Буськ (Бужеськ, Бужськ, Бузьк) — місто в Україні, центр громади в Золочівському районі Львівської області.
Географія Відстань до обласного центру становить 51 км, що проходить автошляхами місцевого та міжнародного значення . Відстань до найближчої залізничної станції Красне становить 5 км. Клімат У Буську клімат помірно теплий. Середня температура повітря — 9.0 °C. Середньорічна норма опадів – 785 мм.
Походження назви Основна теорія Назва міста є однією із найпродуктивніших словотвірних моделей творення топонімів слов'яно-руського часу, що водночас є непрямим свідченням її архаїки (порівняймо назви сусідніх та синхронних із Буськом укріплених поселень того часу: (сучасне Олесько), (сучасне Пліснесько), (Луцьк), (Турійськ). У літописах та історичних хроніках, починаючи з кінця XI ст., зафіксовано чимало фонетичних варіантів ойконіма: Боужьскъ, Бужьскъ, Бужскъ, Бускъ, Буско, Бусько, Бузьк. З точки зору етимології назва міста є відгідронімним суфіксальним утворенням від основи «Буг» (буг + ськ). Дослівна етимологія: «місто на Бузі» чи «бузьке місто». У Староукраїнській (руській) мові це звучало приблизно як «». Таким чином, на перших етапах творення ойконіма лексема «бужьсъкъ» сприймалася як прикметник (відад'єктивний субстантив) і лише згодом відкинула від себе факультативний іменник-додаток «городъ», ставши повноцінним міським топонімом. Цікаво, що за нормативними правилами української літературної мови сучасна назва міста мала б звучати як «Бузьк»: Бужеськ-Бужськ-Бузьк. До витворення сучасного фонетичного варіанту назви міста спричинилася інерція діалектного та розмовного мовлення (дисиміляція приголосних) і, можливо, вплив польської мови (Busk), а також той факт, що саме у такій автентичній мовній формі назва міста свого часу потрапила у офіційну адміністративну документацію.
Альтернативні теорії Народна етимологія (псевдоетимологія) пов'язує назву міста із діалектною назвою лелеки («бузьок», «бузько»), що зображений на міській геральдиці і з образом якого пов'язана легенда про заснування міста (в основі сюжету легенди оповідь про те, як лелека (бузьок), який кружляв у повітрі над густим лісом, начебто допоміг дружині Давида Ігоровича вибратися із боліт на суху горбисту місцевість, де князь звелів спорудити укріплення майбутнього міста — Буська).
Окремі дослідники, як-от Михайло Тихомиров, (головно на підставі етимологічно-лінгвістичних аналогій) співвідносять назву міста із іменем слов'янського вождя Божа. Коренем своїм це ім'я збігається з племінною назвою бужан.
Легенда про заснування Легенду про заснування міста увів у науковий ужиток галицький краєзнавець і публіцист Антоній Шнайдер. У 1866 році на сторінках львівської «Літературної газети» він друкує серію матеріалів «Міста і містечка в Галичині», серед яких була і краєзнавча праця «Місто Буськ — Венеція польська» (№ 44-48). З-поміж інших матеріалів Шнайдер вміщує у дописі легенду із начебто знайденого ним руського літопису під назвою «Пам'ятка отця Афанасія»:«Давид Ігорович, ще як Володимирський князь, виїхав разом з боярами оглянути межі свого князівства, щоб укріпити оборону його околиць. Змучений тривалою мандрівкою, він вирішив зупинитися на відпочинок. Але відповідного місця для цього не знаходив — довкруги були болота. Тоді один з княжих слуг на ім'я Свойко, побачивши бузька, що кружляв, порадив зупинитися там, де він сяде. Князь послухав його. Бузько привів їх на берег річки. Там вони побачили хатину, капличку і сад, у якому працювали два монахи. Місце виявилося дуже вигідним для будівництва укріплення, і князь за порадою цих монахів звелів будувати двір для себе і будинки для своїх бояр. Так виникло місто, і в честь бузька, який вказав дорогу князю, його було названо Буськом».Більшість дослідників піддають сумніву автентичність легенди, оскільки у жодному іншому писемному джерелі легенда не зафіксована. Факт існування «Пам'ятки отця Афанасія» теж нічим не підтверджений. Очевидно, легенда про заснування Буська є літературною містифікацією (підробкою) А.Шнайдера. Легенду про заснування Буська у 1871 році реплікував у своїй праці про історію міста інший галицький історик та краєзнавець Венедикт Площанський.
