Ride the Lightning (укр. Осідлай блискавку) — другий студійний альбом американського треш-метал гурту Metallica, випущений 27 липня 1984 року незалежним лейблом Megaforce Records.
Незважаючи на те, що альбом належить до жанру треш-метал, він продемонстрував музичне зростання та ліричну витонченість гурту. Басист Кліфф Бертон ознайомив гурт з основами теорії музики і брав активнішу участь у написанні пісень. Гурт розширив свій підхід, використовуючи акустичні гітари, розширені інструментальні партії та більш складні гармонії. Всі витрати на запис альбому були оплачені європейським лейблом Music for Nations, оскільки Megaforce не зміг їх покрити. Це останній альбом, до написання пісень якого долучився колишній гітарист гурту Дейв Мастейн, і перший, в якому взяв участь його наступник Кірк Гемметт.
Альбом отримав позитивний відгук від музичних критиків, які вважали його більш масштабною роботою, ніж його попередник. Metallica просувала альбом під час європейського туру «Bang That Head That Doesn't Bang» наприкінці 1984 року, а також під час північноамериканського туру в першій половині 1985 року. Пізніше того ж року гурт виступив на великих музичних фестивалях, таких як «Monsters of Rock» і «Day on the Green». Через два місяці після релізу Elektra Records підписала з Metallica багаторічну угоду і перевидала альбом. Ride the Lightning посів 100 місце в чарті Billboard 200, практично не потрапивши на радіо. Хоча спочатку для американського ринку було надруковано 75 000 копій, до листопада 1987 року альбом розійшовся тиражем у півмільйона примірників. Американська асоціація компаній звукозапису (RIAA) у 2012 році сертифікувала його як 6-кратно платиновий за продаж шести мільйонів копій у Сполучених Штатах. Багато рок-видань внесли платівку до списків найкращих альбомів, зазначивши, що він справив тривалий вплив на жанр.
Фон і запис Metallica випустила свій дебютний альбом Kill 'Em All на незалежному лейблі Megaforce Records 25 липня 1983 року. Альбом допоміг заснувати треш-метал, піджанр хеві-металу, що характеризується швидкими рифами та інтенсивними ударними партіями. Після завершення промо-туру Metallica почала писати новий матеріал, а з вересня почала виконувати на концертах пісні, які мали увійти до альбому. Оскільки у гурту було мало грошей, його учасники часто харчувалися один раз на день і ночували в будинках фанатів під час виступів у клубах по всій Америці. Стався інцидент, коли в Бостоні вкрали частину апаратури Metallica, тож учасники Anthrax позичили гурту частину свого обладнання, щоб дограти решту концертів. У вільний від концертів час гурт жив в орендованому будинку в Ель-Серріто, який називався «Особняк Metallica». Фронтмену Джеймсу Гетфілду було незручно виконувати подвійні обов'язки вокаліста і ритм-гітариста, тому гурт запропонував цю роботу вокалісту Armored Saint Джону Бушу, який відхилив пропозицію, оскільки справи у Armored Saint на той час йшли добре.
Гетфілд поступово набув впевненості в якості вокаліста і зберіг свою первісну роль. Гурт розпочав запис 20 лютого 1984 року на студії Sweet Silence Studios у Копенгагені. Продюсером альбому став Флеммінг Расмуссен, засновник Sweet Silence Studios. Барабанщик Ларс Ульріх обрав Расмуссена, тому що йому сподобалася його робота над альбомом Rainbow Difficult to Cure, і він був зацікавлений у записі в Європі. Расмуссен, який не чув про Metallica, погодився працювати над альбомом, навіть незважаючи на те, що співробітники його студії ставили під сумнів талант гурту. Расмуссен прослухав записи Metallica ще до приїзду учасників і вирішив, що гурт має великий потенціал. Metallica репетирувала матеріал для альбому в репетиційній кімнаті Mercyful Fate в Копенгагені.
