Бургундське графство

Бургундське графство (), відоме також як Вільне Бургундське графство або Франш-Комте () — середньовічне графство, потім пфальцграфство, що утворилось у складі Верхнього Бургундського королівства і включило до свого складу території між Соною та горами Юра. До XI століття графство набуло відносної самостійності, залишаючись у складі Священної Римської імперії. З 1366 року за ним закріпилась назва Франш-Конте ( — «Вільне Графство»). У 1674 році французькі війська зайняли Франш-Конте, і область відійшла до Французького королівства за умовами Німвегенського миру 1678 року

Географія Графство розташовувалось на території сучасної французької провінції Франш-Конте. Воно включало області Везуль (), Безансон (), Доль (), Лонс-ле-Соньє (), Понтарльє ().

Історія

Виникнення графства

За Верденською угодою 843 року графства Верхньої Бургундії (Портуа, Варе, Ескуан, Аму, Ажуа), з земель яких у майбутньому утворилось Бургундське графство, були включені до Середнього Франкського королівства імператора Лотара I, а після його смерті 855 року перейшли у спадок за Прюмським договором до його сина Лотару II, королю Лотарингії.

У 858 році Ед I, граф Труа, взяв участь у повстанні нейстрійської знаті проти короля Західного Франкського королівства Карла Лисого. Але наступного року повстання було придушено, й Ед втратив своє графство, знайшовши притулок в Бургундії на схід від Сони. Там він отримав більшу частину графства Варе. У 867 році Карл Лисий повернув йому графство Труа, приєднавши до нього ще й Отен. По смерті короля Лотара II у 870 році та розділу Лотарингії між Карлом Лисим і Людовіком Німецьким за Мерсенською угодою Карл Лисий передав Еду у володіння графство Портуа й визнав за ним частину графства Варе, а саме Безансон. Інші ж землі були включені до складу держави Людовіка Німецького.

Після смерті Еда у 870 році панівне положення у Верхній Бургундії перейшло до архграфа Рофруа (пом. 895 року). У 876 році графом Варе став син Еда — Гі (пом. 882 року).

Після проголошення королем Бозона в жовтні 879 року верхньобургундські графства опинились у складі Нижнього Бургундського королівства, але невдовзі вони перейшли до складу володінь короля Карла III Товстого. Після скинення Карла у 888 році графства Верхньої Бургундії увійшли до складу утвореного королівства Верхньої Бургундії.

У 914 році графом Варе й Портуа став Гуго Чорний, син герцога Бургундії Річарда Заступника. Після смерті герцога Аквітанії Гільйома I у 919 році він успадкував Ліон. До 921 року він став наймогутнішим графом у цьому регіоні (архграфом). Цьому сприяло те, що королем Франції 923 року стає його брат Рауль. У 927 році Гуго розповсюдив свій вплив на графство Макон внаслідок припинення Овернського дому. При цьому він спирався на віконта Макона Обрі (Альберіка).

Після смерті 936 року брата, короля Рауля, Гуго відмовився визнати королем Людовика IV. Він вирушив до своїх бургундських володінь, де спирався на своїх відданих васалів — Жильбера, графа Шалона й Бона, Обрі I, віконта Макону та його сина Лєто, Роберта, віконта Діжона. У 937 році він відмовився скласти васальну присягу своїми володіннями королю Бургундії Конраду, оскільки той у цей час перебував у полоні у короля Німеччини Оттона I. Того ж року до Бургундії вторглись угорці, спустошивши Безансон. У 938 році Гуго був змушений підкоритись королю Людовіку, в результаті чого король Франції розповсюдив свій вплив на Верхню Бургундію, стаючи сюзереном Ліона та В'єнна. У 941 році під тиском короля Оттона I Гуго був змушений примиритись із Гуго Великим та Гербертом де Вермандуа. Але вже 943 року він знову вступив у конфлікт з Гуго Великим й був змушений поступитись тому половиною Бургундського герцогства. А в 944 році він розповсюдив свій вплив на В'єнн, де у цей час правив його близький родич Карл-Костянтин.

