Назви країни Армінія і народу Арміна уперше зустрічаються в клинописах перського царя Дарія I, який правив у 522—486 рр. до н. е. Згадані арміни, названі у Геродота «арменами», були, як вважає одна з гіпотез сучасної науки, індоєвропейським народом, який переселився на нову батьківщину з Європи через Малу Азію. Приблизно у XII ст. до н. е. індоєвропейські племена мушків, предки сучасних вірмен, разом з родинними їм фрако-фригійськими племенами, переселилися з Фракії у Малу Азію і близько шестисот років жили тут поруч з хеттськими народами. Потім вони рушили на схід і затвердилися у західних і південно-західних областях Вірменського нагір'я.
Доісторичні часи
Сліди проживання найдавнішої людини були виявлені в різних районах Вірменського нагір'я: в Арзні, Нурнусі та інших місцях, де були виявлені стоянки з кам'яними знаряддями; у Разданській ущелині, Лусакерті і т. д. були знайдені печери-житла. Вік найстародавніших палеолітичних кам'яних знарядь становить 800 тисяч років. Були також знайдені стоянки первісних людей епохи неоліту. У горах були виявлені численні наскельні малюнки зі сценами полювання. Близько 10 тисяч років тому на зміну полюванню і збиральництву прийшли скотарство і землеробство. Перші землеробські та скотарські поселення виникли в Араратській долині, в Шираку та в інших місцях.
На території сучасного Єревана в районі Шенгавіта у 1938 р. було виявлено поселення початку бронзової доби, що датується V-III тисячоліттями до нашої ери.Shengavit In those trenches he (Hakop Simonyan) isolated four distinct strata, the earliest from the late fifth millennium and the latest from the early to mid-third millennium BC.Земледельцы Северного Кавказа и Закавказья Повсюду, где природные условия были благоприятны для посевов и выпаса скота, располагались поселки родов или больших семей. В горных зонах для таких поселков выбирались возвышенные места; на равнине естественный холм постепенно вырастал за несколько столетий существования поселков на одном и том же месте. Эти поселки в южных районах (в Армении) состояли из домов, возведенных из сырцового кирпича на каменном фундаменте. Типичный жилой дом был круглым в плане помещением диаметром 5—7 м, с опорным камнем для столба в центре. Столб, по-видимому, поддерживал перекрытие.Круглые дома Араратской долины На ряде поселений куро-араксской культуры можно наблюдать, как круглые дома (в нижних горизонтах) заменяются четырехугольными (в верхних слоях). … Возможно, такая же картина развития архитектуры имела место в Мохраблуре, на Араратской равнине, где в самых верхних уровнях более чем восьмиметрового слоя куро-араксской культуры выявлены прямоугольные постройки (Арешян Г. Е., Кафадарян К. К., 1975. 398).
Були знайдені циклопічні фортеці, культові споруди, житла, датовані III-I тисячоліттями до нашої ери.
Дані археологічних розкопок підтверджують, що жителі Вірменського нагір'я ще в глибоку давнину оволоділи багатьма ремеслами. Так, відомо, що ще в IV-V тисячолітті до н. е. вони вміли плавити мідь, а в II тисячолітті до н. е. — залізо.
Урарту
Урарту, Біайнілі, Наірі () — стародавня держава в південно-західній Азії, розташована на території сучасних Вірменії, східної Туреччини і північно-західного Ірану. Існування Урарту, як союзу племен, документально підтверджене з XIII, як держави — з VIII століття до н. е..
Урарту припинило існування в VI столітті до н. е. У першій чверті 1 тисячоліття до н. е. Урарту займало панівне становище серед держав Передньої Азії. Держава Урарту залишила великий вплив на культури і держави Південного Кавказу й Вірменського нагір'я, включаючи Вірменію, яку вважають «культурною спадкоємицею» Урарту.
Урарту розташовувалося на Вірменському нагір'ї — гірському масиві Передньої Азії, що має висоту 1500—1800 м над рівнем моря. Рельєф Вірменського нагір'я відрізняється великою різноманітністю, за що територія, а також надалі країна Вірменія, отримали назву «Країна контрастів». На Вірменському нагір'ї поєднуються високі гірські хребти, один з яких включає найбільшу вершину Передньої Азії — гору Арарат, і долини з м'яким кліматом і родючим ґрунтом. Тут же беруть початок чотири найбільші річки Передньої Азії: Тигр, Євфрат, Мурат і Аракс. На Вірменському нагір'ї розташовано три озера, які також сильно відрізняються один від одного:
озеро Ван. Знаходиться на висоті 1720 м над рівнем моря, рівень води в озері циклічно міняється, вода солона, непридатна для пиття, але в озері водиться один вид риби. озеро Урмія. Знаходиться на висоті 1250 м над рівнем моря, вода надзвичайно солона, але низовинне узбережжя озера сприятливе для землеробства. озеро Севан. Знаходиться на висоті 1915 м над рівнем моря, вода прісна, озеро багате рибою.
Античність
Історично, з часів античності і аж до початку XX століття, Вірменією називалася область, населена вірменами принаймні з VII ст. до н. е., яка тягнулася від Кури до верхів'їв Тигра, Євфрату і озера Урмія, територією в 357 900 км². Назва відома з кінця VI ст. до н. е. На картах найбільших істориків і географів давнини Вірменія відзначена поряд з Персією, Сирією та іншими стародавніми державами (показові карти Гомера, Гекатея Мілетського, Птолемея і багатьох інших), коли Вірменія відзначена як сатрап Перської імперії.
Єрвандіди
Після падіння Урарту близько 585 до н. е., над цими землями спочатку панувало Мідійське, а потім Перське царство. 522 року утворено сатрапію Вірменія. З 410 до 344 і з 336 до 331 року до н. е. нею правили бактрійські аристократи Єрвандіди.
