Цивілізація та перші держави виникли в Єгипті вже за 5000 років.

Давні часи

Історія Єгипту починається з ери палеоліту. В ті часи долина Нілу зовсім була не схожа на нинішню: до самої дельти це було суцільне болото, води річки покривали практично всю долину, клімат був значно вологішим, ніж зараз. Наприкінці палеоліту клімат почав змінюватися і русло Нілу набуло сучасних обрисів. У зв'язку з повільним, але постійним поширенням пустелі на прикордонні райони населення почало концентруватися уздовж родючих берегів річки.

В епоху неоліту, початком якого є десяте тисячоліття до н. е., там вже проживали два народи різного походження: один належав до африканської раси і прийшов з центру Африки; другий — до середземноморської раси і походив з Центральної Азії. Існує припущення, що була ще й третя група населення — вихідці з легендарної Атлантиди, які прийшли в долину Нілу через Лівію. Так сформувалися дві цивілізації: перша — Мерімда — на Півночі країни в дельті, яка заснувала перші міста; друга — на Півдні з головним містом Тасом.

Верхній і Нижній Єгипет Близько 3100 року до н. е. виникли дві розвинені державні утворення: Верхній Єгипет (у долині Нілу) і Нижній Єгипет (у дельті Нілу), які змагалися між собою за першість. Об'єднання цих утворень в одне приписують легендарному цареві Менесу, який започаткував першу з тридцяти однієї династії, які змінювали одна одну на єгипетському троні аж до 332 року до н. е., коли вони були переможені Олександром Великим.

Період найбільшого розвитку стародавнього Єгипту поділяють на три етапи: Старе Царство, Середнє Царство і Нове Царство, які розділяються перехідними періодами.

Старе Царство (XXVII—XXII століття до н. е.)

Період під назвою «Старе царство» починається приблизно з 3400 року до н. е. Багато вчених вважають цей період найвеличнішим в єгипетській історії. Його називають ще Мемфіським царством, тому що столиця була перенесена з Абідоса. Саме в цей початковий період історії Єгипту затвердилися перші цивільні та релігійні закони, встановилися канони мистецтва і зародилася писемність. Найвеличнішим фараоном цієї епохи був Зосер — засновник III династії. При ньому був споруджений перший гігантський кам'яний монумент Єгипту — східчаста піраміда в Саккара. Він же заснував посаду першого міністра (візира) в своїй адміністрації, яка згодом розширилася, і ієрархія, відповідно, ускладнилася. Зосер вів також численні війни з Нубією вище першого нільського порога та з Синаєм.

За засновника IV династії Снефру почалося будівництво пірамід з гладкими стінами. Але у відношенні пишності архітектоніки три інші фараони цієї династії перевершили Снефру: Хеопс, Хефрен і Микерін створили відомий заупокійний ансамбль у Ґізі. На жаль, про цих фараонів мало що відомо, ми знаємо лише про кілька воєнних походів Хеопса в Синай.

V династія називалася «геліополійською», тому що вона походила з міста Геліополя, і її перші три фараони були за легендою зачаті дружиною жерця бога Ра від самого бога. З того часу всі фараони стали називатися «Синами Ра». Тексти Пірамід підписуються цим іменем. Найпомітнішою фігурою VI і останньої династії Древнього царства був Пепі II, який правив довше всіх в історії Єгипту: він зайняв трон у 6 років і перебував на ньому 94 роки. Але наприкінці його царювання центральна влада ослабла і потрапила до рук монархів (феодальних князів). Потім почався перший перехідний період: проміжок часу від VII династії (близько 2180 року до н. е.) до початку XI династії (близько 2130 року до н. е.). Це тривалий неспокійний період, коли Єгипет неодноразово ставав жертвою анархії і соціальних потрясінь.

Середнє Царство (XXI—XVIII століття до н. е.) Середнє царство починається з 2060 року до н. е., з кінця XI династії. Фараон Ментухотеп I, спираючись на єгипетські правлячі класи, відновив владу над Нижнім Єгиптом. Під час царювання його спадкоємців — Ментухотепа II і Ментухотепа III — оживилася торгівля, відкривалися торговельні шляхи до Червоного моря і відновилася політика експансії стосовно Нубії.

