Украї́нці Кана́ди, канадські українці — особи українського походження, які народились в Канаді або прибули до неї та мають статус резидента чи громадянина країни.

Канадські українці (за даними 2016 року)Statistic Canada 2016 Census — 11-та за чисельністю мовно-етнічна група — 1 359 660 осіб.

Канада — третя країна за кількістю етнічних українців (після України та Російської Федерації). Українці — найбільша слов'янська діаспора на території Канади.

На Сході Канади живе більше українців (в абсолютних цифрах) ніж на Заході. Однак, оскільки українці Західної Канади проживають більш компактно та у відсотковому відношенні їх значно більше, то їхній вплив на політичне і культурне життя заходу країни значніший.

Важливу роль у вихованні української молоді в Канаді відіграє Пласт - українська скауться організація, яка діє в країні з 1948 року. Осередки Пласту працюють у семи містах Канади а також створено групу у Ванкувері. Організація проводить табори, виховні програми та культурні заходи для української громади.https://plast.global/countries/kanada/

Історія

Переселення Як засвідчують архівні матеріали, окремі українці прибули до Канади у перших десятиріччях 19 століття, зокрема як вояки найманих швейцарських загонів, щоб захищати канадські володіння від наступу американців під час Англо-американської війни 1812 року. Одначе до 1891 поява переселенців з України мала поодинокий, епізодичний характер, тому їх поглинуло чуже середовище. Масове переселення українців до Канади розпочалося наприкінці 19 століття, коли канадський уряд активно заохочував широкомасштабну еміграцію з Південної, Центральної та Східної Європи.

Перші українці в Канаді, Іван Пилипів і Василь Єлиняк, родом із села Небилів (нині Рожнятівського району Івано-Франківської області; їм там встановлено пам'ятник) прибули до Канади пароплавом «Орегон» 19 вересня 1891127 років тому до Канади приїхали перші переселенці з України. Тепер українці в канадському уряді, хокеї та кіно / Бабель, 19 вересня 2018. З їхнім прибуттям розпочався потік українських іммігрантів на незаймані землі Канади. Ці два українські піонери 1892 посприяли переселенню в Канаду кількох сімей із України, які створили перше й найбільше поселення українців у Канаді в Една-Стар у нинішній канадській провінції Альберта.

Ініціатором масової міграції українців до Канади вважають Йосипа Олеськова, відомого популяризатора еміграції з Галичини і Буковини наприкінці 1890-х років. 1895 він відвідав Канаду і був захоплений її можливостями для розвитку сільського господарства. Його публічні лекції та брошури «Про вільні землі», «О еміграції» заохотили багатьох селян, переважно з Галичини, Буковини, Закарпаття, до виїзду на цілинні простори Канади. Перша хвиля масової імміграції тривала до 1914 (початку Першої світової війни). Охопивши близько 170 тис. осіб, вона започаткувала формування української етнічної групи в Канаді та канадського регіонального варіанта української мови.

Хвилі еміграції/імміграції 1812-1890-ті — період поодинокої епізодичної імміграції українців; 1891—1914 — «перша хвиля» масової трудової імміграції та початок формування української етнічної групи; 1920—1941 — «друга хвиля» масової трудової імміграції та консолідація етнічної групи; 1950—1960 — «третя хвиля» імміграції з переміщених осіб; 1960—1991 — розвиток української етнічної групи Канади в умовах відсутності поповнень з України.

У першій хвилі еміграції переважали соціально-економічні мотиви, у другій спостерігалося поєднання соціально-економічних і політичних причин, у третій — домінування політичних мотивів.

Чисельність українців у КанадіКабузан В. М. Украинцы в мире — динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год. формирование этнических и политических границ украинского этноса. Москва, 2006Численность и удельный вес украинцев в Канаде и в провинции Онтарио, 1901—2011 гг. / Завьялов А. В. Социальная адаптация украинских иммигрантов: монография / А. В. Завьялов. — Иркутск: Изд-во ИГУ, 2017. — 179 с. 1911 — 75 тис. 1921 — 107 тис. 1931 — 225 тис. 1941 — 306 тис. 1951 — 395 тис. 1961 — 473 тис. 1981 — 530 тис. (754 тис. включно з особами змішаного походження) 1986 — 420 тис. (961 тис.) 2006 — 301 тис. (1209 тис.) 2016 — 274 тис. (1359 тис.) 

