Дата початку історії Сполучених Штатів є предметом гострих дебатів серед істориків. Старі підручники починаються, переважно, із прибуття Христофора Колумба 12 жовтня 1492 року і особливо підкреслюють європейський фон колонізації Америки. В останні десятиліття американські школи та університети, як правило, відійшли від традиційного опису, включивши в історіографію колоніального періоду минуле корінних американців.
Корінні мешканці жили на території сучасних Сполучених Штатів протягом кількох тисяч років, перш ніж перші європейські колоністи ступили на відкритий континент. Перші поселенці прибули переважно з Англії, початком їх переселення стала подорож до берегів сучасної Нової Англії Джона Кабота, який знаходився на англійській службі. Інший великий мореплавець Хуан Понсе де Леон започаткував колонізацію Америки іспанськими колоністами. Вони заснували невеликі поселення у Флориді і на південному заході США. Французи оселились уздовж річки Міссісіпі і узбережжя Мексиканської затоки.
До 1770-х років тринадцять британських колоній від Нью-Гемпшира на півночі до Джорджії на півдні нараховували вже два з половиною мільйони чоловік, що проживали уздовж Атлантичного узбережжя на схід від Аппалачів. Після закінчення франко-індіанських воєн 1760-х років метрополія наклала на переселенців ряд нових податків, відкинувши аргументи колоністів про те, що будь-які нові збори повинні схвалюватись ними. Податковий опір, зокрема Бостонське чаювання (1773), призвів до прийняття британським парламентом законів про покарання («Нестерпні закони»), покликаних покласти край самоврядуванню в штаті Массачусетс.Незабаром після цього між Англією та її колоніями в 1775 році спалахнула революційна війна. Погано забезпечені і слабо навчені американці протистояли чисельнішим і краще озброєним англійським військам. Під час війни спалахнула велика епідемія натуральної віспи. Переломним моментом у війні стала поразка британської армії в битві під Саратогою. Завдяки широкомасштабній військовій та фінансовій підтримці з боку Франції і талановитому командуванню генерала Джорджа Вашингтона, американські патріоти здобули в 1781 остаточну перемогу. Незадовго до цього 4 липня 1776 року Другий Континентальний конгрес прийняв Декларацію незалежності Сполучених Штатів, якою підтвердив існування не простої сукупності розрізнених колоній, а єдиної американської нації.
Мирний договір 1783 року змусив Велику Британію визнати незалежність нової держави. Однак центральний уряд новоствореної Конфедерації виявився неефективним у забезпеченні стабільності, оскільки не мав достатніх повноважень. Скликана Філадельфійська конвенція прийняла нову Конституцію, яка набрала чинності в 1789 році. У 1791 до неї був доданий Білль про права, який містив гарантії невід'ємних свобод. За президентства Вашингтона було створено сильний центральний уряд, а в роки правління Томаса Джефферсона США викупили у Франції Луїзіану, подвоївши таким чином розміри країни.
Підтримувані вірою в явне призначення американці поступово розширили свою територію до Тихого океану. Швидкими темпами йшло зростання населення, досягнувши 7,2 мільйона в 1810 році, 32 млн в 1860 році, 76 млн в 1900 році, 132 млн в 1940 році і 321 мільйона у 2015 році. Економічний ріст за обсягом ВВП відбувався ще швидше. Розширення території було обумовлене пошуками недорогих земель для фермерів і рабовласників. Питання рабства ставало все більш суперечливим і слугувало причиною політичних і конституційних суперечок. Після того як в 1860 році президентом обрали Авраама Лінкольна, який виступав за скасування рабовласництва, 11 південних штатів вийшли з Союзу і заявили про свою незалежність, оголосивши себе Конфедеративними Штатами Америки.
