Єдина система магістральних нафтопроводів «Дружба» — одна з найбільших та найпотужніших у світі нафтопровідних систем з пропускною здатністю 2 млн барелів на добу.
Опис
Збудований для транспортування нафти з СРСР до Східної та Центральної Європи. Будівництво першої нитки стартувало 10 грудня 1960 року, а на 15 жовтня 1964 року припала офіційна церемонія запуску магістралі.
Маршрут нафтопроводу пролягає від Альметьєвська в Татарстані повз Самару до Унечі (Брянська область Росії) і далі до Мозиря (Білорусь), де розгалужується на дві гілки — північну (Польща, Німеччина) та південну (Україна, Словаччина, Чехія, Угорщина). Крім того, створили маршрут з Брянська через Білорусь до Литви та Латвії. Загальна довжина трубопроводів системи — близько 5200 км.
Російський відрізок нафтопроводу експлуатує компанія «Транснефть» («Транснафта»), український — ПАТ «Укртранснафта», словацький — компанія Transpetrol, польський — компанія .
Історія 1958 року на засіданні Ради Економічної Взаємодопомоги було вирішено побудувати трансконтинентальний нафтопровід, згодом названий «Дружба», він мав забезпечувати потреби країн «соціалістичного табору» у сирій нафті.
18 грудня 1959 року укладено угоду між урядами СРСР, Угорської Народної Республіки, Чехословацької Соціалістичної Республіки, Польської Народної Республіки і НДР про будівництво нафтопроводу.
10 грудня 1960 року розпочато будівництво траси нафтопроводу від Бродів до державного кордону СРСР.
13 жовтня 1961 року завершено лінійно-трасові роботи на ділянці Броди-Ужгород.
12 грудня 1961 року створено Львівське управління нафтопроводу «Дружба» з підпорядкуванням трестові «Союзгаз».
26 грудня 1961 року нафтоперепомпувальна станція «Броди» прийняла перший залізничний поїзд із нафтою.
28 січня 1962 року введена в експлуатацію друга НПС магістралі — Козьова (в Карпатах).
6 лютого 1962 року перші тонни нафти надійшли в резервуари чехословацької НПС у Будківцях. Початок функціонування МНП «Дружба».
12 вересня 1962 року нафту з «Дружби» отримала Угорщина.
В 1964 році завершилось спорудження першої черги. 4 листопада 1964 року відбувся злив останнього паливного поїзда з нафтою на станції Броди, після чого нафта постачалася лише трубопроводом.
29 квітня 1965 року у МНП «Дружба» подано нафту з родовища в Речиці (Білорусь).
19 квітня 1969 року розпочато будівництво другої черги магістралі, яке було завершене 1974 року.
У жовтні 1991 року, після розпаду СРСР, на базі частини майна Виробничого об'єднання «Дружба», розташованого на території України, Фонд державного майна України створив Державне підприємство магістральних нафтопроводів «Дружба».
У травні 1998 року Державне підприємство магістральних нафтопроводів «Дружба» реорганізоване у Державне акціонерне товариство «Магістральні нафтопроводи „Дружба“».
У 1993 році розроблено техніко-економічне обґрунтування будівництва морського терміналу потужністю 40 млн т/рік неподалік Одеси (Морський торговельний порт «Південний»), а у 1994 році видано робочий проєкт на будівництво першої черги терміналу потужністю 12 млн т/рік, яку почали будувати 1995 року.
1996—2001 роки — ДАТ «Магістральні нафтопроводи „Дружба“» здійснювало будівництво нафтопроводу «Одеса — Броди».
У квітні 2002 року введений в експлуатацію нафтопровід «Одеса — Броди».
У 1995—2002 роках спільними зусиллями ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» та ДАТ «Магістральні нафтопроводи „Дружба“» тривало спорудження морського нафтового термінала «Південний».
19 грудня 2002 року введено в експлуатацію морський нафтовий термінал «Південний».
15 серпня 2002 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 червня 2001 року № 256 на базі ДАТ «Магістральні нафтопроводи „Дружба“» та ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» шляхом злиття було створено Відкрите акціонерне товариство «Укртранснафта».
