Едґа́р Деґа́ (), справжнє ім'я Іле́р-Жерме́н-Едґа́р де Ґа (; 19 липня 1834, Париж — 27 вересня 1917, Париж) — французький художник і скульптор, представник напрямку реалізму та один із співзасновників імпресіонізму. Спеціалізувався у жанровому живописі і портреті, значно менш відомий як пейзажист. За своє життя Едґар Деґа написав понад дві тисячі картин олійними фарбами і пастеллю, створив сотні малюнків, крім того працював зі скульптурою, офортами, літографіями. Твори Деґа відзначаються гостро виразним малюнком, майстерною композицією, вишукано витриманим колоритом.
За життя взяв участь лише у восьми виставках (з них тільки одна персональна), був розкритикований мистецтвознавцями і не визнаний публікою. Не отримував жодних нагород. З XX століття вважається одним з найбільш шанованих художників XIX сторіччя, його роботи представлені у провідних мистецьких колекціях світу — Музеї д'Орсе, Музеї мистецтв Метрополітен, Ермітажі тощо.
Життєпис
Дитинство і молодість
Майбутній художник народився 19 липня 1834 року в сім'ї паризького банкіра П'єра Огюста де Ґа. Він походив з аристократичного роду, але пізніше на знак протесту проти снобізму вищих верств змінив своє прізвище на громадянське — ДеґаБ. Райнов. С. 22.. Крім Едґара у подружжя було ще двоє дітей — син Рене і дочка Маргарита. З братом і сестрою Едґар Деґа зберігатиме стосунки і в дорослому віці.
Коли хлопцю було 13 років, померла його мати Селестан Мюссон. Батько, який окрім фінансів також цікавився музикою і образотворчим мистецтвом, дозволив 18-річному юнакові відкрити вдома художню майстерню, а також ввів його до Лувра. Попри сприяння художнім смакам сина Огюст де Ґа бачив його юристом, тому після Коледжу Луі-ле-Ґран Едґар у 1853 році вступив на юридичний факультет Сорбонни. Після року навчання він усвідомив, що бажає присвятити себе мистецтву, і покинув вивчення юриспруденції. Подальшу художню освіту Едґар Деґа отримав частково самотужки, вивчаючи і копіюючи роботи великих майстрів у Луврі, частково у Луї Ламота — посереднього учня уславленого ЕнграБ. Райнов. С. 24..
У 1855—1856 роках юнак відвідував Школу красних мистецтв, де познайомився з французьким малярем і графіком Жаном Інґресом, від якого одержав важливий творчий стимул. Втім, цей заклад він також кинув. У період з 1854 по 1860 рік Едґар Деґа шість разів відвідував Італію — «мекку» живопису. Після того, як він кинув мистецьку школу, Едґар три роки жив у родичів у Флоренції та Неаполі. Під час свого перебування в Римі він працював як художник на віллі Медічі і вивчав мистецтво старих італійських майстрів XV—XVI століть.
За традицією того часу кожен молодий художник мав заявити про себе картиною історичної або міфологічної тематики, тому й Едґар Деґа почав свій професійний шлях у 1860 році серією великих полотен, присвячених античній і середньовічній історії. Майже одночасно він починає цікавитись портретом. У 1862 році знайомиться з художником Едуаром Мане і письменником Дюранті (позашлюбним сином Проспера Меріме), теоретиком нової мистецької течії — реалізму. У 1865 році полотно Едґара Деґа «Олімпія» потрапляє до Паризького салону і він стає загальновизнаним митцем. Не зважаючи на ці почесті, у 1866 році молодий художник зближується з ще однією групою новаторів («Батинельська група»), які пізніше назвуть себе імпресіоністамиБ. Райнов. С. 25—26.. Їхні методи роботи значно вплинуть на Деґа, однак дух протиріччя не дозволить йому повністю ототожнити себе з імпресіоністами. Надалі Едґар Деґа заперечував свою приналежність до імпресіоністів, ототожнюючи себе з реалістичною школою.