Піонерський період Наприкінці XIX століття уряд Канади практично безкоштовно роздавав іммігрантам «гомстеди» (земельні наділи) для заселення канадських степів — головною умовою було розпочати господарювання на землі за три роки. Саме тоді канадський міністр внутрішніх справ Сіфтон (1897—1903) розгорнув на західноукраїнських землях активну агітацію за переселення до Канади, сподіваючись таким чином вирішити проблему освоєння дикого Заходу. Українські іммігранти до Канади переважно були землеробами, вони відгукнулися на канадську пропаганду і селилися громадами в цілинному поясі степових провінцій Альберти, Саскачевану й Манітоби.

Хоч Канадські прерії часто порівнюють з українським степом, слід зауважити, що Галичина і Буковина належать до лісостепової зони, тому українці воліли селитися поблизу Едмонтона та Вінніпега. Своїм компактним поселенням українці намагалися створити зручне культурне середовище і посприяти родинним зв'язкам. Нині райони на схід і на північний схід Едмонтону визнано провінційним урядом Альберти як екомузей «Kalyna Country» («калиновий край»).

Для українського піонера було важливим те, що в Канаді була приватна власність на землю в той час, коли в Австро-Угорщині доводилося платити навіть за збирання деревини на власній ділянці, зокрема на будівництво будинків та їхнє опалення.

Третя хвиля Під час «третьої хвилі» імміграції за часів Другої світової війни соціальний склад української діаспори змінився і українці намагалися оселитися у великих містах Східної Канади: у Торонто та Монреалі.

Інтернування

У 1914—1921 внаслідок істерії Першої світової війни уряд Канади визнав українців-іммігрантів з австро-угорським громадянством «іноземцями ворожої національності» (). Класифікація, легалізована Актом Воєнного Часу () 1914 року дозволила канадському уряду вимагати від означеної категорії населення реєстрації у відповідних федеральних державних органах.

Близько 5000 українських чоловіків, а також деякі жінки і діти опинилися у спеціальних таборах для інтернованих і на примусових роботах. Хоча багато з переселенців були «звільнені» від роботи у приватних компаніях до 1917 року, інтернування тривало аж до 20 червня 1920 — майже через рік після того, як Канада підписала Версальський договір.

Нині у Канаді існує приблизно два десятки табличок і меморіалів, присвячених першим операціям з інтернування, зокрема кілька статуй. На основі рішення Законодавчого органу Манітоби вони були відкриті в місцях колишніх таборів інтернування у Національному парку Банф, Альберті, Спіріт-Лейк (Ла-Ферм), Квебеку і Капусказінгу, провінція Онтаріо. Більшість з них розміщено Українською асоціацією громадянських свобод (UCCLA) та її прихильниками. 24 серпня 2005 прем'єр-міністр Канади Пол Мартін визнав інтернування українців «темною главою» в історії Канади і пообіцяв виділити 2,5 мільйона доларів на освітні і пам'ятні заходи, хоча фінансування не було надано.

Еміграція з середини 1920-х

У 1920-х, зокрема з 1923, коли в Канадський імміграційний акт було внесено зміни, що дозволяли імміграцію з колишніх ворожих держав, розпочалася друга хвиля масової заробітчанської імміграції, що призвело до переселення приблизно 68 тисяч українців, головно з Галичини та Волині. Інтенсивна імміграція тривала до 1939 року і спричинила консолідацію української етнічної групи.

У 1947—1960 була третя хвиля імміграції, що здійснювалася передусім за рахунок переміщених осіб з таборів у Австрії та Західної Німеччині. Це були люди з усіх українських етнічних територій, але переважали емігранти із Західної України. Четверта хвиля імміграції почалася 1989 року коли виїзд з УРСР в інші країни на тимчасове або постійне проживання став цілком легальним.

