Державний художньо-архітектурний палацово-парковий музей-заповідник «Павловськ»  — палацово-парковий ансамбль кінця XVIII — початку XIX століть, розташований в місті Павловську, сучасному передмісті Санкт-Петербурга.

Ядром палацово-паркового комплексу є Павловський палац, який був палацом для цілорічного проживання Російського імператора Павла I.

До палацу прилягає площа самого парку близько 600 га, з обох берегів річки Слов'янки, що робить його одним з найбільших ландшафтних парків в Європі. Палац та парк будувалися протягом 50 років трьома поколіннями архітекторів і оформлювачів: Чарлз Камерон, Вінченцо Бренна, Джакомо Кваренгі, Андрій Вороніхін, Карло Россі.

Павловський парк Павловський парк у складі Державного музею-заповідника «Павловськ» — один з найбільших пейзажних парків, як Росії, так і Європи (близько 600 га).

Композиція парку складається з 7 ландшафтних районів: «Припалацового», «Долини річки Слов'янки», «Великої зірки» з долиною ставків, «Старої Сільвії», «Нової Сільвії», «Парадного поля» і «Білої Берези». Окрасою парку є павільйони в стилі класицизм : «Храм Дружби», «Колонада Аполлона», «Вольєр», «Холодна лазня», «Кругла зала», «Рожевий павільйон», «Молочня», «Пиль-вежа»; меморіальні споруди: «Пам'ятник батькам», «Мавзолей чоловікові-благодійнику», мости над Слов'янкою, мармурова та бронзова скульптура доби бароко (початку XVIII ст.) і класицизму(кінця XVIII — початку XIX ст.). Колекція російської бронзової скульптури є складовою частиною в ансамблі «Старої Сільвії». Палацові приміщення і паркові павільйони будувалися і оформлялися з урахуванням навколишнього ландшафту.

Будівництво Будівництво палацу зайняло близько 50 років і відбувалося за три умовні етапи:

Заснування й планування заміської садиби архітектором Чарльзом Камероном 1782—1796 Перетворення садиби в імператорський палац з парками і парадними залами архітектором Вінченцо Бренна Художньо-оформлювальна обробка архітекторами Вороніхіним, Кварнегі, Россі, а також художником П'єтро Гонзага.

Російська дворянська садиба 1782—1796 років Павловський палац був закладений 25 травня 1782 року. Будівництво почалося на місці демонтованої дерев'яної будівлі «Паульлюст» (від нім. «Paullust» — букв. «Павлова втіха»), тому на початковому етапі палац скоріше був дворянською садибою з палацом, господарськими будівлями і парком. Керував роботами британський за походженням архітектор Чарльз Камерон, який постійно конфліктував з Павлом I з щодо архітектурних питань (через агресивне втручання Павла в проекти і їх реалізацію. Спадкоємець російського престолу звик керувати, а не підкорятися). Будівництво все ж велося швидкими темпами і восени 1782 року з'явилися головний палац і бічні галереї.

Імператорська резиденція Після коронації в 1796 році імператор продовжував наполягати на збільшенні розмірів палацу, тому палац був перебудований і розширений, аби додати йому більшої величності й парадності. У цей час відповідальним за будівництво був призначений помічник Камерона італійський архітектор Вінченцо Бренна.

Палацово-парковий ансамбль Центральний (Припалацовий) район

Територія навколо палацу, виконана в регулярному стилі з чітким малюнком доріг, клумб, стриженими деревами та чагарниками. Біля палацу, між південним корпусом і річкою, розташовується так званий «Власний сад», розбитий Ч. Камероном та Ф. Віоле в 1801—1803. Його добре оглянути з вікон «особистих кімнат» імператриці. Садок нерозривно пов'язаний з палацовими приміщеннями, балконами, терасами і сходами. Виконаний в характері невеликих французько-голландських садів, з чітким геометричним плануванням, квітковими партерами, що нагадують барвисті килими. Його доповнюють стрижені липи, пірамідальні тополі, мармурові статуї, бюсти і вази.

Центральна алея підходить до «Павільйону трьох грацій» (1800, архітектор Ч. Камерон, скульптор П. Тріскорні). Павільйон має вигляд стрункого 16-колонного античного портика іонічного ордену. У 1803 році в павільйоні встановлено групу «Три грації», виготовлену з однієї брили мармуру.