У цей час у графствах посилився вплив віконта Макона Обрі I (пом. бл. 945 року). Син віконта Нарбонни Майєля, Обрі отримав Макон завдяки одруженню з Толаною, спадкоємицею віконта Ракульфа. З благословення Гуго Чорного й короля Бургундії Конрада він поширив свій вплив на територію Салена, Понтарльє і Безансона. Його племінник Майєль був того часу абатом Клюні. Після смерті Обрі у 945 році його володіння були розділені між синами. Лєто II (бл. 910—965) став графом Макона й Безансона, а його брат Гумберт успадкував Сален. Вони обидва склали васальну присягу Гуго Чорному.

Після смерті Гуго Чорного 952 року Лєто став наймогутнішим феодалом у Верхній Бургундії. Одружений з Ірменгардою, сестрою Жильбера де Вержі, який успадкував бургундське герцогство, він був його прибічником.

Після смерті Лєто у 965 році володіння успадкував його син Обрі II (бл. 943—982). Про його правління не відомо практично нічого. По його смерті графство перейшло до Отто-Гільйома, який став першим графом Бургундії.

Іврейська династія

Правління графа Отто-Гільйома Отто-Гільйом (бл. 958—21 вересня 1026) був онуком короля Італії Беренгара Фріульського з Іврейської династії. Його батько Адальберт був співправителем батька в Італії у 950—962 роках. Після ув'язнення та заслання батька він безуспішно намагався боротись з імператором Оттоном I. У 968 році він перебрався у графство Шалон до дружини Герберги, дочки графа Ламберта, де й помер. Після його смерті Герберга стала дружиною герцога Бургундії Еда-Генріха.

До 982 року він одружився з вдовою графа Макона Обрі II — Ерментрудою (пом. бл. 1005 року), дочкою графа Рено де Русі (пом. 967), завдяки чому став графом Макона й Безансона. У 980 році його вітчим, Ед-Генріх, герцог Бургундії, передав Отто-Гільйому Неверське графство, а у 982/986 році зробив своїм намісником і графом Бургундії.

У 995 році Отто-Гільйом призначив своїм намісником в Маконі старшого сина, Гі (пом. бл. 1004), а у 1002 році зробив його графом Макона.

У 1002 році помер вітчим Отто-Гільйома, герцог Бургундії Ед-Генріх, що не залишив по собі синів. Отто-Гільйом оголосив себе герцогом, але на герцогство висунув свої права також король Франції Роберт II, двоюрідний брат покійного герцога. В результаті війни 1002—1005 Отто-Гільйом був змушений відмовитись від претензій на герцогство, яке було приєднано до Франції. Проте за ним були визнані володіння й титул графа Бургундії. Також він зберіг свої права на низку графств, що входили до складу герцогства Бургундія (Бомон, Фувен, Ошере).

По смерті старшого сина Гі I, графа Макона, Отто-Гільйом у 1006 році передав Макон його сину Оттону II (його нащадки володіли графством до 1078 року, після чого воно повернулось до графів Бургундії), а своєму другому сину Рено — графства Амуа, Варе й Портуа.

Коли король Бургундії Рудольф III, який не мав синів, визнав своїм спадкоємцем свого племінника, імператора Священної Римської імперії Генріха II, той зажадав васальної присяги від правителів бургундських графств, що спричинило повстання, яке очолив Отто-Гільйом. Упродовж 10 років графство Бургундія відмовлялось визнавати сюзеренітет Імперії.

Правління графа Рено I Після смерті Отто-Гільйома у 1026 році йому спадкував Рено I (бл. 990—1057). У 1027 році він вторгся у графство Шалон, але потрапив у полон до графа Шалону та єпископа Осера Гуго де Шалона. Звільнений він був тільки завдяки втручанню тестя, герцога Нормандії Роберта II.

У 1032 році помер король Бургундії Рудольф III, який заповів королівство імператору Конраду II. Ця смерть спричинила війну за Бургундську спадщину 1032—1034, в якій взяв участь і Рено, що підтримав претензії графа Еда II де Блуа. Перемогу у війні здобув імператор Конрад, приєднавши Бургундське королівство до Імперії. Рено був змушений тікати у Діжон, а графство Бургундія підкорилось Конраду. У 1037 році відбулась битва під Ганолою (між Бар-ле-Дюк та Верденом), в результаті якої армія Еда де Блуа була розбита, а сам він загинув. Але Конрад, зайнятий італійськими справами, не став переслідувати своїх супротивників, запропонувавши їм мир. В результаті Рено визнав себе васалом імператора, отримавши від нього титул намісника (пфальцграфа) Бургундії, який стали використовувати його нащадки.

