Вовкове́ — село в Ужгородському районі Закарпатської області України. Розташоване на відстані 20 км на південний схід від міста Ужгород, за 1,5 км від автомобільної дороги міжнародного значення М06-E50. Входить до складу Середнянської селищної громади.
Історія та походження назви Сучасна (офіційна) назва села—Вовкове́- використовується з 1946 року. Історична назва села є— Вōвково́ї, яку місцеві, корінні жителі використовують і зараз у живій, розмовній мові.
Відомі назви, які зустрічаються у письмових і інших джерелах: Valkaja, Walkaya, Valchoya, Veka, Vovkovija, Vovkoviji, Vlkovyje, Wolkowá, Волковоя, Volkoviji, Волковой, Вōвково́ї, Ungordas (Унгордаш, ).
У джерелах XIV—XIX ст. село відоме під назвою-Valkaja (Волкойо). Це змадяризована назва, що походить від слов'янського слова «вовк» (Vъlkъ, Волкъ). Село, як і усе Закарпаття, з X-го століття входило до складу Угорського королівства.
Перша письмова згадка про село на початку XIV-го століття— у 1314 році. Село належало шляхетському роду невідомого походження, який називався Кішшураньї (Kissurányinak) від свого маєтку в комітаті Берег. Пізніше у якості обміну воно потрапило у власність ішпана Шандора Тороняї (Toronyai Sándor ispán), чиї нащадки-родина Часловці (Császlóciak), володіли селом відтоді і до свого вимирання (у 1444р.). -Також є письмова згадка про село, датована цим же 1314 роком, де повідомляється про судові тяжби між дворянами щодо маєтку Valkaja (Volkouya). У 1363 році у паперовому джерелі (грамота) згадується село (його мешканці):
1363. június 3. «…Lack fiainak: Miklós és Pál mestereknek, ungmegyei ispánoknak alispánja: nagymihályi [de Nogmichal] Lőrinc fia: György mester és a négy szolgabíró bizonyítják, hogy császlóci [de Chaslouch] László fia: János mester officialisa: Tamás ura nevében tiltakozott az ellen, hogy gerényi [de Keren] Drugeth Miklós fia: János mester fogságba vetette urának három valkajai [de Valchoya] jobbágyát: Kozmát, Pált és Jákót [Jacou], akik közül Kozmát lefejeztette, a másik kettőt pedig fogva tartja». … (Papíron, öt zárópecsét darabjaival.)
((«Сини Лака: Міклош і Пал підмайстри, ішпани з Унг-медьє (округу Унг): син Льоурінца з nagymihályi [de Nogmichal]: майстер György та чотири кріпаки доводять, що син Ласла із Császlóc [de Chaslouch]: János майстер officialisa: від імені свого пана Тамаша протестував проти того, що син Міклоша Другета з Ґереньї [де Керен]: майстер Янош ув'язнив трьох кріпаків з Valkaja (valkajai [de Valchoya]): Козьму, Пала та Якоба [Якоув], з яких обезголовив Козьму, а двох інших затримав. …» (На папері, з шматками п'яти печаток")). Також, у 1381 році село Valkaja згадується у письмовій грамоті-повідомленні королю Лайошу І (I. Lajos király) про виконання його наказів щодо встановлення меж дворянських земель (маєтків) між селами Helmec (Хомці) і Valkája (Волкойо), між якими встановлювалася межа (кордон) по Szlatina patak (Слатіна поток- теперішня назва-річка Солотвинка). Також у цій письмовій грамоті згадується річка Веля (Vylie patak), та село Дубрівка (Dobróka(?) [Dobraua]). 1381. január 25. «…hogy Helmec és Valkája között a Szlatina patak a határ, és Valkája birtok harmada is a helmeci nemesek tulajdona»… … «…між Хелмеком і Валкая кордоном є потік Слатина, а третина маєтку Валкая належить дворянам з Хелмец…» Поблизу села знаходився виноградник у власності Мігаля Часловці (із Часловців). Письмова згадка про цей виноградник у 1421 році). 1421. Máj. 25. (лат.) "…pluribus metis cursualibus erectis veniret ad finem cuiusdam vinee prefati Michaelis de Chazloch in territorio pretacte possessionis Valkaya existentis "… …"після того, як поставив кілька цілей, він дійшов до кінця виноградника вищезгаданого Міхаеля де Часлоуц, на території, яка раніше належала Валкая" …
У XV столітті село було власністю дворянських родів Часловці (Császlóci) та Каллаі (Kállai, Kállay). У 1398 році населення села було 23 кріпостних селян, а у 1427 році родина Часловці мала тут 19 порт (селянських наділів). Був такожі будинок шолтеса (шолтеси— люди, які займалися заселенням сіл). В урочищі Гурка, на правому березі річки В'єла (Веля) у 1380-х роках був монастир монахів католицького ордену Святого Павла.
