Станція юних техніків Носівської міської ради Чернігівської області (Носівська СЮТ) — колишній науково-технічний заклад позашкільної освіти у м. Носівка. Існувала з 1972 по 2020 рік. (Носівська СЮТ) — колишній науково-технічний заклад позашкільної освіти у м. Носівка Чернігівської області. Фактично припинений — реорганізований у Комунальний заклад "Центр дитячої та юнацької творчості" Носівської міської ради Чернігівської області.
Загальна інформація
Станом на жовтень 2011 року на станції навчалися 613 гуртківців віком від 5 до 18 років з понад 20 напрямків.
Заняття проводилися у власному корпусі, школах міста, дитячих садках, а також на базах шкіл району, за місцем проживання дітей.
Навчально-виховний процес забезпечували 24 педагоги.
Радіостанція Носівської СЮТ була відома в Україні, Радянському Союзі і за його межами. Записи кличних сигналів з поліської Носівки є в апаратних журналах тисяч радіоаматорів в понад 200 країнах світу. Про успіхи юних радистів з Носівки писали газети «Комсомольская правда», «Советский патриот», «Молодь України», «Радянська освіта», «Патріот Батьківщини», журнали «Радіо», «Знання та праця», інші видання.
Перемоги найвищих ґатунків мали авіамоделісти станції юних техніків.
Загалом вихованці Носівської СЮТ неодноразово перемагали у Всесоюзних та Всеукраїнських змаганнях і чемпіонатах. Є чемпіони СРСР та України, десятки школярів — чемпіони області. Впродовж 40-річної діяльності політехнічну підготовку у творчих об'єднаннях отримали близько 14 тисяч школярів Носівщини.
Попередня назва — Носівська районна станція юних техніків.
Ключові особи
Кияниця Василь Васильович (1950—2023) — директор СЮТ, майстер спорту СРСР, суддя всесоюзної категорії, відмінник освіти УРСР та УкраїниДовбиш О. Життя, присвячене позашкіллю // «Сіверщина» № 11(586) 11.03.2010.
Історія Станцію юних техників було відкрито 1972 року в приміщенні Носівського районного відділу освіти. У 1973 році станція отримала окремий клас в Носівській школі № 1, а з 1976 року для неї було надане приміщення колишньої початкової школи № 6, яке колективом СЮТ було пристосоване під роботу гуртків.
У 1974 році при СЮТ створена аматорська радіостанція колективного користування, навколо якої об'єдналася учнівська молодь міста з числа тих, хто захоплювався радіоаматорством. Друга мета відкриття радіостанції колективного користування — залучення до організованого радіоаматорства учнів-радіохуліганів. Поступове оснащення обладнанням, антенним господарством, зміцнення тренерської роботи вивели радіостанцію Носівської СЮТ на провідні позиції в області, Україні і за її межами. Згідно з даними апаратних журналів, записи кличних сигналів з поліської Носівки з'явились в апаратних журналах тисяч радіоаматорів з понад 200 країн світуАпаратні журнали радіостанції колективного користування UK5RAI — UB4RWW. Були отримані найпрестижніші нагороди, серед яких диплом федерації радіоспорту СРСР «Р150С» за встановлення радіозв'язків зі 150 країнами світу, диплом Міжнародного союзу радіо-електрозв'язку (IARU), дипломи десятків зарубіжних радіоспортивних організацій.
Добре поставлена в Носівці робота з розвитку радіоаматорства привернула увагу Міністерства освіти УРСР. У 1976 році на базі Носівської СЮТ Міністерством освіти УРСР та Центральною СЮТ (нині — Український державний центр позашкільної освіти) був проведений семінар для директорів обласних станцій юних техніків УкраїниЗ усієї республіки за досвідом. Комсомольський гарт, 1976 р.. Досвід Носівської станції юних техників по профілактиці радіохуліганства шляхом залучення школярів до організованого радіоаматорства був опублікований у журналі «Радіо»Габдрахманов. Ф. В небольшом городке // Радіо. — 1980. — № 8.
До роботи з юними радистами було залучено військового радиста Олександра Коросташивця, який очолив підготовку юних телеграфістів. Згодом його вихованці Сергій Микула, Лариса Рогова, Ігор Пузанов стають переможцями республіканських змаганьР. Мусієнко. Справа на все життя // Комсомольський гарт від 19.08.1979 р.М. Щепенко. Співа морзянка // Комсомольський гарт від 15.05.1980 р..
