Лілі́т () чи Арда́т Лілу́ (англ. Ardat Lilu) — демониця ночі, еротичних сновидінь та труднощів материнства у єврейському та ряді інших фольклорів світу.
Про походження, дії та атрибути Ліліт існує багато суперечливих уявлень. Згідно з поширеною легендою Ліліт була першою дружиною Адама до створення Єви. Вона посварилася з Адамом, відмовившись коритися йому, оскільки була таким же Божим творінням, як він; покинула його, відмовилася повернутися попри веління трьох янголів і одружилася з Сатаною. Бажаючи помститися Адаму, намагалася спокусити дітей Єви. Щоб розладнати її підступи, як магічний засіб використовувалися амулети з накресленими на них іменами трьох янголів.
У міфології Стародавньої Месопотамії подібне ім'я мають нічні демониці, які вбивають дітей і знущаються над сплячими чоловіками. Можливо, з Ліліт ототожнюється одна з персонажок Епосу про Гільгамеша. Демониці-спокусниці і демониці, котрі шкодять породіллям та новонародженим, подібні на Ліліт, згадуються у Сувоях Мертвого моря, у деяких ранніх апокрифах християнства, і в арабських міфах.
Етимологія Єврейська народна етимологія пов'язує ім'я Ліліт зі словом лайла — «ніч». У семітських мовах, зокрема в івриті, слово «Лейла / ліліт» є прикметником жіночого роду із значенням «нічна». Ім'я Ліліт, як її образ, вважається запозиченим із вавилонської (можливо, і шумерської) міфології. У шумерській Ліль означає «повітря», «вітер»; «Дух», «привид». Шумеролог Володимир Ємельянов припускає, що в імені Ліліт міститься гра слів із різних мов, змішуючи шумерське Ліль («дух») і аккадське лілу («ніч»), що веде до суміші уявлень про демонів цього роду, як про винятково нічних привидів. Крім цього, в івриті словом «ліліт» позначається птах сова.
Ліліт у месопотамській традиції Семюел Крамер у 1930-ті вперше ототожнив Ліліт з демоницею ki-sikil-lil-la-ke, яка фігурує в пролозі шумерської версії епосу про Гільгамеша[John M. Riddle. Goddesses, Elixirs, and Witches: Plants and Sexuality throughout Human History. — NY: Palgrave Macmillan, 2010. — P. 14-15][Крамер С. Н. Історія починається в Шумері / Пер. Ф. Л. Мендельсона. — М.: Головна редакція східної літератури, 1965. — С. 228.]. Згідно з цим стародавнім текстом, демониця оселилася в кроні дерева, посадженого богинею Інанною в своєму саду, і відмовлялася покинути його, поки Гільгамеш її не вигнав. Інтерпретація всього цього епізоду Крамером викликала сумніви інших фахівців.
У вавилонській і ассирійській міфології фігурує біс чоловічої статі — лілу, і бісиці Ліліту й урдут Ліліта. Збережені замовляння проти цих духів майже не поділяють цю демонічну трійку. Вони описуються як імпотентні й безплідні. Проте Ліліту і урдут Ліліта спокушають чоловіків; крім того, вони шкодять породіллям та новонародженим. Про урдут Ліліта говориться:
Можливо, ці бісиці перейшли до вавилонян і ассирійців із шумерської міфології (більшість імен демонів в ассирійській магії має шумерське походження). бачить в єврейській Ліліт безсумнівне продовження образу ассирійських демониць, при цьому він зазначає, що Ліліт — єдина з ассирійських демонів, уявлення про яку мають інші семітські народи. Володимир Ємельянов у передмові до «Ассирійської магії» Шарля Фоссе пише про цих духів:
У тексті Біблії і в перекладах
У тексті Біблії слово (lilith) трапляється лиш один раз, коли в книзі Ісаї говориться про запустіння Ідумеї після Божого суду:
Більшістю дослідників і коментаторів це місце тлумачиться як назва біса, іншими ж — як назва нічного птаха. Джудіт Блер у своїй докторській дисертації (2009) показує, що в оригінальному біблійному тексті мався на увазі птах. У кумранському «Сувої Ісаї» (текст 1Qlsa) це ж слово з'являється у множині. Архімандрит вважає, що з тексту Ісаї ясно, що йдеться про тварину, а не про духа, який відпочинку не потребує, і під «нічним привидом» перекладачі мали на увазі тварину, яка мешкає вночі і наводить на людину страх.