Перед тим, як потрапити до студії, Metallica збирала ідеї на «стрічках з рифами», записаних на різних джем-сесіях. Гетфілд і Ульріх прослуховували записи і відбирали найсильніші рифи, щоб потім зібрати їх у пісні. Інструменти були записані окремо, лише Джеймс грав на ритм-гітарі. Расмуссен, за підтримки барабанщика Флеммінга Ларсена, навчив Ульріха, який мав схильність до збільшення швидкості і мало знав теорію ритму. Барабани записувалися на порожньому складі в задній частині студії, який не був звуконепроникним і спричиняв реверберацію. Хоча чотири треки вже були аранжовані, учасники гурту не звикли створювати пісні в студії, оскільки вони не робили цього для Kill 'Em All. «For Whom the Bell Tolls», «Trapped Under Ice» і «Escape» були написані в основному в Копенгагені, а «Fight Fire with Fire», «Ride the Lightning», «Creeping Death» і «The Call of Ktulu», які вже виконувалися наживо, були доопрацьовані.
Гітарист Кірк Гемметт взяв назву альбому з уривку з роману Стівена Кінга Протистояння. Обкладинка, на якій зображено електричний стілець посеред блискавок, була задумана ще до початку запису. Спочатку у гурту виникли труднощі із записом, оскільки за три тижні до прибуття до Копенгагена було викрадено обладнання. Учасники спали в студії вдень, оскільки не могли дозволити собі готель, і записувалися вночі, тому що вдень студія була зайнята іншими артистами. Оскільки гурт шукав контракт з великим лейблом, студію відвідало кілька представників A&R з різних лейблів. Спочатку здавалося, що Metallica збирається підписати контракт з Bronze Records, але угода була скасована, тому що виконавчий директор лейблу Джеррі Брон не оцінив роботу, виконану в Sweet Silence Studios, і захотів, щоб американське видання було реміксоване інженером Едді Крамером, і навіть розглядав можливість перезапису альбому в іншій студії. Metallica була розчарована тим, що Брон не поділяв художнього погляду гурту. Вони вирішили шукати інший лейбл для випуску альбому в США, хоча Bronze вже рекламував Metallica як один зі своїх гуртів.
Хлопцям довелося записуватись швидко, оскільки європейські концерти були заплановані через 29 днів після того, як Metallica увійшла до студії. Запис закінчився 14 березня, а Megaforce випустив альбом 27 липня. Хоча початковий бюджет альбому становив $20 000, остаточні витрати перевищили $30 000 (еквівалентно $88 146 у 2022 році). Європейський лейбл Music for Nations оплатив студійні витрати, оскільки власник Megaforce Джон Зазула не міг їх собі дозволити. Metallica була незадоволена відсутністю просування з боку Megaforce і вирішила розійтися з Зазулою. Співробітник лейблу Elektra Records Майкл Алаго помітив Metallica на концерті у Сан-Франциско і запросив голову правління Elektra та керівника відділу промоції на серпневе шоу в Нью-Йорку. Виступ у Roseland Ballroom, де на розігріві у Raven виступали Anthrax і Metallica, сподобався співробітникам Elektra, і наступного ранку гурту запропонували контракт. 12 вересня Metallica підписала контракт з лейблом Elektra, який перевидав альбом 19 листопада. Кліфф Бернштейн і Пітер Менш з Q Prime були одночасно призначені новими менеджерами гурту. Ride the Lightning став останнім альбомом Metallica, до написання якого долучився колишній вокаліст гурту Дейв Мастейн, якому належать авторство заголовного треку і пісня «The Call of Ktulu». Альбом також став першим, в якому Гемметт зазначений як автор пісень.
