Осокорки́ — історична місцевість на лівому березі Дніпра біля Південного мосту у Києві, що сформувалася на основі села Осокорки. Осокорки дали назву однойменному житловому масиву, збудованому поруч з історичною територією села Осокорки.
Село та історична місцевість
Історія Вперше село Осокорки згадане в документах 1070 року, коли київський князь Всеволод Ярославич подарував село Осокорки разом з перевозом через Дніпро Видубицькому монастирю. Назва походить від осокорів, гаї яких здавна росли поблизу тутешніх озер.
Литовсько-польська доба У 1530-х ігумен Видубицького монастиря звертається до польського короля Сигізмунда II з приводу підтвердження права володіння цими землями, і в 1538 король видає відповідну грамоту. Незважаючи на це, протягом століть йшла уперта боротьба за Осокорки між Видубицьким монастирем та Києво-Печерською лаврою. Землі переходили від одного монастиря до іншого, неодноразово здійснювалися спроби розмежування земель.
У середині вересня 1593 в Осокорках навпроти Либідського перевозу через Дніпро розташовувався чотиритисячний загін козаків, ймовірно учасників повстання Косинського, які вимагали покарати винних у смерті своїх переговірників.
За свідченням земського писаря Федора Сущанського Проскури від 9 серпня 1638 року, якому Петро Могила віддав право збирати подимний податок з підданих Видубицького монастиря в Осокорках, в селі не залишилося жодного підданого Видубицького монастиря окрім отамана, що платив подимний податок у розмірі одного золотого. За свідченням підвоєводи Олександра Ленкевича Іпогорського від 18 лютого 1647 року, якому право на збір подимного податку передав ігумен Видубецького монастиря Ігнатій Оксенович Старушич, в Осокорках було 17 димів, що відповідало 17 золотим подимного податку.КІЕВЛЯНИНЪ: Книга вторая, на 1841 годъ. С. 21-22.
На 1641 осокорські землі вважалися беззаперечною власністю Видубицького монастиря. В цей час митрополит Петро Могила здав у оренду на три роки осокорські володіння з озерами, криницями, сіножатями й шинками своєму слузі Константію Браминському, за що Браминський щороку на початку року мав віддавати по 10 кіп Видубицькому монастиреві.Троцкий П. Киево-Выдубицкий монастырь после освобождения от униатов, в период его восстановления (с 1637 по 1652 г.) (Продолжение). С. 10. Вестник Западной России. Книжка X. Том IV. Отд. II. С. 1-41. 1866
У 1645 вийшов декрет, що закріплював землі за Видубицьким монастирем. Авторами декрету були митрополит Петро Могила, ігумени Микільського та Троїцького Больничного монастирів, київський воєвода Іван Тишкевич, «воєводина Руська» Феофіла Собецька та три сеймових комісари.
У Осокорках, при Либідському перевозі, за часів ігуменства Ігнатія Старушича у Видубецькому монастирі було зведено корчму, де продавалися горілка, пиво та мед.
Гетьманщина Осокорки входили до складу Гоголівської сотні Переяславського, а згодом Київського полкуЗаруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — С. 132—133..
На прохання ігумена Видубицького монастиря Лаврентія Горки гетьман Іван Скоропадський у 1718 підтвердив декрет Петра Могили про закріплення осокорських земель за Видубицьким монастиремВремя самостоятельности Выдубицкого монастыря с 1706 по 1786 год. С. 84-85. Вестник Западной России. Книжка XI. Том IV. Отд. II. С. 64-109. 1866, проте вже у 1720 Лавра домоглася від московитського царя Петра І передачі їй Осокорків. Скарга Видубицького монастиря призвела до того, що Осокорки поділили на дві частини: більшу (29 дворів), під назвою «село Осокорки», віддали Лаврі, а меншу (13 дворів) — «деревня Осокорки» — Видубицькому монастирю (за тогочасною термінологією критерієм села і дєрєвні була наявність чи відсутність церкви). Цей поділ ухвалили київський губернатор Петро Голіцин та гетьман Іван Скоропадський. Втім, це не зупинило ворожнечу між двома монастирями, обидві сторони влаштовували розбійні напади одна на одну, руйнували будівлі та млини.
