Степа́н (Стефа́н) Теодо́рович Кача́ла ( 1815, містечко Фірлеїв, нині c. Липівка Івано-Франківського району Івано-Франківсько області — , Шельпаки, Збаразький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) — український галицький греко-католицький священник, з 1861 до смерті — посол до Галицького сейму; посол до Австрійського райхсрату (1861—1879). Член-засновник Товариства ім. Шевченка, Народного дому, товариства «Просвіта», Народної Ради, «Руського товариства педагогічного», політичний і громадський діяч, народовець, публіцист, великий покровитель української літератури. Був одружений з Анною Стрільбицькою з роду Стрільбицьких, з якою мали сина Володимира Качалу. Дід Кирила Студинського, прадід Романа Слюзара (по матері).

Життєпис Народився у травні 1815 року в багатодітній родині Теодора та Євдокії Качалів.

Навчався у місцевій парохіяльній школі, відтак — у Бережанській гімназії. Закінчив Львівську духовну семінарію, яка в ті часи перебувала під впливом ідей Маркіяна Шашкевича і організованої ним «Руської Трійці». Висвятився 1842 року. Після свячень спочатку був адміністратором парафії в селі Плотича Бережанського деканату (1844–1845), а згодом адміністратором і парохом в селі Скорики Збаразького деканату (1845–1852)Дмитро Блажейовський Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944)… — С. 181..

З 1852 року — незмінний парох с. Шельпаки (нині Тернопільського району Тернопільської обл.), з перервами обіймав посаду Збаразького декана УГКЦ.

З 1848 року відіграє помітну роль у громадському та політичному житті Галичини. Степан Качала разом із Миколою Устияновичем та Володимиром Терлецьким розробили перший тимчасовий статут «Просвіти», який згодом удосконалили. Він і Юліян Лаврівський — єдині авторитетні політики старшого покоління, які в 1860-х роках підтримали народовців, що надало цьому рухові необхідного мінімуму авторитету (перші народовці були виключно молоді студенти та семінаристи).

Журналіст, історик, ідеолог народовства, автор численних публікацій та історичних праць. щедрий меценат, значну частину своїх статків заповів громадським установам народовців.

Чотириразовий посол (депутат) Галицького сейму від IV курії виборчого округу № 39 Збараж — Медин (1-го, 3-го, 4-го і 5-го скликань).

За політичними переконаннями був федералістом, підтримував польські ідеї про розширення автономії Галичини. Через підтримку до польських урядових ініціатив він не ввійшов до складу фракції «Руський клуб» у Галицькому сеймі 1870 року, оскільки більшість там становили москвофіли. Був добрим промовцем, у Сеймі виступав нечасто, але ефектно.

На виборах до Райхсрату 1873 року поляки підтримали його кандидатуру в окрузі Тарнів — Бохня (Західна Галичина). Здобувши мандат, увійшов до складу фракції «Польське коло».

Палкий оборонець прав українського населення Галичини.

Помер Степан Качала 29 жовтня 1888 року на 73-му році життя і на 46-му священства. На похорон видатного діяча прийшли відомі громадські діячі та політики Юліан Романчук, Кость Левицький, Антін Горбачевський, Кирило Трильовський. Перед смертю він заповів чималі суми «Просвіті», газеті «Діло», «Руському товариству педагогічному». Поховали його в селі Шельпаки.

Праці «Що нас губить а що нам помочи може» (1869). В ній: «Polityka Polaków względem Rusi» (Політика поляків з точки зору Русі. — Львів, 1879). 1886 року в Тернополі цю брошуру видано українською мовою під назвою «Коротка історія Руси». В ній остаточно розчарувався у співпраці з польськими шовіністами та розкритикував їх.

Вшанування

на могилі Степана Качали в Шельпаках стоїть пам'ятник авторства відомого скульптора Юліяна Марковського. меморіальна таблиця Степану Качалі на будівлі церкви Св. Юра у селі Шельпаки (1995 рік). вулиці у Львові, Тернополі. меморіальна таблиця і ліцей ім. Стефана Качали у рідному селі Липівка (Фірлеїв)

Постать Степана Качали й сьогодні привертає увагу дослідників, краєзнавців, істориків. Перу тернопільського автора Євгена Дороша належить документальний нарис «Степан Качала» (1995; 2000). У 2010 році у співавторстві Євгена Дороша з Володимиром Слюзарем вийшло дослідження «Родина Качалів в історії Галичини».

Примітки

Джерела та література Блажейовський Д. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944). — Том II. — Духовенство і Релігійні Згромадження: англійською мовою. — Львів–Київ: КМ Академія, 2004. — 570 с. — ISBN 966-518-225-0. Вівчарик П. Політичні ідеї Степана Качали (за матеріалами часопису «Діло» 1880—1881 рр.) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. — Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2014. — Вип. 1. — Ч. 2. Вовчук Г. Степан Качала — велет українського духу // Галичина. — 2015. — 16 червня. Голобуцький П. Качала Степан //

Посилання Персоналії. Проект «Українці у світі». Степан Качала (1815—1888): жертовна праця для народу. Качала Стефан // Энциклопедический словарь Брокгауза та Єфона.