Жодна держава ніколи не визнала Конфедерацію, але саме вона розпочала громадянську війну, напавши на Форт-Самтер у 1861 році. Спочатку успіх був на боці армії південних штатів, її командири, особливо генерал Роберт Лі, виявилися блискучими тактиками. Бойові дії велись переважно на Півдні, величезні матеріальні та трудові ресурси Півночі стали вирішальними в кровопролитному протистоянні. Результатом війни стало відновлення єдності США, зубожіння Півдня і ліквідація рабства. Через кілька років після закінчення громадянської війни Сполучені Штати висунулися в число провідних індустріальних держав. 1869 року завершилося будівництво першої трансконтинентальної залізниці. Бурхливо розвивалася нафтова і електрична промисловість, виникали текстильні фабрики. У повсякденне життя американців увійшли нові винаходи: телефон, електрична лампочка, грамофони і трансформатори, а також кінематограф.На рубежі 20-го століття Сполучені Штати стали провідною промисловою державою світу через спалах підприємництва на північному сході і середньому Заході й приїзду мільйонів робітників-іммігрантів та фермерів з Європи. Масове невдоволення корупцією й неефективністю традиційної політики стимулювало поширення прогресивного руху, що призвело до проведення багатьох соціальних і політичних реформ. 1920 року 19-а поправка до Конституції гарантувала виборче право жінок, а 16 й 17 поправки встановили національний прибутковий податок і прямі вибори сенаторів США до Конгресу.
У 1914 році, коли в Європі вибухнула Перша світова війна, президент Вудро Вільсон виступив за політику суворого нейтралітету Америки. Однак така позиція стала неможливою, коли Німеччина оголосила тотальну війну проти всіх суден, що прямували в порти країн-союзників. 1917 року США вступили у війну на боці країн Антанти, зробивши істотний внесок у перемогу. Підписаний повоєнний Версальський договір включав пропозицію про створення Ліги Націй, але Сенат США відмовився ратифікувати договір, тому Сполучені Штати не взяли участі в діяльності міжнародної організації.Після благополучного десятиліття загального економічного процвітання крах Уолл-стріта ознаменував початок десятирічної всесвітньої Великої депресії. Прихід президента-демократа Франкліна Рузвельта завершив період знаходження при владі у Білому Домі республіканців. Новий американський лідер реалізував власну програму реформ. Отримавши назву «Новий курс», президентські зміни включали допомогу безробітним, підтримку фермерів й упровадження соціального забезпечення. «Новий курс» Рузвельта не зміг покласти край депресії, але економіка стала зростати. Однак по-справжньому економічне покращення відновилося лише напередодні вступу країни в Другу світову війну.
Американська земля зазнала першого удару під час японської атаки на Перл-Гарбор 7 грудня 1941 року. Разом з Великою Британією, Радянським Союзом, Китаєм та іншими державами Антигітлерівської коаліції США зробили істотний внесок у перемогу над нацистською Німеччиною. Бойові дії проти Японії завершились у серпні 1945 року, коли президент Гаррі Трумен віддав розпорядження про нанесення атомних ударів по містах Хіросіма і Нагасакі. Після війни США стали співзасновником нової міжнародної організації — Організації Об'єднаних Націй.
У повоєнний час Сполучені Штати і Радянський Союз стали конкуруючими наддержавами у Холодній війні, протистоявши один одному і в гонці озброєнь, і в космічних перегонах, й ідеологічній та пропагандистській конфронтації. Зовнішня політика США будувалася навколо підтримки країн Західної Європи і Японії поряд з політикою стримування комунізму. США взяли участь в Корейській і В'єтнамській війнах, намагаючись зупинити поширення радянського впливу.
У 1960-ті роки, багато в чому завдяки руху за громадянські права, пройшла хвиля соціальних реформ, що забезпечила дотримання конституційних прав на голосування і свободу пересування афроамериканців та інших расових меншин. Завдяки переговорам з СРСР, ініційованими Рональдом Рейганом, а згодом і Джорджом Бушом, що зайняв пост президента в 1989, настала локалізація глобального протистояння. Холодна війна закінчилася повним колапсом соціалістичного ладу і розпадом Радянського Союзу в 1991 році, залишивши Сполучені Штати єдиною наддержавою у світі.
