Виши́ва́нка — новітня назва народної руської (української та білоруської) сорочки, прикрашеної орнаментованою вишивкою. Важлива складова українського національного вбрання. Поділяється на жіночі й чоловічі сорочки. Має спільне походження з вишитими сорочками слов'янських народів Східної та Центральної Європи. Від часів середньовіччя традиційно носилася як повсякденний та святковий одяг. З XX століття носиться окремо, разом з костюмом, як святковий, патріотичний та культовий одяг. Традиційна вишивка сорочок має оберегове значення й різниться залежно від регіону. Традиційні назви — соро́чка, ви́шита соро́чка, виши́вана соро́чка.

Назва Історично слово «вишиванка» вживалося в значенні вишиваного предмета, вишитої сорочкиВишиванка в Словнику української мови в 11 томах або вишивки. В сучасному значенні наголос у слові можливий як на другий, так і на третій склад.

В Україні існували всі назви спіднього одягу слов'ян: сорочка, кошуля, рубашка. Л. Нідерле вважає, що в давні часи слов'яни носили довгі сорочки (рубища), але вже в кін. 1 тис. н. е. носили також і короткі сорочки — властиво «сорочки». Таку сорочку зображено на бронзовій фігурі з могили на Полтавщині та на срібній фігурі з могили на Київщині. В подібні сорочки вдягнені скоморохи на фресках Софіївського собору в Києві. В сербів та хорватів відома назва — кошуля, в поляків — кошуля, в білорусів — кошуля, в чехів — рубашка та кошуля. В чоловічих сорочках 14-17 ст. комір називався ожерелям (жерелами) або сорочкою, він був пишно прикрашений і прищіпався. Тунікоподібну сорочку чоловіки носили у всіх місцевостях України крім Волині та Полісся. В Білорусі такі сорочки траплялися рідко. Сорочка «з уставками» характерна для України, а також Білорусі, Польщі, Чехії. Називається цей тип сорочок в Білорусі кивняровкою або кошулею, в той же час як тунікоподібна сорочка називається тут — сорочка. В Росії цей тип чоловічої сорочки не зустрічається взагалі. «Стрілкова» чоловіча сорочка була мало поширена в Україні, відома вона також в Білорусі, більш характерним цей тип сорочки є для балтійських країн, а також для Польщі. В Україні було відоме полотно під назвою «рубь». «В с. Макарів сорочку з тонкого лляного полотна називали „пониток“, а з товстого лляного чи конопляного — „рубаха“».

На Поділлі рубашкою називали сорочку гіршої якості.

Історія

Попередники Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва на території України існує з часів енеоліту. Стародавні історики, в тому числі Геродот, стверджували, що у могилах перших століть нашої ери були знайдені залишки вовняного одягу, прикрашеного багатоколірними вишивками. У Мартинівському скарбі на Черкащині знайдені срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VI століттям, вказують на подібність одягу і вишивки українського народного костюма середньовіччя і нового часу. Скіфи були обізнані у мистецтві вишивки. Кілька уцілілих фрагментів тканих виробів свідчать, що одяг декорували орнаментами, виконаними технікою стьобання. Найкраще збережені клаптики тканини з Рижанівського кургану мають візерунок у вигляді восьмипелюсткової розеткиІсторія українського мистецтва: у 5 т. Т. 1. Мистецтво первісної доби та стародавнього світу / ред.: Р. Михайлова, Р. Забашта; НАН України, Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. — К., 2008. — С. 194. — 709 c. — ISBN 978-966-02-4914-1.. Вишиті сорочки існували також і за часів Київської Русі, що підтверджено літописами, а також зображеннями на фресках Софійського собору у Києві. У XVII ст. вишивка збагатилася рослинним орнаментом. З XVII-XVIII ст. до сьогодні збереглася достатня кількість оригінальних пам'яток народної вишивкиЩербина Е. Б. Українська народна вишивка і її терміносистеми // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архитектура. — 2010. — № 1. — С. 79..