Тематика і структура пісень Музичні критики вважають, що Ride the Lightning демонструє більшу музичну зрілість, з більш широким звучанням пісень, ніж Kill 'Em All, який вирізнявся одновимірним звучанням. Такий розвиток частково пояснюється знанням теорії музики басистом Кліффом Бертоном. Він показав Гетфілду, як доповнювати основні ноти додатковими контр-мелодіями і як працює базова гітарна гармонія, що відобразилося на композиціях пісень. Гетфілд створив більш соціально свідомі тексти пісень, а також зловісні та напівфілософські посилання. Ульріх пояснив, що Metallica вирішила не покладатися виключно на швидкі темпи, як на попередньому альбомі, а дослідити інші музичні підходи, які звучать потужно і важко. Кевін Фішер з журналу Grinder охарактеризував альбом як «абсолютний треш, руйнування і тотальне розмиття», що нагадує йому швидкість і потужність Kill 'Em All. Музичний журналіст Мартін Попофф зауважив, що альбом пропонує «витонченість і брутальність в рівній мірі» і сприймався як щось нове на момент релізу. Обговорюючи ліричний зміст альбому, філософ Вільям Ірвін писав:Після Kill 'Em All бунт і агресія стали набагато більш цілеспрямованими, оскільки ворог став більш чітко визначеним. Metallica була глибоко стурбована різними сферами, в яких звичайна людина була несправедливо, але геніально обманута. Точніше кажучи, вони дуже критично ставилися до тих, хто був наділений владою.
Мажорний акустичний вступ до «Fight Fire with Fire» демонструє еволюцію колективу до більш гармонійно складного стилю написання пісень. Найшвидша за темпом пісня Metallica, яка рухається завдяки спритним тремоло-обраним рифам у куплетах і приспіві. Тривале соло в кінці пісні розчиняється у звуковому ефекті потужного ядерного вибуху. Основний риф був записаний під час туру Kill 'Em All, а акустичний вступ - це те, що Бертон грав на акустичній гітарі в той час. Ліричні теми зосереджені на ядерному знищенні, зокрема, на критиці доктрини взаємного гарантованого знищення.
«Ride the Lightning» ― перша пісня гурту, яка підкреслює страждання системи кримінального права. Текст пісні написаний від імені засудженого до смертної кари, який очікує страти на електричному стільці. Пісня, одна з двох композицій альбому, яка належить Мастейну, починається в середньому темпі, який поступово прискорюється в міру виконання пісні. Один з рифів, спочатку написаний Мастейном, був спрощений. У пісні з'явилася інструментальна середня частина, яку підкреслює соло Гемметта. За словами Гетфілда, пісня оповідає не про критику смертної кари, а про людину, засуджену до смертної кари за злочин, якого вона не скоювала, як і в початкових словах: «Винен за всіма пунктами звинувачення, але, чорт забирай, це неправильно» (Guilty as charged/But damn it/It ain't right).
«For Whom the Bell Tolls» починається з дзвону, за яким слідує маршовий риф і бас-партія високого тону. Хроматичний вступ, який Бертон написав до того, як приєднався до Metallica, часто приймають за електрогітару, але насправді це бас-гітара Кліффа, доповнена дисторшеном і педаллю з ефектом «wah-wah». Текст пісні був натхненний однойменним романом Ернеста Хемінгуея 1940 року, який описує жах і безчестя сучасної війни. «For Whom the Bell Tolls» був випущений як промо-сингл у двох версіях: редагована версія на стороні А та альбомна версія на стороні Б.
«Fade to Black» ― пауер-балада з текстом про самогубство. Гетфілд написав слова, бо відчував себе безсилим після того, як обладнання гурту було викрадено перед виступом у січні 1984 року в Бостоні. Музично пісня починається зі вступу акустичної гітари, на яку накладається соло на електрогітарі. Пісня поступово стає важчою і швидшою, закінчуючись багатошаровими гітарними соло. Арпеджовані акорди та стриманий спів балади були незвичними для треш-метал гуртів того часу і розчарували деяких шанувальників Metallica. Структура пісні передвіщає пізніші балади Metallica, такі як «Welcome Home (Sanitarium)», «One» та «The Day That Never Comes». «Fade to Black» був випущений як промо-вініл у 1984 році у фосфоресцентному зеленому кольорі.
«Trapped Under Ice» розповідає про людину, яка прокидається від кріогенного стану. Розуміючи, що йти нікуди, і ніхто не прийде на допомогу, людина безпорадно чекає неминучої загибелі. Пісня побудована на швидкому галопуючому рифі, що нагадує відкриття альбому. Вона була натхненна демо-версією треку колишнього гурту Геммета Exodus під назвою «Impaler», який пізніше вийшов на альбомі Tempo of the Damned.