О́да Нобуна́ґа (; — ) — японський державний і військовий діяч, магнат, самурайський полководець періоду «Воюючих країн». Розпочав процес об'єднання роздробленої Японії. Головний герой японської воєнної епопеї «Записи про князя Нобунаґу». Господар замків Нагоя (близько 1545—1555), Кійосу (1555—1563), Комакі (1563—1567), Ґіфу (1567—1576), Адзучі (1576—1582). Тимчасовий старший державний радник (1575—1576) генерал імператорської гвардії (1575—1578), двірцевий міністр (1576—1577), правий міністр (1577—1578), великий державний міністр (посмертно, 1582). Японський національний герой. З 1869 року вшановується як шінтоїстське божествоКоваленко О. Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа. — К.: Дух і Літера, 2013. — С. 69.. Зайняв перше місце у загально-національному опитуванні «Великі японці» (2006).
Народився у провінції Оварі. Син управителя Оди Нобухіде, старійшини воєводських намісників провінції. Після смерті батька в 1552 році знищив родичів-конкурентів і близько 1559 року об'єднав Оварі. 1560 року одержав велику перемогу в битві при Окехадзамі над військами магната Імаґави Йошімото, голову якого здобув у бою. У 1560—1567 роках розбив рід Сайто й захопив його провінцію Міно. 1568 року здійснив успішний похід на японську столицю Кіото, підтримавши претендента на пост сьогуна Асікаґу Йосіакі. Під час походу підкорив Столичну округу. Через конфлікт із сьоґуном розпочав війну проти першого антинобунаґівського союзу в складі сусідніх магнатських родів Асакура, Адзай, Такеда, а також буддистських монастирів Осаки та Енряку. У 1570—1573 роках розбив сили союзу й 1573 року ліквідував сьоґунат Муроматі, вигнавши Йошіакі зі Столичної округи. У 1574—1575 роках винищив анклави непокірних буддистів у Наґасіма та Етідзені. 1575 року в битві при Наґашіно першим серед японських полководців широко застосував вогнепальну зброю. 1576 року заснував на березі озера Біва замок і містечко Адзучі, яке стало його резиденцією. У 1576—1580 роках вів боротьбу проти другого антинобунаґівського союзу, який був організований сьоґуном-втікачем на базі родів Морі, Уесуґі, Такеда, а також Осацького монастиря. 1580 року зайняв Осаку після тривалої облоги. Внаслідок перемоги над союзом підкорив більшу частину Центральної Японії. 1581 року знищив пристоличну конфедерацію нінджя з Іґи. 1582 року остаточно ліквідував воєводський рід Такеда, приєднавши його володіння у провінціях Шінано, Кай та Кодзуке. 1582 року готував великий похід до Західної Японії. Трагічно загинув у столичному монастирі Хонно від рук власного полководця Акеті Міцухіде. Внаслідок пожежі тіла покійного не знайшли. Формально похований з почестями у монастирі Дайтоку, Кіото. Напередодні смерті об'єднав третину японських земель. Справу його життя продовжив Тойотомі Хідейоші, полоководець дому ОдаКоваленко О. Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа. — К.: Дух і Літера, 2013. — С. 24-59..
Встановив авторитарський режим, який спирався на військову міць Оди та престиж імператорського дому. Реформував традиційне японське військо шляхом розмежування військового (самурайського) і селянського станів, створення ефективної системи мобілізації, впровадження жорстокої дисципліни, застовування модерної зброї — наддовгих списів (3,5 м), аркебуз, гармат, великих кораблів тощо. Започаткував будівництво кам'яних японських замків із головною баштою, які поступово замінили середньовічні дерев'яні замки по всій країні. Проводив опис підвладних земель, створив нову систему землеволодіння. Сприяв формуванню єдиного японського ринку, запроваджуючи режим вільної торгівлі у містах та ліквідуючи застави на дорогах. Вів боротьбу проти буддистських сект, які претендували на владу або збурювали суспільний спокій. Був патроном єзуїтських місіонерів (з 1569 року), фундатором християнської Церкви Внебовзяття в Кіото (1576) та семінарії в Адзучі (1580)Коваленко О. Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа. — К.: Дух і Літера, 2013. — С. 59-67..
Біографія
Молоді роки Народився 1534 року (3 року Тенбун) у родині Оди Нобухіде, у родині військового володаря (даймьо) з провінції Оварі (сучасна префектура Айчі). Нобунаґа був третім сином свого батька, але завдяки тому, що він був первістком народженим від головної дружини, його вважали наступником роду Ода. Саме тому, він був назначений господарем замку Наґоя вже у два роки. Змалечку Нобунаґа любив чудернацькі речі й поводився вкрай жахливо, за що отримав прізвисько «великий дурень».
