Япо́нська мо́ва (, Транскрипція за МФА: /[nʲiɦoŋŋo], [nʲippoŋŋo]) — мова, якою розмовляють японці, мешканці Японського архіпелагу, а також японці в еміграції. Належить до японо-рюкюської групи мов. Є рідною мовою практично всіх жителів Японії, за винятком натуралізованих іноземців. Юридично не має статусу офіційної мови, але фактично є такою. В системі японської освіти вивчається як «державна мова»Японською: кокуґо ()..
Кількість носіїв мови за різними оцінками становить 127—130 мільйонів осіб, японська посідає 9 місце за кількістю мовцівДля порівняння українська мова займає 26 місце. 30 найбільших мов // Сайт «Етнологія». Переглянуто 3 вересня 2008..
Перші документальні свідчення, які підтверджують існування японської мови, датують VIII століттям.
Японська мова графічно виражається трьома складовими елементами — двома силабічними абетками, хіраґана і катакана, а також ієрогліфами кандзі. Крім цього, інколи використовується латинська абетка ромадзі для передачі японських фонем.
Словник японської мови нараховує більш як мільйон слів. Мова зазнала сильного впливу китайської мови. Після Другої світової війни відбувається активне запозичення англійських слів.
Особливості Фонеми в японській мові, за винятком подвоєння приголосних () та фонеми «н» (), мають відкриті склади, що закінчуються на голосні, а також мають мори в літературній мові та діалектах. Наголос у японській мові є тоновим.
Для автентичних японських слів, позбавлених іноземних нашарувань, характерні такі риси: Слова не починаються зі звуку «р», тобто складів стовпчика «ра» ()Японські слова «раку» (, веселість), «раппа» (, труба), «рінґо» (, яблуко) не є словами японського походження.. Слова не починаються із дзвінких приголоснихЯпонські слова «даку» (, обнімати), «доре» (, який з), "ба (, місце) або «бара» (, троянда) є пізніми модифікаціями.. Голосні звуки в корені слова не збігаються один з однимЯпонські слова, що нині вимовляються як «ао» (, синява) або «каї» (, мушля) в давнину вимовлялися як «аво» ([awo]) та «капі» ([kapi, kaɸi]).Дивіться детальніше Походження та Фонетика.
Речення будується за схемою «підмет • означення • присудок». Означення передує означуваному слову. Під час відмінювання іменників замість зміни порядку слів у реченні або закінчень іменника, використовується функціональне слово, частка-афікс, яка виконує граматичну функцію і додається до закінчення іменника. Відповідно, в лінгвістичній типології за особливостями будови речення японську мову відносять до мов типу SOV, а за особливостями морфології до аглютинативних мов<ref group="ком.">Дивіться детальніше Граматика</ref>. Словниковий запас японської мови, окрім автентичних японських слів, містить багато запозичень з письмової китайської мови, а також слів з європейських мовДивіться детальніше Лексика.
В японській мові існують граматично й лексично багаті категорії ввічливості, систематизовані у так званій «шанобливій мові»Японською: кейґо (). Гоноративні й адресивні словоформи мають різні відтінки, покликані забезпечити належний рівень розмови осіб різного соціального статусуДивіться детальніше Категорії ввічливості.
Діалекти японської мови поділяються на західнояпонські, східнояпонські та кюшюйські. Вони мають детальнішу класифікацію за регіонами на субдіалекти та наріччя. Також виокремлюють окінавський діалект та , що утворилися під впливом місцевих рюкюйських мов. Стандартною або літературною японською мовою вважається діалект середніх і вищих класів Токіо 2-ї половини XIX століття, так звана «мова Яманоте»Японською: яманоте котоба ()Дивіться детальніше Діалекти.
Особливостями, які вирізняють японську мову від інших, є насамперед японська писемність. В ній використовуються чотири системи — китайські ієрогліфи, силабічні абетки хіраґана і катакана, та латинка ромадзі. Ієрогліфи мають подвійне використання — як логограми і як фонограмиЗазвичай в япономовних текстах використовується не більше як 3 системи письма.. Другою особливістю є велика кількість займенників для позначення особиНаприклад першої особи однини використовуються займенники різних відтінків «ватакусі» (), «ватасі» (), «боку» (), «оре» (), «сореґасі» (), «дзібун» () та багато інших., а також розвинені гоноратив і адресивДивіться детальніше Писемність та Лексика.