При створенні Септуагінти, перекладу Старого Завіту давньогрецькою в III—I століттях до н. е. вчені-рабини в грецькому тексті слово lilith не залишили (власна назва мала зберегтися без змін), а переклали його як (напівлюдина-напівосел). При створенні Вульгати в IV—V століттях н. е. було використано слово , Ламія — рід чудовиська жіночої статі. Багато наступних перекладів іншими мовами (зокрема, англійською) використовували це ж слово.
Заміна Ліліт Ламією у латинських перекладах Біблії призвела до майже повного зникнення Ліліт з християнської традиції. В подальшому християнські коментатори (Храван Мавр, Ісаак Стелла, Пасхазій Радберт) використовували образ Ламії як символ євреїв, які знищують християн або дають оманливі вчення. Наступні порівняння призвели до трансформації Ламії на страуса, що за легендою жорстокий до своїх дітей. Плутанина в написаннях та етимології призвела до того, що християнські екзегети ототожнювали Ламію з фуріями, або писали, що Ламія — це одна з фурій. Подібно арабські перекладачі ототожнювали Ліліт з гуль.
В англійському тексті Женевської Біблії 1560 року і Біблії короля Якова 1611 року говориться (у жіночому роді) про «» (сплюшка): «the screech owl also shall rest there, and find for herself a place of rest». У пізніших перекладах на англійську фігурує «нічна сова», «нічне чудовисько».
Ліліт в єврейській традиції У Талмуді Ліліт описується як демон із жіночим обличчям, довгим волоссям і крилами, яка може оволодіти самотньо сплячим чоловіком, діючи на його уяву. Вона називається матір'ю Ахримана (уособлення зла в зороастризмі); розповідається, що вона танцювала перед царем Соломоном, який мав владу над усіма духами. Ліліт пов'язується легендою, як Адам після гріхопадіння на 130 років розлучився з Євою, утворивши за цей час від стосунків із духами демонів — лілін.
Згідно з Алфавітом Бен-Сири, першою дружиною Адама була Ліліт. Вона сперечалася зі своїм чоловіком хто буде зверху при зачатті дітей, бо була таким же творінням Бога, як Адам. Вимовивши таємне ім'я бога Ягве, Ліліт піднялася в повітря і полетіла від Адама. Тоді Адам звернувся до Ягве зі скаргою на дружину. Ягве послав навздогін трьох янголів, відомих під іменами Сеною, Сансеной і Самангелоф (Snvi, Snsvi, і Smnglof). Три янголи наздогнали Ліліт біля Червоного моря, але вона навідріз відмовилася повернутися до чоловіка, хоча й заздрила здатності Адама і Єви мати дітей.
Після погрози втопити її, Ліліт присягнулася, що матиме владу вбивати немовлят хворобами, але помилує будь-яку дитину, захищенну амулетом або пластинкою з її ім'ям (варіант — іменами янголів, які покарали її). Є три версії покарання Ліліт у літературі: сотня її немовлят буде вмирати щоночі; вона приречена народжувати дітей-демонів; або Бог зробить її безплідною.
Саме легенди, що говорять про Ліліт як про вбивцю новонароджених, пояснюють традицію вішати амулет з іменами янголів біля колиски єврейської дитини. Також використовували ножі чи амулети в вигляді ножів, які клали під подушку дитині. Іноді ними також розрізали повітря біля дитини протягом 31-ї ночі.
Деякі мідраші говорять, що Ліліт зійшлася з Адамом після того, як він віддалився від Єви через жалобу за своїм сином Авелем. Від Адама Ліліт народила демонів, які п'ють кров немовлят і душать їх. Також Ліліт і її демонічні нащадки описувалися як причини полюцій. Таргуми ототожнюють Ліліт і царицю Савську, що відвідувала царя Соломона і випробовувала його. Ліліт у кабалістичній традиції У кабалі Ліліт — дияволиця, що приходить уві сні до неодружених молодих чоловіків і спокушає їх.
У кабалістичній книзі Зоар Ліліт стала дружиною Самаеля і матір'ю демонів, яких створює, користуючись спермою спокушених нею чоловіків. Вона мешкає в «містах моря», і в кінці днів Бог змусить її жити в руїнах Риму. На думку Гершома Шолема, уявлення про Ліліт як першу дружину Адама було запозичене автором книги з «Алфавіту Бен-Сири».