Потрійна липова алея з протилежного фасаду палацу — веде від палацового двору до парадного поля.

На південь по ходу — павільйон «Вольєр», побудований в 1782 році у класичному стилі архітектором Ч. Камероном. Висока центральна зала, увінчана куполом, поєднується критими доричними колонадами з бічними приміщеннями. Карниз і купол були розписані Йоганном Рудольфом та Іваном Івановим під керівництвом В. Бренна. У вольєрі було встановлено привезену з Італії статую богині квітів Флори, в галереях жили екзотичні птахи. У 1818 році Марія Федорівна випустила на волю птахів, і «Вольєр» став квіткової оранжереєю. У 1863 році перед вольєром був виритий ставок, який прикрасили статуєю «Венери Калліпіги» в центрі на острівці. У 1871 році в інтер'єрі «Вольєра» з'явився арабесковий розпис. «Вольєр» постраждав під час війни і був відреставрований в 1968 році як парковий павільйон.

Далі по алеї — «Павільйон Россі», побудований в 1913 року за давнім, нереалізованим проектом архітектора Карла Россі, який розробив його в 1816 році. Павільйон є напівкруглою альтанкою з колонами і півкуполом. У центр — пам'ятник імператриці Марії Федорівні, відлитий в 1914 році скульптором В. Беклемішевим.

По алеї на північ розташований «Молочний будиночок», побудований в кінці 1782 року архітектором Ч. Камероном) в наслідування альпійських сільських будівель. Його стіни були складені з каменю без тинькування, дах — з соломи. Це була гра в сільську простоту, що йшла від Малого Тріаному парку Версаль. Всередині було три кімнати. В одній тримали корів рідкісних порід, друга — кімната для гостей, в третій проводилося перероблення молока. До кінця XVIII століття, коли значно збільшилося поголів'я корів, виникла необхідність у будівництві «Ферми» на нових територіях парку і «Молочня» перетворилася на парковий павільйон.

Долина річки Слов'янки

Парк в районі долини річки Слов'янки був переоформлений за проектом Ч. Камерона в пейзажному стилі.

У 1782—1783 році на березі Слов'янки за проектом Ч. Камерона була зведена «Колонада Аполлона» — святилище грецького бога Сонця і покровителя мистецтв у вигляді подвійного кільця доричних колон з копією статуї Аполлона Бельведерського посередині.

Павільйон «Храм дружби» (1780—1782) був задуманий, як дар Катерині II за павловські землі. Архітектор Ч. Камерон спроектував храм-ротонду, охоплену кільцем канельованих колон доричного ордена і поставлену на півострові, утвореному заломом річки. Спочатку в Храмі знаходилась велика мармурова статуя Катерини II, але в 1791 році її подарували графу І. Г. Чернишову і в 1792 році встановили алебастрову фігуру імператриці в образі Церери. «Храм Дружби» передбачалося використовувати для сніданків та вечер в парку, тому на протилежному березі Слов'янки була побудована кухня у вигляді сільського будиночка (розібрана на початку XIX століття).

Навпроти «Храму дружби», біля «Круглого озера», в 1786—1787 роках був споруджений штучний водоспад «Великий Каскад» за проектом Ч. Камерона. У 1792 році В. Бренна надбудував над ним декорацію у вигляді стіни з балюстрадою і вазами. Каскад перестав діяти в 1850 році через руйнування водопроводу, що значно збідніло образ пейзажного парку.

На межі з Новою Сільвією знаходиться «Пиль-вежа» — павільйон, створений на місці «Пиляльних млинів» в 1797 році архітектором В. Бренна. Кругла споруда з солом'яним дахом була розписана художником-декоратором П. Гонзага у вигляді напівзруйнованої будівлі. Чавунними сходами можна було піднятися до кімнати другого поверху, де полюбляла бувати Марія Федорівна.