Вірменія залишалася під владою Персії доти, доки Александр Македонський не приєднав до своєї держави всю Перську монархію, а разом з нею і Вірменію (у 330 р. до н. е..). Втім, його влада над Вірменією була суто номінальною, оскільки по території Вірменії македонці не проходили, і тому після смерті Александра сатрап Східної Вірменії Єрванд I проголосив себе царем.
Після розпаду імперії Олександра Македонського виникли вірменські царства: Айраратське царство і Софена, потім завойовані Селевкідами.
Арташесіди
Після розгрому Селевкідів римлянами на початку II ст. до н. е. виникло три вірменських царства: Велика Вірменія, Мала Вірменія і Софена. При Тиграні II Велика Вірменія перетворилася у величезну імперію, що простяглася від Палестини до Каспійського моря;Академия Наук СССР. Всемирная История. т.2. М., 1956, стр. 421 проте Тигран був розбитий римлянами і позбувся всіх завоювань, крім власне Великої Вірменії (Вірменське нагір'я між Євфратом, Курою і Урмією) і Софени, територією приблизно 220 000 км².
Аршакіди
У другій половині II століття римський вплив у Вірменії починає уступати парфянському і на вірменський престол зійшов Трдат I — засновник нової Аршакідської династії. У відповідь на це Нерон послав на Схід свої легіони.
Боротьба між Римом і Парфією тривала протягом усього другого століття, Вірменія остаточно затвердилася в тісних межах власне вірменських областей і відмовилася від домагань на спадщину Тиграна Великого.
301 рік — важлива дата в національній історії, Вірменія прийняла християнство однією з перших у давньому світі, тоді ж християнство стало її державною релігією.
Згодом Велика Вірменія перетворилася на буферну державу між Парфією і Римом. У 387 р. Велика Вірменія зазнала розділу: основна частина відійшла до Персії, менша — до Риму, потім Велика Вірменія була завойована арабами.
Протягом V—VI століть Вірменія залишалася розділеною між Східно-Римською імперією (Візантією) і Персією. У цей важкий період вірмени зберегли себе і свою культуру завдяки мужності і стійкості народу. Величезною допомогою у цьому послужив великий винахід початку V століття — створення вірменським ученим Месропом Маштоцем національної писемності у 405 році. Феодальний лад проникнув до обох частин роздрібленої Вірменії, поступово вона розпалася на безліч князівств, до кінця VII століття їх нараховували вже близько п'ятдесяти.
У V—VI століттях спалахнула низка народніх повстань проти перської влади. Це був протест проти спроб викорінити в країні християнство й асимілювати вірменський народ. Найзначніша битва відбулась 26 травня 451 року на Аварайрському полі, війська вірмен очолив полководець Вардан Маміконян, якому вдалося зібрати 66 тисяч воїнів. У цьому бою, за словами історика й очевидця Егіше, «квітучі поля були залиті кров'ю» і «серце людини розривалося, побачивши купи убитих». Девізом бою стали віщі слова: «Смерть усвідомлена — це безсмертя». Аварайрська битва була програна, однак, зустрівши завзятий опір, перси змушені були відмовитися від зазіхань на релігію і самобутність вірменського народу.
Середньовіччя
Візантія і Вірменія Багратідів
591 року візантійський імператор Маврикій здобув перемогу над персами та повернув імперії велику частину решти території Вірменії. Маврикій був скинутий тираном Фокою, який в свою чергу був повалений Іраклієм. 629 року Іраклій завершив завоювання, започатковані Маврикієм. У 625 році було утворено Вірменське князівство, що було залежне від Візантії. На чолі було поставлено ішхана (князя) Мжежа II Гнуні, що належав до роду Гнуні (власників гавару Агіовіт в ашхарі Туруберан) з давен вірного візантійцям. 630 року змусив вірменського католікоса Езру I укласти церковну унію з Константинопольським патріархатом.
Династія Сасанідів була розгромлена в 630-ті роки завойовниками Передньої Азії — арабськими халіфами. Мжеж II Гнуні придушив повстання Вараз-Тіроца Багратуні проти візантійського імператора. 637 чи 638 року Гнуні було переможено повсталим Давидом Сааруні. 641 року авторитарні дії останнього спричинили повстання проти нього війська, внаслідок того вірменським ішханом став Теодорос Рштуні.
645 року арабські армії Халіфату атакували Вірменію, велика частина якої перейшла під владу халіфів. Вірменський генерал Теодорос Рштуні, що погиркався з візантійцями та перебіг на бік арабів, був призначений арабами ішханом. Під час воєн між каліфами та візантійськими імператорами Вірменія знову страшно страждала та управлялася частково візантійськими, частково — арабськими намісниками. 646 року Рштуні скористався смертю ішхана Вараз-Тіроца Багратуні перейшов на бік Візантії, де отримав титул ішхана. У 652 році Рштуні визнав залежність від арабського халіфату, натомість отримавши від арабів пост гахерец ішхана (верховного князя) Вірменії, Грузії та Албанії Кавказької. Але він підпорядковував еміру аль-Армінії Омеядського халіфату. Але 653 року не зміг організувати оборону від візантійських військ. також не всі нахарари підкорилися гахерец ішхану. Все це викликало підозри халіфа, який наказав арештвати Рштуні та відправити його до Дамаску.
Втім вірменські аристократи підтримали Мушела Маміконяна, якого візантійці призначили гахерец ішханом. У свою чергу араби призначили гахерец ішханом Хамасаспа Маміконяна, який 656 року переміг Мушела Маміконяна та об'єднав більшість вірменських земель. Намагався маневрувати між імперією та халіфатом. 657 року визнав владу Візантії, а 661 року знову підкорився халіфові.