Згідно із , у Ліліт і Самаель були небесними відповідниками Адама і Єви. Існує дві Ліліт, старша для Самаеля та молодша для Асмодея. Через Гамаліїла та первісного змія Нахашіїла, між парами Ліліт-Самаель і Адам-Єва виник потяг. Через їхній зв'язок змії помножилися та стали отруйними.
У середні віки легенда дещо змінилася: Ліліт убивала гріховно зачатих дітей; мертвонародження дітей теж пояснювалося впливом Ліліт. Уявлення про те, що вона була першою дружиною Адама, ймовірно, поширилося за межами єврейської культури через книгу «Lexicon Talmudicum» Йоганнеса Буксторфа в XVI ст.
В інших традиціях Про Ліліт згадується в сирійських магічних формулах, опублікованих Голлендом, і в заклинаннях на магічних чашах з Британського Музею і Лувру. У написі-заклинанні VIII—VII століть до н. е. з Арслан-Таша (Північна Сирія), написаної на хааненейській або івриті, можливо, міститься ім'я Ліліт: «Літаючій в темних покоях — піди швидше, Лл [т?]».
Ліліт — демониця, згубна для новонароджених та породіль, зустрічається також в християнській літературі візантійської і пізнішої епохи. В арабській демонології така демониця відома під іменами Карина або Табі'а.
Ліліт у сучасному сатанізмі У сатанізмі інтерпретації Ліліт вельми різноманітні. Вона може розумітися як символ свободи (через відкидання свого первісного призначення служити Адаму); знавчиня та навчителька магії; духовна мати Каїна та його нащадків; активна частина первісного принципу Чорного Полум'я; уособлення мудрості та життєвої сили; свободи духу; сексуального вільнодумства; жіноцтва взагалі; інстинктивне, несвідоме начало людини; жіночий даймон, відповідник чоловічого даймона Самаїла.
У поемі Рене Вів'єн «Ліліт: єврейська легенда» (1903) Ліліт постає першою людиною, створеною до Адама. Вона цурається його, але згодом знаходить Сатану, котрий стає її «містичним коханцем». Трактуючи міф про Ліліт крізь власну гомосексуальність, поетеса зобразила можливі гетеросексуальні стосунки між Ліліт і Адамом як протиприродні. Рене Вів'єн здійснила цією та іншими своїми поезіями значний вплив на формування феміністичного сатанізму та лесбійського ізоляціонізму.
Винятком є Лавейська традиція. У ній Ліліт майже не згадується. В інших випадках її згадують серед вищих дияволів: Мати Життя і Смерті згідно з матеріалами Templium Lilithi (Храму Ліліт).
Одна з 11 вищих дияволів і дружина Сатани в Лібер Азерате (Liber Azerate), виданій Храмом Чорного Світу (TOTBL):
Мати Каїна і дружина Сатани в книзі Майкла Форда «Люциферіанське відьомство» (Luciferian Witchcraft, Michael Ford):
Одна з дев'яти вищих дияволів в «Повній книзі з демонолатрії» (The Complete Book of Demonolatry):
Мати племені демонів в Inferion:
Необхідно відзначити, що перераховані праці належать до різних традицій, які мають різний погляд на предмет.
Трактування образу У психоаналітичній традиції Ліліт уособлює архетип «жахливої матері», реалізований також в образах античних ламій, богині Гекати чи казкової мачухи. Ліліт — це мати, від якої в дитинстві людина залежить, яку вона любить і боїться. Проте, дорослішаючи, дитина перестає потребувати матір так само сильно, і та, почуваючись забутою, прагне помсти дитині, щоб повернути над нею владу. «Жахлива мати» зокрема бажає нашкодити синові та його дружині, у якій вбачає суперницю.
У літературі, за трактуванням Джорджа Макдональда в його однойменному романі, Ліліт дає життя дітям ціною життя їхніх батьків. Кожне доросле покоління стає ворогом для неї.
Використання імені Ім'я Ліліт є популярним жіночим ім'ям у вірмен. На відміну від сформованого в світовій історії та культурі стереотипу у Вірменії це ім'я, як вважається, дає його власниці такі властивості і риси характеру, як жіночність, хазяйновитість, плодючість.
У популярній культурі Ліліт зображена на картинах «Фауст і Ліліт» (1831) Річарда Весталла та «Ліліт» (1892) Джона Кольєра.