З 1981 року в Носівській СЮТ створюється секція спортивної радіопеленгації ("Полювання на «лисиць»). Її очолює Володимир Зеленяк, вихованець СЮТ. Перші перемоги обласного рівня юні пеленгатори почали здобувати з 1982—1983 р.р. З 1984 року і до розвалу СРСР Носівські юні пеленгатори були найсильнішими в області, щороку займаючи всі перші місця обласних чемпіонатів і змагань. Впродовж цих років збірна Чернігівської області для участі в республіканських змаганнях формувалась виключно з носівських СЮТівців.
З 1986 року в Носівській СЮТ розвивається радіотриборство. Кандидатами у майстри спорту стали Олександр Глушко, Борис Приходько, Тетяна Ющенко, Сергій Красун та ін. А їх тренери В. Кияниця та В. Зеленяк, виступаючи зі своїми вихованцями в одній команді, — майстрами спорту СРСР.
З ростом майстерності носівських радіоспортсменів відбувався і ріст фаховості тренерів, яких, наприкінці 70-х і впродовж 80-х років, все частіше почали залучати до підготовки збірних команд Чернігівської області для участі у республіканских змаганнях, які готувались на базі Носівської СЮТ. Серед тренерів найвищої майстерності досяг директор СЮТ В. Кияниця, якому неодноразово доручалась підготовка збірних команд України до участі у Всесоюзних змаганнях та Чемпіонатах СРСРВ. Кияниця. Повернути втрачені позиції // Патріот Батьківщини, 29.09.1985 р., організованих Міністерством освіти УРСР та СРСР, а також ЦК ДТСААФ. У 1978 році підготовлена В. Кияницею збірна УРСР з радіоспорту зайняла перше місце на IV-й Першості СРСР серед школярів і дитячо-юнацьких спортивних шкілВ. Кияниця. Так кувалася перемога // Прапор комунізму від 19.08.1978 р., а деякі вихованці Носівської СЮТ — Лідія Осадча, Володимир Зеленяк, Борис Приходько і Олександра Головач — стали Чемпіонами СРСР серед школярів.
Юні носівчани були постійними учасниками всесоюзних змагань з радіозв'язку, займаючи у них провідні позиції. Так у 1987 році команда у складі С. Красуна, В. Проценка та Б. Приходька у всесоюзних змаганнях «Піонерський ефір», організованих газетою «Комсомольская правда», посіла перше місцеТ. Скидан. Найсильніші у країні! // Деснянська правда 12.01.1988 р.. Наступного року інший вихованець Носівської СЮТ — Василь Хиленко, якого підготувала молода тренер Т. Зеленяк, зайняв третє місце у всесоюзних піонерських змаганнях з радіоспорту, які відбулись у всесоюзному піонерському таборі «Артек»В. Шаров. У колі призерів // Деснянська правда від 30.07.1988 р..
У 1980 році на базі Носівської СЮТ створюється відділення колегії суддів з військово-технічних видів спорту. За роки її функціонування підготовлено 12 суддів першої категорії і десятки масових категорій.
У 1984 році постановою федерацій ВТВС (військово-технічних видів спорту) та федерації радіоспорту України № 536 В. Кияниці присвоюється звання «Суддя республіканської категорії», а в 1990 році (28.02.1990) за зразкове проведення чемпіонатів і першостей СРСР як головний суддя, рішенням Державного комітету СРСР з фізичної культури та спорту йому присвоюється звання «Суддя всесоюзної категорії» (нині — національний суддя зі спорту ). У цьому ж році В. Кияниця входить до списку 10-ти найкращих суддів СРСРСильнейшие радиоспортсмены и судьи. Радио № 6, 1990 год, с. 93.
У Чернігівській області носівським радіоспортсменам не було рівних. Неодноразові перемоги здобували Л. Якушенко, С. Кузьменко, Т. Ющенко, С. Красун, а у спортивній пеленгації («Полюванні на лисиць») — Б. Приходько, В. Проценко, Л. Іванова, Г. Бидлой, О. Глушко, К. Буцан, Н. Шульга, Е. Шмигорська та багато інших.
Паралельно з розвитком радіоспорту в СЮТ развивались гуртки аматорського радіоконструювання, електроніки. Вироби радіоелектронного спрямування, виготовлені під керівництвом відмінника освіти України С. Г. Зеленяка, демонструвалися на виставках найвищих рівнів, і неодноразово відзначалися нагородами виставок досягнень народного господарства (ВДНГ) України, а сам Сергій Григорович ставав лауреатом виставки досягнень народного господарства СРСР з врученням відповідних медалейВ. Сенько. Талановиті пропонують ідеї // Комсомольський гарт № 19 (5523), 1989 р.В. Кошмал. І знову пошук // Деснянська правда від 8.04.1990 р..