У 1546 році (15-му році Тембун) він пройшов церемонію повноліття у замку Фуруватарі і отримав ім'я «Ода Сабуро Кадзусаноске Нобунаґа». Через два роки, за посередництва свого наставника Хірате Масахіде, він одружився із донькою Сайто Досана, володаря сусідньої провінції Міно (суч. префектура Ґіфу). У 1549 році Нобунаґа зустрівся зі своїм тестем у монастирі Шьотоку, де уклав з ним союз. За переказами, під час цієї зустрічі Сайто Досан був настільки вражений Нобунаґою, що передрік загибель власного роду від рук свого зятя.
1551 року (20 року Тенбун) батько Нобунаґи, Ода Нобухіде, помер. Його син успадкував титул голови роду, але реального впливу на родичів Нобунаґа майже не мав. Багато старійшин та васалів роду відійшли від нього особливо через імідж «дурня», який посилився після чудернацької витівки на похороні батька.
Боротьба за Оварі Більшість старшин на чолі з Хаясі Мітікацу та Сібатою Кацуіє перейшли на сторону молодшого брата Нобунаґи, Оди Нобуюкі, у боротьбі за пост голови роду. З іншого боку ряд впливових самураїв, серед яких були Морі Йошінарі, Саса Нарімаса та Каваджірі Хідетака підтримали Нобунаґу.
Відкрита війна між двома угрупуваннями почалась 1556 року (2 року Коджі). Цього року загинув тесть і союзник Нобунаґи, Сайто Досан. Вирішивши, що це сприятливий момент для взяття влади, партія Нобуюкі атакувала сили Нобунаґи. Але у битві при Іноу заколотники зазнали поразки. Нобунаґа збирався покінчити з ними, але за заступництва матері помилував свого молодшого брата і його васалів.
Наступного року Нобуюкі вдруге вирішив підняти війська. Проте його долю вирішив один із його полководців — Сібата Кацуіє. Переконавшись у військовій майстерності Нобунаґи у торішній битві, він вирішив перейти на бік законного голови роду Ода і доніс йому про наміри Нобуюкі. Дізнавшись про спроби нового заколоту, Нобунаґа заманив молодшого брата до своєї резиденції і позбавив його життя.
Згодом, у 1559 році (2 році Ейроку), ліквідувавши решту опонентів роду Ода, Нобунаґа закріпив за собою титул голови роду і фактично об'єднав землі провінції Оварі.
Окехадзама
У травні 1560 року (3 року Ейроку), після того як Нобунаґа завершив об'єднання земель провінції Оварі, до його володінь вдерлась 25-тисячна армія Імаґави Йосімото, володаря провінції Суруґа (сучасна префектура Сідзуока). Сили Ода чинили опір, але їхняагальна кількість не перевищувала 5-тисяч вояків. Авангард ворога під командуванням володаря Мацудайри Мотоясу (пізніше знаного як Токуґава Ієясу) захопив ряд прикордонних фортів.
Під час цієї смертельної небезпеки Нобунаґа зберігав холоднокровність. Отримавши таємне повідомлення про те, що головнокомандувач ворожих армій Імаґава Йосімото зупинився перепочити на пагорбі Окехадзама, він миттєво зібрав усі наявні сили і, під прикриттям раптової зливи, атакував центральний штаб противника. Війська Імаґави не були готові до бою і почали тікати. Вояки Нобунаґи продовжували бити відступаючих. Під час погоні гвардійці Хаторі Шьохейта і Морі Шінсуке здобули голову Імаґави Йосімото. Довідавшись про загибель головнокомандуючого решта військ противника поспіхом відступили до провінції Суруґа. Таким, чином сили Ода здобули блискавичну перемогу, а ім'я Нобунаґи прославилось на цілу «Піднебесну».
Після цієї битви рід Імаґава сильно ослаб. Від нього відкололася провінція Мікава (сучасна префектура Айчі) на чолі з Токуґава Ієясу. У 1562 році останній уклав союз із Нобунаґою, і розпочав війну з родом Імаґава, поступово поглинаючі західні володіння колишнього сюзерена. У свою чергу, підписання договору з Ієясу зняло військову напругу у південних землях провінції Оварі і дало можливість Нобуназі зосередитись на війні з родом Сайто, володарем провінції Міно.
