Теофраст

Теофра́ст (; 371—287 до н. е.Tiziano Dorandi, Chapter 2: Chronology, in Algra et al. (1999), The Cambridge History of Hellenistic Philosophy, pp. 52–3. Cambridge.) — давньогрецький філософ, наступник Арістотеля в Лікеї. Приїхавши до Афін у молодому віці, він із самого початку навчався в Академії Платона. Після смерті Платона Теофраст став другом і послідовником Арістотеля. Арістотель зробив Теофраста спадкоємцем своїх праць та призначив його своїм наступником у Лікеї. Теофраст головував перипатетиками протягом 36 років. За його праці про рослини, Теофраста вважають «батьком ботаніки». Після його смерті, афіняни вшанували Теофраста публічним похороном. Стратон Лампсакський став його наступником на посаді керівника школи.

Зацікавлення Теофраста приставлені широким спектром, що простягався від біології та фізики і аж до етики та метафізики. Збережені праці з ботаніки, такі як «Історія рослин» та «Причини рослин», мали великий вплив на науку Відродження. Є й інші збережені праці: «Етичні характери», «Про сприйняття», «Про камені», фрагменти з «Фізики» та «Метафізики». У царині філософії, він вивчав граматику та мову і продовжував роботу над логікою Арістотеля. Теофраст також розцінював простір усього лише як упорядкування та положення тіл, час як випадковість руху, а рух як необхідний наслідок усієї діяльності. Щодо етики, то він вважав, що щастя залежить від зовнішніх впливів. Теофраст говорив, що «життям керує фортуна, а не мудрість».

Життя Найбільше біографічних відомостей про Теофраста надав Діоген Лаертський у своїй праці «Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів», що була написана більш ніж 400 років після смерті Теофраста. Він був уродженцем Ерессосу, що на острові Лесбос.Strabo, xiii.; Diogenes Laërtius, v. 36, etc. Його справжнє ім'я Тиртамус (Τύρταμος), але він згодом став відомий своїм прізвиськом «Теофраст», що йому його дав Арістотель, щоб таким чином показати витонченість його мови.(з давньогрецької Θεός «бог» а φράζειν «формулювати, фразувати», тобто «божественний оратор»).Strabo, xiii.; Diogenes Laërtius, v. 38

Одержавши деякі знання з філософії, на острові Лесбос, у якогось Алкіппа, Теофраст переїхав до Афін, де навчався під керівництвом Платона.«Theophrastus is said to have studied first at Eresus under Alcippus, then at Athens under Plato. The latter report is problematic.» «Theophrastus» entry in the Encyclopedia of classical philosophy (1997), page 552. Greenwood Там він подружився з Арістотелем, адже після смерті Платона (348/7 р. до н. е.), Теофраст, скоріш за все, приєднався до Арістотеля і покинув Афіни. Згодом, цілком ймовірно, через спонукання Теофраста, Арістотель переїхав до Мітилени, що на острові Лесбос.«Theophrastus» entry in the Encyclopedia of Classical Philosophy (1997), page 552. Greenwood Очевидним є й те, що саме на Лесбосі, Арістотель та Теофраст почали своє дослідження природничої науки. Арістотель вивчав тварин, в той час як Теофраст — рослини. Теофраст також супроводжував Арістотеля до Македонії, де останнього призначили приватним вчителем Александра Великого(343/2 р.до н. е.). Близько 335 року до н. е., Теофраст переїхав з Арістотелем до Афін, де Арістотель почав викладати у Лікеї. Після смерті Александра, антимакедонський настрій змусив Арістотеля покинути Афіни, тому Теофраста призначили схолархом у перипатетиків (Лікей). Він займав цю посаду й після смерті Арістотеля (322/1 до н. е.).

Арістотель у своєму заповіті призначив його опікуном своїх дітей, у тому числі й Нікомаха, з яким Теофраст був близьким другом.Diogenes Laërtius, v. 38: «Aristippus in the fourth book of his treatise On Ancient Luxury asserts that he was enamoured of Aristotle's son Nicomachus» — Robert Drew Hicks translation. Cf. Suda, Nikomakhos, Theophrastos. Арістотель так само заповів йому свою бібліотеку, оригінали своїх праць«It may we be that we owe to Theophrastus the publication of some at least of his master's voluminous works.» (Hort) та призначив його своїм наступником у Лікеї. Евдем Родоський теж пред'являв своє право на цю посаду, а Аристоксен, кажуть, навіть був обурений вибором Арістотеля.

