Фі́но-у́гри, у́гро-фі́ни, фіно-угорські народи — група народів, (фіно-угорські мови уральської мовної родини) і утворилися з племен північно-східної Європи, що з часів неоліту заселяли Західний Сибір, Зауралля, північне і середнє Приуралля, територію на північ від верхньої Волги, Волго-Окське межиріччя та середнє Поволжя до півночі сучасної Саратовської області в Росії.
Походження Дослідження відділення судової медицини Університету Гельсінкі в 2002—2008 роках показали змішане походження фіно-угорських народів, що населяють північну частину Євразії, ця генетично гетерогенна група показує нижчу різноманітність гаплотипів порівняно з іншими південними народамиPimenoff, Ville (2008). Living on the edge: population genetics of Finno-Ugric-speaking humans in North Eurasia . Department of Forensic Medicine, University of Helsinki. pp. 27-28. ISBN 952-92-4331-6. . Балтійська підгрупа фіно-угорських народів мігрувала з Південного Сибіру до Європи 10 тис. років тому. Волзькі та камські підгрупи мігрували до Східної Європи значно пізніше, 4 тис. років тому. Питання генезису саамів залишається відкритим. Незважаючи на спорідненість мов з іншими фіно-уграми, саами мають власний шлях етногенезу — генетичні палеоєвропейці з деяким азійським внеском. Фіни мають від третини до двох третин забайкальське походження.
Назва У руських літописах знані під об'єднуючими назвами чудь, весь та самоїди Росіяни чи московити?.
Класифікація та чисельність
Фінська група
Балтійсько-фінська підгрупа Фіни (суомі) 6 млн осіб, з них 4,8 млн у Фінляндії, 300 000 в Швеції, 300 000 в США. Естонці (чудь) 1 млн осіб, з них 920 000 (2009) в Естонії, 39 700 (2012) в Фінляндії, 28 000 (2002) в Росії, 25 000 (2007) в Швеції, 25 000 (2000) в США. Сету Карели 120 000 осіб, з них 93 300 (2002) в Росії, 20 000 в Фінляндії. Вепси 82 000 осіб (2002) в Росії. Іжора 700 осіб, з них 327 (2002) в Росії. Ліви 250—400 осіб у Латвії. Водь 100 осіб, з них 73 (2002) в Росії.
Саамська підгрупа
Саами (лапландці) від 307 000 осіб, з них 40 000 в Норвегії, 20 000 в Швеції, 6 500 в Фінляндії, 1 800 (2010) в Росії.
Волзько-фінська підгрупа
Мордва 744 200 осіб (2010) в Росії. Ерзя 84 400 осіб (2002) в Росії. Мокша 49 600 осіб (2002) в Росії. Каратаї Марійці (черемиси) 547 600 осіб (2010) в Росії. Меряни 109 осіб (2021) в Росії Муромці † Мещьорці †
Пермська підгрупа Удмурти (вотяки) 636 900 осіб в Росії. Комі-зиряни 293 400 осіб (2002) в Росії. Комі-перм'яки 125 200 осіб (2002) в Росії. Бесерм'яни 3 100 осіб (2002) в Росії.
Угорська група
Дунайська підгрупа
Угорці (мадяри) 14,5 млн осіб, з них 9,4 млн (2001) в Угорщині, 1,5 млн (2006) в США, 1,4 млн (2001) в Румунії, 525 тис. (2001) в Словаччині, 315 тис. (2006) в Канаді, 300 тис. (2002) в Сербії, до 90 тис. в Україні. Секеї () Чанґо () Мадьяраби () Яси ()
Обська підгрупа
Ханти 28,7 тис. осіб (2002) в Росії. Мансі 11,4 тис. осіб (2002) в Росії.
Археологія
З фіно-угорськими етносами пов'язують наступні археологічні культури: Черкаскульська культура — культура бронзової доби на півдні Уралу та Західного Сибіру. Межовська культура — культура бронзової доби Зауралля та Західного Сибіру. Ананьїнська культура — культура залізної доби Середнього Поволжя. П'яноборська культура — культура залізної доби Поволжя та Передуралля. Бахмутинська культура — культура залізної доби на півдні Уралу та в Покам'ї. Дяковська культура — культура залізної доби в Центральній Росії. Караякупівська культура — культура залізної доби на півдні Уралу. Кушнаренківська культура — культура залізної доби на півдні Уралу. Мазунинська культура — культура залізної доби в Покам'ї та нижній течії Білої. Саргатська культура — культура залізної доби Західного Сибіру.