Іншими особливостями є сталість фонем, що мають форму «приголосний + голосний», 5 голосних звуків, протистояння прямих і палаталізованих звуків, наявність 2 мор в 1 складі, одзвінчування голосних, зміна тонового наголосу в складених словах тощоДивіться детальніше Писемність та Фонетика.
Поширення
Японська мова використовується в основному в Японії. Точних підрахунків кількості носіїв цієї мови не проводилося ані на Японських островах, ані закордоном, тому, зазвичай, ця кількість ототожнюється з чисельністю населення Японії, також японською послуговуються в Кореї, США та Бразилії, в першу чергу через значні японські спільноти.
В Японії немає прямого закону, який би визначав статус японської мови як офіційної або державної мови, проте в японському законодавстві є поодинокі непрямі згадки, які свідчать що де-факто такий статус вона має. Зокрема, в статті 47 Закону про суди від 1947 рокуЗакон Японії № 59 від 16 квітня 1947 року про суди зазначено, що в японських судах повинна використовуватися японська мова, а в статтях 3 і 9 Закону про сприяння культурі писемності та друку від 2005 рокуЗакон Японії № 91 від 29 липня 2005 року про сприяння культурі писемності та друку . терміни «японська мова» і «державна мова» виступають синонімами. Крім цього, інші закони Японії базуються на тій аксіомі, що саме японська, а не будь-яка інша мова, є офіційною і державною мовою в країні. Усі офіційні тексти записуються японською, а в японських школах години вивчення японської мови називаються уроками «державної мови».
За межами Японії японська мова використовується в Америці — Канаді, США (особливо на Гаваях), Мексиці, Бразилії, Перу, Болівії, Домініканській республіці, Аргентині, Чилі, Парагваї. Уругваї, Венесуелі, Колумбії, Еквадорі та на Кубі, а також в Австралії і у Великій Британії, де проживає японська діаспора見坊 豪紀 (1964) 「アメリカの邦字新聞を読む」 『言語生活』 157.井上 史雄 (1971) 「ハワイ日系人の日本語と英語」 『言語生活』 236.
本堂 寛 (1996)「ブラジル日系人の日本語についての意識と実態―ハワイ調査との対比から」『日本語研究諸領域の視点 上』.. Нею розмовляють переважно літні мешканці. Третє і четверте покоління нащадків японських мігрантів практично не володіє мовою пращурівРезультати дослідження Хондо (1996) з опитування японської діаспори в Бразилії показали, що серед осіб японського походження, які народилися до 1950 року, японською вільно володіють 20,6 %, а серед народжених після 1950 року — лише 8,3 %.. Також японську мову знають і пам'ятають у країнах та регіонах, які були під контролем Японської імперії до Другої світової війни — на Тайвані, Кореї, Маньчжурії, Сингапурі, Філіппінах, прибережних регіонах Китаю, Сахаліні та тихоокеанських територіях, що раніше були під японською владою: Північних Маріанських островах, Палау, Маршаллових островах і Мікронезійській федерації真田 信治 (2002) 「ポナペ語における日本語からの借用語の位相―ミクロネシアでの現地調査から」 『国語論究』 9-25.
Згідно з Санадою (2002), особливого поширення японська має в Мікронезії, де сучасне покоління інколи спілкується з батьками японською, а місцеві мови запозичили чимало японських слів.. Зокрема, на Тайвані представники різних аборигенних не-китайських племен досі використовують японську мову в розмовах у приватних бесідах青柳 森 (1986) 「台湾山地紀行」 『東京消防』 1986.10. ., а в штаті Ангаур держави Палау вона визнана офіційною мовою, хоча й не має достатньої кількості мовців矢崎幸生 (2001) 『現代先端法学の展開』 信山社. 10-11..
Чимало людей вивчає японську мову за кордоном. В Азійсько-тихоокеанському регіоні їх нараховується до 2,35 млн — 900 тисяч у Південній Кореї, 400 тисяч у КНР і 400 тисяч в АвстраліїДані Японського Фонду (2003) .. Загалом, японську студіюють на всіх континентах, в 120 країнах світу. В самій Японії кількість осіб, які вивчають місцеву мову, становить 130 тисяч, серед яких 100 тисяч — вихідці з АзіїДані Агенції в справах культури при Міністерстві освіти та культури Японії (2004) ..
