Луїджина (Джи́на) Лоллобриджи́да (; , Суб'яко, Лаціо — , Рим) — італійська акторка, фотожурналістка і скульпторка. Триразова володарка премії «Давид ді Донателло» за найкращу головну жіночу роль. Вважається однією з найуспішніших акторок 1950—1960-х, всього знялася у понад 60 фільмах.Скончалась итальянская актриса Джина Лоллобриджида dw.com Процитовано 16 січня 2023
Була офіцером ордену «За заслуги перед Італійською Республікою», кавалером ордену Почесного легіону та офіцером ордена «Мистецтв та літератури». 2018 року удостоєна іменної зірки на Алеї слави Голлівуду.
Життєпис
Ранні роки Луїджина Лоллобриджида народилася 4 липня 1927 року в місті Суб'яко за 55 км на схід від Риму. Батько — Джованні Лоллобриджида був досить багатим виробником меблів, який усе втратив під час Другої світової війни (його фабрика і дім були знищені бомбардуванням і сім'я переселилася в мальовниче гірське село), мати — Джозефіна Меркурі. Джина в сім'ї була другою донькою; мала трьох сестер: Фернанду, Джуліану й Марію. 1945 року її сім'я переїхала на околиці Риму, де Джина заробляла свої перші гроші як вулична художниця — малюванням карикатур і шаржів. У той же час вона брала уроки оперного вокалу і вчилася в театральному училищі. З дитинства пристрасно хотіла стати скульпторкою або оперною співачкою.
Кінокар'єра В середині 1940-х років Луїджину стали неодноразово запрошували зніматися в кіно, але спочатку це її не цікавило і вона відмовлялася. Зрештою умовляння матері та перспективи заробітку привели її на кіномайданчик. 1946 року Луїджина знялася у фільмі Ріккардо Фреди «Чорний Орел». Після зйомок у цьому фільмі Джина швидко привернула увагу продюсерів. Коли їй запропонували першу головну роль, вона зажадала гонорар в мільйон лір, сподіваючись, що така велика сума змусить продюсерів відмовитися. На її подив, продюсери погодилися на її вимоги, після чого привели її в кіно. Незабаром у кар'єрі акторки з'явилися головні ролі в італійських фільмах «Аліна» (1950), «Місто захищається» (1951), «Небезпечно, бандити!» (1951). Працюючи на знаменитій римській студії «Чінечитта», вона незабаром стала в Італії втіленням повоєнного оптимізму та гламуру«Gina Lollobrigida, Legendary Italian Screen Siren, Dies at 95» hollywoodreporter.com Процитовано 6 січня 2026. 1947 року вона взяла участь у конкурсі краси «Міс Італія», де посіла третє місце. Перше і друге місце посіли Лючія Бозе і Джанна Марія Канале, які в надалі теж стали акторками.
Після того, як Джина зіграла роль учасниці конкурсу краси у фільмі «Міс Італія» (1950), її помітив американський кіномагнат Говард Г'юз, який мав звичку підписувати контракти з гарними жінками та тримати їх поряд із собою. Г'юз дав Джині лише один квиток на літак в аеропорту Риму, тим самим порушивши свою обіцянку дозволити її чоловікові супроводжувати її до Голлівуду. Вона отримувала від Г'юза уроки англійської мови та проживання у розкішному готелі, але він так і не справив на неї враження. Після двох з половиною місяців, проведених в оточенні частування та гостинності Г'юза, вона повернулася до Італії, відмовившись зніматися у нього. Джина стала однією з небагатьох у Голлівуді, хто зміг протистояти примхам мільярдера.
Перший великий успіх у великому кіно Джині принесла головна роль Аделіни в картині знаменитого французького кінорежисера Крістіан-Жака «Фанфан-тюльпан» (1952) з великим французьким актором театру і кіно Жераром Філіпом у головній ролі. Фільм завоював призи Каннського і Берлінського кінофестивалів і відразу ж після виходу на екрани досяг безпрецедентного міжнародного успіху, а Джина, поряд зі своїм великим партнером по фільму Жераром Філіпом, стала дуже популярною.
Будучи дуже популярною у Європі, Джину запрошували зніматися провідні європейські режисери, її роботи в кіно прихильно приймала критика, а її ролі на довгі роки ставали популярними і улюбленими у глядачів. 1952 року вона знялася у фільмі «Нічні красуні», де знову зіграла в парі з Жераром Філіпом. Після успіху «Фанфан-тюльпана» на Джину звернули увагу голлівудські режисери, і 1953 року акторка знялася в першому американському фільмі в своїй кар'єрі — «Осором диявола» (1953), де вона знімалася разом з Гамфрі Боґартом.