Російська частина системи
Джерела ресурсу Головна нафтоперепомпувальна станція (НПС) Калєйкіно знаходиться поблизу від центру нафтової промисловості Татарстану Альметьєвська. Саме ресурс з виявленого тут унікального Ромашкінського родовища дав можливість спроектувати першу чергу системи. Також певні обсяги нафти для експорту забезпечували реверсований трубопровід Альметьєвськ — Перм, що працював з продукцією родовищ Пермського краю, та трубопровід Кієнгоп — Набережні Челни — Нижньокамськ (родовища Пермського краю, Удмуртії та північного Татарстану).
Запуск другої черги був пов'язаний зі спорудженням трубопроводу Усть-Балик – Курган – Уфа – Альметьєвськ, який став до ладу в 1974-му та подав сировину західносибірського походження. Надалі на неї перевели й значно підсилений маршрут Перм – Альметьєвськ.
В першій половині 1980-х так саме західносибірську нафту почав транспортувати трубопровід Холмогори – Клін, під'єднаний до «Дружби» на захід від Волги в районі НПС Губіно та Сизрань.
В районі на південний захід від Самари з належною до Дружби НПС Лопатіно сполучили комплекс змішування нафти, створений в 1979 році з розрахунку на роботу з ресурсом різного походження — західносибірського (трубопровід Нижньовартовськ – Курган – Самара), поволзького (Бавли – Самара, Кулєшовка – Самара, Муханово — Самара, Покровка – Кротовка) та каспійського (Атирау – Самара).
Сполучення В радянські часи облаштували можливість передачі ресурсу з «Дружби» до: нафтопроводу Унеча – Полоцьк, що прямував на північний захід до Білорусі, Литви та Латвії. В 2006 році під приводом аварії Росія зупинила перекачування ресурсу на цьому напрямку, при цьому не виключено, що справжньою причиною зупинки було незадоволення продажем НПЗ у Мажейкяї польському, а не російському покупцеві. Не пізніше другої половини 2010-х роботу Унеча — Полоцьк відновили, але лише з метою постачання Новополоцького нафтопереробного заводу; нафтопроводу Мічурінськ – Кременчук, що подавав ресурс на українські нафтопереробні заводи та експортний термінал в Одесі. Використання цього маршруту втратило актуальність через закриття ряду НПЗ, конфлікт з татарськими співвласниками Кременчуцького НПЗ (2007) та переорієнтацію Росією експорту на власні порти.
2011 року почала роботу Балтійська трубопровідна система — 2, що отримує ресурс із «Дружби» на НПС Унеча та транспортує його до російського порту на Балтійському морі.
Технічні характеристики Діаметр труб першої нитки: від Альметьєвська до Самари 820 мм, від Самари до Унечі 1020 мм, після Унечі у напрямку Мозиря 820 мм.
Діаметр труб другої нитки: від Альметьєвська до Самари 820 мм, від Самари до Унечі 1220 мм, після Унечі у напрямку Мозиря 1020 мм.
Нафтоперепомповувальні станції
Калєйкіно — Єлизаветинка — Калиновий Ключ — Лопатіно — Прибій — Красносілки — Губіно — Сизрань — Клин — Кузнецьк — Пенза-1 — Ростовка — Башмаково (первісно Сосєдка) — Маліновка — Никольське-1 — Лубна — Становая-1 — Верхов'є-2 — Новоселово — Аксініно-2 — Десна — Високе (Унеча) — Новозибків — В одному коридорі з російською ділянкою «Дружби» прокладені нафтопродуктопроводи Уфа – Нікольське та Самара – Брянськ. До останнього, зокрема, відносяться нафтопродуктоперепомпувальні станції (НППС):
Стальной Конь — Найтоповичі —
Білоруська частина системи На території Білорусі знаходяться наступні основні ділянки системи «Дружба»: відтинок від російського кордону (106 кілометр перегону Унеча — Мозир) до Мозиря довжиною 183 кілометри з діаметром труб першої та другої нитки 820 мм та 1020 мм відповідно. Транспортування по ньому ресурсу забезпечують НПС Унеча (Росія), Бобовичі, Защеб'є (Білорусь). Окрім транзиту нафти до інших країн ця ділянка постачає сировину для Мозирського нафтопереробного заводу; відтинок від Мозиря до польського кордону довжиною 441 кілометр з діаметром труб першої та другої нитки 630 мм та 720 мм відповідно. Крім того, в 1980—1999 роках по всій протяжності цієї ділянки проклали третю нитку діаметром 820 мм. Транспортування ресурсу забезпечують НПС Мозир, Туров, Пінськ, Кобрин; відтинок від Мозиря до українського кордону довжиною 32 кілометри з діаметром труб першої та другої нитки по 720 мм. Транспортування ресурсу забезпечує НПС Мозир.Липский Владимир Константинович Защита водных объектов Приложения, том 1
Українська частина системи Перша нитка територією України від білоруського до словацького кордону має довжину 691 кілометр, при цьому на північному відтинку до Бродів довжиною 362 кілометри використали діаметр труб 720 мм, тоді як далі прокладені труби з діаметром 530 мм. Як наслідок, пропускна здатність першої нитки після Бродів падає з 17 до 8 млн тонн на рік.
