Бурдо́н (, від пізньолатинського bordunus) — постійний звуковий тон на фоні мелодії, частіше в вокальній або інструментальній фольковій музиці.
Бурдонна фактура характерна музичному фольклору Слобожанщини, верхнього Подніпров'я та Білгородщини.
Бурдони в східній музиці З усіх названих форм багатоголосся у східній музиці найміцніші позиції займає бурдон, який має глибоке історичне коріння. Бурдон існував не сам по собі, але був тісно пов'язаний з мелодією, по відношенню до якої він виконував підлеглу роль. Бурдон надавав мелодії особливу виразність, відтіняв її ладо-інтонаційні закономірності. За словами В. Віноградова, бурдон виконує в східній музиці важливі «конструктивні і естетичні функції, підсилює виразність мелодії, робить рельєфним її емоційний образ». Акумуляція духовного досвіду тюркомовних народів в бурдонному багатоголоссі не викликає сьогодні в музичній науці сумнівів. Адже саме в бурдонному багатоголоссі були закріплені певні досягнення музичного мислення.
В. Віноградов так описував звучання бурдонов в східній музиці:
Розгляд бурдонного багатоголосся тюркомовних народів дозволяє, з одного боку, розглядати цей пласт культури Сходу в контексті світової культури, з іншого — затвердити приналежність бурдонного багатоголосся загальнолюдській культурі .
Інші значення Також бурдоном називаються: розташовані поза грифом відкриті струни струнного інструмента (наприклад, колісної ліри), які відтворюють під час гри незмінний по висоті звук; трубки, що підтримують постійний звук у волинках, дудах, джоломиги, дримби, авлоса та інших подібних інструментах; органний регістр лабіальної групи сімейства флейтових.
Примітки
Посилання