Античні часи Скіфська держава: VII—III ст. до н. е. Скіфи населяли степи від Малої Скіфії (частина Румунії та Болгарії) до Сибіру. У VII ст. до н. е. скіфи витіснили з Північного Причорномор'я племена кімерійців, утворивши тут пізніше свою державу з центром на Нижньому Дніпрі. У III ст. до н. е. розпорошені і витиснуті сарматськими племенами з степів (частково в Крим і до гирла Дніпра, де поступово злилися з місцевим населенням).

Давньогрецькі поліси Північного Причорномор'я VII ст. до н. е. — V ст. н. е.:

Борисфен (на острові в гирлі Дніпра); Тіра (нині Білгород-Дністровський); Ольвія (район Очакова); Керкінітида (нині на території міста Євпаторія); Херсонес (нині на території міста Севастополь); Феодосія (нині на території міста Феодосія); Пантікапей з прилеглими дрібнішими колоніями (Німфей, Тірітака та ін.) — пізніше центр Боспорського царства (нині на території міста Керч); Практично всі загинули або перенесли найглибшу кризу у часи великих переселень народів у III—V ст. н. е., після чого вже не змогли відродитися як самостійні утворення. Боспорське царство — 480 до н. е. — кінець II століття до н. е., на території Криму з багатьма містами в Російському Приазов'ї. Понтійське царство III—I століття до н. е. — Мала Азія, Північне Причорномор'я, у тому числі Боспор в I столітті до н. е. Розбите Римом і незведене до статусу васала. Римська імперія — I століття до н. е. — III століття н. е. — Землі в пониззі Дунаю, Ольвія, Херсонес з околицями були прикордонними територіями Імперії, чиї володіння знаходились на південь і на захід. Відома римська фортеця Харакс на південь від Ялти. Держава готів Оюм — спочатку Польща, потім Україна, Східна Румунія, Молдова — III—IV ст. н. е. Столиця — Данпрстадт — ймовірно на Дніпрі між Дніпром та Запоріжжям або в районі Києва. З готами пов'язують Черняхівську культуру, а також залишки т. з. Зміївих валів у Центральній Україні загальною довжиною понад 1000 км. Розбиті гунами в 375 р., вони втекли у межі Візантійської імперії і далі в Західну Європу, де заснували пізніше великі царства в Італії-Паннонії та Південній Галії-Іспанії. Держава гунів — IV—V ст. — від майбутньої Франції до Поволжя в V столітті н. е., з центром на землях Поволжя, потім Нижнього Дніпра і в Паннонії. Розпалася невдовзі після смерті вождя Аттіли в 453 році. Залишки гунських орд розчинилися в Європі, а частково відкочували на схід у степи Євразії. Антський союз — від IV ст. до 602 р..