Розселення угро-фінських етносів Східною Європою На території Росії проживає 2,687 млн людей, які публічно визнають свою приналежність до угро-фінських етносів. У Росії угро-фінські народи проживають не лише в Карелії, Комі, Марій Ел, Мордовії, Удмуртії, але і в Центральній та Північній частині країни, зокрема, у Московській, Ленінградській, Рязанській, Муромській, Тверській областях. Згідно з літописними згадками та мовним аналізом топонімів, чудь об'єднувала в собі кілька племен: мордва, мурома, меря, вепси (весь) та ін.
Угро-фіни були автохтонним населенням межиріччя Оки й Волги. Грецький історик Геродот (5 ст. до н. е.) згадує про «андрофагів» (тобто людожерів) — невідомий народ, який деякі дослідники вважають фінським. Іноді так помилково пояснюють і походження назви саамів — «самоїди» («ті, що їдять себе», тобто канібали), але вона є результатом пізнішої слов'янської адаптації оригінальної назви, не пов'язаної зі слов'янським «їсти».
Багато які фінські племена — ести, весь, меря, мордва, черемиси входили до готського королівства Германаріха в IV столітті. Літописець Нестор в Іпатіївському літопису вказує близько двадцяти племен фінської мовної групи: чудь ()Етнічний склад згаданої Нестором окремо «заволочської чуді» () залишається нез'ясованим, ліви (), весь (), печора, ям, югра (), перм'яки ( або ), меря (), мурома, черемиси, мордва (). Щоправда, деякі зі згаданих Нестором неруських народів зараз відносять не до фінів, а до балтів: литовці (), жмудини (), курші (), земгали (). В інших давньоруських пам'ятках згадуються самоїди, мещера, водь, карели (). Слов'яни могли всі місцеві племена називати «чуддю», поширюючи на них назву одного з фінських племен чудь.
Нині ці народи повністю розчинилися у російському етносі, залишивши по собі широкий спектр етнічних топонімів, особливо консервативних гідронімів. Фіно-угорські топоніми поширюються далеко за межі національно-територіальних утворень фіно-угрів РосіїДо яких належать Республіка Мордовія, Республіка Марій Ел, Удмуртія, Ханти-Мансійський автономний округ — Югра, Республіка Комі, Республіка Карелія, Пермський край, Ненецький автономний округ, Ямало-Ненецький автономний округ — на Рязанську, Владимирську, Московську, Ярославську, Костромську, Нижегородську областіА. К. Матвеев К лингвоэтнической идентификации финно-угорской субстратной топонимии // Российская Академия Наук. Институт славяноведения и балканистики. Балто-славянские исследования 1988—1996. Сборник научных трудов. Отв. ред. Т. М. Судник, Е. А. Хелимский. М.: «Индрик», 1997. Навіть топонім «Москва» має, за одною з найпоширеніших версій, фінську етимологію.
За підсумками досліджень з мтДНК близько 6,7 % українських мітотипів виявляють схожість до фіно-угорців північної ЄвропиУтєвська О. М. Генофонд українців за різними системами генетичних маркерів: походження і місце на європейському генетичному просторі (2017). Власне українці за даними перепису 2001 року в населенні України становили 77,8 %, а 11,1 % були мігрантами з інших територійНаселення України за місцем народження та громадянством за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. — Київ, 2004..
Роль в етногенезі росіян
Думку про участь фіно-угорських («чудських») племен в етногенезі російського народу висловив ще М. В. Ломоносов: «…и то правда, что от переселений и дел военных немалое число чудского поколения соединилось со племенем славенским и участие имеет в составлении российского народа». Науковець зазначає, що області, первісно населені фінами («чудським народом»), надалі були заселені прибульцями-слов'янами. Частина автохтонів злилася з ними («…уже и тогда чудь со славянами в один народ по некоторым местам соединилась…»)Ломоносов М. В. «Краткий российский летописец с родословием» // Полн. собр. соч. в 6 томах. М.: Издательство АН СССР, 1952. Стр. 202. Цит. за Происхождение финно-угорских (уральских) народов Журнал Финно–угорский мир. 2009. № 3, а частина відійшла далі на північ і схід. Залишки цих давніх племен довго зберігали свою своєрідність, тільки забувши мову предків. Ломоносов наводить приклад численних топонімів фінського походження, а також стверджує, що фіни залишили свій слід і в лексиці російської мовиТам само, стр. 295. Цит. за «Происхождение финно-угорских (уральских) народов» Журнал Финно–угорский мир. 2009. № 3.