Щонайменше з 1725 у селі була церква Івана Богослова.Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів. Село Осокорки. Центральний державний історичний архів України, Київ (ЦДІАК України).
4 жовтня 1754 року два наплавних млини, що належали Видубицькому монастиреві та знаходилися біля Осокорського берега Дніпра, у рамках майнового конфлікту із Києво-Печерською Лаврою зловмисниками, які повідрубували кріплення, було пущено за течією. Млини було перехоплено зі значними зусиллями та збитками нижче за течією.Історическіе матеріалы ізъ архива Кіевскаго губернскаго правленія. Выпускъ 1-й. Кіевъ 1882. С. 38-39.
Щонайпізніше у 1755 у розписі церкви Осокорків брав участь Галик Алімпій.Жолтовський П. М. Художнє життя на Україні в 16 — 18 ст. — К.: 1983 р., с. 111
Станом на 1766 тут було 42 двори та 346 мешканців.
У 1781 в Осокорках було 48 хат, населення на 1787 складало 209 осіб.
Післякозацька доба З кінця XVIII століття Осокорки були казенним селом. У 1795 році в Осокорках було 47 дворів, де мешкали 223 особи чоловічої та 196 особи жіночої статі.
У 1859 тут налічувалося 136 дворів, чоловіче населення становило 343 особи, а жіноче — 396 осіб. У 1897 тут було вже 197 дворів та 1 641 мешканець.
У 1876 Осокорки разом із сусіднім селом Позняки утворювали одну церковну парафію, в якій було два священики (настоятель Іван Кибальчич та його помічник Микола Імшенецький) та два псаломщики (Андрій Корольов та Тимофій Миколаєнко.)Распределение наличных священно-церковно-служителей Черниговской епархии на штатные места, согласно Высочайше утвержденному 17 января 1876 года расписанию приходов и причтов сей епархии.. Тут була дерев'яна церква Івана Богослова та при ній церковно-парафіяльна школа. Тимофій Миколаєнко був пономарем в Осокорках з січня 1864. 25 вересня 1869 року наново облаштовану церкву Івана Богослова було освячено священиком Рожаліним.Черниговские епархиальные известия. Часть официальная. 1869 г. № 23 от 1 декабря. С. 687. На 1877 рік до церкви Івана Богослова у Осокорках було приписано 459 парафіян чоловічої статі, а до Трьохсвятительської церкви у Позняках 241.Черниговские епархиальные известия. Часть официальная. 1877 г. № 23 от 1 декабря.
У 1892 в Осокорках було 229 домоволодінь, населення складало 1408 осіб.
У 1894 в Осокорках київським купцем Семеном Могилевцевим відкрито лісопильню з використанням парових машин.
У 1898 в Осокорках засноване земське початкове народне училище, в якому на 1901 навчалися 45 хлопців і 6 дівчат.
Осокорки були одним з центрів лозоплетіння Київського Лівобережжя.
У 1802-1903 Осокорки входили до Броварської, а в 1903—1923 — до новоствореної у 1903 Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії із центром у Микільській слобідці.
У 1917 населення складало 2546 осіб.Дарниця: роки, події, люди
Визвольні змагання На початку 1918 у Осокорській школі зберігався прапор Богданівського полку, що був винесений із захопленого більшовиками Києва козаком І. Лук'яненком. Сам Лук'яненко у цей час переховувався в Лубенському повіті у рідних. 16 березня 1918 він передав прапор начальнику Головного штабу УНР Олександру Осецькому. Згодом головний штаб УНР передав прапор на зберігання у Український державний військово-історичний музей, що належав на той час до військово-наукового відділу Генерального штабу УНР.Федорова Л. Д., З історії пам'яткоохоронної та музейної справи у Наддніпрянській Україні: 1870—1910-і рр., С. 175—176.Федорова Л. Д.Київське воєнно-історичне товариство в пам'яткоохоронному і краєзнавчому русі Наддніпрянської України початку 20 ст., С. 75.
Радянський час У грудні 1919 Петро Алексієнко, рибалка з села Осокорки, провів по тонкій дніпровій кризі до Києва 2-й Богунський полк 44-ї стрілецької дивізії, що дало змогу більшовикам вибити денікінців з КиєваКиев: Энциклопедический справочник / Под ред. А. В. Кудрицкого — : Главная редакция Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — С. 36. .
