Франція — одна з найбільших країн Європи та Західної Європи зокрема. В доісторичні часи її населяли різноманітні племена та народи, зокрема такі як лігури, аквітани. Починаючи з 3 — го тис. до н. е. зі сходу на її землі почали проникати племена індоєвропейської мовної сім'ї. Представники цієї сім'ї — кельти в 6 — 5 ст. до н. е. завершили переважно завоювання території сучасної Франції. Відтоді вона мала назву Галлія. Край пануванню кельтів поклало римське завоювання в 1 ст. до н. е. на чолі з Юлієм Цезаром. В результаті змішування мови місцевого населення з латинською мовою римлян виникла мова романської групи, яка зараз зветься французька мова. Під час розпаду Західної Римської імперії Галлію завоювали германські племена, найсильнішими з яких виявились франки. Від їх назви Галлію почали називати також і Францією. Як держава і нація Франція остаточно сформувалась у середні віки. З приходом нового часу Франція стала також великою колоніяльною державою. Сучасний політичний устрій Франції сформувала Французька революція.
Давні часи
Поява першої людини на території сучасної Франції датується періодом Середнього палеоліту (40000 — 90000 років тому). Перших мешканців змінили в Кам'яну добу кроманьйонці, які з'явилися приблизно 25000 років тому і своєю чергою були витіснені 16000 років опісля людьми епохи неоліту. Кремнієві наконечники і знаряддя праці замінені на залізні, коли між 1500 і 500 рр. до н.е. з'явилися кельтські племена.
Середньовіччя
Середньовіччя ознаменувалося нескінченними битвами за владу між франкськими династіями.
406 р. — початок вторгнення германських племен. Територія залишалася під владою римлян до 5 ст. н. е., коли франки та інші німецькі племена завоювали регіон.
497 р. — утворення Франкської держави. Середні віки ознаменувалися нескінченними битвами за владу між франкськими династіями.
Карл І Великий правив з 768 по 814 рік і припинив розбрат, значно розширивши кордони свого королівства, а у 800 році зажадав корону Священної Римської Імперії.
843 р. — у складі Західно-Франкського королівства.
987 р. — одержала трон Капетіанська династія у Західно-Франкського королівства, яке стало Францією.
XI ст. — настав час відродження і процвітання наук, попри триваючі війни з Англією. У цей же час країна втягнута в Хрестові походи — священну війну, яку веде Церква з нехристиянськими народами Сходу.
Назва «Франція» згадується з ХІ ст. Вона походить від латинського Regnum Francorum — «Королівство Франків». Французькі королі ІХ-XIV ст.ст. часто отримували прізвиська, які характеризували їх правління або особу. Наприклад: Людовик Благочестивий, Карл II Лисий, Роберт II Побожний, Людовик VI Товстий, Людовик VII Молодий, Людовик IX Святий, Філіп III Відважний, Філіп IV Красивий, Жан II Добрий.
1226—1270 р. — централізація держави за Людовика IX.
1302 р. — перший французький парламент — Генеральні штати.
Початок XV ст. — кінець Капетіанської династії.
1337—1453 р. — «Столітня війна» з Англією. Національний дух військ значно піднесла 17-річна дівчина, Жанна д'Арк, яка в 1429 році об'єднала французькі війська для захисту Орлеана. Її було схоплено, передано в руки англійців та засуджено. Загинула вона на багатті у місті Гавр за єресь.
1453 — «Столітня війна» з Англією завершилася перемогою Франції, Англійці були вигнані з усіх французьких земель (за винятком Кале). Релігійні і політичні переслідування, кульмінацією яких стали Релігійні війни (1562-98 рр.), продовжували краяти Францію протягом всього XVI ст.
XV ст. — приєднання до Франції Бургундії, Пікардії, Провансу, Бретані. Завершення територіального об'єднання країни.
У 1572 році, в Парижі, під час різні на Карнавалі у Варфоломіївську Ніч було вбито близько 3000 гугенотів. Пізніше гугенотам були гарантовані релігійні, цивільні і політичні права.
