Чо́колов Мико́ла Іва́нович — на початку 1900-х років один із найбагатших промисловців Києва, купець 1-ї гільдії, гласний (депутат) міської думи, почесний громадянин Києва. Засновник винокурно-дріжджового заводу на вулиці Глибочицькій.

Біографія Народився в Києві 1845 року. Дід, Михайло Евтеєвич Чоколов, 1843 року був перечислений із калузьких у київські купці 2-ї гільдії. Батько, Іван Михайлович Чоколов, також був київським купцем 2-ї гільдії.

Чоколови оселилися на околиці Подолу — Лук’янівці — не вельми багатому в середині ХІХ ст. районі Києва. 1865 року вони купили 10 десятин (гектар) — всю гору між вул. Татарською і Саксонським яром (сучасна Соляна вулиця) з великим озером у центрі. Колись цей великий маєток на Глибочицькій, 5-11 був дачею якоїсь заможної персони. В 1872 році Микола Іванович разом зі своїм старшим братом Іваном відкрив винокурно-дріжджовий завод на Подолі, один з найбільших в тогочасному Києві. У 1912 році підприємство стало акціонерним товариством «Брати Чоколови» з основним капіталом 600 тисяч рублів.1914 року вже на більш екологічно безпечному підприємстві працювали два парові двигуни потужністю 265 кінських сил, 105 робітників, на рік завод виробляв 1,8 млн градусів спирту і два мільйони фунтів дріжджів. На всеросійській виставці 1913 року, в організації якої активну участь брав і Микола Іванович, завод братів Чоколових представлений не був. Проте він був першим з чотирьох київських дріжджово-винокурних заводів, що викурювали 172 тис. градусів спирту на рік.З його ініціативи Київським купецьким товариством у 1896 році було засновано Київське перше комерційне училище, у віданні Міністерства фінансів. Микола Іванович виділив капітал у 3 тисячі рублів на заснування стипендії свого імені та постійно входив до опікунської ради училища. Також був головою опікунської ради Другого Київського комерційного училища, заснованого у 1902 році, та головою Товариства поширення комерційної освіти у Києві.М. І. Чоколов доводив: «У комерційній освіті відчувається велика потреба за умов існуючої конкуренції з одного боку євреїв, а з іншого — іноземців, які за освіченістю стоять набагато вище за російських купців. Невелика частина російських купців веде торгівлю за книгами [обліку]. Купець не знає стану своєї торгівлі, і його обкрадають прикажчики. Купці віддають своїх дітей у загальноосвітні заклади, починають їм шлях у чиновники, лікарі, інженери і т. ін., — виховані в загальноосвітніх середніх закладах, за поодинокими винятками, купцями не бувають. Втім, головна причина прагнення купців зробитися не купцями криється у низькому рівні морального і розумового розвитку нових вступаючих у товариство купців і в самому суспільному статусі купця».Протягом багатьох років обирався київським купецьким старостою, був членом Київських купецьких зборів. Був удостоєний звання комерції-радника. Його працю на громадській посаді відзначили золотою і срібною медалями «За усердие» на Станіславській стрічці й званням почесного громадянина Києва.

У 1883—1910 роках обирався гласним Київської міської думи, брав участь у багатьох її комісіях, а в 1891—1907 роках був членом міської управи і, якийсь час, заступає місце міського голови. У 1900 році балотувався на посаду міського голови, проте поступився В. М. Проценку.

Крім того, в різні роки обирався: представником від фабрикантів у губернській з фабричних та гірничо-заводських справ присутності, членом Київської губернської з промислового податку присутності, членом губернської податної присутності з обрання, членом комітету торгівлі та мануфактур, членом Київського товариства допомоги студентам Імператорського університету св. Володимира, а також членом опікунської ради жіночих гімназій Жеребцової та Конопоцької.

У 1892 році став одним із засновників Київського товариства каналізації. 1893 року на засіданні Київської міської думи запропонував створити дачне селище Пуща-Водиця.

Ім'я Чоколова носить історична місцевість Чоколівка, а також дача в Ірпені, що під Києвом.

Емігрував. Помер у еміграції в Німеччині у 1932 році. Похований на Російському кладовищі у Вісбадені.

Заснування поселення Чоколівка 1896 року робітники заводу Гретера і Криванека звернулися до Міської думи з проханням виділити їм землю під індивідуальну забудову на пільгових умовах. Дума спершу запропонувала ділянку між Старо-Житомирським шляхом і Брест-Литовським шосе. Та оскільки через спорудження Політехнічного інституту вартість землі зросла, довелося шукати іншу місцину.

