Футбольний клуб «Чорномо́рець» Одеса — український футбольний клуб із міста Одеса, офіційною датою заснування якого вважається 1936 рік, що робить його найстарішим професіональним футбольним клубом міста. Протягом своєї історії клуб мав також інші назви: «Динамо» (1936—1939), «Харчовик» (1940, 1944—1950, 1955—1957), «Спартак» (1941) та «Металург» (1955—1957). Від 1958 року футбольний клуб має назву «Чорноморець» з якою виступає дотепер. Клуб брав участь у 53-х чемпіонатах СРСР, з них у вищому дивізіоні — відіграв 26 сезонів, 24 сезони у другому за силою дивізіоні та 3 у третьому дивізіоні, а також у 45 розіграшах кубку СРСР. «Чорноморець» один з учасників першого чемпіонату України, де виступає дотепер. В українській першості одеський клуб узяв участь 29 разів, 24 з яких у вищому дивізіоні, а п'ять у першій лізі. Найбільшим досягненням команди за історію стало двічі здобуття титулу срібного призера української вищої ліги у 1995 та 1996 роках, а також здобуття третього місця у вищій радянській лізі 1974 року. Також команда неодноразово здобувала кубок України, зокрема стала першим його володарем у 1992 році та вдруге його виграла у 1994 році. У розіграші кубку СРСР найбільше досягнення клубу це вихід до півфіналу турніру у 1966 році. Також клуб здобув у 1990 році Кубок Федерації футболу СРСР, ставши його останнім володарем.

Після розпаду Радянського Союзу у 1991 році «Чорноморець» опинився у першому дивізіоні українського чемпіонатуУ 1992–2008 роках — вища ліга; з 2008 року й дотепер — Прем'єр-ліга. Саме кінець 1980-х — перша половина 1990-х вважається розквітом команди. Саме у ті часи клуб здобув найбільше кількість своїх найсерйозніших призів. Саме у 1990-ті команда здобувала своє найбільше досягнення у міжнародних турнірах — двічі дійшла до 1/16 фіналу Кубку УЄФА та один раз дійшла до 1/16 фіналу Кубку володарів кубків УЄФА. У різні роки за команду виступали відомі радянські та українські футболісти, такі як Василь Москаленко, Валерій Лобановський, Валерій Поркуян, Стефан Решко, Леонід Буряк, Ігор Бєланов, Юрій Никифоров, Ілля Цимбалар, Іван Гецко, Тимерлан Гусейнов, Олег Суслов, Олександр Косирін, Олексій Гай, тощо.

Домашні матчі клуб проводить на Центральному стадіоні «Чорноморець», місткість якого становить понад 34 тисячі глядацьких місць. До структури клубу також входять два спортивно-оздоровчі комплекси, «Люстдорф» та «Відрада», клубна академія, СДЮШОР імені А. Ф. Зубрицького, а також клубний музей. У складі клубу діють декілька футбольних команд: основна, молодіжна (U-21), юнацька (U-19), фарм-клуб «Чорноморець-2», «Чорноморець-кадети» (міський чемпіонат) та команди спортивної школи різного віку. Посаду почесного президента клубу обіймає український підприємець Леонід Клімов, генеральний директор — Анатолій Місюра, директор СДЮШОР — Артем Відерко.

Історія

Назви клубу 1936—1939: «Динамо» 1940: «Харчовик» 1941: «Спартак» 1944—1950: «Харчовик» 1953—1954: «Металург» 1955—1957: «Харчовик» 1958—дотепер: «Чорноморець»

Одеський футбол до створення клубу

В Одесі, у місті, де нині базується клуб, футбол з'явився у другій половині XIX століття. Через те, що Одеса — портове місто, у ньому неодноразово бувало багато іноземців, що торгували або подорожували. Першими футболістами міста стали англійці, що вважаються засновниками цього виду спорту. Саме вони, подорожуючи у тодішній Російській імперії, привезли до міста футбольні традиції. У 1878 році засновано перший футбольний клуб Одеси — ОБАК (Одеський британський атлетичний клуб). За даними першого історика одеського футболу, Б. Галинського, це був перший спортивний клуб у країні, який також практикував футбол. Довгий час ОБАК проводив матчі лише із командами англійських морських суден, що навідувалися до місцевого порту, а також із командами румунського міста Галац.