1953 року на екрани вийшла романтична комедія Луїджі Коменчіні «Хліб, любов і фантазія», яка принесла акторці номінацію на премію BAFTA, а також премію «Срібна стрічка» за «Найкращу жіночу роль». Крім цього, фільм отримав приз Берлінського кінофестивалю «Срібний ведмідь», номінацію на премію BAFTA як «Найкращий іноземний фільм» та номінацію на «Оскар» за «Найкращий сценарій». Фільм започаткував співпрацю акторки з Коменчіні, у якого вона згодом знялася у фільмі «Хліб, любов і ревнощі», що став продовженням попередньої картини. Того ж року Джина знялася в драмі Маріо Сольдаті «Провінціалка» (за однойменним романом Альберто Моравіа), де зіграла дружину професора у виконанні Габріеле Ферцетті. Картина отримала високи оцінки критиків й потрапила до списку «100 італійських фільмів, які потрібно зберегти»La provinciale cinematografo.it Процитовано 6 січня 2026. Високу оцінку отримала і гра Джини, яку номінували «Срібну стрічку», кіножурнал писав, що «Джина Лоллобриджида була як ніколи гарна у своїй загадково-похмурій ролі»Jean-Pierre Berthomé, Hubert Niogret, Bologne: il cinema ritrovato (25 juin-2 juillet), in Positif, n. 669, Lyon, Institut Lumière, Novembre 2016, pp. 73-74..
1954 року Джина зіграла в італійському фільмі «Римлянка» роль Адріани — натурниці, яка під тиском обставин і власної матері стає повією. Того ж року Джина знялася в італійській картині «Учитель Дон Жуана» («Схрещені мечі»), в якому зіграла разом з Ерролом Флінном, що знімався в ті роки в Європі.
1955 року Джина разом з Вітторіо Ґассманом знялася у комедійній драмі Роберта З. Леонарда «Найкрасивіша жінка в світі». Це був її перший фільм для великої американської студії, 20th Century Fox. У фільмі вона зіграла співачку сопрано Ліну Кавальєрі, успішно виконавши всі пісні і арію з опери Джакомо Пуччіні «Тоска». Фільм став дуже популярним, він приніс Джині першу премію «Давид ді Донателло» за «Найкращу жіночу роль», і дав їй титул «Найкрасивішої жінки у світі», яким її надалі постійно вшановували.
1956 року Джина разом з Бертом Ланкастером і Тоні Кертісом зіграла в американській цирковій драмі Керола Ріда «Трапеція». Джина зіграла канатоходку Лолу, що опинилася в любовному трикутнику. Фільм досяг високого ступеня реалізму завдяки тому, що актори виконували більшість трюків самостійно. Акторка шість місяців тренувалася на трапеції у себе вдома, готуючись до зйомок. Того ж року французький кінорежисер Жан Деланнуа запросив Джину на головну роль у фільмі за романом Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», де вона знімалася з Ентоні Квінном і Аленом Кюні. Цей фільм визнаний найкращою і найбільш достовірною екранізацією роману, а роль Есмеральди у виконанні Джини вважається найкращим екранним втіленням цього образу.
1959 року Джина виконала головні ролі у двох американських стрічках. У фільмі «Так мало ніколи» вона зіграла з Френком Сінатрою, а у «Соломоні і цариці Савській» з Юлом Бріннером.
1961 року Джина знялася у фільмі «Іди голим у світ» разом з Ернестом Боргнайном та . Того ж року вона з'явилася у головній ролі в романтичній комедії Роберта Малігана «Приходь у вересні», де вона зіграла разом із Роком Гадсоном, Боббі Даріном та Сандрою Ді. Ця роль принесла їй спеціальну , що вручається в рамках церемонії «Золотий глобус». Крім цього, Джина була присутня на церемонії кінопремії «Оскар» 1961 року, яку вів Боб Гоуп, де вона вручала нагороду Біллі Вайлдеру за «Найкращу режисуру» у фільмі «Квартира». 1962 року Джина знялася разом зі Стівеном Бойдом в історичній драмі Жана Деланнуа «Імперська Венера», зігравши Поліну Бонапарт, за цю роль вона отримала премію «Давид ді Донателло» та премію «Срібна стрічка» за «Найкращу жіночу роль».