Зрілість У 1870 році його мобілізують до лав артилерії. Однак всю Французько-пруську війну художник провів у паризьких укріпленнях і не брав безпосередньої участі в бойових діях. Облога Парижа, голод, події Паризької комуни, зруйнування Вандомської колони сильно вплинули на уяву митця. У 1872 році він покидає Францію й відвідує своїх родичів у Новому Орлеані. Однак в місті, де, за його словами, «є лише бавовна, а люди живуть з бавовни і задля бавовни», Едґар Деґа усвідомлює, що його мистецьке майбутнє пов'язане з Францією. Він повертається на батьківщину.
1874 року помирає батько художника. У період з 1874 по 1886 рік Едґар Деґа бере участь в сімох виставках імпресіоністів. Його роботи схвалюють такі визнані майстри як Фелікс Бракмон, Жак-Жозеф Тіссо, Рафаель Коллен. Це викликає заздрощі з боку деяких невизнаних імпресіоністів (наприклад, Гюстава Кайботта). Едґар Деґа переконує їх змінити назву з «імпресіоністи» або «відкинуті» на більш нейтральну — «незалежні». Однак це не пом'якшує відгуків публіки, які протягом усього дванадцятирічного виставкового періоду залишаються вкрай негативними. Через несприйняття своєї творчості суспільством Едґар Деґа у 1886 році назавжди відмовляється від виставлення своїх робіт. Єдиний виняток він зробить у 1893 році, коли в галереї Дюрана Рюеля відбудеться невелика персональна виставка Деґа, що складалася переважно з пейзажівБ. Райнов. С. 27.Б. Райнов. С. 66.. Художник також пориває з більшістю колег, усамітнившись у своєму будинку. Він відмовляється продавати свої картини. Від цього моменту і до кінця життя художник здійснив лише три творчі поїздки: дві до Іспанії й одну в Марокко.
Кінець життя
Ще у 1870 році художник починає скаржитись на зір, після 1886 року проблеми з очима стають все гострішими: «цієї зими бачу гірше, ніж завжди, навіть не читаю газет» (1891), «все тягнеться довго для сліпого, який примушує себе повірити, ніби щось бачить» (1896), «ось уже тиждень, як я не бачу» (1898). Попри сильне послаблення зору Едґар Деґа продовжує малювати за допомогою складного оптичного пристрою, аж доки остаточно не втрачає зір у 1905 році. Однак і тоді він не впадає у розпач — «треба освоїти якесь заняття для сліпих». Художник згадує про скульптуру, першу спробу в цьому виді мистецтва він зробив ще у 1881 році («Чотирнадцятирічна танцівниця»). З 1905 по 1912 рік він вправляється у скульптурі, аж доки не трапляється нова біда — художник змушений покинути дім, в якому прожив багато років. Його подруга Сюзанна Валладон знаходить поблизу нову квартиру, але в цьому приміщенні старий Едґар Деґа глини вже не торкається.
Останні п'ять років життя він змушений провести у повній бездіяльності, однак залишається вірним своїм звичкам митця: щодень гуляє паризькими вулицями, наче спостерігаючи натуру. Саме в цей час ціни на його картини зростають, до майстра приходить визнання тоді, коли вже ніхто не може сказати напевно, чи ще живий цей самітник. Незадовго до смерті Едґар Деґа висловив бажання своєму другові Жан-Луї Форену, щоби на його могилі замість гучних промов той виголосив лише «Він дуже любив малюнок»Б. Райнов. С. 28.. Едґар Деґа помер від інсульту 27 вересня 1917 року і був похований на Монмартрі, в останню путь його проводжали тільки нечисленні приятелі-художники.