Згодом, на початку XX століття, у місті з'явилися нові футбольні клуби, зокрема «Шереметьєвський гурток спорту», «Одеський гурток футболу», ЄСК «Маккабі», «Вега» та «Спортінг-Клуб». Згодом ці клуби разом із ОБАК заснували футбольну лігу. Ця першість проходила на англійський кшалт з осені на весну. Серед відомих футболістів, що розбудовували одеський футбол можна відзначити Григорія Богемського, Ернеста Джекобса, Джона Ґерда, Олександра Злочевського, Джеймса Мартіна тощо.

У сучасного футбольного клубу «Чорноморець» є свій попередник — футбольний клуб «Чорне море». Він не виступав в Одеській футбольній лізі, а був радше аматорським. В Олександрівському парку (нині Парк імені Тараса Шевченка) була викопана яма у вигляді Чорного моря, що мала слугувати ставком. Проте на її облаштування не вистачило коштів і вона стала футбольним полем для місцевих любителів футболу, яких стали називати «чорноморцями». Серед відомих футболістів «Чорного Моря» можна відзначити Івана Тіпікіна, Василя Котова, Тимофія Коваля тощо. Після приходу до влади більшовиків у ході російської громадянської та радянсько-української воєн багато місцевих футболістів, як й інших «представників буржуазного класу», покинули країну. Стара футбольна ліга розпалася через воєнні дії, що відбувалися у місті. Радянська влада заснувала новий чемпіонат Одеси для більш як сотні команд, поділених на п'ять класів. Згодом більшість «чорноморців» перейшла до складу іншої футбольної команди — «Местран». У 1920-х роках саме цей клуб п'ять разів ставав чемпіоном міста. Деякі одесити навіть грали у збірній СРСР.

Перші роки (1936—1941)

Офіційною датою народження команди «Чорноморець» вважається 26 березня 1936 року. Тоді у Радянському Союзі ухвалили рішення провести чемпіонат країни з футболу. Честь представляти Одесу випала на долю однієї з міських команд, «Динамо». Ця дата вважається клубом офіційною, бо є документальні підтвердження реєстрації клубу за наказом про створення «показової футбольної команди» «Динамо». І хоча клуб із назвою «Чорноморець» був створений значно пізніше, його вважають прямим нащадком «Динамо», оскільки основний склад перетікав із команди до команди, що закривались і реорганізовувались відповідно до розпоряджень комітетів різних рівнів. Команда існувала з 1923 року і спочатку мала назву «Спарта». Вона виступала в чемпіонаті міста Одеси у другому ешелоні й особливою майстерністю не відзначалася. Проте з 1928 року «Динамо» заграло на рівні з найкращими колективами міста. У сезоні 1933 року команда стала чемпіоном Одеси.

До участі у першому радянському чемпіонаті, що проходив навесні 1936 року, допустили 28 футбольних колективів з чотирьох радянських республік — Азербайджанської, Української, Російської та Грузинської. Україну представляло дев'ять команд: три з Харкова, дві з Києва та по одній з Одеси, Дніпропетровська та Сталіно. Команди попередньо поділили на чотири дивізіони: групи «А», «Б», «В» та «Г». Одесити потрапили до третього дивізіону, у групу «В» разом із сімома іншими командами: ростовським «Динамо», бакинським «Будівельником», казанським «Динамо», тбіліським «Локомотивом», харківським «Спартаком», горлівським «Вугільником» та київським «Локомотивом». Одеську команду ж тоді тренував Герман Бланк. Перший офіційний матч чемпіонату «Динамо» зіграло 24 травня 1936 року на полі стадіону імені Станіслава Косіора проти «Спартака» з Харкова та поступилося з рахунком 0:1. Достеменно не відомий точний склад команди у першому офіційному матчі в історії клубу, однак відомий список футболістів, що взяли участь у всьому чемпіонаті того сезону, що складався з семи матчів. Серед футболістів, що взяли участь у першості країни було 13 гравців: воротар — Олександр Михальченко (7 матчів, 9 пропущених м'ячів); захисники — Микола Табачковський (7 матчів) та Микола Хижников (7 матчів); півзахисники — Микола Кравченко (7 матчів), Володимир Токар (2 матчі), Михайло Хейсон (7 матчів) та Петро Чистов (5 матчів); нападники — Марк Гичкін (7 матчів, 1 гол), Петро Калашников (7 матчів, 5 голів), Михайло Малхасов (7 матчів, 3 голи), Леонід Орєхов (7 матчів, 5 голів), Юзеф Сосицький (7 матчів) та Ісаак Фрідман (1 матч, 1 гол). У другому матчі першості одесити забили свій перший гол — його автором став Михайло Малхасов, який закинув м'яч у ворота «динамівців» з Ростова-на-Дону, однак це не допомогло виграти виїзний поєдинок. Рахунок наприкінці гри залишився 3:4 на користь господарів поля. А першу перемогу здобули у третьому поєдинку — у гостях над київським «Локомотивом». За підсумками чемпіонату «Динамо» посіло 3-тє місце в турнірній таблиці групи «В» після ростовських «динамівців», що посіли 1-ше місце, та бакинського «Будівельника», відповідно, 2-ге. Одесити Леонід Орєхов та Петро Калашников забили на двох 10 голів, по п'ять на кожного, що стало найкращим результатом у клубі того сезону. Того ж року одеське «Динамо» взяло участь у «весняній першості УРСР». Почало з чвертьфіналу і дійшло до фіналу, де поступилося київському «Динамо» з рахунком 0:6.

