Григо́рій Гуляни́цький гербу Остоя (? — 1679) — український військовий і державний діяч, один з чільних дипломатів Гетьманщини. Волинський шляхтич. Учасник Хмельниччини (1648—1657), українсько-московської війни (1658—1659), міжусобних воєн часів Руїни. Полковник ніжинський (1656—1659), наказний гетьман Сіверський (1658—1659), полковник корсунський (1662—1664), староста носівський (? — 1679).

В деяких історичних джерелах є плутанина Григорія Гуляницького з його родичем Іваном Гуляйницьким, який теж є учасником Хмельниччини і козацьким полковником.

Біографія Народився в м. Корсунь Київського воєводства. Походив з шляхетської родини Гуляницьких гербу Остоя, що здавна проживала на Волині.Wójcik Z. Hulanicki Hrehory (Grzegorz) h. Ulanicki (XVII w.)… — S. 88. У 1653 р. власним коштом відновив Корсунський Свято-Онуфріївський монастир.

Під час Національно-визвольної війни в 1649 р. та в серпні 1654 р. (разом з Марком Левоновичем і Іваном Дяченком) за дорученням Богдана Хмельницького очолював українське посольство до Москви.

Після Переяславської Ради Гуляницький був полковником корсунським (1662—1664) та ніжинським (1655—1659). Його також було назначено гетьманом Сіверським (1658—1659), а також старостою носівським (? — 1679) рр.

Після смерті Б. Хмельницького під час Корсунської ради в жовтні 1657 разом підтримав обрання гетьманом І. Виговського. Брав участь у придушенні заколоту під керівництвом Якова Барабаша і Мартина Пушкаря 1657–1658 рр.

Був одним з головних творців Гадяцької угоди, 7 (17) вересня 1658 року як представник козацької старшини підписав її. Активний прихильник гетьмана Івана Виговського та його незалежницької політики: зокрема, намагався умовити в листі до Івана Безпалого 1 (10) липня 1659 року не зраджувати І. Виговського:

Активний учасник московсько-української війни (1658—1659). У 1659 р. під час якої, загін Гуляницького захопив Лубни, потім Гадяч, Конотоп. Чіткою, принциповою була позиція наказного гетьмана Гуляницького і в переговорах з московськими послами Булгаковим і Байбаковим на початку 1659 року. Гуляницький дорікав їм, що цар Олексій «безперервно війська свої на нас посилає і многі міста випалили і висікли; краще бути у турка, ніж у москалів…» Ці слова записали самі посли у своєму звіті. Він також закликав царським послам довести, що вони хочуть миру та вивести московські війська з України.

Весною 1659 р. в Конотопі Гуляницький і його загін протягом трьох місяців боронив Конотопську фортецю від московських військ під командуванням князя Олексія Трубецького — так допоміг гетьманові Івану Виговському залучити підтримку союзників і розгромити війська Трубецького під Конотопом. Був наказним гетьманом Сіверським. Після зречення І. Виговського був усунений з полковництва.

В 1659 році: перейшов на бік гетьмана Юрія Хмельницького, на сеймі Речі Посполитої отримав «ленним правом» держання королівщин Носівка, Киселівка в Чернігівському воєводстві. Разом з С. Богдановичем-Зарудним і Г. Лісницьким став ініціатором укладення Слободищенського трактату в 1660 р.

За гетьманування Павла Тетері кілька разів їздив з посольством до Варшави. Затятий ворог Москви Гуляницький у Варшаві переконував сенат і короля в необхідності здійснити похід коронного війська на чолі з королем в Лівобережну Україну, щоб схилити темтешнє козацтво на бік Речі Посполитої. Взимку 1663–1664-х брав участь у поході польсько-української армії під командуванням Яна II Казимира і Павла Тетері на Лівобережну Україну.