Психологічний портрет Митець не залишив по собі нащадків. Він не тільки не мав сім'ї, а й взагалі уникав стосунків з жінками. З цього приводу сучасниками робилися припущення, начебто він був імпотентом. Деякі з біографів, відкидаючи ці закиди, наголошують на жінконенависництві Деґа. Значна частина цих звинувачень базується не стільки на фактах, скільки на несприйнятті творчості: Едґара Деґа звинувачували в тому, що він малює жінок негарними і в непристойних позах («Абсент», «Дві танцівниці»). Насправді, замолоду Едґар Деґа мріяв знайти жінку «невибагливу і лагідну, яка зрозуміє безумства мого духу і з якою в праці проведу своє скромне життя». Серед найкращих учнів художника була саме жінка Мері Кассат, Деґа товаришував з актрисою Елен Андре, з вдовою Жоржа Бізе, а актрисі Саланвіль навіть присвячував сонети. Він також активно підтримував талановиту дебютантку і натурницю Сюзанну Валландон, недоброзиливці навіть приписували йому батьківство незаконнородженого сина Сюзанни — майбутнього художника Моріса Утрілло. Вінсент ван Гог в листі до Еміля Бернара писав:
Крім того, більшість сучасників характеризували його як мізантропа, злостивого і пихатого чоловіка, реакціонера й антисеміта. Найбільш радикальні з них навіть приписували Деґа ненависть до дітей, котів, квітів, низку фобій тощоБ. Райнов. С. 19.. Дійсно, Едґар Деґа вихований дотримувався консервативних політичних поглядів, а в скандальній справі Дрейфуса став на антисемітські позиції. Однак, водночас, художник вважав, що класові привілеї і успадкування майна мають бути скасовані, відмовлявся від офіційних званьБ. Райнов. С. 21.. Цей протест був однією з причин, чому він відійшов від традицій академізму й класицизму та наблизився до новаторів-імпресіоністів, з якими через певні непорозуміння також згодом розірвав стосунки. Все життя Едґар Деґа відстоював право митця зображувати реальність правдиво і через це залишився незрозумілим для публіки й колег, які звикли до певних мистецьких канонів. Ван Гог, який побіжно познайомився з Деґа в одному з мистецьких салонів, зауважив, що «Деґа прибрав вигляду нотаріуса», тобто прикрився маскою байдужості. Однак Даніель Алеві зауважує:
Ще одне звинувачення у скупості слід відкинути з огляду на те, що художник практично не мав засобів для існування, оскільки майже не продавав своїх робіт. Довгий час він жив на гроші, які йому надсилав батько, через що змушений був сильно економити. Він скептично висловлювався щодо намагань Мане отримати офіційне визнання, кепкував з суєтності Джеймса Вістлера («Дорогий мій, ви поводитесь так, наче вам бракує таланту»), був категоричним в оцінці сучасників, наприклад, на питання, як досягти успіху, відповів «За моїх часів не досягали успіху».
Едґар Деґа товаришував з художницею Мері Кассат і скульптором Бартоломе, був близький до Даніеля Алеві, Луї Бракавала, Анрі Руара. Схвально і, водночас, критично висловлювався щодо творчості Едуара Мане, Поля Сезанна.
Творчість
Художніми вчителями Едґара Деґа були представники класицистичної й академічної школи — Жан-Огюст-Домінік Енгр, Іпполіт і Поль Фландрін — тому в його ранніх творах відчувається вплив цих мистецьких течій. Перші зі своїх великих полотен (1860—1865 роки) художник присвятив історичній тематиці, зосередившись на сюжетах античної й середньовічної історії («Спартанські дівчата викликають хлопців на боротьбу» («Вправи спартанців»), «Семіраміда зводить Вавилон», «Процесія на стінах міста», «Нещастя в Орлеані», «Сцена з війни в середні віки»). Найбільш визначне з ранніх полотен, «Олімпія», також створене за класичними канонами малювання оголеної натури.
Майже одночасно з історичною тематикою він починає вправлятись у створенні портретів, найраніші з яких датуються 1860—1867 роками. Слід зазначити, що одна з перших робіт з цієї серії — «Сімейство Белеллі» (1862) — отримала високу оцінку критиків і вважається чи не найкращим портретом з усіх, створених Деґа. У цій роботі відчувається новаторський дух молодого живописця: всупереч тогочасним канонам Едґар Деґа розбиває групу, а батька родини зображає в профіль. Полотна «Тереза де Ґа» (1863), «Графиня Морбілі», «Пані Гожлен», «Портрет молодої жінки» (1867) характеризують його як вправного і проникливого портретиста, їх вирізняє тонкий малюнок. Едґар Деґа не робив салонних портретів і не виконував робіт на замовлення, всіх своїх моделей він обирав з середовища близьких друзів та родичів.