2000 року до н. е. з'явилася XII династія, одна із славнозвісних і могутніх династій в історії Єгипту. Її засновник Аменемхет I встановив культ Амона і звів його в ранг головного божества. Він був талановитим правителем, за якого Єгипет переживав черговий період розквіту. Що стосується зовнішньої політики, Аменемхет розширив кордони Єгипту до центру Нубії, наблизивши до Короско, і розв'язав війну проти Лівії. Трон успадкував його син Сесостріс І. Він поповнив свої володіння золотими рудниками Уаді Аллаки. Щоб закріпити продовження династії, він зійшов на трон разом зі своїм старшим сином.

Про його спадкоємців — Аменемхета II і Сесостріса II — є дуже мало відомостей. Відомо тільки, що вони встановили торговельні зв'язки з Фінікією. Сесостріс III, спадкоємець Аменемхета III, був одним з найвідоміших правителів Єгипту. Він здійснив чотири воєнних походи проти Нубії, перетворив її на колонію, а потім просунувся до Палестини і наказав збудувати численні фортеці уздовж кордону з Суданом. В ту епоху бурхливо розвивалася культура, з'явилися знамениті літературні твори, такі як Книга двох шляхів і Завіти Аменемхета.

XII династія завершує епоху Середнього царства; почався другий перехідний період, який на сьогоднішній день залишається найменш дослідженим. Він характеризується вторгненням інородців семітської раси, які прийшли зі сходу дельти Нілу. Вони захопили родючі долини дельти і спорудили місто Аварис, яке стало їхньою столицею. Гіксоси окупували Єгипет приблизно упродовж століття. Потім фіванські князі об'єдналися з іншими династіями Верхнього Єгипту і розбили армію загарбників.

Війна за незалежність закінчилася в 1622 році до н. е. під керівництвом Ахмоса, засновника XVIII династії, який переслідував ворогів до південних кордонів Палестини і об'єднав весь Єгипет під своїм пануванням.

Нове Царство (XVI—XI століття до н. е.)

Початок Нового царства датується приблизно 1580 роком до н. е. Це період воєнної могутності, спрямованої не стільки на оборону, скільки на завоювання, це також вершина розквіту мистецтва і культури. Фіви залишалися столицею, а жерці бога Амона були найвпливовішими. Спадкоємці Ахмоса — Тутмос I і Тутмос II — займалися насамперед воєнними походами. Зміни настали під час царювання Хатшепсут, яка оголосила себе регенткою після усунення з трону свого племінника Тутмоса III і керувала одноосібно протягом 22 років, носила накладну бороду й чоловічий одяг. Період царювання Хатшепсут спокійніший у воєнному відношенні, багатий на події в галузі мистецтва: при ній, наприклад, було створено архітектурний шедевр поховального ансамблю в Дейр-ель-Бахарі.

Після смерті своєї тітки Тутмос III повернувся на трон, і першою його справою стала ліквідація імені узурпаторші на всіх монументах. Його царювання тривало 34 роки, це був період найвищого розквіту Єгипту. Він провів 17 військових походів в Азію, в результаті яких імперія Мітанні була остаточно розгромлена. Його блискучі перемоги при Кадеші, Мегіддо, Кархемиші стали знаменитими. Наприкінці свого царювання Тутмос III дійшов до четвертого порогу Нілу і розсунув кордони Єгипту від Напати в Нубії (сучасний Джебел Баркал) до Євфрату.

У 1372 році до н. е. на трон зійшов Аменхотеп IV Ехнатон, який прославився в історії не лише як цар-поет, але також як цар-єретик. Стурбований могутністю жерців Амона, які практично створили державу в державі, він заснував замість культу Амона культ Атона — сонячного диска. Потім він закрив храми, прогнав жерців, залишив Фіви і заснував нову столицю Ахет-Атон («Обрій Атона», нині Тель-ель-Амарна).