У «Географічному словнику Королівства Польського» вказано, що місто існувало у IX столітті, від князя Земовита отримало певні вольності.
Міська геральдика
А. Шнайдер, імовірно, є «батьком» ще однієї цікавої легенди, що пояснює міську геральдику Буська:«…бузьок на блакитному фоні, що понуро стоїть серед мочарів на одній нозі, повернутий до переду лівим боком»: «Усілякі несправедливості і заздрість Святополка — Великого князя Київського позбавляють Давида спадкового володимирського престолу і залишають йому лише землі Буська (1100), що стають прихистком для його двору і адміністрації. Відтоді осміяно малоземельного князя Давида і названо „буськом“, що стоїть на одній нозі».
Проблема міської хронології Перша згадка про місто (староукр. Божьскъ — Бужьскъ) в літописі «Повість временних літ» датується 1097—1098 роками у «Повісті про Василька Ростиславича». Про місто згадують, як про вже добре укріплений город:«Посем же приходящю Велику дни, поиде Давыдъ, хотя переяти Василкову волость; и усрѣте и́ Володарь, брат Василковъ, у Божьска. И не смѣ Давыдъ стати противу Василкову брату, Володарю, и затворися в Бужьскѣ, и Володарь оступи и́ в городѣ» («По тому ж, як надійшов Великдень, пішов Давид забирати Василькову волость; та перестрів його Володар, брат Васильків, біля Божська. І не наважився Давид стати супроти Василькового брата Володаря і заперся у Бужську, а Володар почав облогу міста»).Теза про те, що засновником Бужська міг бути волинський князь Давид Ігорович, як про те розказує легенда про заснування міста, не витримує жодної наукової критики. За даними археології, оборонні вали Великого городища літописного Бужська споруджено у другій половині X століття, тобто, як мінімум, за 150 років до подій, описаних у літописі. Окрім того, Буськ як центр племінного союзу бужан у сучасних межах міг існувати вже у VI столітті.
Дослідники міської історії Першим дослідником і популяризатором історії Буська був галицький історик, краєзнавець та архівіст Антоній Шнайдер. У 1866 р. на сторінках львівського часопису «Dziennik Literacki» (№ 44—48) він публікує монографію польською мовою під назвою «Miasto Busk Wenecja polska» ().
Історичний фактаж А. Шнайдера майже в повному обсязі використав галицький історик-москвофіл Венедикт Площанський у праці, написаній «язичієм», «Буск, город и бывшее княжество т. ж. имени на Галицкой Руси» («Місто Буськ та однойменне колишнє князівство в Галицькій Русі»), що була опублікована у «Литературному сборнику Галицко-Русской матицы» за 1871 рік.
У міжвоєнний період княжу історію Буська досліджували: львівський історик та журналіст Микола Голубець («Белз, Буськ, Звенигород», Львів, 1927); археолог-аматор Лев Чачковський (незавершена праця «Княжий Буськ», 1933); польський краєзнавець о. Броніслав Фалінський (стаття «Busk» у книжці «Powiat Kamionka Strumiłłowa», 1935).
У радянські часи інформація про Буськ з акцентом на сучасний (радянський) період його історії була вміщена у енциклопедичному виданні Історія міст і сіл Української РСР Львівська область (1968).
У період незалежної України окремими виданнями вийшли праці отця Володимира Чучмана «Буськ. Історико-краєзнавчий нарис» (Львів, 1993) та Івана Савчина «Буськ у вирі століть» (Львів, 1996).
Археологічні дослідження міста Під час системних археологічних досліджень території міста (2000—2013) виявлено об'єкти різної часової та культурної належності: культури лінійно-стрічкової кераміки, локального варіанту трипільської культури, артефакти та споруди малицької, висоцької, черняхівської культур.
Ґрунтовніші відомості про вік Буська дають археологічні знахідки на його теренах. На території сучасного Буська виявлено три городища слов'яно-руського часу: так зване «Велике», «Мале» (на території міського парку при злитті річок Західний Буг та Полтви), і «Волянське» (на території передмістя Воляни). Фактично на усій території літописного міста фіксуються залишки жител, знаряддя праці та інші побутові речі, що датуються VIII—XIII століть.