Козацька вишиванка

До знищення козацтва та пов'язаного з ним занепаду українського національного одягу, вишиванки козаків шилися шовком з додаванням золотої та срібної нитки. Такі ж сорочки в козацьку добу носили міщани і купці. Шиття шовком, золотом та сріблом, гарусом відтворювало рослинні форми орнаменту. Але в цьому виді українського шиття рослинні форми пристосовані до прийомів орнаменту.

«…13 хусток ріжних і вишиваних, 12 сорочок різних, так зі золотом як вишиваних так і простих… По цьому списку найбільше з біля було сорочок, в обох рубриках 87, це свідчить про велику заможність купця Афендика.» (Опис майна заможного львівського купця Афендика): «Не більше сотні років тому, ще коли в зв'язку з соціальними умовами національний одяг тримався в вищих соціальних станах суспільства, вишивку на полотні виконували кольоровим шовком з додаванням срібної та золотої нитки. Тепер ці матеріали можна зустріти в плахтах заможних козачок лівої сторони Дніпра. В одязі звичайного народу вишивки шовком виконуються дуже рідко.» (1874 p.)Отличительние черти южно-русской народной орнаментики Ф. К. Волков. Труды III Археологического Съезда в Киеве, в 1874 г. Киев, ст. 318—343

Вишивання шовком, срібною та золотою ниткою було характерне і для княжих часів.

«Відносно звичаю наших предків прикрашати одяг вишивкою, в літописі 1216 року згадується про вишитті опліччя сучасних руських воїнів. Ярослав Всеволодович перед початком липецької битви наказав своїм воїнам в будь-якому разі вбивати майбутніх полонених, навіть якщо їхні опліччя вишиті навіть золотом.»Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки. О. П. Косачева, Киев, 1876

До революції 1917 року

На межі 19 і 20 століть вишивана русько-українська чоловіча сорочка відривається від традиційного костюму, і починає носитися в поєднанні з європейським одягом. Провідну роль у започаткуванні моди вдягання вишиванки під піджак часто надають Іванові Франкові, який «відрізнявся од загалу своїм костюмом — вишиваною сорочкою серед пишних комірців і краваток».Єфремов С. Зі спогадів про І. Франка // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вст. ст. і приміт. М. Гнатюка. — Львів: Каменяр. 1997. — С. 223—229.

XX століття

Перший вибух моди на вишиті й народні сорочки у радянських республіках припав на 1920-ті і початок 1930-х, себто добу НЕПу та Коренізації, (в УРСР — Українізації). В УРСР вишиванки, як урочисту одежину, вдягали і партійні керівники, і прості люди. Загалом, мода на народні сорочки в радянських республіках не обов'язково мала український характер, на території РРФСР популярність набули перш за все косоворітки, за мотивами сільської російської чоловічої сорочки, часто без вишивки, навипуск, маючи розріз не посередині грудей, як в українських вишиванок, а отже й похилий комір Мода на косоворітки як повсякденний одяг тривала в РРФСР аж до Другої світової війни.

У березні 1953 року, після смерті Сталіна, за рішенням зборів своїх членів артіль «8 Березня» (нині — фабрика «Деснянка») входить до складу Української спілки художньо-промислових кооперативів. «Укрхудожпромспілка» задля масового виробництва на основі народної вкраїнської чоловічої сорочки розробила три типи сорочок: «українка» (з відкладним коміром, одноколірною вишивкою чи в гармонійному сполученні двох-трьох відтінків одного кольору), «гуцулка» (з багатоколірним геометричним візерунком із перевагою червоного кольору) та «чумачка» (з вишитою пазухою та низеньким комірцем-стійкою).Чоловічі вишиванки

Друге радянське піднесення популярності народних сорочок, не таке потужне як перше, але вже саме на українські вишиванки, припало на другу половину 1950-х років і початок 1960-х. Зазвичай це пов'язують з перебуванням на чолі Радянського Союзу Микити Хрущова (1953—1964), який полюбляв саме українські вишивані сорочки, та сам часто з'являвся на публіці одягнений у них, йому слідували і інші посадовці, вишиванка набула рис ділового одягу.