Друга нитка від білоруського до словацького кордону має довжину 695 кілометрів та на всій протяжності виконана в діаметрі 720 мм, що забезпечує пропускну здатність у 17 млн тонн на рік.
Також існує відгалуження на Угорщину в діаметрі 720 мм завдовжки 21 кілометр (має резервну нитку на переході через Тису з тим саме діаметром та довжиною 0,5 кілометра).
Транспортування ресурсу забезпечують нафтоперепомпувальні станції Плещівка, Чижівка, Новини, Броди, Куровичі, Жулин, Карпати (Сколе).Баббаджанова, Павлюк, Сукач «Пожежонебезпечні аварійні виливи нафти з лінійної частини магістрального трубопроводу»
Можливо відзначити, що саме ділянка від Бродів до чеського міста Будковці першою почала перекачування нафти у 1962 році. До завершення більш східної частини нафтопроводу ресурс доправляли до Бродів у залізничних цистернах, при цьому через неритмічність роботи майданчика в Будковцях у Бродах могли скупчуватись до трьох тисяч цистерн.
В 2001 році ввели в дію нафтопровід Одеса — Броди, що за первісним задумом мав подавати азербайджанську нафту. Втім, ці розрахунки не справдились і певний час Одеса — Броди використовували для перекачування певних обсягів російської та казахської нафти, постачених по «Дружбі», з Бродів до Одеського експортного термінала (пік таких поставок припав на 2007 рік з показником у 9 млн тон, що було набагато більше, аніж в інші роки). В 2010-му Одеса — Броди перевели в аверсний режим з наступним транспортуванням невеликих обсягів сировини для Мозирського нафтопереробного заводу по одній з реверсованих ниток системи «Дружба».
Екологічні проблеми На ділянці «Броди — Держкордон» нафтопровід проходить вздовж русла річки Стрий, наближаючись на окремих ділянках на відстань до 50 м від русла та частково проходить у межах другої зони санітарної охорони Стрийського водозабору прісних підземних вод. Стрийський водозабір забезпечує питною водою понад 500 тис. водокористувачів у Львові, Трускавці, Моршині, Стрию та Дрогобичі. У випадку пошкодження нафтогону на цій ділянці існує ризик виходу нафти та забруднення річки із потраплянням нафти у підруслові споруди водозабору", — було зазначено у повідомленні
Через можливе пошкодження нафтогону та забруднення річки, яка забезпечує питною водою, «Укртранснафта» у 2006 році вирішила винести обидві нитки нафтопроводу «Броди — Держкордон» на ділянці 157 км — 165 км з другого поясу санітарної охорони Стрийського водозабору прісних вод і побудувати нову ділянку нафтопроводу.
Наприкінці 2008 року будівництво зупинилось через зміни земельного законодавства, хоча на час зупинки будівництва будівельно-монтажні роботи були практично завершені. Введення в експлуатацію затрималось на 10 років через складнощі оформлення права власності чи користування земельними ділянками, на яких збудована нова ділянка нафтогону.
Рішення Уряду України від 21 жовтня 2020 року дозволено ввести нову ділянку в експлуатацію та приєднати її до діючого нафтопроводу «Броди — Держкордон» у максимально стислі терміни.
Забруднення нафтопроводу у 2019 році