Класифікація Проблема класифікації японської мови залишається невирішеною у світовій лінгвістиці. Існує декілька теорій щодо походження цієї мови та її класифікації. Через відсутність узгодженості серед науковців японську мову відносять до ізольованих мов亀井 孝 他 [編] (1963) 『日本語の歴史1 民族のことばの誕生』 （平凡社）.大野 晋・柴田 武 [編] (1978) 『岩波講座 日本語 第12巻 日本語の系統と歴史』 （岩波書店）..
Теорія, згідно з якою японська мова належить до алтайських мов, була популярною на початку XX століття藤岡 勝二 (1908) 「日本語の位置」 『國學院雑誌』14.. Її основними доказами були наявність в алтайських та мовах плавного приголосного, при якому слова не починаються з «р», та наявність сингармонізму有坂 秀世 (1931) 「国語にあらはれる一種の母音交替について」『音声の研究』 第4輯 （1957年 『国語音韻史の研究 増補新版』（三省堂））.. Однак ступінь спорідненості з конкретними мовами алтайської групи не визначено й по сьогодні北村 甫 [編] (1981) 『講座言語 第6巻 世界の言語』 （大修館書店） 121..
Науковці, які класифікують японську мову як одну з австронезійських мов, вказують на її фонетичну й лексичну подібність з цими мовами泉井 久之助 (1952) 「日本語と南島諸語」 『民族学研究』 17-2 （1975年の『マライ＝ポリネシア諸語 比較と系統』（弘文堂））.. Проте через велику кількість припущень та недостатню кількість прикладів, австронезійська теорія не в змозі довести зв'язок цієї групи мов з японською.
У 1980-х роках на підставі схожості лексики й граматики японської і тамільської мови висловлювалась гіпотеза, що японська є однією з мов дравідійської мовної сім'ї大野 晋 (1987) 『日本語以前』 （岩波新書）大野 晋 (2000) 『日本語の形成』 （岩波書店）.. Проте методи побудови цієї гіпотези були розкритиковані лінгвістами家本 太郎・児玉 望・山下 博司・長田 俊樹 (1996) 「「日本語＝タミル語同系説」を検証する―大野晋『日本語の起源 新版』をめぐって」 『日本研究（国際文化研究センター紀要）』 13/大野 晋 (1996)「「タミル語＝日本語同系説に対する批判」を検証する」『日本研究』15/山下 博司 (1998)「大野晋氏のご批判に答えて―「日本語＝タミル語同系説」の手法を考える」『日本研究』17..
Японська мова пов'язана з китайською мовою, від якої вона перейняла систему письма та багато неологізмів. Проте базова японська лексика, граматика й фонетика сильно відрізняються від китайських аналогів, тому японську мову не зараховують до сино-тибетської мовної сім'ї.
Айнська мова подібна до японської за синтаксисом, але відрізняється граматично, морфологічно і фонетично. Це полісинтетична мова, фонетична структура якої не знає поділу на дзвінкі та глухі звуки, а також має багато закритих складів. Науковці відзначають схожість базової лексики айнської і японської мов服部 四郎 (1959) 『日本語の系統』 （岩波書店、1999年に岩波文庫）., але прикладів цієї схожості, так само як і джерел для підтвердження спорідненості обох мов, не вистачає. Крім цього, подібність айнських слів до японських зумовлена численними мовними запозиченнями з боку айнів.
Корейська мова найбільш близька до японської мови з погляду граматики, але дуже відрізняється лексикою. Для корейської фонетики притаманні наявність плавного приголосного та сингармонізм в автентичних корейських словах, що є спільною рисою японської та ряду алтайських мов, але водночас у ній багато закритих складів і подвоєння приголосних, що є чужими японській мові. Деякі дослідники вказують на лексичну подібність старояпонської і , мертвої мови вершників півночі Корейського півострова新村 出 (1916) 「国語及び朝鮮語の数詞に就いて」 『芸文』 7-2・4 （1971年の『新村出全集 第1巻』（筑摩書房））., проте остання гіпотеза досліджена погано, тому висновки про зв'язок обох мов є передчасними.
У 2-й половині XX століття існували гіпотези спільного походження японської мови з мовою лепча та івритом, але вони були відкинуті сучасними лінгвістами як псевдонаукові.
Єдиною мовою, що споріднена з японською граматично, синтаксично, морфологічно є рюкюська мова, яка поширена на островах Рюкю, на півдні Японського архіпелагу. Обидві мови об'єднують у так звану японсько-рюкюську мовну групу. Залежно від політичних чи наукових уподобань дослідників рюкюську класифікують як окрему мову, споріднену з японською, або як південний діалект японської мови.
Історія