1039 року новий імператор, Генріх III, наблизив до себе архієпископа Безансона Гуго I де Сален, що підтримував імператора Конрада під час війни. У січні 1042 року Гуго став канцлером Бургундського королівства, а 1043 року імператор надав Безансону статус імперського міста, що підпорядковувалось архієпископу, вивівши з його підпорядкування графа Бургундії.

У 1044 році імператор Генріх продовжив винагороджувати тих, хто підтримав його батька. Він віддав графство Монбельяр графу Луї де Муссон, що призвело до нового заколоту Рено проти імператора. Він спробував захопити Монбельяр, але був розбитий, що змусило його визнати незалежність Монбельяра від Бургундії.

Рено помер 1057 року, переживши імператора Генріха на рік. Графство успадкував його син, Гільйом I Великий.

Правління графа Гільйома I Великого та його синів Гільйом I Великий (бл. 1024—12 листопада 1087) був одним з найвизначніших правителів в історії Бургундії. Перші роки його правління пройшли у боротьбі з молодшим братом Гі (пом. 1069), графом Вернона й Бріона. Гі після смерті герцога Нормандії Роберта I, висував, свої права на нормандський престол. Але його боротьба завершилась невдачею, після чого Гі виступив проти старшого брата за Бургундію. Тільки після смерті Гі у 1069 році війна припинилась.

Зміцненню положення Гільйома сприяло малолітство імператора Генріха IV, регенткою за якого була його мати, Агнес де Пуатьє, двоюрідна сестра Гільйома. Окрім того, у 1066 році помер архієпископ Безансона Гуго I де Сален, який був прибічником підпорядкування Бургундії імперії.

На Різдво 1076 року Гільйом I зустрічав імператора Генріха IV, відлученого папою римським Григорієм VII від церкви, в Безансоні, коли той вирушав до Італії. У 1078 році Гільйом отримав в управління графство Макон, правитель якого, граф Гі II де Макон (пом. 1109) прийняв постриг у ченці в монастирі Клюні.

У 1085 році помер архієпископ Безансона Гуго II. Гільйому I вдалось домогтись обрання архієпископом свого сина Гуго III (бл. 1067—13 вересня 1101), підкоривши своєму впливу церковну владу в графстві. Ще один син, Гі (бл. 1064—12 грудня 1124) (майбутній Папа Римський Калікст II) став архієпископом В'єнна.

Гільйом I мав численне потомство. Після його смерті графство Бургундія успадкував його другий син Рено II (бл. 1056—1097). Графство Макон опинилось у спільному володінні Рено II та його молодшого брата Етьєна I Хороброго (бл. 1057—27 травня 1102). А Раймонд (бл. 1059—24 травня 1107) одружився з Урракою (24 червня 1081—8 березня 1126), королевою Кастилії і Леону з 1109 року, ставши родоначальником Бургундської королівської династії Кастилії й Леону. Його дочки Сибілла (бл. 1065—після 1103) дружина герцога Бургундії Еда I Борреля (бл. 1058—23 березня 1103), Гізелла (бл. 1070—після 1133) — за Гумберта II Савойського (1070—14 жовтня 1103), графа Мор'єнна, Ірментруда (бл. 1058—після 8 березня 1105) — за Тьєррі I (1045—1105), графа Бар-ле-Дюк, Монбельяра та Пфірта, а Клеменція (бл. 1071—бл. 1133) спочатку за Роберта II (1065—5 жовтня 1111), графа Фландрії, після його смерті за Жоффруа (Готфріда) I Бородатого (1060—1139), графа Лувена.

Граф Рено II через шлюб ще збільшив свої володіння, одружившись зі спадкоємицею графства Олтінген. Рено II помер 1097 року під час 1-го хрестового походу, в якому брали участь також його брати Етьєн I, що успадкував титул графа Бургундії, а також Гуго III, архієпископ Безансона. Вони також померли у Палестині, що значно послабило позиції роду в Німеччині.

Графство у 1-й половині XII століття