В результаті виборів до місцевих органів влади у серпні 1920 сільраду Осокорків очолив Павло Степаненко. З 1923 село підпорядковувалося Броварському району Київської округи, а з 1927 — Київському району. У 1930—1935 Осокорки входили до Київської приміської смуги.
На початку осені 1924 року Осокорки були охоплені епідемією скарлатини. Для постійного обслуговування району Осокорків, Позняків, Микільської та Передмостової Слобідок було відряджено спеціального лікаря. Для госпіталізації хворих цього району було передбачено Микільсько-Слобідську лікарню, яку було повністю переустатковано на скарлатинозну лікарню на 20 ліжок.Більшовик (Київ), №205, 10.09.1924, С.4
Восени 1925 у Осокорках для електрифікації села засновано пайове товариство «Іскра Ілліча»Україна, хроніка XX століття. Рік 1925. С. 282. За переписом населення 17 грудня 1926 у Осокорках було 582 господарства, населення села складало 2718 осіб, усі українці за національністю, з них 1280 чоловіків та 1438 жінок.Населені місця Київщини. Попередні підсумки перепису 17 грудня 1926 року. 1927 р. С. 25. Станом на 1931 тут налічувався 561 двір і мешкало 2176 жителів. Село дуже постраждало від повені 1931. Багато сімей після повені переселилися на більш високі ділянки, зокрема у Красному Хуторі (у бору, як казали й кажуть Осокорці) та на Теличці. Населення Осокорків у 1932 складало 2180 осіб, з яких 1100 померло під час голодоморуВакулишин Сергій.Голодова катастрофа в Києві. 2005. В цей час в Осокорках діяла банда, ватажком якої був Бовт Омелько зі своїми синами.Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Місто Київ. С. 303.
3 квітня 1935 року Постановою Президії Центрального Виконавчого Комітету УСРРПостанова ЦВК УСРР від 3 квітня 1935 року «Про утворення Дарницької міської районної ради і поширення міської зони м. Києва» // Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. — 1935. — № 11–12. — 15 квітня. — Ст. 54. — С. 7. у міську зону Києва були включені села Осокорки і Позняки, одночасно Осокорківська та Позняківська сільради були ліквідовані. У 1939 році тут проживали 2211 осіб.
У 1936—1941 рр. на території Осокорків велося спорудження частини комплексу підземних тунелів під Дніпром, призначених для стратегічної підруслової залізниці.
29 вересня 1943 року радянські війська звільнили Осокорки від німецьких окупантів. 120 осокорців загинулили протягом Другої світової війни.
Після закінчення війни в Осокорках працює восьмирічна школа № 62. Рішенням виконавчого комітету Київської ради депутатів трудящих від 9 вересня 1969 року № 1631 восьмирічну школу було реорганізовано в середню. До 1969 року середню освіту мешканці Осокорків здобували у інших школах Києва, зокрема у школі № 129, недалеко від Дарницької площі.
У 1980 році почалися роботи з намивання території для будівництва нового масиву. Тоді ж починається будівництво Південного мосту (введений в експлуатацію в 1990 році) і Сирецько-Печерської лінії Київського метрополітену.
У 1984 році селу Осокорки надали статус селища міського типу в межах Дарницького району КиєваУказ Президії Верховної Ради УРСР від 18 червня 1984 року № 7148-X «Про перетворення житлових масивів Дарницького району міста Києва „Осокорки“ і „Позняки“ в селище міського типу Осокорки». . У 1986 році частину селища Осокорки було знесене для будівництва нової магістралі — проспекту Миколи Бажана, а також транспортної розв'язки біля Південного мосту. Мешканців здебільшого переселено на новозбудований Харківський масив.
У 1989 році селище повернуте до складу містаУказ Президії Верховної Ради УРСР від 2 жовтня 1989 року «Про включення селища міського типу Осокорки в межі міста Києва».. У 1993 році починається будівництво житлового масиву Осокорки між проспектом Бажана та Колекторною вулицею.
У 1989—2001 році Осокорки входили до Харківського району Києва, з 2001 року — у складі Дарницького району.
Топоніміка