Пізніше, у XVI столітті, власниками села стають могутні володарі Середнянського замку— родина Добо, які приєднують село до своєї домінії. Середнянська домінія Добо включала окрім Середнього (в тому числі і село Valkaja) ще такі населені пункти: Руські Комаровці, Ляховці, Худльово, Дубровка, Бачава, Ірлява, Киблярі, Лінці й Андріївка (Андрашовці). У 1599 році селяни Valkaja (Волкойо) були оподатковані від 13 порт (цілих наділів).
Джерела XIV-го ст.-другої половини XVII-го ст. вважають село Valkaja руським (русинським) селом.
У XVII столітті володарями села стають Другети і їх нащадки. Це був несприятливий період для його розвитку. Проте, найважчими виявилися перші десятиліття XVIII століття, у період Національно-визвольної війни угорського народу проти австрійської монархії (1703—1711 р.р.) під керівництвом Ференца ІІ Ракоці. На його боці брали активну участь місцеве населення — русини, які зокрема, становили основу лейб-гвардії князя. У своїх мемуарах «Записки про війну в Угорщині з 1703 року до її закінчення» князь Ференц II Ракоці з великою вдячністю і теплотою згадував русинів-куруців як «найвірніший народ» (), які тисячами вступаючи до його загонів «за руським звичаєм хрестилися». Він писав: «Протягом кількох днів до мене прийшло три тисячі русинів. Цей бідно озброєний народ, напівголий, залишив свої хати і родини. Вони такі бідні, що лише власну душу могли вважати власністю своєю. Відданість цих людей була безмежною, вони вливалися до лав моєї армії і більше не відставали від мене. Через нестачу рушниць вони озброювалися мечами, вилами і заявляли, що хочуть жити або вмерти разом зі мною».
Внаслідок цієї війни та подальшого карального терору з боку австрійської армії проти місцевого русинського населення десятки сіл на Ужанщині стали майже безлюдними. Така доля спіткала і село Valkaja (Волкойо)— у 1715 році його мешканці були оподатковані лише від 8 селянських дворів, а у 1717 році там не зафіксовано жодного жителя.
В околицях села знайдено монети, карбовані у 1705 році (на фото) у період угорської національно-визвольної війни під керівництвом Ференца II Ракоці.
Після вищезгаданих трагічних років заселення села відбувалося досить повільно. Ще й у 1751 році село було малолюдне- тут проживало всього 4 родини, про які відомо, що усі вони були вихідцями із села Туриця, що на Перечинщині. На той час вони ходили відправляти службу Божу у церкву сусіднього села Ляхівці.
У другій половині XVIII століття, за часів австрійської імператриці Марії Терезії, кількість жителів села досить різко зростає за рахунок нових переселенців. До цього долучилися також і нові вельможі-дворяни села, зокрема із родини Гілані (Ghillány).
З 1753 року по 1760 рік священником у селі був о. Константин Тезаровські. А перед ним, із 1690 року— по???? р.-тобто якраз у той тяжкий, смутний період наприкінці XVII століття— початку XVIII століття ст.— священником у сільській церкві був о. Іштван Кріспаї.
Отже, ймовірно, із цього періоду, тобто друга половина 18 століття,(а саме десь після 1751—1753 р.р. і у подальшому) відбувалося і досить суттєве зростання чисельності жителів (у тому числі прихожан-вірників) у селі, а також, ймовірно, і відновлення (чи відбудова) своєї дерев'яної церкви, у якій для селян вже вів богослужіння священник. Ця дерев'яна церква простояла і використовувалася аж до будівництва у селі нової кам'яної мурованої церкви (період будівництва: 1812—1847 р.р.).