Війна за Міно Приводом до війни між родами Ода і Сайто була загибель Сайто Досана, голови роду Сайто і союзника Нобунаґи. Збираючись передати свої володіння останньому, Досан вступив у конфлікт із своїм сином, Сайто Йосітацу, і був убитий ним у 1556 році. Перед смертю, Досан устиг передати Нобуназі заповіт, у якому офіційно визнавав його своїм спадкоємцем і доручав йому провінцію Міно.
Перші роки війни за Міно були безуспішними. Лише після смерті Сайто Йосітацу у 1561 році (4 році Ейроку), коли його бездарний син Сайто Тацуокі став головою роду і у ворожому стані стався розкол між старійшинами, ситуація поліпшилася. 1564 року Ода Нобунаґа уклав союз із Адзаї Наґамасою, володарем північних земель провінції Омі (сучасна префектура Сіґа), віддавши за нього свою красуню-сестру Оїті. Відтепер рід Сайто мусив вести війну на два фронти.
У 1566 році Нобуназі вдалося заволодіти місцевістю Суномата, яка була ключем для взяття головної резиденції ворога. Окрім цього, зневірившись у своєму сюзерені Сайто Тацуокі, на бік Оди перейшли троє основних генералів противника (Інаба Іттецу, Уджіїе Наомото, Андо Морінарі) і головний стратег Такенака Хамбей.
1567 року (10 року Ейроку) Нобунаґа захопив ворожу цитадель, замок Ґіфу, прогнав Сайто Тацуокі, і заволодів Міно. Він переніс свою резиденцію до того замку, перейменувавши його на «Ґіфу». Від часу захоплення провінції Міно, Нобунаґа почав використовувати печатку з написом «тенка фубу» (天下布武 — поширення військової влади у Піднебесній), який став девізом його політики об'єднання Японії.
Похід на Кіото 1565 року (8 року Ейроку) в результаті боротьби за владу між впливовими родами столичного регіону був убитий 13-й керманич сьоґунату Муроматі — Асікаґа Йосітеру. Убивці, очолювані родиною Мійосі, поставили 14-м сьоґуном свою маріонетку Асікаґа Йосіхіде. Крім цього, задля повного контролю над сьоґунатом, вони вирішили прибрати потенційного претендента на посаду сьоґуна, Асікаґа Йосіакі. Але той, довідавшись про небезпеку утік зі столиці до провінції Ечідзен (сучасна префектура Фукуй), володінь роду Асакура.
Через те, що голова роду Асакура, Асакура Йосікаґе, попри обіцянки допомогти сьоґуну-біженцю, навіть і не збирався іти походом на столицю, Асікаґа Йосіакі подався у 1568 році до провінції Міно, володінь Нобунаґи.
Своєю чергою, Ода Нобунаґа одразу ж погодився допомогти Йосіакі, плануючи поширити свою владу на столицю та околиці. За допомоги сьоґуна, він уклав союз із родом Такеда, агресивним сусідом на сході, й у вересні 1568 року, під приводом визволення Кіото від путчистів, вирушив із величезною армією у похід. Менше ніж за півмісяця Нобунаґа заволодів столицею. Заколотники з роду Мійоші повтікали до провінції Ава (сучасна префектура Токушіма). Ті хто намагався опиратися, були знищенні (рід Роккаку). Майже уся знать столичної округи визнала владу Нобунаґи. Асікаґа Йосіакі був назначений 15-м сьоґуном і, на радощах, запропонував Нобуназі посаду свого заступника. Проте Нобунаґа відмовився, не бажаючи пов'язувати себе з владною системою сьоґунату, бо збирався тримати повноту влади у своїх руках. Після походу він повернувся до своєї резиденції у замку Ґіфу.
Рід Мійоші спробував узяти реванш і, у січні 1569 року скориставшись відсутністю Нобунаґи, атакував столичний палац сьоґуна. Однак цей наступ відбили розквартировані у Кіото сили Ода під командуванням Акеті Міцухіде, та війська союзника Адзаї Наґамаси. Із остаточною втратою Мійосі усіх позицій у столичному регіоні, Нобунаґа отримав контроль над одним із найбільших торгових центрів тогочасної Японії — містом Сакаї.
Того ж року Нобунаґа завершив завоювання провінції Ісе (сучасна префектура Міє), прийнявши капітуляцію роду Кітабатаке, і поширив свою владу на весь столичний район Кіннай (суасна Кіото, Сіґа, Нара, Міє, Осака).
Анти-Нобунаґівська коаліція