Середньовіччя

Візантійська імперія — VI—X століття. Константинополь контролював південну частину Криму з центром у Херсонесі, що був васалом імперії. Велика Булгарія — 635—650 рр. — Приазов'я, нижнє і середнє Придніпров'я. Розбите хозарами. Переможені булгари відкочували у Середнє Поволжя, на Балкани, Північний Кавказ. Хозарський каганат — 650—965 рр. — Нижня Волга (столиця в дельті), Північний Кавказ, Дон, Сіверський Донець, Приазов'я, східний Крим. У залежності перебували племена Поволжя та Середнього Подніпров'я. Розбитий київським князем Свендіслейфом (Святославом Ігоровичем). Київська Русь — держава від дельти Дунаю і Тмуторокані до Балтики, Білого моря і Верхнього Поволжя. Як єдина держава з центром у Києві існувала з 882 р. (за скандинавською версією походження Русі, коли з Новгорода прийшла варязька дружина на чолі з Олегом і посадила правити в Києві Ігоря — сина Рюрика) до 1054 року, коли була розділена нащадками Ярослава на низку незалежних, часто ворогуючих князівств. Остаточно розпалася після 1132 р. Влада старшого — Великого князя — була після цього зазвичай лише номінальною, а в країні сформувалися нові регіональні центри: Галич, Суздаль та Володимир (де зазвичай і сидів відтоді Великий князь), Великий Новгород, Чернігів. Угорське королівство — XI—XVI століття. Після розпаду Київської Русі угорці зайняли Закарпаття. Після розгрому Угорщини турками в 1526 р. ці землі потрапили під контроль Трансильванського князівства (васалу Османської імперії), а після 1699 р. — Австрійської імперії. Давньоруські князівства, що виникли у ХІ — ХІІ ст. внаслідок розпаду Київської Русі і протягом XIV ст. увійшли переважно до складу Великого князівства Литовського: Київське князівство — з 1132 р., ще до монгольської навали опустилось до розряду другорядних князівств і практично увійшло до складу Галицько-Волинського князівства. У 1362 р. увійшло до складу литовських володінь, остаточно ліквідовано в 1470 р. Чернігівське князівство (1054—1356) — у 1356 р. увійшло до складу Великого князівства Литовського, після чого припинило існування. В 1503—1618 рр. Чернігівщина перебувала під владою Московського царства, після чого на короткий проміжок часу знов увійшла до складу Речі Посполитої (до 1648 р.) Переяславське князівство (1054—1239) — знищено монголами. Сіверське князівство (1097—1523) — виокремилось зі складу Чернігівського князівства; ліквідовано Московським царем, під владу якого потрапило після 1503 р. Турівське князівство (Полісся). Галицьке князівство (1144—1199) — утворилося після з'єднання Перемишльського, Звенигородського і Теребовльского князівств (уділів) і в 1199 р. злилось з Волинським в Галицько-Волинське князівство. Волинське князівство (1054—1154) — розділилось на Володимирське і Луцьке. Луцьке князівство (1154—1228) — увійшло до складу Галицько-Волинського князівства. Галицько-Волинське князівство (1199—1349) — Західна, а згодом майже вся Правобережна Україна, включно з Києвом, Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя, Чорна Русь, Закарпаття, Північне Причорномор'я. Після занепаду династії Романовичів, ослаблене боярськими суперечками, було поступово захоплене литовцями (північ) і поляками. Золота Орда — 1240 — 1445/1502 рр. — Причорноморські та Приазовські степи до Дністра. Держава войовничих кочівників з нащадками Чингісхана на чолі. Столиця (Сарай) знаходилась на Нижній Волзі. Згодом держава через внутрішні суперечки розпалася на низку ханств (в тому числі Кримське) і кочуючих степами орд (у тому числі Ногайська). Князівство Феодоро — XIII—XV ст. — Феодальне християнське князівство в передгір'ях південного Криму, затиснуте між татарськими степами та генуезькими володіннями на узбережжі. Столиця — фортеця Мангуп. Захоплено турками в 1475 році. Венеційська республіка — XIII—XIV століття. Венеціанські торговці викупили у золотоординських ханів право заснувати факторії на чорноморському узбережжі. Вони закріпилися у Білгороді-Дністровському і на Південному березі Криму — у Судаку. За допомогою Константинополя витіснені конкурентами — генуезцями. Генуезька республіка — XIII—XV століття. Володіла колоніями в Криму (Чембало, Гурзуф, Солдайя, Воспоро, Каффа) і в гирлі Дністра (Бєлгород). У 1475 році генуезькі фортеці були захоплені турками.