Наукові висновки Ломоносова мали велике значення у вивченні етногенезу, етнічної історії, культурогенезу слов'янських і фіно-угорських народів. Багато російських, українських і західних науковців доповнили й деталізували його ідеї археологічними, лінгвістичними, культурологічними, антропологічними, ономастичними дослідженнями. Проте, проблема ролі фіно-угорських народів не обмежилася лише науковими диспутами, а набула гострих дискусій і серед громадськості. Щодо цього питання ще в XIX ст. намітилися дві цілком протилежні точки зоруМокшин Н. Ф. Фино-угры в русской и мировой культуре // Журнал «Социально-политические науки», Выпуск № 3 / 2012.
Теорія виключно слов'янського походження росіян Перша з них, найбільш повно висловлена істориком М. О. Полевим, взагалі заперечувала участь фінских племен в етногенезі російського народу. Полевой питав: «животячи нерухомо у місцях, віддавна і навіть нині ними населених, чи можуть фіни вважатися народом, що входить до складу громадського нашого суспільства?», і порівнював фінські племена з «бур'янами на нивах зі збіжжям»Полевой М. А. История русского народа. Изд. 2-е. Т. 1. М.: 1830. С. 63. У дещо пом'якшеній формі ця точка зору траплялася і в публікаціях радянського часу. Д. К. Зеленін, відповідаючи на питання своєї статті «Чи брали фіни участь у формуванні російської народності» робить висновок, що в утворенні російського народу і культури фіни ніякої участі не бралиЗеленин Д. К. Принимали ли финны участие в формировании русской народности // Сборник ЛОИКФУН. Ч. 1. Л.: 1929. С. 98. Ця теорія була розкритикована С. П. Толстовим у статті «К проблемам аккультурации» і М. Т. Маркеловим у статті «К вопросу о культурних взаимоотношениях финов и русских»Маркелов М. Т. К вопросу о культурних взаимоотношениях финов и русских // Этнография, 1930. № 1-2. С. 62, опублікованих в журналі «Этнография» у 1930 році. У 1947 році Зеленін висунув нове тлумачення деяких спільних рис російських, мордовських і марійських культурних особливостей (сорока, поньова, шушпан, форма скроневих кілець), пояснивши їх не слов'яно-фінським взаємовпливом, а конвергентним, незалежним виникненням цих елементів в обох груп народів, а також загальним впливом європейської моди.
Теорія ослов'янення фінів На противагу цим поглядам з'явилася і діаметрально протилежна точка зору, згідно з якою росіяни взагалі не є слов'янським народом. Найхарактернішим представником цієї теорії був польський публіцист-емігрант Ф. Г. Духінський, який у своїх працях доводив, що росіяни є продуктом змішення фінських і тюркських племен, «які засвоїли якусь подібність слов'янської мови» (слід, проте, зважати на те, що на ідеї Духінського накладала відбиток його громадська позиція, яка підкреслювала необхідність протидіяти російському панславізму). Слов'янське походження росіян заперечували і раніше європейські авантюристи, що побували в Росії (включаючи знаменитого Казанову); а в 1870-х роках ця теорія була вельми популярна у Європі — внаслідок зростання антиросійських настроїв. Професор Оксфордського університету Карл Абель (1837—1906) стверджував, що наприкінці ХІХ ст. тільки в європейській частині Росії жило 40 млн фіно-татарського населення і лише 15 млн чисто слов´янськогоAbel, Carl Slavic and Latin. Ilchester lectures on comparative lexicography, delivered at the Taylor institution, Oxford, 1883 (репринт 2011) 9785874374006. Втім, прихильниками її були і деякі радянські історики: так, М. М. Покровський заявляв, що у жилах росіян тече не менш ніж 80 % фінської кровіПокровский М. Н. Возникновение Московского государства и «великорусская народность» // Историк-марксист, 1930, № 18-19Покровский М. Н. Русская история с древнейших времен. Т. 1. М.: 1933. С. 235—250.