Із відходом з посади Микити Хрущова збігся і занепад популярності носіння вишитих сорочок, що тривав аж до доби відродження Незалежності. У період радянського застою вишиванка стала рішуче дисидентським та патріотично-українським одягом або ж просто елементом національного русько-вкраїнського сценічного вбрання.

У радянські часи існували міфи навколо української вишивки. В СРСР українську вишиванку найчастіше подавали лише як «народний костюм», намагаючись прибрати її національне та культурне значення. Серед поширених міфів — твердження, що вишиванки носили лише на свята або що вони були схожими на російські сорочки. Також радянська пропаганда замовчувала переслідування людей, які носили вишиванки як символ української ідентичності.

У Центрі протидії дезінформації (ЦПД) пояснили, що українська вишивка має власні орнаменти, символіку та регіональні особливості. Наприклад, традиційні вишиванки найчастіше містили геометричні узори, а чорний колір у деяких регіонах використовували навіть у святковому одязі. Вишиванки були частиною повсякденного життя українців, а не лише святковим одягом.

Незалежна доба

З наближенням відродження Незалежності України вишиванка почала рішуче повертати свою загальнонародність. Як чоловічі, так і жіночі варіяції на тему традиційних вишиванок нині поширені на мітингах, урочистих та молодіжних заходах, посіли своє місце у весільній моді.

Вишиванка стала дрес-кодом чи й безкоштовною перепусткою до певних молодіжних тусівок та дискотек, особливо присвячених державним святам.

У наш час унікальним явищем є святкування Дня української вишиванки, що переросло у Всесвітній день вишиванки, який віднедавна відзначають у третій четвер травня.

Окремим явищем повстали вишиванкові ходи наприкінці 2000-х, коли, не прив'язуючись до існуючих свят, однієї вишиванки стало достатньо як причини організації масової зустрічі. Подібні святкові прогулянки з українськими піснями, музикою, патріотичними гаслами найбільшу поширеність набули серед молоді 17-20 років, і регулярно відбуваються в багатьох містах України.

Вишиванкою в переносному значенні називають також і вишиваний візерунок в українському стилі. 2012 року в Луганському відбулися 2 розваги «З вишиванкою в дорозі», коли луганці розмальовували пішохідну плитку в український візерунок.http://e-donbas.org/node/1269

Російсько-українська війна, а особливо широке вторгнення Росії в 2022 році, зумовили хвилю авторських переосмислень народної символіки. Неодноразово майстри вишивальництва зображають знакові події та поняття війни в формі візерунків на сорочках.

Традиційна українська сорочка

Основними рисами традиційної української сорочки є білий колір, розріз пазухи по середині, крій «до уставки», вишивка. Різниця між сорочками різних суспільних станів була не в крою, а в матеріалі та оздобленні. Так сорочки виготовляли з лляного полотна, плоскінного або матірки. Вищі стани суспільства (шляхта та козаки) шили сорочки також з кисеї (серпанку) або шовку. Сорочка до уставки (зі зборами) була міщанською (шляхетською), та переважала на усій лівобережній Україні, а також на Волині, на Поліссі, на Поділлі, на Лемківщині. Сорочка цього покрою поширена також і в білорусів. Чоловіча сорочка з поликами, зборами та відкладним коміром притаманна також полякам (кошуля) і чехам.

Для жінок як правило використовувалася для пошиття сорочок плоскінна двадцятка. Лляне полотно вважалося кращим за якістю. Якщо сорочка мала підточку, то вона могла шитися з грубшого полотна — з матірки. Грубе матірчате полотно під назвою «кожух» вживалося для пошиття чоловічих сорочок на Дніпропетровщині. Козаки використовували для пошиття сорочок і привозне полотно, а також серпанок і шовк.

Сорочка міщан