Того ж 1936 року команда взяла участь й у першому розіграші Кубку СРСР. Це футбольне змагання проводилося за, так званою, «олімпійською системою», тобто команди грали на вибування. Турнір проходив серед літа між весняною і осінньою частинами сезону 1936 року. Динамівці почали з 1/32 фіналу, де перемогли київський «Більшовик» з рахунком 6:2. У першому матчі розіграшу кубку країни взяло участь дванадцять футболістів (11 у стартовому складі й один вийшов на заміну). Зокрема, Марк Гичкін, Петро Калашников, Микола Кравченко, Семен Литванчук, Михайло Малхасов, Леонід Орєхов, Л. Піскунов, Юзеф Сосицький, Микола Табачковський, Володимир Токар, Михайло Хейсон та Микола Хижников У наступному раунді, 1/16 фіналу, довелося грати двічі: матч проти тбіліського «Локомотива» припинили за рахунку 2:2 через темряву. За два дні відбувся повторний матч, який закінчився перемогою одеситів із рахунком 4:3. В 1/8 фіналу одесити мали грати проти команди «Червоне знамено» з Ногінська, що в Московській області, але через неявку їм зарахували поразку. Окрім «Динамо», у тому розіграші кубка зіграла ще одна одеська команда, яка представляла завод кіноапаратури, «КінАп».

У третьому сезоні чемпіонату СРСР 1937 року динамівці посіли 1-ше місце у групі «В», але через розширення кількості команд у групі «А» до 26-ти зуміли піднятися відразу у найвищий дивізіон чемпіонату. У 1937 році «Динамо» взяло участь і у кубку СРСР де зіграло 5 матчей. Команда була єдиною, яка представляла Одесу у тому розіграші кубка. У першому турі динамівці розтрощили підмосковське «Знам'я труда» 7:0. У наступному турі подолали харківське «Здоров'я» у додатковий час. У третьому турі вирушили до Ленінграда, де з рахунком 3:0 подолали місцевий «Спартак». У 1/8 фінала «Динамо» перемогло «Крила Рад» з Москви, перед тим як поступилося армійцям зі столиці країни Рад, які у 1/8 фінала вибили московський «Спартак».

У сезоні 1938 року одесити посіли десяту сходинку, що дозволило їм залишитися в елітному дивізіоні (група «А» на наступний сезон скоротилася до 14 команд), але вже наступного 1939 року динамівці закінчили виступи на останньому, чотирнадцятому, місці і вилетіли до групи «Б». На початку 1940 року динамівські команди Одеси, Харкова, Ростова-на-Дону та Баку розформували наказом Центральної ради спортивного товариства. Всі гравці одеської команди перейшли до товариства «Харчовик», команда якого і взяла участь у черговій першості СРСР. 1941 року команда доповнилася футболістами з розформованих профспілкових клубів із Києва та Москви і виступала під прапором ДСО «Спартак». Серед футболістів останніх років передвоєнного часу можна також відзначити Олександра Брагіна, Михайла Воліна, Анатолія Зубрицького, Володимира Онищенка тощо.

Команда під час окупації (1941—1945)