1964 року вона знялася в драмі «Вірна дружина» разом із Ральфом Річардсоном та Шоном Коннері. Наступного року вона зіграла головну роль у фільмі «Дивне подружжя», знову в парі з Роком Гадсоном. Протягом цього періоду вона брала участь як в італійських фільмах різних жанрів, таких як «Краса Іполіти» (1962) , «Я, я, я й інші» (1966) Алессандро Блазетті, «Приємні ночі» (1966) і , «Смерть, яка знесла яйце» (1968) , так і в закордонних постановках, таких як «Готель Парадізо» (1966) , де її партнером був Алек Гіннесс, «Італійська коханка» (1966) Жана Деланнуа з Луї Журданом, і «Сервантес» (1967) Хосе Феррера (знову з Журданом). 1969 року вона взяла участь у телевізійному , а в Італії — у програмі «Сьогодні ввечері Джина» під керівництвом .
1968 року Джина знялася у сімейній комедії Мелвіна Френка «Добрий вечір, місіс Кемпбелл», разом з Теллі Саваласом, Філом Сілверсом, Лі Грант і Шеллі Вінтерс«Buona Sera, Mrs. Campbell» imdb.com Процитовано 6 лютого 2026. Вона зіграла хитру та винахідливу італійку, яка обманом змушує трьох колишніх американських військових повірити, що вони є батьками її дочки. За цю роль Джина отримала премію «Золотий глобус» у категорії «Найкраща жіноча роль — комедія або мюзикл» і третю премію «Давид ді Донателло» за «Найкращу жіночу роль». Кіножурнал писав: «Лоллобриджида демонструє у цьому фільмі одну зі своїх найкращих ролей. [...] Величезний талант, показаний у цій картині, ще раз змушує нас зазначити, що в минулому таких чудових акторів вважали само собою зрозумілим явищем»«REVIEW: "BUONA SERA, MRS. CAMPBELL"» cinemaretro.com Процитовано 6 лютого 2026. Того ж року вона з'явилася як запрошена зірка у сатиричному фільмі «Приватний флот сержанта О'Фаррелла» з Бобом Гоупом та Філліс Діллер у головних ролях. Пізніше вона спробувала себе у спагеті-вестернах, знявшись у фільмі «Річка негідників» (1971) разом із Джеймсом Мейсоном та Лі Ван Кліфом. 1972 року Джина знялася в міжнародній драмі «Король, дама, валет» режисера Єжи Сколімовського за однойменним романом Володимира Набокова.
Відхід від кіно Напочатку 1970-х років Джина стала рідше зніматися, пояснюючи це тим, що не хоче повторюватися, у своїх інтерв'ю акторка говорила, що кожна наступна роль повинна бути кращою за попередню, але це практично неможливо через велику кількість стандартних сценаріїв. Крім того, у своїх інтерв'ю Джина говорила, що воліла б зніматися в картинах режисерів, які говорять з екрану правду, що шукають щось своє, а не в дорогих бойовиках. Все це призвело до того, що її кар'єра пішла на спад і майже завершилася 1973 року участю у фільмі «Смертний гріх». Після цього протягом наступних десятиліть вона знялася лише у кількох фільмах і кілька разів погоджувалась на пропозиції щодо зйомок на телебаченні. 1972 року Джина зіграла Блакитну фею в телефільмі Луїджі Коменчіні «Пригоди Піноккіо». 1973 року Джина була членом журі VIII Московського кінофестивалю.
1984 року Джина зіграла в американському телесеріалі «Фелкон Крест», де вона була як і раніше у чудовій формі, незважаючи на те, що їй майже 60 років, вона у червоному вбранні танцювала тарантелу, за цю роль їй номінували на «Золотий глобус» за «Найкращу жіночу роль другого плану у серіалі». 1985 року вона знялася в американському телевізійному мінісеріалі «Обмани», а 1986 року зіграла гостьову роль у двох епізодах серіалу «Корабель кохання». 1988 року вона знялася в телевізійному рімейку «Римлянки» режисера Джузеппе Патроні Гріффі, зігравши матір головної героїні, роль якої виконала Франческа Деллера, з якою вона відкрито ворогувала. Після цього вона обмежилася періодичною появою в кіно та на телебаченні в ролях камео.
1997 року Джина була членом журі XX Московського кінофестивалі, де їй вручили приз за вклад в кіномистецтво. 1986 року Джина була головою журі на 36-му Берлінському кінофестивалі. 1992 року її скульптура «Життя разом», що символізує гармонію між дитинством і природою, представляла Італію на Всесвітній виставці в Севільї в Іспанії. Того ж року за цю роботу Лоллобриджида була нагороджена Орденом Почесного легіону особисто з рук президента Франції Франсуа Міттерана.