Велике князівство Литовське — 1325/1430 — 1569. Ослаблені боротьбою один з одним і з татарами західно-руські князівства поступово підпорядкувало собі Велике князівство Литовське, яке згодом ліквідувало автономію князівств. Перед зовнішньою загрозою об'єдналося з сусідньою Польщею у 1569 р. у Річ Посполиту. За умовами Люблінської унії 1569 р. українські землі перейшли до Польщі. Королівство Польське — (1349—1569 — безпосередньо Польща, 1569—1795 — Річ Посполита) — збройна боротьба між Києвом та Польщею за прикордонні Червенські городи точилась ще з ХІ ст. Остаточно Польща закріпилась у теперішній Західній Україні у 1349 р., після завоювання Галицького королівства. Після Люблінської унії 1569 р. і створення Річі Посполитої до польських володінь в Україні також долучились Волинь, Київщина та Поділля. Молдавське князівство — XIV—XIX століття — Молдова контролювала деякі прилеглі до неї райони — частину Буджаку на півдні Бессарабії та Буковину. У XV—XIX століттях було васалом Османської імперії. Кримське ханство — 1441—1783 рр., — спочатку на території Криму, Одеської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської та Донецької областей, в подальшому — Крим та землі, де кочували ногайські васальні племена: Лівобережжі нижнього Дніпра та Приазов'я, а також Кубань. Османська імперія — 1475 — 1774/1812. Турки контролювали Причорноморські степи від гирла Дунаю до гирла Дніпра, Південний берег Криму і район Керчі (центр — Кафа). В кінці XVII ст., втрутившись в громадянську війну в Україні, Порта деякий час володіла Поділлям. Витиснута з регіону Російською імперією в ході низки воєн. Велике князівство Руське (1432 — 1435) — державне утворення на території Литовсько-Руської держави (Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське), що існувало з вересня 1432 р. до літа 1435 р. Виникло внаслідок громадянської війни у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемантійському 1432-38 рр. Об'єднувало майже всі українські землі. Річ Посполита (1569 — 1648/1795). Створена в результаті Польсько-Литовського об'єднання в 1569 р. При цьому українські землі (Київщина, Поділля, Волинь, Полтавщина) зі складу литовської частини перейшли до складу польських володінь. У 1618 р. росіяни полякам вдалось витіснити росіян з Чернігова та Сіверщини. Але після цього Річ Посполита поступово втрачає свої позиції у Придніпров'ї. (1648—1654 — повстання Богдана Хмельницького — втрата контроля над Наддніпрянською Україною, 1667 — Лівобережжя та Київ відходять до Росії) Ослаблена внутрішніми чварами, повстаннями (в основному в Україні) і війнами з сусідами в 1772, 1793, 1795 роках була поділена між сусідами: Російською імперією, Австрійської імперією і Пруссією.

Нова доба Військо Запорозьке та Гетьманщина — 1648/1654 — 1734/1775. Фактично незалежна держава в нинішніх центральних районах України, що утворилась після повстання козаків під проводом гетьмана Богдана Хмельницького у 1648 р. Не маючи можливості вести тривалу війну з Річчю Посполитою, гетьман при підтримці частини козацької верхівки попросив прийняти підконтрольні воєводства під заступництво московського царя. Протягом 80 років широка спочатку автономія Малоросії і козацтва поступово була зведена царським урядом нанівець, в 1764 році Катерина II остаточно ліквідувала систему гетьманського правління в Малоросії, а в 1775 році, після переможної війни з Туреччиною і придушення повстання О. Пугачова була остаточно ліквідована і Запорозька Січ, її землі передані Новоросійській губернії.

Московське царство, Російська імперія (з 1654 р. — протекторат) — спочатку Лівобережна Україна (з 1654/1668), потім поступово вся Україна (1772, 1793, 1795) — розділи Речі Посполитої, крім Західної — Галичини; після воєн з Османською імперією 1676—1812 рр. за вихід до Чорного моря — Північне Причорномор'я, в тому числі Крим. Австрійська імперія, з 1867 р. — Австро-Угорщина (1699—1918) — Галичина (з 1772), Закарпаття (з 1699 р.) і Буковина (з 1775 р.). Після поразки в 1-й світовій війні в 1918 р. австрійські землі, населені українцями, дісталися Польщі (Галичина), Чехословаччині (Закарпаття) та Румунії (Буковина).

XX століття Українська Народна Республіка — 1917—1918, 1918—1920 р. — об'єднала в собі українські губернії, крім півдня та сходу країни (Михайло Грушевський, Володимир Винниченко). Припинила своє існування у зв'язку з німецькою окупацією і переворотом Павла Скоропадського 29.04.1918 р. Відновлена після евакуації німців і втечі П. Скоропадського в грудні 1918 р. (Директорія Симона Петлюри) і остаточно припинила своє існування в 1920 р., програвши збройну боротьбу денікінцям і Радянській Росії. Українська Держава — квітень-грудень 1918 р. (Гетьман Павло Скоропадський під німецьким протекторатом). Після поразки Німеччини в 1-й світовій війні і виведення німецьких військ зайнята радянськими, потім білогвардійські військами і частинами відродженої УНР (С. Петлюра). Західноукраїнська Народна Республіка — 1918—1919 рр. — На українських землях колишньої Австро-Угорщини. Формально об'єдналася з УНР 22.01.1919 р. (так званий «Акт Злуки»). Розбита польськими військами (Й. Пілсудський). За Ризьким договором з Радянською Росією 1921 р. галицькі землі увійшли разом із Західною Волинню до складу Польщі. Гуцульська республіка (1918–1919) Команчанська республіка (1918  — 1919)