1899 року було утворено «Київську робітничу артіль», яка мала права юридичної особи, зокрема право укладати угоди, одержувати кредити та захищати інтереси робітників. Заснував її сам Микола Чоколов. Артіль вирішила придбати місцину за Кадетським гаєм, уздовж шляху на Жуляни, яка належала до Білогородської волості Київського повіту. Власником частини земель був волосний писар Устименко. У липні 1901 року у нього придбали 7 десятин землі за 16,8 тис. рублів. Половину необхідної суми мала артіль, другу половину дав сам Чоколов.

Уже наприкінці 1901 року землю було розділено на 39 ділянок. Артіль отримала кредит у 20,5 тис. карбованців. Це прискорило будівництво — до осені 1902 року було забудовано 28 ділянок на двох вулицях. Проте офіційною датою появи нового поселення є 6 серпня 1905 року. Цього дня відбулося освячення та офіційне відкриття селища «Київської артілі робітників, майстрових та службовців для придбання житла». Члени артілі вирішили присвоїти поселенню ім’я Миколи ЧоколоваШирочин С., Михайлик О. Невідомі периферії Києва. Солом'янськийй район. Друге видання. - Київ: Скай Хорс, 2020, с.137.

По сусідству, на місці частини колишнього Кадетського гаю впродовж 1925–1929 років було розплановано та забудовано нове поселення - селище кооперативу робітників-залізничників ім. Першого Травня.

Родина Микола Іванович був одружений з донькою дворянина Марією Миколаївною. Мали п'ятьох дітей – синів Володимира, Миколу, Михайла, доньок Марію та Варвару.

Його старший брат Іван Іванович (?-1914) був купцем 2-ї гільдії, співзасновник винокурно-дріжджового заводу на Глибочиці. Крім того, був відомим на теренах Російської імперії книговидавцем, друкував книги, географічні атласи та нотні збірки. Був поборником української мови й, попри Емський указ, друкував книги українською мовою Нечуя-Левицького, Квітки-Основ'яненка, музичні твори Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, був упорядником збірок поезій українських авторів. Мав кілька друкарень, зокрема на Фундуклієвській вулиці № 22, вулиці Великій Житомирській №20. Його друкарні входили до вісімки найкращих у Києві за якістю обладнання. Там часом друкувалися брошури й книги, що потім заборонялися (а типографії ризикували бути закритими) - наприклад, «Відкритий лист поляка П. Н. Белашеву» Є. Старчевського, де критикувалися польсько-російські відносини. Найбільшу славу друкарня завоювала музичними виданнями, зокрема, на замовлення знаменитої книгарні Ідзіковських.

Іван Чоколов обирався на кілька термінів поспіль гласним міської Думи, займався громадською діяльністю. Зокрема, ще у 1840-х роках виступав за відміну кріпацтва, згідно прикладу Європи. Був дійсним членом Київського відділення Імператорського Російського Товариства рибоводства і риболовлі, спорудив дачу в Ірпені. Його садиби на вулиці Великій Житомирській, зокрема «Будинок зі зміями», успадкувала дворянка Софія Чоколова - ймовірно, його вдова. Ймовірно, також, замовив архітектору І. Лєдоховському особняк на Лук'янівці, який згодом належав О. Козеровському.

Див. також Як багатіли на дріжджах // Контракти. — 2005. — № 51. — 19 грудня.

Примітки

Джерела Ковалинський В. В. Київські мініатюри. Книга третя. — : Купола, 2004. — 456 с., іл. — .

18. 2-й гильдии купец Михаил Евтеевич Чоколов / Ревизская сказка о купцах губернского города Киева. Октябрь 1850 // ДАКО. Ф. 280. Оп. 2. Спр. 991. Арк. 10зв–11. 18. 2-й гильдии купец Иван Михайлович Чоколов / Ревизская сказка о купцах, гражданах и однодворцах христианах города Киева. Май 1858 // ДАКО. Ф. 280. Оп. 2. Спр. 1428. Арк. 7зв–8. Русский некрополь в Висбадене: Петербург—Висбаден—Нероберг: Справочник-путеводитель по русскому кладбищу в Висбадене / сост. Н. А. Дубовицкий. — СПб. : Алетейя, 2010. — С. 172.