У 1574 р. королем Франції став Генріх III. Його вбив фанатик-чернець у 1589 р., але перед смертю він встиг оголосити своїм наступником Генріха Наваррського (Генріха IV). Він був протестантом і не здобув визнання французів. У 1593 р. Генріх IV відрікся від протестантської релігії і з словами «Париж вартий меси» прийняв католицизм.
1648 р. — Ельзас увійшов до складу Франції.
Новий час
На початку XVII ст. країна потрапила під владу кардинала Рішельє, який домігся утворення абсолютної монархії і затвердив панування Франції в Європі.
У XVII ст. відбулася 30-річна війна з Австрією та Іспанією, кардинал Рішельє був призначений прем'єр-міністром. Після смерті його змінив італієць Мазаріні. Після смерті Мазаріні Людовик XIV («Король-Сонце»), який прийшов до влади, відмовився від прем'єр-міністрів і сам правив країною. При ньому королівський двір перенесено з Парижа в збудований у Версалі палац. Час правління Людовика XIV — час Мольєра, Лафонтена, Корнеля і Расіна. На поточні політичні події впливали придворні дами (пані де Помпадур). Людовик XIV вів сповнене розвагами життя. Перед смертю він сказав правнуку, Людовику XV: «Я дуже любив війну і будівлі. Не наслідуйте мене в цьому. Спробуйте допомогти своєму народу, чого я, на жаль, не зміг зробити».
XVIII ст. — епоха Просвітництва (Дідро, Вольтер, Руссо, Монтеск'є), ідеї встановлення «царства розуму».
Революція 1789—1794
14 липня 1789 паризька чернь штурмувала Бастилію — символ деспотизму. Революцією керували помірковано налаштовані лідери, але згодом до влади прийшли радикальні якобінці на чолі з Робесп'єром, Дантоном і Маратом. У липні 1790 року підписаний договір між Австрією, Росією, Іспанією і Пруссією про поділ французьких територій, укладений у Павії в липні 1791 року.
1792 р. — проголошення Франції республікою (перша Республіка), фактично здійснюючи диктаторський контроль над країною (Директорія). 1793 р. — скасування кріпацтва. Настав час Влади Терору (1793-94 рр.), коли були введені масові страти і закриті церкви. Революція обернулася проти своїх лідерів, страчених на гільйотині.
Наполеон 1799 р. — державний переворот Наполеона Бонапарта. Наполеон Бонапарт. Прославившись завдяки ряду блискучих перемог за кордоном, Наполеон привласнив собі найвищу владу в 1799 році.
1804 р. — Бонапарт приймає титул імператора Франції — Наполеон І. Почалася нескінченна серія воєн (Наполеонівські війни), внаслідок яких Франція домоглася контролю над значною частиною Європи. Франція — найвпливовіша держава в скореній нею Європі.
1812 р. — похід у Росію і загибель «Великої армії». Закінчилося все катастрофічною кампанією проти Росії у 1812 році, яка призвела до повалення Бонапарта і висилки його на крихітний середземноморський острів Ельба.
1814 р. — російські війська в Парижі. Реставрація Бурбонів.
1815 р. — повернення до влади Наполеона («Сто днів») і його остаточна катастрофа (битва під Ватерлоо). Франція повернута до дореволюційних границь. Англійці заслали Бонапарта на південно-атлантичний острів Святої Єлени, де він і помер у 1821 році.
Наполеона поважають у Франції як національного героя. Він опублікував Цивільний кодекс (Кодекс Наполеона), який покладено в основу системи законів сучасної Франції.
Реставрація та друга й третя республіки 1830 р. — революція і встановлення буржуазної Липневої монархії.
1848 р. — нова революція і проголошення Другої республіки.
1852 р. — імператор Наполеон ІІІ відродив монархію.
1853—1856 р. — участь Франції в Кримській війні проти Росії.
1870—1871 р. — поразка Франції у франко-пруській війні.
1870 — Третя республіка створила державу з республіканськими традиціями.
1871 р. — Паризька комуна і її падіння.
1875 р. — прийнята конституція Третьої республіки.
XIX в. — завершення створення колоніальної імперії Франції.
XX століття
1914—1918 — Перша світова війна, понад мільйон солдатів убитими, падіння рівня промислового виробництва. Франція повернула Ельзас і Лотарингію, одержала Саарську область, Того і Камерун.
