювання. Внесіть ті зміни, які ви вважаєте за потрібне, але прийміть цей закон і забезпечте фінансування державного оборонного замовлення та інші статті оборонних видатків держави.
Для освоєння нових технологій та розвитку промислової бази для виробництва сучасного озброєння, так само як і для отримання додаткового фінансового ресурсу, ми експортуємо товари та послуги військового призначення в понад 60 країн світу! Минулого року укладено експортних контрактів на суму понад 1,3 мільярда доларів. Портфель замовлень наших підприємств на 2016 рік вже перевищує мільярд доларів. Але, наголошую, власну армію підприємства ВПК обслуговують в першу чергу. Експортується не наша зброя, яка зараз стоїть на озброєнні української армії, а нові види, які виробляються підприємствами вітчизняного ВПК за межами державного оборонного замовлення. Ніякий експорт не послаблює оборону держави.
Усе, що ми здійснюємо в оборонній галузі, ми робимо, міцно тримаючи в руках компас, стрілка якого показує твердо на Північну Атлантику. Власне, компас і є ключовим елементом емблеми НАТО. І він в усьому орієнтує нас на повну сумісність із стандартами Альянсу, причому не тільки у військовій сфері. Ми вийшли на безпрецедентний і як ніколи тісний рівень співпраці з країнами Альянсу, який будемо підвищувати, розширювати, поглиблювати — аж до повного досягнення критеріїв членства. Нашою стратегічною метою залишається вступ до НАТО. Я наполягаю: цей дороговказ для нас непорушний як Полярна зірка на зоряному небі.
Важливо, що за 2,5 роки кількість прихильників вступу України до НАТО значно зросла та вже істотно перевищує кількість противників. Але в цьому питанні все ще спостерігаються суттєві відмінності між різними макрорегіонами.
Слід також усвідомлювати, що в Альянсі теж немає консенсусу щодо членства України. Так, формально двері відчинені, починаючи з Бухарестського Саміту 2008 року. Але ці двері – сенсорні: можуть і зачинитися при надто різкому наближенні. Тому кожен наш крок має бути виваженим і наперед прорахованим, щоб не вийшло так як з Планом дій щодо членства вісім років тому. Я хочу наголосити, що ті заходи, які ми здійснюємо тепер, — це насправді значно більше, ніж проект ПДЧ 2008-го року.
Природно, що суспільство дуже цікавить, як надалі будуть формуватися Збройні Сили України. Як Верховний Головнокомандувач я впроваджую курс на професіоналізацію Українського війська і на параді доповів Українському народові, що українська армія вже на 75% контрактна. Ця складова буде й надалі збільшуватися, і це потребуватиме подальшого удосконалення структури та збільшення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців. Наголошую, що лише цього року 50 тисяч українських добровольців записалися до лав Збройних Сил України. І це дало нам можливість демобілізувати п’ять хвиль мобілізації. І впевнений в тому, що ця лінія буде продовжуватися.
Особисто я не хотів би ані мобілізації, ані воєнного стану. Я бачу зовсім інший план для нашої країни. Але чи буде нова хвиля часткової мобілізації чи, не дай Боже, повної мобілізації? Остаточна відповідь на це питання залежить від Москви.
Наш кордон з Росією — найдовший в Європі: лише суходолом дві тисячі кілометрів. Наголошую, що Росія постійно нарощує військову присутність в першу чергу на нашому кордоні, грає м’язами на західному та південно-західному стратегічних напрямках. Високий рівень загрози збройної агресії зберігається і з південного напрямку. А у складі угруповання російсько-терористичних військ на Донбасі — майже 38,5 тисяч осіб, понад 600 танків і 1250 бойових бронемашин, 750 одиниць артилерійських систем, більше 300 реактивних систем залпового вогню.
На жаль, у реалізації Мінських домовленостей ми не бачимо такого прогресу, якого хотілося б. Тим не менше, прямі наступальні дії російсько-терористичних військ зупинено. Відсутність нових хвиль мобілізації – це теж позитивний наслідок Мінських домовленостей. Так само як і повернення додому тисяч українських заручників, які трималися у в’язницях на окупованій території та у в’язницях Російської Федерації.
У цілому завдяки посиленню оборонних спроможностей наших Збройних Сил ми почуваємося в більшій безпеці, ніж рік тому. Температура конфлікту – зараз нижча, ніж була позаминулого та минулого років.
Наголошую, ми дотримуватимемося Мінських угод, як би це важко нам не давалося. І саме це дало змогу нашій дипломатії виграти навесні та влітку нелегку боротьбу за продовження санкцій Євросоюзу, США, Японії, Австралії, інших країн світу. Але при цьому ми не поступилися жодною принциповою позицією для України.
Більше того, в нелегкому діалозі переконали наших західних союзників і партнерів у тому, що будь-яким крокам з політичного врегулювання має передувати очевидний і беззаперечний прогрес у безпекових питаннях: стале припинення вогню, вивід російських військ та техніки з окупованої території, роззброєння бойовиків, і врешті-решт, відновлення контролю за нашим же кордоном.
І другого читання конституційних змін, примара яких постійно блукала цією залою, не відбулося, як ви бачите. І не відбудеться, поки для того не визріють відповідні умови. Будь-яке рішення, шановні народні депутати, буде винятково за вами. І без вас не станеться ані змін до Конституції, ані закону про місцеві вибори на частині Донбасу, ані жодного іншого стратегічного кроку. Саме тому життєво важлива наша з вами співпраця. Росія з окупованих нею територій Донеччини та Луганщини хоче утворити, як хтось сказав, протекторат Донбас, і на своїх умовах інфільтрувати його до складу України, щоб підривати нас ізсередини. Скажу коротко: ми цього робити не дозволимо і так не буде.