Теофраст головував Лікеєм протягом 35 роківDiogenes Laërtius, v. 36, 58 та, згідно з Діогеном, помер у віці 85 років.Diogenes Laërtius, v. 40; «He is made indeed to say in the probably spurious Preface to the Characters that he is writing in his ninety-ninth year; while St. Jerome's asserts that he lived to the age of 107» (Hort) Йому приписують наступні слова: «Ми помираємо тоді, коли тільки починаємо жити».Cicero, , iii. 28; Jerome, Letter to Nepotian; Diogenes Laërtius, v. 41.

Під час його керівництва школа процвітала, адже, як стверджував Діоген, в один період там навчалося більш ніж 2000 студентів.Diogenes Laërtius, v. 36, 37. Теофраст також заповів, щоб після його смерті, школі передали його сад з будинком та колонадою, щоб зробити там постійне місце викладання. Давньогрецький комедіограф Менандр був одним з його учнів. Теофраст був досить таки відомий, до нього з повагою ставилися басилевси Філіпп, Кассандр та Птолемей.Diogenes Laërtius, v. 37; comp. Aelian, Varia Historia, iv. 19 Теофраста вшанували публічним похороном, де «всі мешканці Афін, у знак великої поваги, проводжали його в останню путь»Diogenes Laërtius, v. 41 Стратон Лампсакський змінив його на пості голови Лікеї.

Праці

Від Діогена Лаертського ми дізналися, що Теофраст написав 227 праць. Справляється враження, що його діяльність була задіяна у всіх сферах тогочасної науки. Трактування тих, чи інших питань у творах Теофраста не дуже різняться від поглядів Арістотеле, але в них наявні й деякі додаткові деталі. Більшість його праць не збереглись. Таким чином, Теофраст, як й Арістотель, написав першу та другу «Аналітику» (Ἀναλυτικῶν προτέρων та Ἀναλυτικῶν ὑστέρων).Diogenes Laërtius, v. 42 Він також писав книги про «Топіку» (Ἀνηγμένων τόπων, Τοπικῶν та Τὰ πρὸ τῶν τόπων);Diogenes Laërtius, v. 42, 45, 50 про «Аналіз силогізму» (Περὶ ἀναλύσεως συλλογισμῶν та Περὶ συλλογισμῶν λύσεως), про «Софізм» (Σοφισμάτων) та «Про підтвердження і спростування» (Περὶ καταφάσεως καὶ ἀποφάσεως)Diogenes Laërtius, v. 42, 45, також про «Природничу філософію» (Περὶ φύσεως, Περὶ φυσικῶν, Φυσικῶν та інші), про «Небеса» (Περὶ οὐρανοῦ) та «Метеорологічні феномени» (Τῆς μεταρσιολεσχίας та Μεταρσιολογικῶν).Diogenes Laërtius, v. 46, 50, 43, 44

Крім того, Теофраст писав про «Зігрівання та охолодження» (Περὶ θερμοῦ καὶ ψυχροῦ),Diogenes Laërtius, v. 44 про «Воду» (Περὶ ὕδατος), «Вогонь» (Περὶ πυρὸς),Diogenes Laërtius, v. 45 «Море» (Περὶ θαλάττης), про «Коагуляцію та плавлення» (Περὶ πήξεων καὶ τήξεων), про усілякі феномени органічного та духовного життя, а також про «Душу» (Περὶ ψυχῆς), «Про досвід» (Περὶ ἐμπειρίας) та «Про сприйняття» (Περὶ αἰσθήσεων).Diogenes Laërtius, v. 42, 46 Так само, є згадки про монографії Теофраста (їх використовував Сімплікій), що були присвячені раннім грецьким філософам, таким як Анаксімен, Анаксагор, Емпедокл, Архелай,Diogenes Laërtius, v. 42, 43 Діоген Аполлонійський, ДемокрітDiogenes Laërtius, v. 43 ; а також монографії про Ксенократа,Diogenes Laërtius, v. 47 проти платонізмуDiogenes Laërtius, v. 49 та нарис про політичне вчення Платона.