У 1799 році між колонадою Аполлона і Храмом дружби з'явився павільйон «Холодна ванна», або «Холодна лазня» — літня мильня, що слугувала місцем загартовування Павла I, побудована Ч . Камероном у вигляді ротонди з куполом, в якій знаходився «Круглий зал» з басейном та фонтаном та прямокутна роздягальня. Павільйон відокремлений від Великого палацу «Мостом Кентаврів» (1799, архітектор В. Бренна) з мармуровими фігурами кентаврів, скопійованих з римських скульптур II століття. Поруч з цим місцем у 1787 році Марія Федорівна започаткувала «Родинний гай», де з нагоди важливих сімейних подій садили дерево, прив'язуючи до нього табличку. Всі таблички було знято після революції 1917 року.

Стара Сільвія

Район «Старої Сільвії» на «Дванадцяти доріжках» спроектований на початку 1790-х років архітектором В. Бренна. Центром композиції є майданчик зі статуєю Аполлона Бельведерського. Від неї розходиться дванадцять доріжок, між якими знаходяться дванадцять скульптур: Венера Калліпіга (або «Гарнозада», богиня любові й краси), Флора (богиня кольорів), Меркурій (вісник богів), Евтерпа (муза ліричної поезії), Мельпомена (муза трагедії), Талія (муза комедії), Терпсіхора (муза танцю), Ерато (муза любовної поезії), Полігімнія (муза гімнів і красномовства), Калліопа (муза епічної поезії та пісень), Кліо (муза історії) і Уранія (муза астрономії). Кожна з дванадцяти доріжок закінчується павільйоном або скульптурою, пов'язаною зі статуєю центрального майданчика.

Перспективу однієї з 12 доріжок замикає «Пам'ятник батькам», побудований в 1786 році архітектором Ч. Камероном. Спочатку це був павільйон пам'яті сестри Марії Федорівни — Фредеріки. Але протягом кількох років помирають ще декілька родичів імператриці: її сестра Єлизавета, брат герцог Карл, її батько герцог Вюртембергський Фрідріх Євген, а потім і її матір, герцогиня Фредеріка-Софія-Доротея. 1807 року російському скульпторові І. П. Мартосу була замовлена мармурова скульптурна композиція і павільйон перетворився на «Пам'ятник батькам» Несін В., Сауткіна Г. Павловськ Імператорський і Великокнязівський 1777—1917. — Санкт-Петербург, 1996 р. .

Нова Сільвія

Цей район був створений в 1799—1800 роках архітектором В. Тлінній); він зберіг характер великого густого лісу.

З 1806 по 1819 роки в цьому затишному районі провадилося будівництво пам'ятника-мавзолею на згадку про Павла I. У конкурсі на найкращий проект переміг архітектор Ж. Ф. Тома де Томон). «Мавзолей чоловікові-благодійнику» має вигляд грецького античного храму з чотирьох доричних колон з червоного граніту, що стоять на гранітному подіумі й підтримують фронтон з написом: «Чоловікові-Благодійнику». Усередині храму знаходиться скульптурний монумент, створений І. П. Мартосом, який зображає царствену жінку, що оплакує урну з прахом. На п'єдесталі зображено родину імператора Олександра I.

У «Новій Сільвії», на межі парку була встановлена колона «Кінець світу», створена в 1783 році архітектором Ч. Камероном). Це іонічна колона з рожевого олонецького мармуру. Слова «Кінець світу» у XVIII столітті слугували позначкою межі, кордону, де закінчувалися землі одного володаря і починалися володіння іншого.

Велика Зірка

У проектуванні району «Великої Зірки» (або «Нового саду») архітектор В. Бренна використовував застосовану в районі «Стара Сільвія» систему доріжок-променів. що розходяться від центрального майданчика, кожна з яких мала свою назву: «Доріжка Червоного Сонця», «Багатого поля», «Зеленої жінки», «Слов'янська доріжка», «Старого Шале», «Красного молодця», «Дружня», «Грибна», «Молодого нареченого», «Красного пагорба», «Водопровідна». Район призначався для прогулянок на конях.

На центральному майданчику в 1799—1800 роках архітектор В. Бренна будує «Круглу залу» (або «Музичний салон») — прямокутний павільйон з портиками на бічних фасадах і апсидами на торцях. Він служив для музичних і танцювальних вечорів. У східній частині району в 1798 році було викопано кілька ставків, у тому числі «Ставок Венери» з «Островом кохання» (або «Острів заворожених»), створеним П. Гонзаго .