На австрійській топографічній карті XVIII століття (карта складена у 1782—1787р.р.) можна побачити на місці, де знаходиться село, його тогочасну назву, а саме—Veka. Ймовірно, можна припустити, що австрійський картограф, який у другій половині XVIII ст. складав дану карту, мав на увазі якесь скорочене (або зменшене) написання назви Valkaja— тобто— Veka. Також, видно напис назви «Vela»— річки, що проходить поряд (правіше населеного пункту «Veka». (Тобто — це є річка В'єла (Веля). У правій частині цієї карти наявний перелік нанесених на ній населених пунктів, де внизу списку є також вказана і назва населеного пункту (села)—Veka. Також, на даній карті, на місці де позначена назва населеного пунктуь (села)— Veka, можна побачити близько 16 позначок (ймовірно житлових будинків), а також позначення церкви (у вигляді хрестика).
Очевидно, що у той період (друга половина XVIII століття)— там, де на карті наявна позначка церкви (у вигляді хрестика), знаходилася будівля старої дерев'яної церкви, яка за переказами стояла трохи нижче теперішньої кам'яної мурованої церкви, будівництво якої розпочато у 1812 році (освячення каменю), а закінчено— у 1847 році, та тоді же новозбудований храм було освячено.
На одній із топографічних карт часів Імперії Ґабсбургів (XIX століття) назва села позначена як Wolkowá (Волкова).
У XIX столітті вживаною була назва—Valkaja (Волкойо). Зокрема вона позначена на австро-угорській топографічній карті Ужгородського повіту (округу) (угор.: Ung Vármegye).
Назву Valkaja (Волкойо) використав у своїй праці угорський вчений Елек Фийнеш «Географічний словник Угорщини» (1851 рік видання)/Fényes Elek, Magyarorság Geographiai Szótára, Pesten 1851).,
Назва села Valkaja (Волкойо) є на карті державної дороги Унгвар (Ужгород)-Мункач(Мукачево) 1851 року; на карті камерального маєтку Унгвара (Ужгорода) за 1801 рік; та на карті округу Унгвар, яку склав Янош Лібенберг, інженер округу Ференц Планкер у 1792 році (видана 1800 р.)
У 1898 році в Угорщині був прийнятий закон, згідно з яким усі не угорського звучання назви населених пунктів у всьому Угорському королівстві необхідно було змадяризувати. І там, де легко було перекласти назву, члени комісії перекладали, а там, де це зробити було важко,— назву змінювали. Вже із 1904 року назва села Valkaja (Волкойо) була змінена на нову угорську назву— Ungordas (Унгордаш), де префікс «Ung»-означав належність до округу Унг,. Ця, змінена, назва села (Ungordas)-використовувалася з 1904р., як офіційна, до часу входження краю у склад Чехословацької Республіки у 1919-20 р.р.
На австро-угорських топографічній картах початку XX століття (1906, 1914,1915р.р.),Австро-угорська географічна карта 1910 р. . назва села вказана як - Ungordas (Унгордаш). На карті нанесені також місця, де були: водяний млин, винокурний завод, позначено висоту найвищої точки (пагорбу) біля села—192 метрів н.р.м. (Його і в наш час місцеві жителі називають-«Вōвково́йський берег»). Також, на цих картах нанесено русло річки В'єла (Веля) Viela, яке в ті часи за Середнім повертало убік вправо і проходило впритула біля села Ungordas (Унгордаш).
У період перебування Підкарпатської Русі у складі Чехословацької Республіки (1919—1939) село називалося «Vlkovyje», «ВовковыІ», (Влковіє, Вōвково́ї), про що свідчить напис на залізничному станційному знаці у тому місці, де у селі зупинявся вузькоколійний поїзд «Ужгород-Анталовці», який функціонував у той час.(див.: на фото).
На діючому дзвоні у сільській церкві, який був відлитий у 1924 році в пам'ять про Першу Світову війну на кошти мешканців, викарбувано назву села— Волковой.
На німецькій військовій карті періоду Другої світової війни (карта складена 1936р.) назва села вказана— Volkoviji. Також на карті нанесено тогочасне русло річки В'єла (Веля), яка тоді ще протікала поблизу села— тобто біля селища Середнє вона звертала у правий бік і текла вздовж села у напрямку ліса Шловг, а за ним— до річки Стара, у яку і впадала. У 1960-70 их роках, у радянський період, її русло внаслідок проведення меліоративних робіт було змінено — повернуто у бік села Дубрівка. Також на цій карті позначено вузькоколійну залізницю Ужгород — Анталовці, яка проходила впритул біля села.
У виданні «Статьи по славяноведению» (Санкт-Петербург, 1910) у переліку населених пунктів вказана назва села— Волкова, Волковії (Ungordas).