Результативно діяли в СЮТ гуртки авіамоделізму під керівництвом Г. Ф. Солошенка, та братів Віктора і Олександра Ювенків. Починаючи з 70-х їх вихованці регулярно перемагали на змаганнях обласного, республіканського і міжнародних рівнівНосовку рекордами не удивишь. // газета Сегодня № 138 (141) за 22.07.98.
Впродовж 80-х — 90-х років Носівська СЮТ стала відомою за межами Чернігівщини. На її базі формуються обласні збірні команди з авіамодельного і радіоспорту. Підготовлені в Носівці спортсмени регулярно здобувають призові місця на обласних, республіканських і всесоюзних змаганняхВ. Зеленяк. Десятикратні чемпіони // Прапор комунізму від 22.04.1989, а 4 її вихованці ї тренери (Василь Кияниця, Володимир Зеленяк, Сергій Микула, Олександр Ювенко) стали майстрами спорту СРСР, 2 (Віктор та Василь Ювенки) — майстрами спорту України Носівський район.
Зростала й тренерська школа, до якої вливались «доморощені кадри» — Володимир і Тетяна Зеленяки, Сергій Микула, Олександр Ювенко, Михайло Ігнатенко. Її найкращі фахівці, зокрема директор В. Кияниця залучались до розробки керівних документів про позашкільні заклади, програм, методичних рекомендацій, тощоА. Шевченко. Пошук був нелегким. // Носівські Вісті від 14.01.1989 р.. Це був найрезультативніший період в роботі установи і її колективу.
У ці роки про Носівську СЮТ і юних радистів з Носівки писали місцеві, обласні, республіканські та союзні видання: «Деснянська правда»В. Кияниця. Носівка — Антарктида! // Деснянська правда — 1983 № 151 (16684)В. Кияниця. Перемогли Носівці // Деснянська правда — 1980 № 193 (15976), «Комсомольський гарт»В. Зеленяк. Друзі зустрічаються в ефірі // Комсомольський гарт 20.01.1990 р.М. Кохан. Співа морзянка: приз «Комсомольськой правды» у Носівчан! // Комсомольський гарт, № 9 (5337), 1988., Молодь УкраїниВ Кияниця. Картка з полюса // Молодь України — 1983 № 185(14768), «Радянська освіта»Наша спільна справа // Радянська освіта. — 1988. — № 38., «Патріот Батьківщини»В. Кияниця. Тільки перемога! // Патріот Батьківщини — 1981 № 44(1171)В. Кияниця. Радощі і прикрощі радіотриборства // Патріот Батьківшини — 1986 № 19 (1408), «Знання та праця», «Советский патриот»Очные КВ соревнования // Советский патриот, 17.06.1981В долгу перед юными // Советский патриот 28.03.1979 та інші видання.
Значному стрибку у покращанні спортивних результатів юних радистів з Носівки в змаганнях і першостях найвищих рівнів сприяли високоефективні поворотні короткохвильові антени, які за своїми характеристиками значно вивищували можливості колективної радіостанції СЮТ. Вони були споруджені в 1985—1986 рр. Характеристики антени: розмах вібраторів — 20 х 20 метрів, висота бетонної щогли — 17,5 метра, поворотний пристрій з двигуном і азимутальним обладнанням (на якому встановлені вібратори) — 360 кг. Загальна вага антен з щоглою понад 6 т. Змонтовані на робочій висоті у серпні 1986 року керівниками гуртків Василем Кияницею, Сергієм і Володимиром Зеленяками. У спорудженні «наземну» допомогу надали тодішні головний інженер райвузла зв'язку В. М. Сірик (матеріали), начальник РЕМ І. З. Куценок (бетонна щогла, автокрани, автовишка), І. П. Висотков, (сприяння у придбанні поворотних редукторів), В. Г. Кубрак та А. Т. Дяченко (наземні і висотні зварювально-монтажні роботи).
Подібних аматорських антен в Україні на той час було не більше десяти — Київський політехнічний інститут, Донецький і Сімферопольський обкоми ДТСААФ, Луганськ, Харків, Черкаси). Однак в усіх їх подібні антени встановлювались на пласких дахах висотних будівель, що спрощувало їх спорудження і обслуговування, а в Носівці — на бетонній щоглі.