Історична топоніміка Буська Гідронімія Велика кількість рік і потічків сприяла створенню неповторного гідроландшафту міської території (у XVIII—XIX століттях за Буськом навіть закріпилася назва «Галицька Венеція»). Попри архаїчність форми, у гідроніміконі Буська легко читається етимологічна віднесеність до характеристичних ознак водних об'єктів чи особливостей їх локалізації, тобто в основі гідронімів закладена гідрографічна ознака, що вказує на колір, смак, зовнішній вигляд, конфігурацію русла:
Західний Буг (Бугъ, Богъ) — рівнинна річка із заболоченою заплавою, старицями та звивистим річищем — вперше з'являється на сторінках літопису поряд з етнонімом «бужани». Назва походить від індоєвропейського кореня *bheug(h) — «гнути, згинати», етимологічно споріднене з праслов'янським інфінітивом *bъgati — «вигинати, закручувати» та з праслов'янським коренем *bag- // *bog- // *bug- із реконструйованим значенням «затоплене місце; течія, потік», споріднене з праслов'янським іменником *bag-no — «багно, болото».
Полтва (Пълтва) — ліва притока Західного Бугу, річка з помірно звивистим, переважно випрямленим та обвалованим річищем. На думку З. Франко, річкові назви з формантами *-va, *-ava (Боржава, Іква, Нічлава, Ослава, Пониква, Полтва та ін.) історично є композитами, а сучасні форманти -ва, -ава є рудиментами колишнього апелятива «ріка». Назва етимологічно споріднена із праслов'янським коренем *plot, *plъt та інфінітивом *plyti — «пливти», або гіпотетичним праслов'янським коренем *plot — «широкий, повільний» (старогрецьке πλατυσ — «широкий, плоский», литовське platús — «широкий»). Первинна етимологія: «повільна, широка річка».
Солотвина — права притока Західного Бугу з місцями невиразною, подекуди заболоченою двосторонньою заплавою. Походить із праслов'янського *sоltъvina — «багнувате місце; грузьке, кисле, іржаве болото, драговина, мочар», етимологічно споріднене із праслов'янським *sоlь — «сіль».
Рокитна — права притока Західного Бугу зі слабо звивистим річищем і частково заболоченою заплавою. У минулому, до вирівнювання пригирлової частини Солотвини, була її правою притокою. Відад'єктивний субстантив від праслов'янського *orkyta — «верба». Дослівна етимологія: «болото, заросле кущами»; «мокра, заболочена низовина».
Рудна — права притока Рокитної, до середини XX століття повністю знищена меліорацією. Відад'єктивний субстантив від праслов'янського *ruda — «іржаве багно, болотистий луг», етимологічно споріднене із праслов'янським *rudъ — «червоний, рудий».
Молдова — права притока Солотвини, до середини XX століття повністю знищена меліорацією. Етимологія неясна, можливо, походить від праслов'янського кореня *moldъ — «молодий» з додаванням форманта *-va («молода, нова річка»). В. Шульгач інтерпретує назву як типовий приклад руйнування етимологічного гнізда і пов'язує гідронім із праслов'янським коренем *mъldа / *mъldъ (чеське діалектне mulda — «заглибина, канава, калюжа»; литовське mulde — «грязюка, болото»).
Мікротопонімія Середмістя Буська На відміну від назви міста і міського гідронімікону, мікротопонімія Буська майже не зберегла архаїчних пластів слов'яно-руського періоду. Жоден із міських урбанонімів не потрапив на сторінки руських літописів X—XIII століть, а імовірні релікти топоструктури княжого міста стерлися із людської пам'яті разом із самим Бужськом, знищеним ордами Батия у 1241 році. Назва міста на більш як 100 років зникає із історичних хронік. Активна відбудова міського середмістя та фортифікацій почалася лише у XIV—XV століттях, а у 1411 році Буськ, як власність мазовецького князя Земовита IV, одним із перших в Галичині отримав магдебурзьке право. Саме у цей час економічного та культурного відродження міста формується топонімний ареал Буського Середмістя, структурований на три локаційно-хронологічні частини, що виникали в міру розширення міських територій: