Камі́ль Фламмаріо́н (26 лютого 1842—3 червня 1925) — французький астроном і популяризатор науки. Він популяризував астрономію серед широкого загалу за допомогою книг і газетних статей, лекцій і доповідей. Також він створив ряд наукових товариств і установ, зокрема Французьке астрономічне товариство, журналу , , яка нині носить його ім'я. Серед його науково-популярних книг особливо відомими стали «Історія неба», «Множинність населених світів», «Популярна астрономія». Його книжки публікувалися у видавництві «Фламмаріон», створеному його братом, й були в той час справжніми бестселерами. Його твори були перекладені багатьма мовами, що принесло йому міжнародну відомість.
Біографія
Дитинство і навчання
Каміль був старшим із чотирьох дітей у сім'ї. Його молодший брат заснував книгарню та видавництво «Фламмаріон», де видавав, зокрема, книги Каміля. Каміль виріс у скромній родині в Моніньї-ле-Руа. Його батьки, Жуль і Франсуаза Фламмаріон, тримали крамницю мережива та галантереї. Освітою Каміля займався абат Мірбель, сільський священник. Його захоплення астрономією зародилося 9 жовтня 1847 року, коли він спостерігав кільцеподібне сонячне затемнення, використовуючи, на пораду матері, відро з водою як імпровізоване дзеркало.
Через фінансові труднощі, коли Моніньї-ле-Руа охопила епідемія холери, родина в пошуках кращої долі переїхала до Парижа та планувала, що Каміль стане священником. У 1853 році його віддали до семінарії у Лангрі. У 1856 році він приєднався до батьків у Парижі, де став учнем гравера-різьбяра і, зокрема, навчився малювати. Його батько, який працював у студіях Турнашон-Надара, познайомив його з фотографією.
Астрономія Відвідуючи безплатні вечірні курси для підготовки до бакалавріату, він зміг завершити навчання у 1858 році та написати великий рукопис обсягом 500 сторінок під назвою «Всесвітня космогонія», який пізніше вийшов друком під заголовком «Світ до появи людини». Однак через надмірне навантаження він виснажився. Його лікар, доктор Фурньє, помітивши пристрасть Каміля до астрономії, познайомив його з директором Паризької обсерваторії, відомим астрономом Урбеном Левер'є, який запропонував йому посаду обчислювача в Імператорській паризькій обсерваторії. Там Фламмаріон працював у Бюро обчислень і допомагав професорові Жану Шакорнаку у спостереженнях вночі після своєї основної роботи.
Множинність населених світів Ця тема вже була популярною протягом XIX століття. Хоча вперше її розвинув Бернар ле Бов'є де Фонтенель у своїй праці «Розмови про множинність світів», її популяризували також Шарль Фур'є, , , Теофіль Готьє, Огюст Конт (який писав про «наших співгромадян, мешканців планет») і навіть Огюст Бланкі. Після зустрічі з Алланом Кардеком (1861) він, через медіума мадемуазель Юе, «спілкувався» з духом Галілея й опублікував у 1862 році книгу «Множинність населених світів» — одночасно спіритичну й астрономічну працю, присвячену умовам заселеності «небесних земель». На той час йому було лише 19 років.
Після виходу цієї книги його звільнив із Паризької обсерваторії директор Урбен Левер'є, сказавши: «Пане, ви не вчений, а поет!». Проте директор Бюро обчислень Шарль-Ежен Делоне знову прийняв його на роботу — для розрахунку щорічних ефемерид Місяця. Після цього, замінивши , він, на прохання , увійшов до редакції журналу , де розгорнув кампанію проти адміністрації Левер'є.
У 1865 році він став науковим редактором газети і наступного року відновив традицію Араго читати численні публічні лекції з популярної астрономії. У 1868 році він здійснив кілька польотів на повітряній кулі, щоб дослідити вологість і напрямки повітряних потоків у атмосфері.
2 квітня 1869 він виголосив надгробну промову на похороні Аллана Кардека, у якій зазначив:
Цей епізод залишив глибокий слід у його світогляді та знаходить відображення у його художніх творах («Оповіді безкінечності», «Зоряні сни», «Уранія», «Кінець світу», «Стелла»). Упродовж життя він підтримував зв'язки з колами спіритистів, окультистів і парапсихологів.
Сільвія Петіо
У 1874 році Каміль Фламмаріон одружився із Після смерті її першого чоловіка, лікаря Еміля Еспрі Матьє: Émile Esprit Mathieu n. 17 mai 1810 d. 12 octobre 1873, Родовід., з якою він вже мав стосунки вже кілька років. Наречені здійснили весільну подорож на повітряній кулі. Сільвія поділяла інтерес чоловіка до астрономії. Саме з її ініціативи було засновано , яка відзначає видатні заслуги перед Французьким астрономічним товариством. Уперше нагороду вручено Доротеї Клумпке 1897 року. Як активна феміністка, Сільвія у 1899 році заснувала пацифістську організацію «Мир і роззброєння через жінок».
Популярна астрономія
У 1876 році Фламмаріон спостерігав зміну пір року в темних областях Марса. З 1876 по 1880 рік він здійснив кілька польотів на повітряній кулі, щоб досліджувати атмосферні явища, зокрема атмосферну електрику. Завдяки доходам від романа Еміля Золя «Пастка», Каміль і його брат 1879 року опублікували вражаючий альбом «Популярна астрономія». Загалом від 1879 і 1924 альбом вийшов загальним тиражем у 130000 примірників.
У 1887 році Фламмаріон заснував Французьке астрономічне товариство, де став першим президентом і до самої своєї смерті керував щомісячним бюлетенем Franck Ferrand, «Camille Flammarion», émission Au cœur de l'histoire sur Europe 1, 14 juin 2012..
Обсерваторія Жувізі-сюр-Орж
У 1882 році багатий бордоський підприємець Луї-Ежен Мерет, шанувальник Фламмаріона, подарував йому маєток у Жувізі-сюр-Орж, де в 1883 році він заснував . Там він побудував астрономічний купол, оснастивши його екваторіальною лінзою діаметром 24 см і фокусною відстанню 75 см, роботу над якою довірив фірмам Bardou (оптика), Breguet (годинникарство) та Gaussin (механіка).
Його приватна бібліотека містила численні книги з історії науки. Тут він розвивав астрофотографію разом із своїм помічником .
У 1894 році він створив у своєму саду станцію для вивчення впливу сонячного випромінювання на ріст рослин, що складалася з кількох теплиць із кольорового скла. Експерименти проводили інженер Луазель та його дружина Сільвія. Він визначив, що червоне світло найефективніше, і температура при цьому не є визначальним фактором. У 1898 році аналогічні висновки він зробив, спостерігаючи пуголовків і шовкопрядів.
Каміль Фламмаріон приймав у своїй обсерваторії численних відомих осіб, зокрема імператора Бразилії, Дона Педро де Алькантару, Персиваля Лоуелла та королеву Румунії Марію. У 1889 році популярність вченого була такою великою, що місто Жювізі назвало на його честь вулицю (rue Camille-Flammarion).
Марс
У 1892 році він опублікував книгу «Планета Марс та умови її заселеності», у якій провів детальний аналіз спостереженm Джованні Скіапареллі, що виявилися хибними, зокрема щодо наявності на планеті Марс каналів і моря. Фламмаріон включив у роботу всі відомі на той час спостереження планети, починаючи з 1636 року. Під впливом досліджень Вільяма Генрі Пікерінга він навіть висунув гіпотезу, що Марс, можливо, населений «расою, вищою за нашу».
Останні роки життя
У 1911 році святкували науковий ювілей Каміля Фламмаріона. виготовив срібну медаль, що зображувала погруддя Фламмаріона перед обсерваторією. Існує також бронзова версія медалі.
1914 року Фламмаріон оселився в Аркашоні, а потім у Шербурі. У грудні 1914 року, під час Першої світової війни, він організував для уряду збір біноклів та фотоапаратів. Після війни він присвячував більше уваги спіритизму, ніж науці. Після смерті першої дружини від іспанського грипу 23 лютого 1919 року, він вдруге одружився 9 вересня 1919 року зі своєю асистенткою , бакалавркою й авторкою численних наукових робіт, яку він знав від 1893 року.
Каміль Фламмаріон помер 3 червня 1925 року у своєму робочому кабінеті в Жувізі-сюр-Орж від серцевого нападу. Похований 6 червня 1925 року в парку обсерваторії Жувізі-сюр-Орж поряд зі своєю першою дружиною . На похороні були присутні численні політики (Поль Пенлеве, Едуар Ерріо, Александр Мільєран), науковці (Поль Аппель, Еміль Борель, Андре-Луї Данжон), митці (, Рашильд) та спіритуалісти (). Його друга дружина, , похована тут у 1962 році.
Наукова діяльність Каміль Фламмаріон вивчав вплив Сонця на рослини, а також сонячний цикл. Він довів, що сонячні плями з'являються тоді, коли активність сягає максимуму. В він запросив до співпраці Ежена Антоніаді, з яким досліджував планету Марс і її «канали». У 1878 році він також опублікував «Каталог подвійних і кратних зір із достовірним відносним рухом».
Між наукою і спіритуалізмом Упродовж усього життя його пристрасть до астрономії поєднувалася з інтересом до невідомого. Від юності, у 1860-х роках, і до самої смерті в 1925 році Фламмаріон цікавився зв'язками між таємничими явищами спіритуалізму та наукою, які сам називав «невідомими природними силами». Це зблизило його з Жераром Анкоссом, який зробив його почесним членом свого ордену мартіністівPapus, Martinésisme, willermosisme, martinisme et franc-maçonnerie, Paris, Chamuel éditeur, 1899, 123 p..
У розділі колективної праці Вчені перед обличчям окультного: 1870—1940 (), опублікованої у 2002 році, подано багато подробиць про участь Фламмаріона в спіритуалізмі та метафізиці.
Від релігійного спіритуалізму до метапсихіки
У 1861 році Фламмаріон відкрив для себе Аллана Кардека, кодифікатора спіритизму. Йому вдалося встановити з ним контакт і взяти участь у численних спіритичних сеансах.
На основі своєї участі в сеансах спіритуалізму в салоні мадам Юе він написав твір ''Мешканці того світу'' (Les Habitants de l'autre monde, 1862), який можна вважати своєрідним сповіданням віри спіритуаліста. Згодом він підготував розділ «Астрографічне дослідження» для книги Аллана Кардека (1868), у якому захищав ідею населеності планет душами померлих. На наступні майже 20 років він покинув спіритичну літературу на користь наукової, але згодом знову повернувся до спирітизму, опублікувавши відверто спіритичні романи — «Зоряні сни» (1886) й «Уранія» (1889).
Деякий час його розглядали як можливого наступника Кардека. Він написав і виголосив надгробну промову, де зазначив:Якщо спочатку він належав до тих, хто пов'язував спіритизм із релігією — поряд із та , — то згодом він перейшов до спіритизму, заснованого на тогочасній науці, яка зазнавала глибоких змін, особливо у сфері спектроскопії та дослідження невидимих хвиль:
Особисті дослідження Фламмаріона На початку 1890-х років Фламмаріон підтримував наукові зв'язки з Шарлем Ріше та Ксав'є Дар'є. За зразком ці двоє заснували журнал «Анали фізичних наук» (Annales des sciences psychiques), до редакційного комітету якого увійшов і Фламмаріон — разом з іншими відомими європейськими спіритуалістами: Вільямом Круксом, Чезаре Ломброзо, Марселем Манженом, Жозефом Максвелом, , Юліаном Охоровичем, , , . Завдяки своїй популярності він також спілкувався з європейськими спіритичними колами, зокрема з , а також з американськими організаціями, такими як . У 1923 році його навіть обрали президентом Лондонського товариства психічних досліджень.
Пояснюючи явища, які виникали під час сеансів із медіумами, він висунув кілька гіпотез: дію невидимих хвиль, вплив «четвертого виміру» у рамках неевклідової геометрії та, зрештою, погодився з Круксом, який припускав існування «псионічної сили» (force psychique).
Від 1898 року Фламмаріон проводив серію дослідів із італійською медіумкою , викривши її у шахрайстві. Його недовіра базувалася на попередньому досвіді — у випадках з іншими медіумами він також виявляв фальсифікації:7 травня 1899 року він вивчав спіритичні повідомлення, які Віктор Гюго отримував на острові Джерсі під час свого вигнання 1851 року. Фламмаріон заперечив їхнє паранормальне походження, стверджуючи, що це — зовнішнє виявлення думки самого Гюго. У 1907 році він опублікував працю «Невідомі природні сили» ().