У 1990-ті США зосередилися на міжнародних конфліктах навколо Близького Сходу. Початок 21-го століття ознаменувався терористичними атаками «Аль-Каїди» 11 вересня 2001 року, після чого країна взяла участь у війнах в Іраку та Афганістані. 2008 року США пережили найгіршу економічну кризу з часів Великої депресії. За роки правління президента Барака Обами, першого афроамериканця на цій посаді, було впроваджено реформи по охороні здоров'я і банківській діяльності. 20 січня 2017 року склав присягу 45-й президент Сполучених Штатів Дональд Трамп; він став першим президентом в історії США, якому Палата представників двічі оголосила імпічмент. Однією з найбільших криз у новітній історії США стала пандемія COVID-19, яка розгорнулася на початку 2020 року; за кілька років пандемії від коронавірусної хвороби померли принаймні 1,2 мільйони американців. Дональд Трамп програв президентські вибори 2020 року Джо Байдену, але повернувся до влади на другий термін за результатами президентських виборів 2024 року.
Доколумбова епоха
Остаточно не відомо, як і коли корінні американці вперше поселилися на території сучасних Сполучених Штатів. Переважна більшість теорій припускає, що люди мігрували з Євразії через сухопутний міст Берингії, який з'єднував Сибір і Аляску під час льодовикового періоду. Згодом вони переселилися на південь по всій Америці і, можливо, дійшли до Антарктиди. Ця міграція розпочалася приблизно 30 000 років тому і тривала близько 20 000 років, поки сухопутний міст не був затоплений внаслідок підвищення рівня моря, викликаного закінченням останнього льодовикового періоду. Ці давні мешканці, звані палеоамериканцями, незабаром розділились на багато сотень різноманітних народів, племен і народностей.
Доколумбова епоха включає в себе період в історії і передісторії Північної і Південної Америки до появи європейців на американських континентах, охоплюючи час від початкового поселення у верхньопалеолітичний період аж до європейської колонізації під час Нового часу. Племена Північної Америки періодично ворогували одне з одним. Відомий ісландський вікінг Лейф Еріксон за 500 років до Колумба відкрив Америку, назвавши її Вінланд.
Колоніальний період США
Колонізація Америки іспанцями, голландцями та французами
Після вікінгів першими європейцями на американському материку були іспанці. В жовтні 1492 року іспанська експедиція на чолі з адміралом Христофором Колумбом висадилась на острів Сан-Сальвадор.
Першим дослідником, який побував у гирлі річки Міссісіпі, перетнув сучасні Луїзіану та Техас, дійшов практично до Каліфорнійської затоки, є іспанський конкістадор та мандрівник Альваро Нуньєс Кавеса де Вака. Це відбулося у 1528—1535 роках. Перше постійне поселення в сучасних США було засноване у 1565 у Флориді.
Французи вперше ступили на землі Нового світу як дослідники, шукачі маршруту до Тихого океану та достатку. Найзначніші дослідження французів у Північній Америці відбулися під час правління короля Франції Франциска І. 1524 року Франциск відправив італійця Джованні да Верраццано знайти шлях до Тихого океану в районі між Флоридою та Ньюфаундлендом. Землям поміж Новою Іспанією та англійським Ньюфаундлендом Верраццано дав назви Франческа та Нова Галлія, просуваючи цим способом Францію.1524: Подорож відкриттів , Centro studi storici Verrazzano
Згодом, 1534 року, Франциск відправив Жака Картьє в першу з трьох подорожей досліджувати узбережжя Ньюфаундленда та річку Св. Лаврентія. Потім французи мали невдалі спроби заснувати декілька колоній вздовж узбережжя Північної Америки, які провалилися через погодні умови, хвороби або конфлікт з іншими європейськими колоністами. Картьє пробував заснувати перше постійне європейське поселення в північній Америці в Кап-Руж, але всі 400 поселенців наступного року покинули поселення через погану погоду і набіги корінного населення. Невелика група вояків, яка залишилась у Південній Кароліні на острові Парріс, у 1562 році заснувала Шарльсфорт, але вже наступного року була змушена покинути його у зв'язку з припиненням постачання харчів з Франції.