Він також вивчав загальну історію. Праця Теофраста «Про життєписи» (Περὶ βίων), можливо, використовувалась Плутархом для написання життєписів Лікурга, Солона, Арістіда, Перікла, Нікія, Алківіада, Лісандра, Агесілая. Але найбільше зусиль Теофраст докладав для продовження вивчення природничої історії, якою займався Арістотель. Про це свідчать не тільки кількість трактатів на окремі теми з зоології, від яких, окрім назв, збереглись тільки уривки, але й його книги «Про камені», «Історія рослин», та «Причини рослин», що дійшли до нас у повному обсязі. Щодо політики, то Теофраст ступив на стезю Арістотеля. Окрім його книг про «Державу» (Πολιτικῶν та Πολιτικοῦ), нам відомі різні трактати про «Освіту» (Περὶ παιδείας βασιλέως і Περὶ παιδείας),Diogenes Laërtius, v. 42, 50, «Королівську владу»(Περὶ βασιλείας, Περὶ παιδείας βασιλέως та Πρὸς Κάσανδρον περὶ βασιλείας),Diogenes Laërtius, v. 42, 47, 45 «Найкращу державу» (Περὶ τῆς ἀρίστης πολιτείας), про «Політичну етику» (Πολιτικῶν ἐθῶν) та, особливим чином, його праці про «Закони» (Νόμων κατὰ στοιχεῖον, Νόμων ἐπιτομῆς і Περὶ νόμων), одна з яких, містячи перерахування законів Греції та різних варварських держав, мала стати супутницею «Політики» Арістотеля.Cicero, de Finibus, v. 4.Cicero, de Invent. i. 35. Він також писав про ораторське мистецтво та поезію. Теофраст, без сумніву, пішов далі від Арістотеля у своїх етичних працях,Diogenes Laërtius, v. 42, 43, 44, 45, 47, 49, 50 а також у метафізичних дослідах руху, душі і Бога.Diogenes Laërtius, v. 48

Окрім цих праць, Теофраст ще написав декілька збірок задач. Деякі деталі з цих збірок щонайменше перекочували до «Проблем»(приписують Арістотелю)Diogenes Laërtius, v. 45, 47, 48; comp. Pliny, H.N. xxviii. 6; Aristotle, Probl. xxxiii. 12, різних хронік,Diogenes Laërtius, v. 48, 49; comp. 43 частково діалогівBasil. Magn. Epist. 167 («Еротік» (Ἐρωτικός),Diogenes Laërtius, v. 43; Athenaeus, xii. 2, xiii. 2 «Мегакл» (Μεγακλῆς), «Кахлісфен» (Καλλισθένης),Diogenes Laërtius, v. 44; Cicero, Tusculanae Quaestiones, iii. 10; Alexander of Aphrodisius, de Anima, ii. та «Мегарік» (Μεγαρικός),), листів,Diogenes Laërtius, v. 46, 50 почасти книг на тему математичних наук та їхньої історії.Diogenes Laërtius, v. 42, 46, 48, 50

Багато робіт, що збереглися, існують тільки у фрагментарному вигляді. Текст цих фрагментів та уривків часто настільки зіпсований, що історія про те, що праці Арістотеля та Теофраста животіли у підвалах Нелея Скепсіського та його нащадків, може виявитися цілком правдивою.

Про рослини

«Історія рослин» (Περὶ φυτῶν ἱστορία) та «Причини рослин» (Περὶ φυτῶν αἰτιῶν) — два найзначніші ботанічні трактати Теофраста, що вважалися найголовнішим внеском до ботанічної науки в часи Античності та Середньовіччя. Це перша систематизація ботанічного світу. Саме через важливість цих праць, розділяючи погляд Карла Лінея, Теофраста називають «батьком ботаніки».

Трактат «Історія рослин» первинно складався з десяти книг, проте до нас дійшло лише дев'ять. Праця упорядкована у систему, за якою рослини класифікуються у залежності від їхнього способу відтворення, місця розташування, розмірів, а також згідно з їхнім практичним застосуванням.«Theophrastus» entry in the Penny Cyclopaedia of the Society for the Diffusion of Useful Knowledge, edited by George Long, (1842), Volume 24, pp. 332–4 Перша книга розглядає будову рослин; друга — репродукцію рослин; третя, четверта, п'ята присвячена деревам, тобто їхній локації, різновидам та практичним застосуванням; шоста книга має справу з чагарниками та колючими рослинами; сьома — з травами; восьма розглядає рослини, що дають їстівні насіння; дев'ята книга розповідає про рослини, що виробляють корисні соки, клеї, смоли і т. д..

Трактат «Причини рослин» оригінально складався з восьми книг, з яких збереглось тільки шість. Праця описує ріст рослин; те, що впливає на їхню родючість; час посіву рослин та час збору врожаю; методи підготовки землі, удобрення її гноєм, використання різних пристроїв; запахи, смаки та властивості різних видів рослин. Праця розглядає економічний аспект використання рослин, радше ніж їх медичне використання.

Незважаючи на те, що праці містять багато безглуздих та вигаданих тверджень, але вони також містять корисні та важливі спостереження щодо функцій та властивостей рослин. Теофраст виявив процес пророщування та усвідомив усю важливість для рослин клімату та ґрунту. Більшість інформації про грецькі рослини надійшли з його власних спостережень, адже Теофраст подорожував по всій Греції та навіть мав свій власний ботанічний сад. Однак, Теофраст також користувався й повідомленнями про рослини Азії, що їх привезли прихильників Александра Македонського :

Характери