За звинуваченням у зраді в 1664 році коронного гетьмана Стефана Чарнецького був заарештований і без суду ув'язнений разом з Митрополитом Київським Йосипом Тукальським і Юрієм Хмельницьким у фортеці Мальборк (Пруссія). Не був звільнений зразу після втручання П. Тетері, прохань київської шляхти.Wójcik Z. Hulanicki Hrehory (Grzegorz) h. Ulanicki (XVII w.)… — S. 89.

Перед 8 січня 1667 був звільнений, цього дня отримав від короля село (Самбірська економія) до часу отримання іншого державлення, річну пенсію 1500 злотих польських. 28 березня 1668 року отримав привілей на кілька сіл в Чернігівському воєводстві. Приєднався до гетьмана Петра Дорошенка. З 1675 р. Гуляницький перебував на службі у короля Речі Посполитої як полковник Й. К. М. Намагався бути посередником в перемовинах між РП та Іваном Самойловичем (без успіху). У 1679 р. його звинувачено у зраді і розстріляно поляками.

Сім'я Дружина — Анна Шептицька. Діти: Андрій, Антін, N, дружина КазимираBoniecki A. Hulaniccy h. Ulanicki z Hulanik, w powiecie łuckim // Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1904. — Cz. 1. — T. 7. — S. 393. Грабовського (за іншими даними, Грабковського) Мар'яна, дружина Олександра Блажовського.

Вшанування пам'яті

Конотоп 10 грудня 2015 у Конотопі з'явилася Вулиця Григорія Гуляницького. Того ж року було встановлено і пам'ятник, на розі вулиць Лазаревського, Генерала Тхора та проспекту Червоної калини, що обернулося скандалом. Учасники дискусій наводять зразки зображень Григорія Гуляницького і стверджують, що дана історична особа не має жодної схожості з тим погруддям, яке відкрили в місті. Найпоширенішою версію серед обговорень стала така: новий пам'ятник був виготовлений ще за часів президентства Віктора Ющенка і мав бути встановлений Іванові Виговському. Його хотіли увіковічити саме тоді, коли екс-президент готувався здійснити свій візит на Сумщину і після того, як пам'ятник гетьману пролежав на складі чимало років, про нього згадали напередодні річниці Конотопської битви у 2016 році. І встановили, але не І. Виговському, а Г. Гуляницькому. Конотопська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 отримала ім'я Григорія Гуляницького

Інші топоніми 1 червня 2013 в Луцьку з'явилася Вулиця Григорія Гуляницького

18 травня 2016 у Корсунь-Шевченківськівському вулицю Кулакова перейменували на вулицю Григорія Гуляницького. 23 листопада 2018 на честь Григорія Гуляницького в Ніжині на Стіні Героїв було встановлено меморіальну дошку. 4 грудня 2021 було перейменовано вулицю Московську в Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва на вулицю Григорія ГуляницькогоРішення Київської міської ради № 3131/3172 від 04.11.2021 «Про перейменування вулиці в Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва» 26 липня 2024 у місті Кривий Ріг провулок Фучика перейменували на провулок Григорія Гуляницького.

У літературі «Між двох орлів» — роман-трилогія Ярослави Дегтяренко

Примітки

Джерела та література Степанков В. С. Григорій Гуляницький — С. 81-100 / Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети // Інститут історії України НАН України, Науково-дослідний інститут козацтва. Редкол.: В. Смолій (відп. ред.) та ін. К. : Видавничий дім «КМ Academia», 1998. Кн. 1. 400 с. ISBN 966-518-011-8

Мицик Ю. А. Гуляницький Григорій // Коваленко С. Гуляницький Григорій // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Т. 2. — К. : Стікс, 2008. Wójcik Z. Hulanicki Hrehory (Grzegorz) h. Ulanicki (XVII w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : PAN, 1963. — T. Х/1, zeszyt 44. — S. 88—89.

Посилання Гуляницький Григорій // Корсунь — довідник Володимир Маслійчук. Григорій Гуляницький — той, хто забезпечив перемогу під Конотопом