Після його смерті цей культ перестав існувати. Корона перейшла до зовсім юного Тутанхатона, який не без впливу красуні Нефертіті («Красуня, яка йде сюди») — повернувся у Фіви, відродив культ Амона і прийняв ім'я Тутанхамон. Помер у 18 років через важку хворобу, увійшов в історію завдяки сенсаційному відкриттю його гробниці в 1922 році Говардом Картером. Тим часом, у Єгипті знову почалася анархія і влада перейшла до рук військових: Хоремхеб, Рамзес I (професійний воїн), Сеті I, який відновив політику завоювань на Сході, і нарешті, Рамсес II, названий Рамсесом Великим, котрий доклав усіх зусіль, щоб перемогти армію хетів. Він зупинив їхнє просування в Кадеші під час епічного бою, в якому не зрозуміло було, хто переміг, тому що не залишилося ні переможців, ні переможених.

Після смерті Рамзеса престол успадкував його син Минептах, при якому почався занепад Єгипетської імперії.

Третій перехідний період починається після приходу в 1085 році до н. е. XXI династії, яка заснувала столицю в Танісі.

Пізній період (Х століття — 31 рік до н. е.) Влада в країні перейшла до рук лівійських династій, а пізніше — ефіопських; столиця була перенесена в Непату, у Судан. Після цього настала епоха Саїтської династії. У 524 році до н. е. за часів XXVII династії перси вперше перемогли єгиптян. У 332 році до н. е. єгиптяни покликали на допомогу Олександра Великого, якого зустріли як визволителя і луксорський оракул проголосив його «Сином Ра». Він заснував нове місто — Александрію, яке швидко стало культурним центром усього античного світу. Після смерті Александра його скляна гробниця була в місті протягом кількох віків.

Греко-римський період

Після смерті Александра Македонського до влади прийшла династія Птолемеїв, засновником якої став Птолемей Сотер — діадох Александра. У культурі Єгипту перемішалися елементи еллінської та давньоєгипетської традицій. Останньою царицею з цієї династії була Клеопатра VII, пов'язана спершу з Цезарем, а пізніше — дружина Марка Антонія. Після поразки її армії, яку розбив у 31 році до н. е. Октавіан Август, Єгипет став провінцією Римської імперії. Це підтверджується чисельними і новими археологічними знахідками, як то знайдені польськими археологами в 2024 році папіруси зі списками давньоримських військовихPolish archaeologists discover papyruses containing a list of Roman centurions at Berenike. // By Leman Altuntaş. 23 May 2024Археологи знайшли унікальний доказ присутності римських військових у Єгипті. 23.05.2024, 21:01.

Згодом країна, яка була відома як «житниця Риму», занепала. Після поділу Римської імперії у 395 році н. е. увійшла до складу Східноримської (Візантійської імперії).

Середньовіччя

У 641 році н. е. Єгипет завоювали араби. Його християнські мешканці (копти) поступово культурно та релігійно асимілювалися.

969 року, після кількох невдалих спроб, Єгипет було завойовано Фатімідським халіфатом. Новозбудоване місто Каїр стало новою столицею халіфату. У Х-ХІІ століттях Єгипет досяг піку розквіту за часів династії Фатимідів. Однак, протягом ХІІ століття держава Фатімідів деградувала.

Остаточно край її існуванню поклав Салах ад-Дін, фактичний засновник династії Аюбідів (1171—1250). Останнім Аюбідом на чолі Єгипту став Муаззам Туран-шах, онук Аль-Каміля, котрий у свою чергу доводився небожем Салах ад-Дінові. Після повалення Муаззама і захоплення влади в Каїрі мамлюками (1250 року) територією сучасного Єгипту керувала династія бахрітів. 1382 року їх змінила династія бурджитів.

У 1517 році султан Селім завоював Єгипет і приєднав його до Османської імперії.

Новий час

У 1798—1800 роках Єгипет опинився під французькою окупацією. Після відступу французів в країні розпочалася громадянська війна. Переміг у ній командувач загону вояків-албанців Мухаммед Алі. Талановитий воєначальник і хитрий дипломат, він почав з того, що зменшив податки і за підтримки єгиптян домігся призначення себе османським намісником. Запросивши до себе на учту дві тисячі найвпливовіших мамлюків, він усіх їх холоднокровно перебив. Британців, які захопили Александрію, Мухаммед Алі змусив забратися геть. Після знищення мамлюків, які ще залишалися живими, його влада над країною стала беззаперечною.