За переписом населення 1981 близько 86 % канадців українського походження народилися у Канаді. Проте ця статистика дуже відносна: перші українські поселенці зареєструвалися під різними національними іменами (залежно від того, з якої держави вони прибули); при переписах змінювався підхід до визначення етнічності; надзвичайно важливою була проблема етнічної самовизначеності тощо.

За переписом 1931 у Канаді налічувалося 225 133 українці; за переписом 1981 — 529 615 канадців походило з етнічно однорідних українських родин та 225 365 осіб мали одного з батьків української національності. За переписом 1986 у Канаді мешкало 420 210 українців походженням з одноетнічних родин і 541 100 — з різноетнічних. До 1971 за чисельністю українці були четвертою етнічної групою у Канаді (після англійців, французів та німців). За переписом 2001 у країні проживає 1,071 млн українців із загальної кількості 29,639 млн жителів.

Особливості розселення

Сучасна українська етнічна група в Канаді не має суцільних поселень — так званих етнічних анклавів: канадські українці живуть уперемішку з іншими національностями по всій країні. Українські іммігранти першої хвилі поселилися переважно на західних цілинних просторах Канади — у провінціях Манітоба, Альберта, Саскачеван. Напередодні Другої світової війни близько 80 % українців жили в цих провінціях. Під час війни і після неї посилилося переміщення українців у зв'язку з інтенсивними процесами урбанізації на більш промисловий схід, зокрема в провінції Онтаріо та КвебекГеографическое распределение канадцев украинского происхождения, переписи 1901—2011 гг. / Завьялов А. В. Социальная адаптация украинских иммигрантов: монография / А. В. Завьялов. — Иркутск: Изд-во ИГУ, 2017. — 179 с..

Іммігранти третьої хвилі, з погляду соціально-економічного становища досить строкаті, переважно освічені, поселилися в містах індустріального Сходу, зокрема в провінції Онтаріо. За даними 1981 року, найбільше українців проживало в провінціях Альберта (136 710 одноетнічного походження і 53 075 змішаного) і Онтаріо (133 995 одноетнічного та 69 040 змішаного). Найбільше українців, за тим же переписом, були мешканцями Едмонтона (63 120 — одноетнічного походження та 21 445 — змішаного), Вінніпега (58 970 і 20 380 відповідно) та Торонто (50 705 і 21 025 відповідно). Перепис 2001 року зафіксував певні зміни в географії розселення українців.

Культура

Відрізані культурно і цивілізаційно від України, знаходячись по той бік залізної завіси Холодної війни канадські українці розвинули власну самобутню культуру, яку в Канаді зокрема репрезентують танцювальний колектив з Едмонтону Ансамбль Танцю «Черемош», музичний етноколектив з Манітоби Paris to Kyiv, гурти «Буря», Zirka, співачка Тереза Сокирка, музей просто неба у Альберті Село україноканадської культурної спадщини, у якому відтворено побут першої хвилі імміграції до Канади.

Культура україноканадців є невід'ємною частиною загальноканадської культури. Комедійна актриса Люба Гой, художник Вільям Курилик, письменниця Мирослава Косташ широко відомі за межами української громади.

Можливо, найважливіший на цей час внесок української громади в суспільне життя Канади — це концепція канадського мультикультуралізму, яку широко популяризовано лінгвістом-українцем Ярославом Рудницьким. Українцям вдалося переконати Королівську комісію з двомовності й двокультурності () відійти від концепції англо-французької двомовності, як такої, що применшує вплив інших громад на культурний розвиток Канади. Це вплинуло на проголошення Прем'єр-міністром П'єр Трюдо офіційної концепції багатокультурності. Також у західній Канаді з'явилися перші після англійських і французьких українські двомовні програми у школах. Згодом інші громади скористалися соціальними досягненнями українців.

Мова

Після схвалення першого в Альберті шкільного законодавства про двомовні програми 1971 школи західної Канади пропонують навчання в українсько-англійських двомовних програмах. Подібні закони були впроваджені пізніше в Саскачевані та Манітобі.