1939—1945 — Друга світова війна. Під час війни Франція була окупована німецькими військами (1940 — 1944) і чинила опір. 6 червня 1944 союзницькі війська висадилися на берегах Нормандії і незабаром звільнили Париж.
1940—1944 Режим Віші — режим маршала Анрі Петена.
1946 — встановлена четверта (IV) республіка, яка зіткнулася з проблемами деколонізації (війна в Індокитаї, хвилювання в Тунісі, Марокко та Алжирі).
Четверта республіка
Економічний розвиток Франції проходив украй нерівномірно. Лише в 1948 році обсяг промислового виробництва перевищив довоєнні показники. Наступного року було скасовано карткову систему, досягнуто рівня національного доходу, який Франція мала напередодні другої світової війни. 1950 року виробництво продукції сільського господарства зрівнялося з довоєнним рівнем. До 1948 року країна не могла подолати дефіциту в державному бюджеті.
Прийняття Францією плану Маршала і отримання триміліардної допомоги стимулювало темпи економічного розвитку (крім цього, близько 2 млрд доларів вона одержала за попередніми франко-американськими угодами). Початок 50-х років ознаменувався стабілізацією франка та цін. Обсяг промислового виробництва з 1952 по 1955 рік зріс на 27 відсотків, а у 1957 році він удвічі перевершив довоєнний рівень. Особливо швидко розвивались нові галузі: електроніка, нафтохімія, літакобудування, автомобілебудування.
Сільське господарство розвивалося повільніше, ніж промисловість. Його продукція перевершила 1957 року довоєнний рівень лише на 15 відсотків. Відбувалася, хоч і повільними темпами, технічне переозброєння сільськогосподарського виробництва (електрифікація, механізація, хімізація). Водночас тривала концентрація земельної власності. Франція стала значним експортером продовольства.
Вивіз капіталу за кордон скоротився і здійснювався у формі продуктивного, а не позичкового. Основна маса капіталовкладень тепер припадала на промисловість, сільське господарство й торгівлю в самій Франції. Французький капіталізм втрачав свій лихварський характер.
Важливою рисою французької економіки післявоєнного часу став швидкий розвиток державно-монополістичного капіталізму. Так, у державному секторі вироблялося 20 відсотків промислової продукції, націоналізовані банки зосереджували в своїх руках 35-40 відсотків капіталовкладень. Набуло поширення «державне програмування» економіки, що охоплювало як державний, так і приватний сектор. З 1946 року у Франції функціонує Генеральний секретаріат з планування, який розробляє плани економічного розвитку країни. Правда, французька система «програмування економіки» мас не обов'язковий, а рекомендаційний характер.
В 1947 році уряд приймає перший в історії Франції загальний план модернізації і реконструкції народного господарства, відомий під назвою «плану Монне» (за прізвищем його ініціатора). Після виконання «плану Монне» був розроблений «другий план» (1951-1957), над реалізацією якого країна працювала до кінця Четвертої республіки. Ці плани передбачали низку преференцій для новітніх галузей (кредити, контракти, забезпечення сприятливих податкових пільг тощо). В роки Четвертої республіки націоналізацію було припинено.
За переписом 1954 року понад 37 відсотків активного населення було зайнято в промисловості, понад 35-у сфері обслуговування, 28 — в сільському господарстві. Процес індустріалізації і урбанізації Франції прискорився, хоча його темпи відставали від аналогічних процесів у США, Японії, ФРН.
Наприкінці 1940-х років сталися важливі зміни у сфері трудових відносин: запроваджено 40-годинний робочий тиждень, оплачувані відпустки (до трьох тижнів), рівність в оплаті праці чоловіків та жінок, розширено мережу соціального страхування і допомоги безробітним. Проте у 1950-х роках ситуація змінилася. Правлячі партії зробили ставку на систему вільного підприємництва, лібералізацію ринкових відносин, тоді як структурна перебудова економіки, спричинена НТР. вимагала чіткого стратегічного планування, збільшення інвестицій, широкого залучення науково-технічних кадрів. Це спричинило відставання Франції за динамізмом розвитку від провідних світових держав, скорочення французького експорту на світовому ринку, загострення соціальної напруги в країні.